Основні альтернативи осмислення етичних проблем та галузі сучасної етики

Осмислення етичних проблем не передбачає якоїсь догматичної одностайності. Як світоглядне знання етика (та й будь – яка інша гуманітарна наука) є плюралістичною, множинною, тобто містить відмінні, а часом і протилежні уявлення про смисл та способи розв’язання тих чи тих питань. Це вияв того, що етичні проблеми, по суті, є проблемами людського самовизначення, людської свободи. А свобода завжди передбачає наявність альтернатив.

Осмислюючи основні проблеми етики, дослідники можуть дотримуватися альтернативних підходів. Провідний російський вчений у царині етики А. Гусейнов виділяє такі альтернативи тлумачення її проблем:

1. Альтернатива теоретичної і практичної філософії. Етика розглядається або як щось цілком залежне у своєму змісті від загагьно – філософських ідей, або ж, навпаки, як знання, що становить смислову основу філософії та визначає всю її спрямованість.

2. Альтернатива щастя і доброчесності. Наголос робиться або на ідеї щастя, або на ідеї вірності уявленню про обов’язок.

Прихильники першого підходу вважають першорядною метою моральності людини щастя. Якщо ми не відчуваємо щастя, то наша моральність не може вважатися повноцінною. Тож взаємини з іншими людьми слід облаштовувати так, щоб, зберігаючи порядність у принциповому, водночас не обмежувати своє право бути щасливим, задоволеним у власних життєвих потребах. Прихильники другого підходу наріжним каменем морального життя вважають доброчесність як беззастережну вірність обов’язкові чесноти і наголошують, що тільки в цій вірності і може полягати щастя.

3. Альтернатива розуму і почуттів у моральній спонукальності. За першого підходу визначальними у моральному житті визнаються логіка, пізнання, розум. Наголошується, що бути справді моральною людина може лише тоді, коли розумово обмірковує всі свої наміри та вчинки, суто логічно виявляючи смисл добра і зла. Тобто перш ніж дістати змогу здійснити добрий вчинок, ми неодмінно повинні вдатися до ретельного раціонального обмірковування всіх обставин. За другого підходу, навпаки, наголошується на тому, що головними для доброчесності є відповідні почуття, емоції, переживання: без глибинного емоційного переживання моральних цінностей навіть високий інтелект не забезпечить доброчесної поведінки. Перший підхід має назву морального інтелектуалізму, другий – морального сенсуалізму.

4. Альтернатива самоцінності моралі і її позаморальної зумовленості. За першого підходу зміст моральних принципів визнається абсолютним і самоцінним, незалежним від чогось позаморального. Справжня вірність цим принципам може ґрунтуватися лише на усвідомленні цієї самоцінності. За другого підходу, навпаки, моральні цінності ставляться в залежність від позаморальних чинників (природної чи соціальної доцільності, практичної користі, вигоди, успіху у справах тощо). Перший підхід має назву морального абсолютизму, другий – морального релятивізму.

5. Альтернатива індивідуальної і соціальної етики. Мораль розглядається передусім або як спосіб самовдосконалення особи, збагачення її духовного світу, або як засіб впорядкування суспільного життя.

6. Альтернатива етико-соціального ідеалу чи ідеалу понадморального. За першого підходу ідеали моральності, перемоги добра над злом сприймаються як межа особистісних і суспільних прагнень. За другого – передбачається існування ідеалів і цінностей, вищих за моральні, таких, що перебувають, так би мовити, по той бік добра і зла, й досягнення яких становить заповітний смисл людського життя (такими ідеалами можуть визнаватися релігійні, естетичні, політико – історіо-софські та інші цінності).

У конкретному дослідженні з етики, розгляді тих чи тих її проблем може превалювати тяжіння методології до одного чи іншого полюсу кожної з окреслених альтернатив (й історично нерідко саме так і відбувається), що багато в чому зумовлено світоглядною позицією дослідника. Альтернативність змісту етичного знання дає підстави здійснювати класифікацію конкретних вчень за їх методологічною спрямованістю. Стисло окреслимо деякі з історичних типів етичних вчень.

Етика задоволення (гедонізм, від гр. hedone – «насолода») вбачає основну мету моральних стосунків, морального життя в задоволенні. яке людина має діставати від свого перебування у світі та спілкування з іншими людьми.

Етика щастя (евдемонізм, від гр. eudaimonia – «щастя», «блаженство») критерієм моральності стосунків визнає щастя їх учасників. Доброчесність, що приносить лише об’єктивний морально позитивний результат, але не розраджує й не робить щасливим її носія, розглядається як неповноцінна.

Етика опрощення (кінізм) передбачає наближення до природи, нехтування надмірними суспільними благами та умовностями, проголошення розбудови матеріальної інфраструктури соціуму джерелом зла в ньому.

Етика обов’язку провідний акцент робить на заклику будь -що додержуватись морального обов’язку, вміти приборкувати всі бажання і пристрасті, які суперечать його змісту.

Етика любові культивує настанови, спрямовані на плекання глибинно емоційного доброзичливого ставлення до всього сущого, апріорної душевної приязні як основи стосунків. Поклик любові визнається вищим і морально безпомильнішим за веління обов’язку.Етика героїзму моральну реалізацію смислу життя вбачає в здатності особи в екстремальній ситуації бути на висоті безстрашної боротьби із загрозливими стихійними чи соціальними силами, готовності до подвигу.

Етика розумного егоїзму основою моральності визнає любов особи до самої себе, що за наявності здорового глузду спонукає до шанобливого ставлення до оточення, від якого залежить її життєвий успіх.

Етика ненасильства проголошує морально неприпустимим будь-яке насильницьке з’ясування стосунків між людьми, протестуючи навіть проти відповіді насильством на насильство.

Етика благоговіння перед життям орієнтує на святобливе ставлення до всього живого, культивування почуття глибинної спорідненості з усією біосферою Всесвіту як внутрішньо одухотвореною реальністю.

Хоч етика є не просто знанням – описом, а й дає орієнтири морального самовизначення, формує переконання, її, однак, не варто плутати з так званим моралізаторством (моральною проповідністю), до чого вдаються, скажімо, політична ідеологія чи релігія. Філософська етика, орієнтуючи на моральні цінності, не спонукає дотримуватися їх як певних догм, а пропонує кожному самостійно (на основі поглиблених міркувань) визначитися щодо їх прийнятності чи неприйнятності. Тим часом релігії зводять моральні настанови до волі Бога, яка для віруючої людини не може підлягати обговоренню, а повинна виконуватися беззастережно. Тому в історії релігії і церкви доволі часто трапляється так: те, що іменем Бога проголошується моральним, насправді суперечить справжній людяності і справедливості. А втім, у кожній релігії акумулюється чимало ціннісних настанов, що збігаються із загальнолюдською мораллю.

Варто зробити підсумкове застереження, що наявність в етиці альтернатив і плюралізму концепцій аж ніяк не перетворює етичне знання на «хаос думок», адже будь-який свідомий дослідник бачить у кожній з доктрин раціональне зерно й прагне розумно синтезувати все цінне в етичній думці на засадах методологічної зваженості й принципу «золотої середини».

У сучасній етиці ведуться дослідження у цілому спектрі дослідницьких галузей. Ключовими з них є: теоретична етика (рефлексує над фундаментальними життєво-антропологічними вимірами морального самовизначення), етика науки, прикладна та професійна етика (займається проблемами практичного регулювання моральних колізій у різних сферах життєдіяльності людини), етика й етикет ділового спілкування тощо.

Зацікавлене вивчення етики, що поєднується з напруженою роботою над собою, сприяє формуванню відповідального ставлення до змогу в особистісно-екзистенційному плані збагнути внутрішній смисл та життєву істинність загальнолюдських моральних цінностей, наснажує людину духовними імпульсами злагоджених, мудрих взаємин зі світом.

Поиск по сайту: