Схема шестирівневого алгоритму розподілу скарг

Перший рівень - проблеми із зовнішнім соціальним оточенням. Цей рівень розглядає проблеми клієнта (членів сім’ї) в контексті соціальних зв’язків. Він охоплює: навчання в школі або роботу членів сім’ї, стосунки з дальніми родичами, друзями, знайомими, сусідами, житлові умови та доходи сім’ї.

Гіпотези цього рівня пояснюють виникнення психологічної проблематики несприятливими факторами зовнішнього середовища (напр., психотравмуючі ситуації/фактори мікросоціального оточення: відсутність у батьків роботи по спеціальності, низька матеріальна забезпеченість сім’ї, травля дитини однолітками, насилля на вулиці, дискримінація одного із членів сім’ї, міграція або еміграція сім’ї, хронічні інтерперсональні труднощі комунікації в школі чи на роботі, конфліктні стосунки із співробітниками, однолітками, роль «козла відпущення» тощо).

Другий рівень – проблеми в сім’ї. Цей рівень розглядає проблеми сім’ї як природної групи. Симптоматична поведінка «ідентифікованого пацієнта» аналізується як наслідок порушень функціонування всієї сім’ї або окремих її підсистем.

Акцент робиться не на індивідуальних характеристиках членів сім’ї, а на їх взаємодії та структурних особливостях сімейної організації. Надається велике значення збору сімейного анамнезу, структурі сім’ї, ієрархії, згуртованості, границям, комунікації, тріангуляції (трикутнику) як одиниці оцінки сім’ї, коаліціям, стадії життєвого циклу, сімейній історії, видам стресорів тощо.

Третій рівень – когнітивні, емоційні та поведінкові проблеми. Охоплюють порушення або труднощі в області емоцій, когнітивних функцій або поведінки клієнта, що пояснюються з позиції теорії научіння (когнітивного дефіциту або викривлення):

- контакт;

- невербальні ознаки комунікації;

- пасивна (пасивно-агресивна), агресивна або впевнена поведінка;

- розвинутість соціальних навичок;

- характеристика сфери спілкування клієнта;

-самооцінка (адекватна, низька, завищена);

-здатність до адаптації, стресостійкість;

- копінг-механізми (механізми подолання труднощів та стресів);

- афекти (тривога, депресія, страх, почуття провини, апатія);

- мотиви поведінки (особливо дослідити мотиви поведінки в сексуальній сфері та сфері агресії, звернути увагу на ієрархію мотиваційно-потребнісної сфери, виявити блокіровку основних потреб, визначити часову перспективу); - характеристика ступеню особистісної зрілості;

- «умовна приємність» симптомів;

- суїцидальні думки та наміри;

- ресурси та позитивні особливості.

Четвертий рівень – емоційні конфлікти. Емоційні розлади мають усвідомлену та неусвідомлену сторони (подвійне дно); захисні системи (наявність захисту можна вивчати по наявності або відсутності фобій, обсесивно-компульсивної поведінки); невротичні механізми захисту (безсвідомі способи редукції емоційної напруги); виявлення специфічних автоматичних думок, що передують негативним емоціям або дезадаптивній поведінці (зв’язок між ірраціональними установками та поведінкою). Також, якащо клієнт дитина, слід враховувати фази психічного розвитку В. Ковальову, Д. Ельконіну, З. Фрейд, А. Фрейд, своєчасне їх проходження дитиною, відповідність симптоматики віку.

П’ятий рівень – особистісні розлади та порушення розвитку. На цьому рівні формують гіпотези про тривалі та глибинні відхилення – це стосується різних аспектів як «викривленого», так і «пошкодженого розвитку»: психогенні формування особистості, аутизм, ядерні психопатії, специфічні аномалії розвитку, акцентуації тощо. Такі порушення потрібно враховувати при виборі методів психокорекції, так як при деяких необхідно делегувати клієнта іншому спеціалісту.

Шостий рівень - біологічні порушення. Формулюється гіпотеза, згідно якій біологічні фактори (отягащенна спадковість, пре-, пери-, та постнатальні враження ЦНС) є провідними в детермінації симптоматичної поведінки. В таких випадках здійснюється медикаментозна допомога і відповідно клієнт делегується іншому спеціалісту.

6. Самодіагноз – це пояснення клієнтом природи певного порушення в житті, що базується на його уявленнях про самого себе, сім’ю та людські взаємостосунки. Самодіагноз клієнта може виражати відношення клієнта до розладу або його носію. Види самодіагнозів:

- «зла воля» – негативні наміри особи, що виступає причиною порушень, або нерозуміння цією особою певних істин, правил та небажання їх зрозуміти;

- «психічна аномалія» – ідентифікація особи, про яку йде мова, як психічно хворого;

- «органічний дефект» – оцінка особи, про яку йде мова, як вроджено неповноцінного;

- «генетична запрограмованість» – пояснення певних поведінкових проявів впливом негативної спадковості (використовується по відношенню до дитини – спадковість з боку розведеного чоловіка/жінки, з яким клієнт знаходиться в конфліктних стосунках; використовується по відношенню до чоловіка/жінки – з боку рідних, з якими існують конфліктні взаємостосунки);

- «індивідуальні особливості» – розуміння певних поведінкових особливостей як прояв стійких особистісних рис, а не конкретних мотивів та намірів у ситуації;

- «власні неправильні дії» – оцінка власної теперішньої та минулої поведінки, в тому числі як шлюбного партнера, вихователя тощо;

- «власна особистісна недостатність» – тривожність, невпевненість, пасивність тощо, і як наслідок неконструктивна поведінка;

- «вплив третіх осіб» – батьків, шлюбного партнера, бабусь, дідусів, вчителів, як в теперішньому, так і в минулому, якщо мало місце бути;

- «несприятлива ситуація» – розлучення, шкільний конфлікт, перенавантаження, хвороба тощо;

- «спрямування» («Мене до вас направили..», далі називає офіційний орган, директор школи, інший керівник).

Поиск по сайту: