Класифікація хімічно небезпечних об’єктів. Причини та медико-санітарні наслідки аварій на хімічно небезпечних об’єктах (ХНО)

Аварії на хімічно небезпечних об’єктах, їх медико-санітарні наслідки.

Класифікація хімічно небезпечних об’єктів. Причини та медико-санітарні наслідки аварій на хімічно небезпечних об’єктах (ХНО).

Сьогодні людство у промисловості, сільському господарстві, побуті використовує близько 6 млн. токсичних речовин, з яких 60 тис. найменувань промисловість виробляє у великій кількості. Серед них, понад 500 відносять до сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).

СДОР - хімічні речовини, призначені для застосування у народному господарстві і які через свою токсичність при певних умовах, здатні викликати масове ураження людей, тварин, а також зараження навколишнього середовища.

На території України знаходиться більше 1800 підприємств, які виробляють і зберігають понад 280 тис. тонн різних СДОР і ОР. В зоні цих об¢єктів проживає біля 20 млн. чоловік. Нарощення хімічного вироб­ництва призвело також до зростання кількості промислових відходів, які станов­лять небезпеку для навколишнього середовища і людей.

Хімічна аварія – непланований, некерований викид (розлив, розсипання, витік) СДОР і ОР, негативно діючий на людину і навколишнє середовище.

Хімічно небезпечний об'єкт - об¢єкт, на якому використовуються, виготовляються одна або кілька хімічно небезпечних речовин чи категорій речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси. Порогова маса - нормативно встановлена маса окремої хімічної речовини.

Хімічні аварії на ХНО виникають внаслідок порушення технології виробництва, порушення техніки безпеки на об¢єктах зберігання хімічних речовин або знищення хімічної зброї, помилок операторів і в рідких випадках – помилок при проектуванні ХНО, застосуванні зброї масового знищення при воєнних конфліктах та терористичних актах.

Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших про­мислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись на значні території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруд­нення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а і в прилеглих районах.

При аваріях на хімічно-небезпечних об¢єктах можливе зараження навколишнього середовища декількома токсичними речовинами, утвореними внаслідок вторинних хімічних реакцій, причому, токсична дія може бути підсилена (синергізм), або ослаблена (антогонізм).

В залежності від відстані, на яку розповсюджується СДОР і ОР, після його викиду в навколишнє середовище виділяють три типи аварій на ХНО:

- локальна – хімічні наслідки якої обмежуються однією спорудою (агрегатом, установкою) підприємства, приводять до зараження в споруді повітря, обладнання і створюють загрозу робітникам, які там знаходяться;

- місцева – хімічні наслідки якої обмежуються виробничим майданчиком підприємства або його санітарно-захисною зоною і створюють загрозу ураження виробничого персоналу всього підприємства;

- загальна – хімічні наслідки якої поширюються за межі зони виробничого майданчика підприємства і його санітарно-захисної зони з перевищенням порогових токсодоз, що веде до забруднення навколишнього середовища і ураження населення, яке проживає в цій місцевості.

Санітарно-захисна зона – це відстань від підприємства до найближчих житлових та громадських будівель.

До ХНО відносяться:

- підприємства хімічної, нафтопереробної, нафтоперегінної промисловості та інші споріднені підприємства;

- підприємства, які використовують холодильні установки, водонасосні станції, очисні споруди з використанням аміаку та хлору;

- залізничні станції, які мають колії для відстою поїздів з СДОР;

- склади і бази з запасами хімічних речовин для дезинфекції, дезинсекції, дератизації, сховища з зерном та продуктами його переробки;

- склади і бази з запасами ядохімікатів, які використовуються у сільському господарстві;

- газо- та нафтопроводи;

- станції по очищенню водопровідної води.

Аварії на ХНО відрізняються:

- характером об¢єкту (видами СДОР і ОР, що використовуються, кількістю речовини, способом зберігання);

- часом аварії (день, ніч, зима, літо);

- метеорологічними умовами (напрямком і швидкістю вітру, температурою повітря);

- ступенем зараження території об¢єкта рідким СДОР.

Внаслідок попадання в навколишнє середовище СДОР і ОР на території об¢єкта утворюється зона хімічного забруднення (ЗХЗ), всередині якої виникають осередки хімічного ураження (ОХУ). При великомасштабних аваріях зона хімічного ураження може поширюватись за межі об¢єкту і уражуючий фактор діє не тільки на прилеглі населені пункти, а і більш віддалені від місця аварії.

Зона хімічного забруднення – територія, на яку поширилася хмара СДОР з небезпечною для людини концентрацією в результаті аварії на ХНО.

Осередок хімічного ураження – територія, що зазнала безпосереднього впливу отруйних речовин і в межах якої в результаті аварії на ХНО виникли масові ураження людей, зараження місцевості.

Осередок ураження в медико-тактичному відношенні характеризується:

- ураженням навколишнього середовища;

- несподіваністю, швидкістю, масовістю, одномоментністю виникнення ураження;

- великою кількістю тяжких уражень;

- наявністю великої кількості комбінованих уражень (інтоксикація СДОР та опіки, інтоксикація СДОР та травма і інш.).

Осередків ураження в зоні хімічного забруднення може бути декілька. В залежності від довготривалості ураження, місцевості і часу проявлення уражуючої дії осередки діляться на чотири види (медико-тактична класифікація):

- осередок ураження стійкими, швидкодіючими речовинами (анілін, фурфурол, ФОС, зарін, Yі-гази у вигляді аерозолю та інш.);

- осередок ураження стійкими, повільнодіючими речовинами (сірчана кислота, іприт, тетраетилсвинець);

- осередок ураження нестійкими, швидкодіючими речовинами (аміак, хлорціан, синильна кислота, оксид вуглецю та інш.);

- осередок ураження нестійкими, повільнодіючими речовинами (фосген, дифосген, BZ, азотна кислота, хлорнітрил).

Для осередків ураження, що виникли від дії стійких швидкодіючих СДОР і ОР характерно:

- одномоментне (на протязі хвилин) ураження значної кількості людей;

- швидке протікання інтоксикації з переважанням тяжких уражень, тривалість життя потерпылих без надання медичної допомоги не перевищує однієї години з моменту появи клініки ураження;

- дефіцит часу у органів охорони здоров¢я для організації роботи залежно від виниклої ситуації;

- необхідність надання термінової ефективної медичної допомоги в осередку ураження;

- організація спеціалізованої медичної допомоги.

ХНО характеризуються ступенем хімічної небезпеки. Виділяють три ступені в залежності від кількості СДОР (по хлору):

I ступінь – дорівнює вмісту 250 і більше тонн хлору;

II ступінь – від 50 до 250 т. хлору;

III ступінь – від 0,8 до 50 т. хлору.

Для інших СДОР установлено коефіцієнт еквівалентності по хлору (КЕ):

Для встановлення ступеня небезпечності об¢єкта потрібно кількість СДОР на об¢єкті поділити на коефіцієнт еквівалентності (КЕ) по хлору і порівняти з даними ступеню небезпечності по хлору.

Небезпечність хімічних об¢єктів та адміністративних територіальних одиниць прийнято визначати по кількості людей, які можуть попасти у зону можливого хімічного зараження. Ця зона визначається колом навколо ХНО з радіусом рівним глибині розповсюдження повітря з уражаючою концентрацією (токсичною або пороговою дозою). ХНО об¢єкти діляться на:

І ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити понад 75 тис. чол.

ІІ ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити від 40 до 75 тисяч чол.

ІІІ ступінь – у зоні можливого хімічного зараження мешкає менше 40 тис. чол.

ІV ступінь – у зону можливого хімічного зараження може потрапити персонал об’єкту.

Адміністративно-територіальна одиниця (АТО) вважається хімічно небезпечною, якщо у зону можливого хімічного зараження потрапляє:

- перша категорія - 50% населення і більше.

- друга категорія – від 30% до 50% населення;

- третя категорія – від 10% до 30% населення.

Розлиття СДОР на ХНО може привести до випаровування речовини.

У випадку, коли миттєво випаровується вся кількість вилитого СДОР (10 хв.), утворюється хмара (аміак, хлор) з високою концентрацією аерозоля або пари. Така отруйна хмара знаходиться на висоті до 20 метрів від поверхні землі і кордони її на протязі 2-3 хв. чітко видно. Радіус такої хмари в залежності від кількості вилитого СДОР складає 0,5-1 км. Потім хмара переміщується з повітрям, а розміри її збільшуються при просуванні під дією вітру від декількох десятків метрів до десятків кілометрів (50 – 70 км.).

Коли ж випаровування відбувається більш повільно, за рахунок теплого повітря та тепла грунту, його називають нестійким. В перші хвилини інтенсивність випаровування невелика, але з часом вона зростає, що приводить до тривалого зараження атмосфери.

При рівномірному по часу випаровуванні (від години до декількох діб), кількість СДОР у повітрі не перевищує 3 – 5% при температурі +25^оС, а уражуюча дія залежить від фізико-хімічних властивостей СДОР, температури повітря, його вологості, швидкості вітру та вертикальної стійкості.

Поиск по сайту: