|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Та не однаково мені,Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її окраденую збудять… Ох, не однаково мені. Ідеї прощення В поезіях-зверненнях до братчиків закликає до християнської толерантності, терпимості і прощення. Просить простити і зрадника. Власна концепція: Простити можна лише власну образу, особисту кривду, неволю, забуття, сльози, муки. Але нікому немає прощення за кривду людську в широкому розумінні слова, кривду його народові, його Україні. Він зумів поєднати велику любов до людини і таку ж велику ненависть до колективної кривди, тиранії, насильства, деспотизму.
Шевченком керували 2 великі пориви: або всіх любити, або спалити всесвіт, або всіх обняти, або всіх проклясти. К.Чуковський, 1911
Загалом ідея християнського всепрощення захоплює його, і він, ніби Христос, палко охоплений екстазом всепрощення і милості: Ужасная безнадёжность, так ужасна, что только христианская философия может бороться с нею. Лист до В.Рєпніної Звертаючись до “соузників”, він просить простити жалюгідному підлому донощику: “ І його забудьте, други і не проклинайте!”.
“Не спалося, а ніч, як море”: москаль-українець, якому за жостокість і наругу москаль-росіянин радить приколоти пана-офіцера, відказує: “Нехай собі. А Бог поможе, То й так забудеться колись”.
Поема “Між скелями, неначе злодій”: рефреном “Отак, люде, научайтесь ворогам прощати” кінчається історія кривди та зради.
“Мотив всепрощення Шевченко зводить на якогось ніби світового закону, якогось вищого принципу, обов’язкового для людини” . С.Єфремов І К.Чуковський, і С.Єфремов роблять висновок, що у казематі Петропавлівської фортеці тоді перебував святий.
Є сукупність гріхів (за Т.Шевченком), які пробачити не можна Þ на зміну святості приходять слова “Нумо знову людей і долю проклинать!” ßßß У гніві він - пророк, у покірливості – як апостол, його ласка переходить у молитву, його лагідність – подвиг любові і прощення; кожне почуття він доводить до пафосу і релігійний у кожному своєму слові, іншим і не може бути великий національний поет, жрець і жертва свого народу, облагороджуваний, піднесений, він втілював у красу і святиню все, що створила його батьківщина. К.Чуковський Можемо стверджувати, що у християнському вченні Шевченко шукає ще одну опору для себе, своєї духовної цілісності, збереження людяності. Він забороняє собі, своїй душі озлобитися. Бо злоба руйнує людське начало в людині. Мотив самотності “Ой одна я, одна, як билиночка в полі”, “Чого ти ходиш на могилу”, “Ой три шляхи широкії”, “Не кидай матері” та ін. В основі їх народнопісенні уявлення про самотність, розлуку, страждання. Тема смерті Вперше в своїй поезії -. у поезії “Косар”: філософське осмислення смерті людини. Якщо в соціальному житті існує станова, національна, релігійна нерівність, то перед смертю всі рівні: Мужика, й шинкаря, Й сироту-кобзаря. Приспівує старий, косить, Кладе горами покоси, Не мина й царя.
Заслання Після оголошення Шевченку і братчикам вироку царя, бо суду не було, він потрапив в Орську фортецю “под строжайший надзор без права писать і рисовать” рядовим солдатом із правом вислуги. Стан митця - із листів до фактично 2-3 респондентів, зокрема Андрія Івановича Лизогуба [1], В.Репніної: “Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать і рисовать (ці слова він особисто виділив). А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! – та ще й у казармах”. “Тільки мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанну країну, то благав би господа о смерті”. Причина такого свого стану: “Було, на собаку кинь, то влучиш у друга, а як прийшлося до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! Чи не вмерли, крий боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга”. Аральська експедиція (1848-1849) - офіційно як художник, матеріали до складання докладних карт Аральського моря. Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.004 сек.) |