Соціально-економічна суть і види зайнятості

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов”язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже – економічну основу життя суспільства.

Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином, зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти, як раціональне використання праці; забезпечення потрібного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості; задоволенням професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.

Зайнятість – це діяльність громадян, пов”язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход).

У відповідності з Законом України “Про зайнятість населення” відносини зайнятості в Україні ґрунтуються на таких принципах:

1) виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці, заборона обов”язкової, примусової праці (крім випадків, спеціально встановлених законодавством). Цей принцип передбачає право людини працювати чи не працювати, а якщо працювати – то там і стільки, до і скільки це їй потрібно. Сфера найманої праці стає однією з рівноправних сфер суспільно корисної діяльності;

2) створення державою умов для реалізації права громадян на працю, на захист від безробіття, на допомог в працевлаштуванні і матеріальну підтримку в разі втрати роботи у відповідності з Конституцією України.

Закон України “Про зайнятість населення” закріплює основні принципи державної політики в галузі сприяння зайнятості:

1) забезпечення рівних можливостей всім громадянам України незалежно від національності, статті, віку, соціального положення, політичних і релігійних переконань у реалізації права на добровільну праці і вільний вибір зайнятості;

2) розвиток людських ресурсів;

3) попередження масового і скорочення тривалого безробіття;

4) підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвиткові їхніх здібностей до продуктивно, творчої праці;

5) забезпечення соціального захисту в галузі зайнятості, включаючи спеціальні заходи для громадян, що мають особливі труднощі в пошуку роботи;

6) заохочення роботодавців до створення нових робочих місць тощо.

З економічної точки зору розрізняють повну, неповну, часткову, первинну і вторинну зайнятість.

Повна зайнятість – це діяльність на протязі повного робочого дня (тижня, сезону), яка приносить прибуток у нормальних для даного регіону розмірах.

Неповна зайнятість – це зайнятість конкретної особи або на протязі неповного робочого часу, або з неповною оплатою, або з неповною ефективністю.

Часткова зайнятість – добровільна неповна зайнятість.

Первинна зайнятість – це основні зайнятість по основному місцю роботи або навчання.

Вторинна зайнятість – це зайнятість, пов”язана з сумісництвом.

Крім видів зайнятості з економічної точки зору існують такі поняття зайнятості, які зв”язані з робочими місцями, з потребою держави у трудових ресурсах, з потребою населення у праці. До них відносяться: раціональна зайнятість і повна зайнятість населення.

Повна зайнятість (в ринковій економці) означає достатність робочих місць для добровільно бажаючих працювати, тобто відображає забезпечення потреби населення у роботі або робочих місцях. Повна зайнятість є важливою характеристикою соціального захисту населення у трудовій сфері. Разом з тим вона є основою ефективного використання трудового потенціалу суспільства. Однак сама собою повна зайнятість ще не означає найраціональніше, найдоцільніше використання ресурсів для праці.

Раціональна (раціональність) зайнятість визначається у тому випадку, коли досягається відповідність між потребою населення в робочих місцях і їх наявністю, між потребою суспільного виробництва в кадрах і можливістю її задоволення. Раціональність зайнятості визначається в найширшому розумінні цього поняття: суспільно. Корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу праці; кількісною і якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров”я дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці та мати заробіток, який забезпечує нормальне життя.

Повну зайнятість, що в той же час відповідає вимогам раціональності називають продуктивною або ефективною зайнятістю (ці поняття за змістом набагато ширші й об”ємніші понять продуктивності та ефективності праці).

Таким чином, ефективна і вільно обрана зайнятість відображає стан кількісної якісної збалансованості між потребою населення в роботі і робочими місцями, за якої створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу і дотримуються інтереси як окремих працівників, так і суспільства в цілому. Зрозуміло, що в зв”язку з постійним розвитком потреб людини і суспільства, з науково-технічним прогресом зростають кількісні та якісні параметри ідеалу ефективної зайнятості, в результаті чого його постійно треба прагнути, але неможливо досягти.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, яка відображає рівень ефективності зайнятості. Ця система включає такі групи показників.