Характеристика проектів Конституції УНР, що підготували С. Баран та урядова комісія

Паралельно з конституційною нормотворчістю РНМ (вказані та інші закони в силу суб’єктивних і об’єктивних причин не були реалізовані), опозиційна уряду, але національно-демократична за складом (щоправда, більш “ліва”, соціалістично орієнтована) Всеукраїнська Національна Рада (ВНР) підготувала зусиллями видатного українського правознавця С.І. Барана, колишнього державного секретаря ЗУНР, проект “Основного державного закону про устрій Української держави” (схвалений ВНР у травні 1920 р.). Цей проект відіграв важливу роль у подальшому конституційному процесі в УНР. Він мав високий рівень юридичного виконання. Чи не основною вадою залишались соціалістичні ілюзії про необхідність федеративного устрою Української держави, при цьому статус суб’єктів федерації не визначався. Практично усі відомі на той час демократичні принципи державотворення були враховані у цьому проекті, за винятком того, що релігійні конфесії не визначались за рівноправні. Паралельно з конституційною нормотворчістю РНМ (вказані та інші закони в силу суб’єктивних і об’єктивних причин не були реалізовані), опозиційна уряду, але національно-демократична за складом (щоправда, більш “ліва”, соціалістично орієнтована) Всеукраїнська Національна Рада (ВНР) підготувала зусиллями видатного українського правознавця С.І. Барана, колишнього державного секретаря ЗУНР, проект “Основного державного закону про устрій Української держави” (схвалений ВНР у травні 1920 р.). Цей проект відіграв важливу роль у подальшому конституційному процесі в УНР. Він мав високий рівень юридичного виконання. Чи не основною вадою залишались соціалістичні ілюзії про необхідність федеративного устрою Української держави, при цьому статус суб’єктів федерації не визначався. Практично усі відомі на той час демократичні принципи державотворення були враховані у цьому проекті, за винятком того, що релігійні конфесії не визначались за рівноправні.

У червні 1920 р. уряд та ВНР об’єднали свої зусилля у виробленні проекту Конституції Республіки та низки конституційних актів. У роботі доводиться, що цей період (до кінця року) виявився найбільш плідним в історії конституційного будівництва в УНР доби Директорії. Це було доволі запізнілим явищем, котре вже не відповідало реальним політичним можливостям цього національно-демократичного державного утворення, і територія, і соціальна база якого невпинно звужувались. Ідея про сформований за певними квотами від політичних сил (при цьому ті, що не підтримували Директорію і не визнавали УНР, виборчими правами не наділялись) передпарламент продовжувала залишатись актуальною. Були створені дві конституційні комісії – одна при МВС, друга – урядова (“правительственна”). Перша комісія розробила проекти закону “Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР” та закону “Про Державну Народну Раду УНР (передпарламент)”. Фактично це були нові, видозмінені редакції законопроектів РНМ кінця 1919 р.

У вересні 1920 р. в Тарнові під головуванням міністра закордонних справ А. Ніковського розпочала роботу урядова комісія. В її роботі взяли участь такі крупні вітчизняні фахівці з державного та міжнародного права, як С.І. Баран та О.О. Ейхельман, які фактично і запропонували взяти за основу власні авторські проекти Конституції УНР. Після гострих і професійно витриманих на високому рівні дискусій перевагу було віддано проектові ВНР, в основі якого лежали конституційно-правові погляди С. Барана. Спроби “реанімувати” Конституцію “першої” УНР підтримки не набули. Характерною була консенсуальна впевненість, що надавати чинності постійній Конституції УНР може тільки демократичне народне представництво. Проект “Основного державного закону УНР” був підготовлений на основі пропозицій С. Барана і ВНР. Він отримав різні оцінки, від схвальних до критичних – з боку Українського правничого товариства. У той же час, визнаючи успішність роботи обох конституційних комісій (і урядової, і МВС), РНМ констатувала неможливість прийняти Конституцію УНР демократичним шляхом, чим фактично вказала на те, що на жовтень 1920 р. конституційний процес в Республіці був уже відірваний від реалій життя.

У червні 1920 р. уряд та ВНР об’єднали свої зусилля у виробленні проекту Конституції Республіки та низки конституційних актів. У роботі доводиться, що цей період (до кінця року) виявився найбільш плідним в історії конституційного будівництва в УНР доби Директорії. Це було доволі запізнілим явищем, котре вже не відповідало реальним політичним можливостям цього національно-демократичного державного утворення, і територія, і соціальна база якого невпинно звужувались. Ідея про сформований за певними квотами від політичних сил (при цьому ті, що не підтримували Директорію і не визнавали УНР, виборчими правами не наділялись) передпарламент продовжувала залишатись актуальною. Були створені дві конституційні комісії – одна при МВС, друга – урядова (“правительственна”). Перша комісія розробила проекти закону “Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР” та закону “Про Державну Народну Раду УНР (передпарламент)”. Фактично це були нові, видозмінені редакції законопроектів РНМ кінця 1919 р.

У вересні 1920 р. в Тарнові під головуванням міністра закордонних справ А. Ніковського розпочала роботу урядова комісія. В її роботі взяли участь такі крупні вітчизняні фахівці з державного та міжнародного права, як С.І. Баран та О.О. Ейхельман, які фактично і запропонували взяти за основу власні авторські проекти Конституції УНР. Після гострих і професійно витриманих на високому рівні дискусій перевагу було віддано проектові ВНР, в основі якого лежали конституційно-правові погляди С. Барана. Спроби “реанімувати” Конституцію “першої” УНР підтримки не набули. Характерною була консенсуальна впевненість, що надавати чинності постійній Конституції УНР може тільки демократичне народне представництво. Проект “Основного державного закону УНР” був підготовлений на основі пропозицій С. Барана і ВНР. Він отримав різні оцінки, від схвальних до критичних – з боку Українського правничого товариства. У той же час, визнаючи успішність роботи обох конституційних комісій (і урядової, і МВС), РНМ констатувала неможливість прийняти Конституцію УНР демократичним шляхом, чим фактично вказала на те, що на жовтень 1920 р. конституційний процес в Республіці був уже відірваний від реалій життя.

Поиск по сайту: