Мораль та моральність крізь призму людської свободи і відповідальності

Тема 2. Мораль у системі ціннісного самовизначення людини

1.Мораль та моральність крізь призму людської свободи і відповідальності.

2. Критерії морально належного у світлі настанов совісті.

3.Властивості моралі та її функції.

Мораль та моральність крізь призму людської свободи і відповідальності.

Мораль являє собою систему загальнозначущих ціннісних настанов, що виражають належні способи людського життя, норми стосунків між людьми як істотами, що мають свободу та гідність. Виникнувши на ранніх стадіях історичного розвитку людства, вона являє собою універсальний спосіб ціннісної регуляції взаємин, плекання людського в людині.

Осмислюючи та обґрунтовуючи мораль, етика неминуче досліджує проблеми моральності, тобто проблеми життєво-практичного втілення настанов моралі в конкретній поведінці особистості. Якщо мораль - це система вимог і норм належного, то моральність - це здатність і готовність людини свідомо й добровільно обирати ті життєві цінності, які виражаються нормами моралі. Якщо мораль - це, умовно кажучи, вказівка на те як належить жити, то моральність - це сама здатність особи жити, як належить; моральність - це практично втілювана, життєво утверджувана мораль. Безперечно, саме моральна практика, самі взаємини с тим ґрунтом, на якому моральні цінності втілюються в реальність або нехтуються. Усі моральні взаємини реалізуються у вчинках як свідомих або інтуїтивних діях, що зачіпають інтереси інших людей та характеризують наше додержання чи недодержання морального обов'язку. Моральні вчинки складають моральну поведінку. Моральність людини засвідчується лише її практичні ставленням до інших людей і світу загалом. З іншого боку, це ставлення є справді моральним лише в тому разі, коли в його основі усвідомлений вибір відповідних цінностей.

Моральність чи аморальність людини виявляється у її спілкуванні з іншими особами, а також світом, що довкола. Спілкування являє собою взаємодію між особами, групами, в процесі якої здійснюється обмін різноманітною інформацією, духовними і матеріальними цінностями. Це забезпечує можливість взаємного пізнання людьми одне одного, поєднання їхніх здатностей і зусиль заради задоволення тих чи тих життєвих потреб. Спілкування може мати якнайрізноманітніші вияви: бути родинним, інтимним, побутовим, за інтересами та уподобаннями, професійним, діловим тощо. Ми спілкуємося з іншими людьми як на сталій, довготривалій основі (з близькими, друзями, колегами, партнерами), так і в ситуативному плані (скажімо, в транспорті, у крамниці тощо). Але хоч би яким був тип спілкування, його гармонійність та ефективність залежить від адекватних моральних орієнтирів, якими взаємно керуються учасники цього процесу. Ґрунтоване на щирій моральності спілкування внутрішньо збагачує його учасників, дає їм змогу відчути власну особистісну повноцінність, яка розкривається в досвіді приязні, взаємоповаги і взаємодопомоги між людьми. Багато в чому й психологічна сумісність учасників спілкування формується залежно від того, які сам моральні засади вони кладуть у фундамент своїхконтактів.

Попри це, чи не кожен з нас нерідко стикається у житті зі збоченнями у спілкуванні, коли нехтуються можливості порозуміння, зневажається прав, одне одного, принижується гідність іншої людини, а отже, й власна. Ясно, що першоосновою першоосновою таких явищ є вади морального самовизначення учасників спілкування.

На чому ж ґрунтуються наша здатність бути моральними і, навпаки, можливість зневажати мораль? Що є життєво-антрополопчними передумовами моральних координат ставлення людини до світу? Намагаючись з'ясувати це, етика бере до уваги такі властивості людського самовизначення у світі, як свобода і відповідальність. Ста можливість моралі й моральності випливає зі здатності людини як свідомої, наділеної розумом і серцем особистості осмислено обирати ті життєві цінності, якими вона керується у своїй поведінці. Така здатність до вибору являє собою свободу як те, що принципово різнить людину від усіх інших істот, запрограмованих у своїй активності лише інстинктами. «Людина здатна як на безмірну злобність та жорстокість, так само й на безмірне милосердя та благовоління. При цьому людина не діє за програмою, а здатна свідомо обирати, яким шляхом іти: чи виявити милість і м'якосердість (до свого або чужого), чи втілити в життя часом цілком жахітну демонічну ненависть й жагу нищення. Замість налагодженого еволюцією природного обмеження руйнівності в людині діють хисткі терези вільного вибору. Цей вибір зрештою віддано самому людському «я». Попри всю залежність людини від тягаря множини обставин останнє рішення у виборі типу поведінки, у відданні переваги добру або злу, насильству чи ненасильству вона обирає сама».

Усе, що відбувається у фізичному світі, здійснюється необхідно, силою непохитного природного ладу речей, не залежно від чиєїсь волі, а лише відповідно до законів природи. Зміст законів моралі натомість не стане реальністю доти, доки людина добровільно не підпорядкує їм своє життя. Необхідність, неминучість моральних законів є необхідністю не природною, а ціннісною. Людина може дотримуватися чи не дотримуватися цих законів -усе залежить від того, як вона дасть раду своїй свободі. Але людина неминуче підлягає моральній оцінці, тобто відповідає за свої вчинки, у власній свободі плекаючи свою людську гідність, визначаючи своїм вибором власну життєву вартість. Неодмінність, непохитність моральних законів полягає не в тому, що реальність завжди відповідає їм, а в тому, що їхній зміст настановляє людину на те, якою їй обов'язково належить бути, щоб мати духовне право бути людиною. Ми можемо не дотримуватися законів моральності, але в такому разі ми навряд чи знайдемо підстави сказати собі і світові: «Я людина і знаю, що моє життя має смисл». Адже, як наголошував філософ Ж.-П.Сартр, людина унікальна тим, що її сутність не передвизначена заздалегідь, а формується залежно від того, яким ціннісно-діяльнісним змістом ми її наповнюємо. Своїм ціннісним вибором, ми водночас ніби здійснюємо вибір якості світу, якого ми варті. Якщо наша свобода стає чинником грубості, жорстокості, брехні, - всього, що робить спілкування безладним, дисгармонійним, то цим ми ніби «розписуємося» в тому, що самі не варті більшого, ніж хаос і дисгармонія.

З'ясувавши, що мораль і моральність ґрунтуються на таких властивостях людської сутності як свобода і відповідальність, маємо взяти до уваги той факт, що відповідальність моральна різниться од відповідальності юридичної, правової. Юридична відповідальність завжди зводиться до певного стягнення, певного покарання за недодержання встановленого державою закону. Уникнути юридичної відповідальності означає уникнути присуду до стягнення. Таке трапляється доволі часто, коли людина, що порушила правову норму, в силу тих чи тих причин не зазнала присуду. Моральна відповідальність, натомість, ціннісно неминуча (хоча й, на перший погляд, може видаватися чимось ефемерним), бо ж тут, коли казати образно, достатньо одного «свідка», який водночас пост і як «суддя». Цей свідок-суддя - ми самі, а точніше - наше сумління (совість) що завжди з нами, чи то ми вірні йому, чи ні. Якщо не вірні, - покаранням стає внутрішня розірваність особи, екзистенційна відчуженість від живих імпульсів відкритого спілкування, духовна непевність, зумовлені ушкодженою гідністю.

Отже, цей попередній аналіз дає підстави вважати, що мораль і моральність постають як умова людськості, звісно, не в суто фізичному, а духовно-особистісному розумінні. У філософському плані моральне самовизначення людини можна образно назвати «спів творенням» світу через свободу: моральний вибір структурує життєву реальність людини та її оточення або в координатах добра, або зла, що вказує на справді особливий онтологічний статус людини у світі.

Поиск по сайту: