Заарештований, відправлений до Новопетрівського укріплення на безлюдний півострів Мангишлак (7 років). Зробив 300 малюнків

Поезії, написані на засланні, становлять новий етап творчого розвитку.

З десяти років заслання активною творчою працею наповнені лише перші 3, та у ці роки Шевченко написав більше творів, ніж протягом усіх попередніх.

М.Зеров зауважував, що поезії цього періоду у Шевченка відзначаються найвищим піднесенням ліризму: “Вони остільки безпосередні та інтимні і разом з тим остільки сильні, що відразу ставлять Шевченка на одне з перших місць серед ліриків Слов’янщини. В них саме і поєднується “необузданная страстность Мицкевича” з “кристалічною ясністю Пушкіна”, тому саме цей час засвідчив, що Шевченко – це не романтичний переспівувач фольклору, а великий поет нової великої літератури слов’янського світу”.

Виробив свій поет. словник, де кожне слово стало поетичною темою, збагаченою як традиційним – фольклорним і літературним, - так і власним поетичним образним змістом і асоціаціями. В цей час його поезія спроможна передати природний хід думки – почуття стирає перешкоди і відстані між автором і читачем, залучаючи останнього до співпереживання. В цій поезії нема інакомовності, незрозумілості, які б спиняли думку читача, спонукаючи шукати розгадку.

Якісний творчий розвиток поетичного слова Шевченка:

v віртуозність техніки,

v поглиблення реалістичного психологізму,

v індивідуалізація поетичного переживання,

v пластичність художнього образу.

Образ ліричного героя поезії років заслання - це передовсім автопортрет Шевченка – глибоко правдивий, психологічний, реалістичний до нещадності. І водночас – це художній образ.

Його ліричному героєві не властива будь-яка поза, психологічна фальш.

Жанрове різноманіття творчості періоду:

лірика, як особистого плану, так і рольова, в якій чільне місце належить віршам у народнопісенному дусі (“Ой одна я, одна”, “Якби мені черевички”),

пісні-романси (“У широкую долину”),

елегії (“І небо не вмите, і заспані хвилі”, “Мені однаково”, “Огні горять”),

послання (“А.О.Козачковському”),

ідилії (“Садок вишневий коло хати”, “Зоре моя вечірняя”),

жанрові картинки (“Сон” (“На панщині…”)),

історичні вірші (“Чернець”, “Іржавець”, “Заступила чорна хмара та білую хмару”),

вірші й поеми сатиричного змісту (“П.С.”, “Царі”),

поеми: соціально-побутові (“Княжна”, “Марина”), соціально-етологічні (“Москалева криниця”, “Петрусь”).

В “невільницькій” поезії на перший план виступає людинознавство – художнє дослідження людських доль, психології, внутрішнього світу й характеру людини.