І плакати у бур’яні,

І тяжко плакать…

Кожна книжка починалася авторським віршем-епіграфом:

I. “Думи мої…”, в якому йдеться про безперервний зв’язок з батьківщиною, що є сенсом життя поета:

Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб”ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти…

II. “Анумо знову віршувать”, де вказує і на своє призначення, і на кровний зв’язок з Україною.

…нищечком

Буду віршувати,

Нудить світом, сподіватись

У гості в неволю

Із-за Дніпра широкого

тебе, моя доле!

III. “Неначе степом чумаки”, в якому поет говорить про поезію як сенс буття:

Та вже ж нехай хоч розіпнуть,

А я без вірші не улежу.

Уже два годи промережав

І третій в добрий час почну.

IV. “Лічу в неволі дні і ночі”, в якому звучить усвідомлення свого поетичного призначення – служити своєму народові, що його слова-думи

Мої мережані сльозами

І долетять коли-небудь

На Україну… і падуть

Неначе роси над землею

Мотив призначення поета і поезії

В Шевченковій поезії бачимо повне злиття особистого і громадянського, нотки нескореності, які звучать у віршах, написаних наперекір “всемилостивого” царського указу заборони писати: “О думи мої, о славо злая”, “Мов за подушне обступили” та ін.

Розвиває тему призначення поета і поезії, говорячи, що не слави він шукає в слові, а розради.

Слово для Шевченка – матеріальне, це не тільки духовна субстанція. Воно дає змогу не лише страждати, почувати, а дає поштовх його думці, є рушієм поступу суспільства. В слові закладені великі поклади енергії і інформації. Воно зв’язує людей, як сучасників, так і предків, і є містком до майбутнього:

Не для людей, тієї слави,

Мережані та кучеряві

Оці вірші віршую я

Для себе, братія моя!

І робить вражаючий висновок:

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється-ожива,

Як їх почує!… Знать од бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!

Мотив заперечення самодержавного ладу

Соціально-викривальні і патріотичні мотиви проймають як лірику, так і поеми поета-засланця. У цьому розумінні вся лірика Шевченка – громадянська.

До Шевченкової лірики важко підійти зі звичним поділом на громадянську, філософську, пейзажну, любовну тощо.

Л.Новиченко

Інтимна лірика

Представлена лише 2 творами, але обидва вони – шедеври:

“Г.З.” (1848) і “Якби зустрілися ми знову” (1848), присвячені його коханню на волі “Ганні вродливій”, дружині поміщика Закревського.

Марієтта Шагінян відзначала, що ця жінка була єдиним справжнім коханням Шевченка, а вірш “Г.З” – найліричніший з усіх його віршів, такий глибоко інтимний, що здається – він вимовляє його пошепки, не вустами, а серцем”.

У цих пройнятих коханням і водночас таких цнотливих віршах виявилися кращі риси Шевченка-лірика:

Ø щирість,

Ø шляхетність почуття,

Ø тонкий психологізм у розкритті ліричного переживання.

Ці шедеври є віршами-спогадами про те, що було, але ще не згасло в поетовій душі. Їх можна назвати лірикою “пам’яті серця”:

Моя ти доле чорнобрива!

Поиск по сайту: