Критерії морально належного у світлі настанов совісті

Моральність, за визначенням, реалізується у вірності обов'язкові (або почуттю) належного. Але в чому його критерії? Як людині дістати достеменні орієнтири щодо того, заради чого жити, чому себе присвячувати/ Це проблема власного пошуку, проблема духовного самовиховання незалежно від того, у чому особистість вбачає первісне джерело моральних настанов - чи в божественних заповідях, чи в цінностях культури. Але незаперечно, що орієнтиром у пошуку змісту належного мас бути недоторканність гідності іншої людини й ґрунтована на її визнанні наша готовність не примножувати ворожість, плекати емоційну доброзичливість та чуйність. Не даремно ж й основна євангельська заповідь любити ближнього, кожну особу мати за духовного приятеля, якого слід щиро поважати, діяльно бажаючи йому добра.

Спроби чітко сформулювати загальнозначущий критерій морально належного, попри всю складність цього завдання, здійснювались з давніх часів історії. Огляд історії етики, що матиме місце в одній з наступних тем, дасть про це детальніше уявлення. Зараз же назвемо два таких формулювання, які стали віхами в етичному пошуку людства. Це - «золоте правило моральності», що фігурувало ще у стародавніх віро повчальних книгах та філософських трактатах різних народів, і «категоричний імператив» німецького філософа Іммануїла Канта - як своєрідна модифікація «золотого правила».

Зміст «золотого правила»: «Стався до інших так, як хотів би, щоб ставились до тебе й не завдавай іншим того, чого не хотів би зазнати сам!» Важливий моральний сенс цього заклику - визнання вихідної рівності людей у їхній гідності, з чого випливає настанова ціннісної взаємності.

«Категоричний імператив» Канта: Стався до іншої особи передусім як до мети, а не засобу й орієнтуйся на таку поведінку, яку можна була б визнати за взірець загального закону. Попри певну формальність цій настанови, н важливе значення не в тому, що вона здатна дати змістовний орієнтир поведінки в будь-якій ситуації (сподіватись на це було б ілюзорно), а в тому, що вона може слугувати певним «компасом» вибору координат моральної дії.

З проблемою критеріїв моральності тісно пов'язане питання її екзистенційної, душевної закоріненості. Адже вчинки особи можуть зовні відповідати моральним нормам, але якщо в їхній основі не лежить добровільний внутрішній моральний вибір, їх не можна вважати справді моральними. Якщо я поводжуся пристойно для вигляду або побоюючись осуду чи покарання, а внутрішньо зневажаю зміст моральних законів, то мене не можна назвати справді доброчесною людиною. І, опинившись в екстремальній ситуації, де треба буде обирати між мораллю і аморальністю, між егоїстичним і альтруїстичним, я навряд чи залишуся доброчесним. Є чимало прикладів, коли, здавалося б, цілком пристойні люди, опинившись в екстремальних умовах, де ставляться під загрозу їхні індивідуальні вартості, втрачають людську гідність, нехтують тими цінностями, «відданість» яким ще донедавна, перебуваючи у звичних умовах, вони демонстрували. Тому дуже важливо, щоб моральні закони становили для нас не просто якісь приписи, а приймалися внутрішньо, діставали ґрунт у нашій душі.

Отже, критеріальність моральності визначається вихідною рівністю людей у їхній гідності, ґрунтованим на ній принципом ціннісної взаємності, емоційною та розумово усвідомленою вмотивованістю моральної поведінки.

Поиск по сайту: