Масова свідомість, її структура та прояви

План

1. Сутність і види мас

2. Керівництво масою

3. Масова свідомість, її структура та прояви

4. Властивості та оцінка масової свідомості

5. Форми масової свідомості

6. Історія вивчення масової свідомості

Сутність і види мас

Маса — то загальне збірне поняття, що вказує на явище безвідносно до його виду, способу існування. Маси — термінологічна множина, що вказує на факт існування явища у вигляді різних видових форм та способів.

Д. В. Ольшанський виділяє такі види мас:

1) великі і малі,

2) стійкі (постійно функціонують) і нестійкі (імпульсні),

3) згруповані і незгруповані, упорядковані і неупорядковані в просторі,

4) контактні і неконтактні (дисперсні, розсіяні),

5) спонтанні (стихійно виниклі) і спеціально організовані,

6) соціально однорідні і неоднорідні.

Цікавим фактом є поділ мас у радянські часи, зроблений В. І. Леніним:

1) прогресивні, революційні і консервативні, реакційні, або антиреволюційні, а також нейтральні, що не визначилися,

2) активні, діючі і пасивні, бездіяльні, «сонні», що вичікують,

3) згуртовані, дисципліновані, самостійні і розпорошені, неорганізовані,

анархічні,

4) рішучі, екстремістські і нерішучі, боязливі.

Але в цілому, з наукової точки зору, зауважує Д. В. Ольшанський, можна виділити три основні різновиди мас:

1) натовп,

2) зібрана публіка (від глядачів у театрі до учасників мітингів, що мають спільні установки, орієнтації під впливом одного й того самого предмета сприймання в один і той самий момент, готові до дії),

3) незібрана публіка (електоральні маси, аудиторія ЗМІ, прихильники кумирів культури, являє собою поляризовану масу, тобто більшість людей, що мають спільне у мисленні, інтереси яких викликані однаковими стимулами, живуть не одне з одним, а одне біля одного).

Принциповим для розуміння явища «маси» є поділ їх на стихійні і штучні.

Стихійні маси виникають у результаті дії факторів «пасивного» роду (згода, готовність віддатися відповідним прагненням тощо).

Штучна маса — це продукт організованої праці кількох людей чи однієї особи, соціальних інститутів, які керують людьми, «заганяючи» їх у масу і використовуючи для цього знання про психологію природних, стихійних мас.

Керівництво масою

При характеристиці поняття «маса» в соціальному контексті дослідники зазначають, що це «група людей, всередині якої індивіди певною мірою втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають спільних почуттів, інстинктів, прагнень, вольових рухів». В соціально-психологічному плані близьким до маси є поняття «натовп».

«Під словом «натовп» мається на увазі в звичайному значенні зібрання індивідів, якою б не була їх національність, професія або стать і якими б не були випадковості, що викликали означене зібрання».

Г.Тард, дає дещо інші характеристики натовпу: «дивне явище становить натовп, – це зібрання різнорідних, незнайомих один одному елементів, хоча зрозуміло, що необхідно, щоб всі ці люди були схожими один на одного, щоб їх об’єднувала національність, релігія чи суспільне становище».

Хто ж керує (свідомо чи несвідомо) тими людьми, що стали частиною натовпу? Г.Лебон називає такого керівника «вожаком», Г.Тард – «главою натовпу», у М.Михайловського та С.Булгакова – це «герой», а в сучасній науковій думці найчастіше використовуються поняття «вождь» і «лідер». Безумовно, ці поняття варто розрізняти. На нашу думку, щодо особистості, яка керує натовпом, не логічно вживати поняття «вожак», адже в більшості випадків в натовпі відбувається витіснення раціонального емоційним, а не тваринно-істинктивним, і, напевно, було б недоцільно стверджувати, що будь-який натовп з часом перетвориться на злочинну тваринну зграю. Винятком є ті випадки, коли окремі індивіди прагнуть злитися з натовпом свідомо, через занижену самооцінку та нездоланне бажання належати до людської маси, діючи за принципом – «один я – ніщо, всі ми – сила».

В натовпі виникає циркулярна реакція – «взаємне зараження, тобто передача емоційного стану на психофізіологічному рівні контакту між організмами». В цій ситуації зникають індивідуальні розбіжності, знижується роль особистісного досвіду та здорового глузду. Більш близьким для натовпу поняття «героя моменту», якщо розглядати натовп як явище тимчасове, що виникає як результат певної події. Але герой – це той, хто не стільки володіє натовпом, скільки сам, перебуваючи в полоні емоційного настрою натовпу, його захоплення чи осуду, здійснює певний радикальний вчинок.

Той, хто керує натовпом, має бути досвідченим маніпулятором, знавцем людських душ, адже некерований натовп може знищити і морально і навіть фізично того, хто невміло спробує його підкорити. Хто хоче владарювати над людьми, примусити їх наслідувати чи підкорятись, той повинен вчиняти так, як діє маніпулятор, що здійснює гіпнотичний сеанс. Він повинен моментально справити настільки сильне враження на людей, щоб воно заволоділо ними повністю і, відповідно, на певний час придушило всі інші відчуття і враження, чим і досягається одностороння концентрація свідомості; або він має поставити цих людей в умови постійних одноманітних вражень. І в тому і в іншому випадку він може робити мало не чудеса, примушуючи танцювати під свою скрипку масу народу і зовсім не застосовуючи грубої сили.

Порівнюючи психологічний стан особистості в натовпі і в групі, зазначимо, що основна різниця між поведінкою в натовпі і в групі полягає в тому, що натовп недовговічний і індивіди, що становлять його, невідомі один одному, точніше сказати, вони не взаємодіють між собою як особистості.

Натовп не організований і, крім двох основних складових – «того, хто веде», і «тих, кого ведуть», не має структури. Його ефект на індивідуального члена є тимчасовим і діє завжди у напрямі примітивної і часто деструктивної поведінки. Група, як соціальна структура, за своїми характеристиками практично протилежна: її вплив на індивіда тривалий і часто постійний, вона має чітку структуру, її члени зазвичай відомі один одному, і тому їх швидше можна вести у напрямі творчих і раціональних дій.

Отже, натовп викликає примітивні нахили і його прагнення є тимчасовими, а група створює нові і, звичайно, більш стійкі відносини та цілеспрямоване прагнення рухатись для досягнення поставленої мети. При аналізі процесу управління групою як соціальною структурою доцільним, на нашу думку, є використання поняття «лідер», адже лідер – це особистість, яка, поставивши перед собою мету, знаходить засоби і створює колектив, здатний її досягнути. Він виступає своєрідним стратегом наявних або конструйованих засобів для досягнення певної мети.

Для ефективної роботи групі потрібен певний баланс позитивних способів поведінки, пов'язаних як з наданням підтримки, так і з вирішенням завдань, що стоять перед нею. Коли група працює над досягненням мети, кожен учасник групи може взяти на себе функцію надання підтримки, щоб розрядити напруженість.

Група, керована лідером, працює як один організм, в якому одні члени беруть на себе виконання тієї або іншої ролі, важливої для вирішення завдань, що стоять перед групою, а інші – беруть на себе відповідальність за підтримку гармонійних взаємовідносин. Лідерство, як поняття визначається для позначення суттєвого параметра процесу структурації соціальної групи чи суспільного класу. В контексті відносин влади під лідерством розуміється тривале, а не тимчасове здійснення влади, як правило, пов’язане з особистісними характеристиками суб’єкта-лідера.

Порівнюючи вождізм і лідерство, зазначимо, що для вождізму властиве культивування віри в непогрішимість глави клану. Вождь вдається до найдоступніших маніпуляцій суспільною свідомістю, яка сприймає все нове як чуже і вороже. Ірраціональним стає прагнення оточення наділяти вождя незвичайними здібностями, надзвичайною мудрістю і прозорливістю, знанням всього того, що повинні знати його близькі і підлеглі. Лідерство передбачає більш тісну взаємодію лідера і його послідовників, тобто всі учасники комунікативного процесу мають змогу взаємодіяти. У вождізмі послідовники віддалені від постаті вождя, тому тісна комунікативна взаємодія між ними практично неможлива.

Комунікативний процес між вождем та послідовниками здійснюється опосередковано, тобто створюється такий образ вождя, який найбільш бажаний в даний момент для публіки. Тобто для вождізму важливим є вплив на натовп, на масу, в якій особистість втрачає свою індивідуальність і стає частиною цілого.

В натовпі немає окремого «Я», зникає індивідуальна відповідальність. Інтелект швидше є недоліком, ніж перевагою, важливою є сліпа віра в пропоновані істини без їх раціонального осмислення. Для духовного лідерства важливою є ефективна комунікація, тобто вплив на кожну конкретну особистість, на кожного члена групи, виховання в нього лідерських навичок, вміння взяти відповідальність на себе за результати справи. Лідер не тільки говорить, він також слухає, тобто для нього важливим стає комунікативний зв'язок з аудиторією, наочне підтвердження усвідомлення тих ідей та цінностей, що стали визначальними не тільки для нього, а й для групи в цілому.

Справжнього лідера відрізняє неабиякий інтелект та сила волі, які він прагне виховати і у своїх послідовників. Спільною рисою людських спільнот, що визначають їх прагнення руху до певної мети, є наслідування. «Взаємне наслідування, коли основою його служать схожі переконання і, особливо, подібні психологічні стани, є справжнім зусиллям інтенсивності, властивої цим переконанням і цим станам, у кожного з тих, хто їх переживає одночасно з іншими.

Але якщо наслідування в групі є усвідомленим, то в натовпі, який керується емоціями, наслідування є несвідомим, некерованим і тому небезпечним. «Цим пояснюється те, чому так небезпечно довго спілкуватися з особами, в яких зустрічаєш власні думки та почуття; можна незабаром дійти до сектантства, аналогічного зі стадним почуттям.

Влада в групі, як і влада в натовпі, ґрунтується на психологічному впливі однієї особистості на інших. Різницею є лише те, що у групі здійснюється постійний психологічний контроль підлеглими лідера за його діями та вчинками, а в натовпі підкорення є ірраціональним і тому беззастережним: «Свідома особистість зникає, причому відчуття і ідеї всіх окремих одиниць, що створюють ціле, іменоване натовпом, приймають один і той самий напрям. Утворюється колективна душа, що має, звичайно, тимчасовий характер, але і дуже певні риси. Зібрання в таких випадках стає… організованим натовпом або натовпом натхненним, складовою єдиної істоти, що підкоряється закону духовної єдності натовпу».

Працюючи в групі, кожна окрема особистість зберігає свої переконання, які, втім, не суперечать переконанням групи в цілому. Якщо між переконаннями особистими та переконаннями суспільними виникає певний дисонанс, то індивід покидає групу. В натовпі особисті переконання відсутні, людина тимчасово втрачає свою індивідуальність і підкоряється колективному психозу.

Існують такі ідеї і відчуття, які виникають і перетворюються на дії лише у індивідів, що становлять натовп. Натхненний натовп є тимчасовим організмом, що утворився з різнорідних елементів, які на одну мить з'єдналися разом, подібно до того, як з'єднуються клітини, що входять до складу живого тіла і створюють за допомогою цього об'єднання нову істоту, що володіє властивостями, відмінними від тих, якими володіє кожна клітина окремо.

Люди, що володіють достатньо сильною індивідуальністю, щоб опиратися навіюванню, в натовпі дуже нечисленні, і тому не в змозі боротися з загальним настроєм. Тому сильні особистості, здатні мислити раціонально, ніколи не стануть ядром натовпу, а дистанціюються на його периферію (за винятком тих випадків, коли перебування у натовпі пов’язане з необхідністю маніпулювання ним). Як зазначалось, кожна особистість в групі зберігає свою індивідуальність.

Можна виділити ознаки й особливості, які властиві маніпулюванню свідомістю.Маніпулювання є цілеспрямованим однобічним впливом суб'єкта на об'єкт, що має ряд особливостей.

Це духовний, психологічний вплив (а не фізичне насильство або погроза насильства). Воно базується скоріше на фальсифікації й перекручуванні надаваної інформації, ніж на фізичному примусі.

Це прихований вплив, факт якого не повинен бути замічений об'єктом маніпуляції. Якщо спроба маніпуляції розкривається, то це приносить значний збиток маніпулятору. Ще більш ретельно приховується головна мета – так, щоб навіть викриття самого факту спроби маніпуляція не привело до її з'ясування.

Доценко Е.Л. у книзі «Психологія маніпуляції» пояснює: «Наприклад, хтось запитує в нас дорогу на Мінськ, а ми направляємо його неправильно на Пінськ - це лише обман. Маніпуляція буде мати місце тільки в тому випадку, якщо один збирався йти в Мінськ, а ми задумали й зробили так, щоб він захотів піти в Пінськ. Маніпуляція – це психологічний вплив. Він не тільки спонукає людину, що перебуває під впливом, робити те, що бажають інші, він змушує її хотіти це зробити. Маніпуляція – це не насильство, а спокуса».

Та й взагалі, простий обман, будучи одним з важливих частих прийомів у всій технології маніпуляція, сам по собі скласти манипулятивний вплив не може.

Маніпулювання – це вплив, що вимагає значної майстерності й уміння. Масова свідомість є складним об'єктом. Для маніпуляції нею потрібні спеціальні технології, розроблені професіоналами у своїй справі. Технології будуються на знанні законів психології, соціології, лінгвістики й інших наук і на використанні методів і прийомів манипулятивного впливу.

Маніпулювання масовою свідомістю здійснюється через канали ЗМІ. Воно базується на спеціальному прийомі, розрахованому на певний тип особистості або коло об'єктів.

Ефективне управління людьми, маніпулювання ними за допомогою інформаційного впливу стають можливими тільки при наявності зворотного зв'язку. Вся схема інформаційного впливу може працювати вхолосту, якщо не взяти до уваги динаміку зрушень у масовій свідомості, а також можливостей несподіванки, непередбачуваності. У розвинених країнах відбувається безперервний зондаж масової суспільної думки. Це дозволяє вносити своєчасні корективи в пропаганді, усувати виникаючі неузгодженості офіційної ідеології і масової свідомості.

Отже, у порівнянні з фізичним насильством і прямим тиском маніпуляція масовою свідомістю – більш тривалий процес, що, до того ж, не дає стовідсоткової гарантії успіху, але при розумному застосуванні маніпулювання дозволяє досягти значних результатів. При цьому факт маніпулювання практично неможливо виявити неспеціалістові, а саме на широкі маси середнього обивателя й спрямований його вплив.

Масова свідомість, її структура та прояви

Масова свідомість включає розповсюдженні в суспільстві ідеї, погляди, ілюзії, почуття, традиції, які відображають суспільне буття в цілому або його окремі сторони в свідомості людей. Вона є результатом впливу ЗМІ, які застосовуються в інтересах монополій. Структура масової свідомості являє собою складне, конгломератне утворення, що виникає на «перехресті» всіх відомих типів суспільної свідомості – почуттєвої і раціональної, буденної і теоретичної, абстрактної і художньої.

Масова свідомість у суспільствах сучасного типу виникає і формується в процесі масовізації основних умов і форм життєдіяльності людей, що породжують подібні цілі, інтереси, потреби. Дія цих умов і форм буття закріплюється і отримує своє завершення у виробництві і розповсюдженні продуктів «масової культури», що пов´язано з функціонуванням ЗМІ. За їх допомогою зазначені цілі, інтереси, потреби суспільства перетворюються у ряд стандартних образів та символів дійсності, способів її пізнання та моделей соціальної поведінки. Зокрема, Фрейд знаходить специфічний зв´язок масової свідомості з символом, що полягає у “природному початку людини», який пов´язаний з її психікою і насамперед, з архаїчними структурами людської свідомості. Це дає підстави вважати, що сучасна свідомість тяжіє до певної символізації світу, а «масова культура» на своєму рівні відповідає цим запитам. Причому символи «масової культури» мають свої особливості. Одна з них проявляється у вигляді культу “зірок», що спричинений розвитком ЗМІ і пов´язаний із втратою ціннісних орієнтацій, де традиційні герої з їх невід´ємними достоїнствами втратили свою привабливість. К.Юнг вивчаючи архетипи колективного несвідомого, дійшов висновку про їх об´єктивацію в образах міфології та релігії.

Аналіз проблеми «масової свідомості» дає можливість виявити, що в основі механізмів впливу ЗМІ на свідомість суспільства лежить культура, що бере початок у природі. В такому ракурсі, виокремлюються два «полюса»: мозок (нервова система) і символічна система культури6. Це різні аспекти людського буття, взаємодія яких дозволяє виробляти різні матеріальні об´єкти сучасної культури в процесі трудової діяльності людини. У зв´язку з цим, символічна система культури відіграє вирішальну роль у функціонуванні суспільної свідомості. Проте, не менш важливим є і природний субстрат людської свідомості, що вивчають науковці у галузі нейробіології.

Типовий спосіб, за допомогою якого популярна музика «включає» уяву, полягає у відновленні в пам´яті швидкоплинних непов´язаних один з одним образів і символів, без будь-якої необхідності об´єднання їх у смисловий контекст. Сучасному слухачу популярної музики не потрібно отримувати естетичний досвід через участь у культуротворчому процесі. На відміну від традиційних візуальних форм передачі культурної інформації, в «масовій культурі» не існує необхідності у послідовності та взаємозалежності потоку образів. Зокрема, при прослуховуванні популярної музики не потрібно уявної обробки інформації, оскільки вплив музики на почуття людини створюють асоціації, що формуються не за допомогою опису, а за допомогою настрою.

Розвиток масової культури, починаючи з роману, через створення образів, і закінчуючи тріумфом популярної музики та децентралізованої неоднорідності телебачення, створив форми культурних виявів, які можуть ефективно використовуватися уявою людини для підвищення почуття власної значущості. Результатом соціокультурних трансформацій, що спричинені домінуванням масової культури є відокремлення емоційних елементів від морального, соціального і інформаційного контекстів. Масова культура поширюється за рахунок створення ілюзії підвищення уявної самореалізації індивідуумів, які звільняються від врахування суспільних норм та культурних традицій.

Аналіз американського зразку «масової культури» та її впливу на світові соціокультурні трансформації, в цілому, і українську соціокультурну ситуацію, зокрема, дає підстави розглядати американізацію як процес, рушійною силою якого є індивідуалізація. Створення певної форми індивідуалізації зумовлює резонанс в суспільствах, які вільно приймають американську культуру. Американізація виступає як уособлення очікувань у вигляді вшанування американських символів, що пропагують самореалізацію для всіх, на відміну від вимог, що пред´являються традиційними культурами.

Поширення глобалізаційних процесів в соціокультурній сфері, зумовлено безперервним індивідуалізмом, що спричинений розповсюдженням символів масової культури. Зокрема, одним із таких символів є американське «Шоу Опри», де символом захисту і самореалізації виступає ідеальний зразок поведінки ведучої телевізійного шоу - Опри, яку в усьому намагаються наслідувати глядачі.

«Символ Опри» перетворюється у стереотип героя, з елементом ідеалізації, який уособлює надійність, довіру, сильну особистість, самовдосконалення і успіх. У цьому зв´язку, Умберто Еко аналізує таке явище масової культури, як «супермен». Він розглядає феномен «супермена», на основі роману флемінга (про Джеймса Бонда). У.Еко, помічає, що літературний герой тримає читача у постійній інтризі, де і сам автор роману не знає чим завершить свій твір. Він вбачає в американському герої велику долю непередбачуваності, у чому У.Еко бачить великий масив надлишкової інформації, що дозволяє утримувати інтерес читача7. Досліджуючи твори У.Еко. Г.Г.Почепцов, виділяє два американських героя - підприємець і організатор. Підприємець, на думку дослідника, є сильною особистістю, яка володіє індустрією Америки, залізничними шляхами, нафтовими компаніями. Він є ідеалом рівних можливостей, оскільки не мав спадку і грошей, а був звичайною людиною, яка досягла успіху самостійно. Організатор, як вважає Г.Почепцов, керує організацією, що створена підприємцем. Він ніколи не стає керівником свого бізнесу, оскільки він працює з чужим бізнесом підприємця. Тому герої мають можливість обирати певну манеру поведінки для підтвердження своєї «героїчності»8. Американські герої, постійно виникають на екранах українського телебачення і трансформують семантичний простір української культури.

Розвиток американської «масової культури» набуває інтернаціонального характеру, що сприяє розповсюдженню її цінностей у світу. Зокрема, під загрозою опинилася українська традиційна культура. Незважаючи на те, що американська культура і українська традиційна культура мають у своїй основі подібні семантико-фемінні конотації, які превалюють у масовій свідомості, існує чітка різниця в етнічній ментальності кожного етносу. Підтвердженням цьому є слова І.Дзюби, що «масова культура» західного зразка посіла в Європі місце народної культури. Проте, українська народна культура існує, і в неї є шанс для подальшого творчого розвитку.

Специфіка української соціокультурної ситуації полягає в тому, що символи американської масової культури не зруйнували української ментальності. Масова свідомість, що формується у сучасній сфері української популярної культури - це результат своєрідної романтично-рефлексивної дифузії етнонаціональної ментальності в нових історичних умовах. Виходячи з цього, українська популярна культура, в основі якої лежить етнічні цінності і символи, для своєї презентації як на національному, так і на світовому рівнях, повинна обрати для себе тільки те, що відповідатиме її внутрішньому змісту та аксіологічній сфері.

Проте, в українській культурі відбулися трансформації ціннісних орієнтацій - еволюційна зміна традиційних символів і стереотипів, де певні універсальні іміджі (за посередництвом масової культури) вкорінюються у національному ґрунті, а окремі традиційні ідеали, під впливом ціннісної трансформації, втрачають етнокультурну визначеність. Цей трансформаційний процес має загрозливий для національної ідентичності характер. Соціокультурна трансформація впливає на формування загальноприйнятих стереотипів і символів, які на рівні індивідів виступають як ціннісні орієнтації. Символи, стереотипи, ідеали і цінності складають ядро масової свідомості українського суспільства, яка перетворюється у певну символічну систему. Проте, у процесі сучасної модернізації вітчизняної культури можуть відбуватися і позитивні зрушення. З одного боку, завдяки трансформації, українські національні цінності і символи стають доступними для представників інших народів та суперетносів у контексті “діалогу культур», а з іншого, етнонаціональ- на естетосфера розкриває свої традиційні символи та змісти у нових ціннісних та емоційно виразних формах.

Соціокультурна та естетична взаємодія у пост- модерній добі, спричинили процес коеволюційно- сті універсального та етнонаціонального у трансформації популярної культури. Цей процес передбачає поліцентричну множинність національних культурних і художніх традицій, різнобарв´я ціннісних орієнтацій та духовних світів, що знаходять вираження у творчій діяльності та регіональних особливостях мистецького життя. У зв´язку з цим, еклектизм постмодерну стверджує всеєдність непоєднуваних речей та створює можливість для підміни символічних змістів, що стають необмеженими в ситуації мультикультуралізму.

Поиск по сайту: