 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її окраденую збудять…
Ох, не однаково мені.
Ідеї прощення
В поезіях-зверненнях до братчиків закликає до християнської толерантності, терпимості і прощення. Просить простити і зрадника.
Власна концепція:
Простити можна лише власну образу, особисту кривду, неволю, забуття, сльози, муки.
Але нікому немає прощення за кривду людську в широкому розумінні слова, кривду його народові, його Україні.
Він зумів поєднати велику любов до людини і таку ж велику ненависть до колективної кривди, тиранії, насильства, деспотизму.
Шевченком керували 2 великі пориви: або всіх любити, або спалити всесвіт, або всіх обняти, або всіх проклясти.
К.Чуковський, 1911
Загалом ідея християнського всепрощення захоплює його, і він, ніби Христос, палко охоплений екстазом всепрощення і милості:
Ужасная безнадёжность, так ужасна, что только христианская философия может бороться с нею.
Лист до В.Рєпніної
Звертаючись до “соузників”, він просить простити жалюгідному підлому донощику:
“ І його забудьте, други і не проклинайте!”.
“Не спалося, а ніч, як море”: москаль-українець, якому за жостокість і наругу москаль-росіянин радить приколоти пана-офіцера, відказує:
“Нехай собі. А Бог поможе, То й так забудеться колись”.
Поема “Між скелями, неначе злодій”:
рефреном “Отак, люде, научайтесь ворогам прощати” кінчається історія кривди та зради.
“Мотив всепрощення Шевченко зводить на якогось ніби світового закону, якогось вищого принципу, обов’язкового для людини”
. С.Єфремов
І К.Чуковський, і С.Єфремов роблять висновок, що у казематі Петропавлівської фортеці тоді перебував святий.
Є сукупність гріхів (за Т.Шевченком), які пробачити не можна Þ на зміну святості приходять слова “Нумо знову людей і долю проклинать!”
ßßß
У гніві він - пророк, у покірливості – як апостол, його ласка переходить у молитву, його лагідність – подвиг любові і прощення; кожне почуття він доводить до пафосу і релігійний у кожному своєму слові, іншим і не може бути великий національний поет, жрець і жертва свого народу, облагороджуваний, піднесений, він втілював у красу і святиню все, що створила його батьківщина.
К.Чуковський
Можемо стверджувати, що у християнському вченні Шевченко шукає ще одну опору для себе, своєї духовної цілісності, збереження людяності. Він забороняє собі, своїй душі озлобитися. Бо злоба руйнує людське начало в людині.
Мотив самотності
“Ой одна я, одна, як билиночка в полі”,
“Чого ти ходиш на могилу”,
“Ой три шляхи широкії”,
“Не кидай матері” та ін.
В основі їх народнопісенні уявлення про самотність, розлуку, страждання.
Тема смерті
Вперше в своїй поезії -. у поезії “Косар”: філософське осмислення смерті людини. Якщо в соціальному житті існує станова, національна, релігійна нерівність, то перед смертю всі рівні:
Мужика, й шинкаря,
Й сироту-кобзаря.
Приспівує старий, косить,
Кладе горами покоси,
Не мина й царя.
Заслання
Після оголошення Шевченку і братчикам вироку царя, бо суду не було, він потрапив в Орську фортецю “под строжайший надзор без права писать і рисовать” рядовим солдатом із правом вислуги.
Стан митця - із листів до фактично 2-3 респондентів, зокрема Андрія Івановича Лизогуба [1], В.Репніної:
“Бодай і ворогові моєму лютому не довелося так каратись, як я тепер караюсь. Я страшно мучуся, бо мені запрещено писать і рисовать (ці слова він особисто виділив). А ночі, ночі! Господи, які страшні та довгі! – та ще й у казармах”.
“Тільки мене ніхто не провідає. Так мені тепер тяжко, так тяжко, що якби не надія хоч коли-небудь побачить свою безталанну країну, то благав би господа о смерті”.
Причина такого свого стану: “Було, на собаку кинь, то влучиш у друга, а як прийшлося до скруту, то святий їх знає, де вони поділись! Чи не вмерли, крий боже? Ні, здравствують, та тілько одцурались безталанного свого друга”.
Аральська експедиція (1848-1849) - офіційно як художник, матеріали до складання докладних карт Аральського моря.
Поиск по сайту: