Зайнятість як елемент соціально-економічної політики

Зайнятість населення України забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Державна політика України щодо зайнятості населення базується на таких принципах:

1) забезпечення рівних можливостей усім громадянам незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статті, віку, політичних переконань, ставлення до релігії в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей тат професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних потреб;

2) сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

3) координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної і регіональних програм зайнятості;

4) співробітництва професійних спілок, асоціацій підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконання заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

5) міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні.

Політика зайнятості має декілька рівнів: загальнодержавний (макрорівень), регіональний і локальний (мікрорівень). Політика зайнятості на макрорівні є визначальною щодо інших рівнів і тому повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення.

Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансованість попиту і пропозиції праці. Це можливо лише при комплексному підходів, що включає, з одного боку стимулювання підвищення попиту на праці (покращення в цілому умов підприємницької діяльності, розвиток малого підприємництва та само зайнятості, створення додаткових робочих місць на державних підприємствах, стимулювання розширення попиту на праці на недержавних підприємствах тощо), а з іншого боку – сприяння зменшенню пропозиції праці, подолання характерно нині для України над зайнятості (вдосконалення програм соціальної допомоги матерям, студентам, пенсіонерам, продовження термінів навчання та збільшення кількості тих, хто стаціонарно навчається).

Важливою проблемою формування нового якісного стану зайнятості є трудова мотивація. Слід враховувати, що ринкові відносини створюються лише передумови, але не гарантують нове відношення до раці і досягнення її високих результатів. Світовий досвід підтверджує, що далеко не всяка ринкова економіка забезпечує високий рівень соціальної і економічної ефективності.

В Україні в умовах глибокої і затяжної кризи на перше місце за силою впливу на трудову мотивацію виходить соціальне самопочуття громадян, під яким мається на увазі навіть не реальне покращення життя, і впевненість у правильності обраних шляхів реформування суспільства і соціальному захисті з боку держави. Соціальний захист нерідко зводиться лише до підтримки обездолених людей, але справжній його зміст полягає в забезпеченні випереджувальних заходів по недопущенню зубожіння, безробіття, втрати здоров”я населення.

В цілому слід сказати, що система соціального захисту громадян у трудовій сфері в Україні лише починає формуватися. Її основи закладені Конституцією України, Законом України “Про зайнятість населення” та деякими іншими законодавчими актами, але попереду важлива робота по розробці та реалізації конкретних програм комплексної системи соціальної підтримки і захисту працівників.

Поиск по сайту: