Твердість мінералів (за Ф. Моосом)

Для визначення твердості досліджуваного мінералу за шкалою Мооса по його поверхні дряпають почергово мінералами-еталонами доти, поки еталонний мінерал не залишить на досліджуваному ледь помітну подряпину. Твердість досліджуваного мінералу буде такою, яку має еталон із шкали твердості, що залишить подряпину першим. Наступні щодо зростання твердості еталони зі шкали залишатимуть чим раз більші подряпини, бо вони твердіші. М'якші еталони залишають на твердіших мінералах не подряпину, а риску. При відсутності шкали Мооса орієнтовно твердість мінералу можна визначити підручними предметами (табл.3).

Спайністю називають здатність мінералів розколюватись при ударі з утворенням рівних, гладких площин, які збігаються з гранями кристалічної решітки даного мінералу. Розрізняються такі ступені спайності:

• цілком досконала — мінерал легко розщеплюється пальцями на окремі гладкі пластинки (мусковіт, біотит);

• досконала — мінерал при ударі розколюється в одному чи кількох напрямах із утворенням рівних гладких поверхонь (кальцит, галіт);

• середня — утворюються окремі рівні поверхні розколу (ортоклаз);

• недосконала — утворюються одиничні невеликі паралельні між собою рівні поверхні, розвинутий нерівний злом (апатит, олівін);

• цілком недосконала — розкол відбувається за випадковими напрямами, без рівних поверхонь (кварц).

Спайність у мінералів може виявлятись в одному, двох, трьох, чотирьох і шести напрямах. У разі, коли спайність виявляється у двох і більше напрямах, фіксують кути між площинами спайності, що мають діагностичне значення. Площини спайності початківці можуть плутати іноді з гранями кристалів. Слід пам'ятати, що, по-перше, площини спайності відрізняються сильнішим, ніж на гранях блиском і, по-друге, у мінералах зі спайністю існує, як правило, кілька паралельних площин спайності.

Злом. Для мінералів з недосконалою чи цілком недосконалою спайністю важливою діагностичною ознакою може служити злом, тобто характер поверхні неправильних уламків, на які мінерал розколюється при ударі. Найпоширенішими видами злому є такі:

• раковистий — гладка випукла поверхня з концентричною ребристістю, що нагадує черепашку деяких молюсків (кварц, опал);

• занозистий — характерний для стовпчастих чи волокнистих агрегатів деяких мінералів на поперечному сколі (рогова обманка, азбест );

• землистий — характерний для тонкозернистих, пилуватих агрегатів (лімоніт, каолін);

• зернистий — характерний для мінералів, які мають зернисту будову

(магнезит, апатит);

• волокнистий (азбест);

• східчастий — з характерними сходоподібними уступами (галеніт);

• нерівний (нефелін) тощо.

Густина (питома вага) мінералів визначається лише орієнтовно шляхом звичайного зважування на долоні (точні визначення про­водяться у лабораторіях). Важливо навчитись хоча б приблизно віднести мінерал до певної групи:

• легкі мінерали — густина до 2,5 г/см³;

• середні — до 4 г/см³;

• важкі — 4...6 г/см³;

• дуже важкі — понад 6 г/см³.

При певних навичках вдається легко відрізняти мінерали перших і останніх груп. При цьому обов'язково слід звер­нути увагу, щоб зразок, густина якого оцінюється, складався лише з одного мінералу.

Деяким мінералам властиві такі ознаки, як магнітність, тобто здатність притягувати до себе магнітну стрілку (магнетит), смак (галіт, сильвін), запах (фосфорит при терті, сірка при горінні), ковкість (золото), жирність на дотик (тальк), гнучкість (слюди ), горючість (сірка), подвійне світлозаломленн я (ісландський шпат).

З хімічних ознак діагностичне значення мають реакція з 10% розчином соляної кислоти і розчинність у воді. Реакцію з 10% розчином НС1 (або зі столовим оцтом) дають мінерали групи карбонатів (скипання). Наприклад:

СаС0₃ + 2НС1 = СаС1₂ + Н₂СО₃; Н₂СО₃ → Н₂О + СО₂

кальцит

Окремі мінерали галоїди (галіт, сильвін) можуть добре або частково розчинятись у дистильованій воді.

Поиск по сайту: