Оптичні властивості мінералів

Колір мінералів визначається їх хімічним складом, кристалічною структурою, механічними домішками. Колір мінералів розрізняють у суцільному стані й порошку. Річ у тім, що лише порівняно незначна їх кількість має постійне забарвлення: малахіт — зелений, сірка — жовта, кіновар — червона. Чимало мінеральних видів має різний колір (флюорит може бути жовтий, коричневий, рожевий, зелений, фіолетовий, безбарвний; кварц — білий, чорний, димчастий, рожевий, зелений і т. п.). Надійнішою ознакою є колір порошку мінералу або його риска. Колір риски визначають, потерши мінералом об шорстку поверхню фарфорової пластинки (бісквіта). Так, колір риски різнобарвного флюориту завжди білий. Колір риски можна, однак, визначати лише для порівняно м'яких мінералів. Якщо твердість їх перевищує твердість бісквіта (5—6), вони дряпають його, не залишаючи риски. Таким чином, для кожного мінералу встановлюють, по можливості, дві характеристики — колір його у суцільному стані, що визначається візуально, і колір риски. Остання характеристика особливо важлива для непрозорих, густозабарвлених мінералів. У прозорих і напівпрозорих різновидах порошок, як правило, безбарвний, білий.

Інколи на поверхні деяких мінералів (халькопірит, борніт) можна спостерігати характерну райдужну плівку — побіжалість, що утворюється внаслідок окислення поверхні мінералів і може служити доброю діагностичною ознакою. На поверхні деяких польових шпатів (лабрадор) часто спостерігаються голубуваті чи зеленкуваті переливи - іризація, що зумовлені інтерференцією світла в їх поверхневих частинах.

Прозорість, характерна властивість мінералу пропускати світло, залежить від його кристалічної структури, а також від характеру і однорідності мінерального скупчення. По цій ознаці виділяють мінерали: непрозорі, що не пропускають сонячних променів навіть у тонких пластинках (самородні мінерали: сірка, графіт; сульфіди: галеніт, сфалерит, халькопірит, пірит,кіновар; оксиди: кварц, червоний залізняк бурий залізняк, марганцева руда, магнетит, боксити, яшма); прозорі - пропускають світло подібно звичайному склу (гірський кришталь, ісландський шпат); напівпрозорі – пропускають світло подібно матовому склу (халцедон, гіпс, опал); просвітлюються в тонкій пластинці (польовий шпат, кремінь).

Блиск мінералів пов'язаний з відбиттям світла від їх поверхні. За блиском мінерали розподіляються на дві групи.

До першої належать мінерали з металічним і напівметалічним (металоподібним) блиском. Металічний блиск нагадує блиск поверхні свіжого металу. Так блищать самородні метали, сульфіди, деякі оксиди (пірит, галеніт, золото, магнетит та ін.). Це непрозорі мінерали з чорною чи темнозабарвленою рискою. Напівметалічний блиск (тьмяний металічний) характерний, наприклад, для графіту.

Другу, численнішу групу становлять мінерали з неметалічним блиском:

• алмазний блиск — дуже сильний, характерний для прозорих і напівпрозорих мінералів (алмаз, сфалерит);

• скляний блиск — нагадує блиск поверхні скла, досить поширений (кальцит, галіт, кварц на гранях кристалів, магнезит);

• жирний — поверхня мінералу видається ніби змазаною жиром чи покрита жирною плівкою (нефелін, сірка, кварц на зломі);

• перламутровий — нагадує блиск внутрішніх поверхонь черепашок деяких молюсків (слюди, гіпс пластинчастий );