Глобальний вимір сталого місцевого розвитку

Глобальні проблеми сучасності знаходяться начебто на значній відстані від му­ніципального управління. Але насправді люди потерпають від них саме там, де живуть, працюють, відпочивають. Проблеми глобального характеру на місцево­му рівні перетворюються на конкретні негаразди, з якими стикаються люди: не­якісна питна вода; річка, перетворена у стічну канаву відходів місцевого вироб­ництва; не функціонує сільська школа, і діти мають діставатися у сусіднє село за десяток кілометрів; промислова зона посеред міста чадить, смердить і нищить довкілля; жахлива корупція; нахабне самоуправство місцевих чиновників; нові захворювання та «відроджені» старі та ще багато чого іншого. Отже, саме на місцях глобальні проблеми отримують своє конкретне «облич­чя», рельєфні контури та чіткі прояви, що стосуються усієї місцевої спільноти та кожної людини особисто.

За таких умов подолання глобальних проблем вимагає зусиль не лише уря­дів та законодавців, а перш за все - місцевої громади, жителів міст і сіл. Лише за їхньої активної участі може бути реалізована на місцевому рівні ідея сталого розвитку.

У громадську свідомість приходить розуміння глобального значення місце­вого сталого розвитку. Він перетворюється на глобальну потребу, якій пер­шочергову увагу приділяють уряди і міжнародні організації'. Формується ме­режа спеціально створених для цього міжнародних організацій та установ. Виробляються глобальні та регіональні підходи, що базуються на розумінні значимості місцевого рівня управління для сталого розвитку у всесвітньому масштабі. Приймається низка відповідних документів.

Міжнародні документи щодо місцевого розвитку:

- Європейська хартія місцевого самоврядування. Рада Європи, 1985 р.

- Європейська конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місце­вому рівні. Рада Європи, 1992 р.

- Ольборзька хартія «Міста Європи на шляху до сталого розвитку». Євро­пейська конференція великих і малих міст Європи, 1994 р. та зобов'язання, прийняті у Ольборзі-2005 р.

- Рекомендація 19 про участь громадян у суспільному житті на місцевому рівні, ЄС, 2001 р.

- Резолюція S-25/2 - Декларація про міста та інші населені пункти у новому тисячолітті. ООН, 2001 р.

- Європейська хартія міст. Рада Європи, 2002 р.

- Переглянута Європейська хартія міст щодо участі молоді у суспільному житті на місцевому та регіональному рівні. Рада Європи,2003 р.

- Переглянута Європейська хартія міст. Рада Європи, 2005 р.

- Резолюція 21/3 про керівні принципи децентралізації та зміцнення місце­вих органів влади. ООН-ХАБІТАТ, 2007 р.

- Лейпцігська хартія про сталий розвиток європейських міст. ЄС, 2007 р.

- Декларація «Про ефективне управління на місцевому та регіональному рів­ні - європейський виклик». Рада Європи, 2007 р.

- Стратегія щодо інновацій та доброго врядування на місцевому рівні. Рада Європи, 2007 р.

- Європейська хартія міст 11 - Маніфест нової урбаністики. Рада Європи, 2008 р.

Посилюється увага ООН до питань, пов'язаних із проживанням людей у на­селених пунктах. Програма ООН з населених пунктів (ООН-Хабітат) аналізує ситуацію з розвитку поселень в усьому світі, розробляє рекомендації, надає урядам необхідну допомогу, виступає координатором і провідною устано­вою з реалізації «Порядку денного Хабітат».

Важливу роль у розробці моделі такого місцевого управління віді­грає Рада Європи (РЄ) - провідна європейська організація з питань захисту прав і свобод людини.

РЄ виходить з того, що реальна демократія неможлива без вільного доступу населення до функціонування системи місцевого самоврядування та без зна­ння своїх прав і можливостей щодо участі у цьому процесі.

Радою Європи було погоджено Стратегії щодо інно­вацій та доброго врядування на місцевому рівні. Стратегія спрямована на те, щоб поставити людину, громадянина у центр всіх демократичних процесів та інститутів, вона визначає 12 принципів доброго демократичного врядуван­ня, орієнтує держави на створення передумов для покращення управління на місцевому рівні відповідно до європейських стандартів:

1) чесне проведення виборів, представництво та участь, щоб забезпе­чити реальні можливості для всіх громадян мати свій голос у місцевих суспільних справах;

2) чутливість, щоб забезпечити реагування місцевої' влади на законні очіку­вання та потреби громадян;

3) ефективність та результативність, щоб забезпечити досягнення цілей і водночас найраціональніше використання ресурсів;

4) відкритість та прозорість, щоб забезпечити публічний доступ до інфор­мації та полегшити розуміння того, як ведуться суспільні справи;

5) верховенство права, щоб забезпечити справедливість, безсторонність і передбачуваність.

1) етична поведінка, щоб забезпечити перевагу суспільних інтересів над приватними;

2) компетентність та спроможність, щоб забезпечити здатність представ­ників та посадових осіб місцевої влади виконувати свої обов'язки;

3) інноваційність та відкритість до змін, щоб забезпечити здобуття користі від нових рішень та кращих практик;

4) сталий розвиток та спрямованість на довгострокові результати, щоб враховувати інтереси майбутніх поколінь;

5) надійний фінансовий менеджмент, щоб забезпечити ощадливе та про­дуктивне використання суспільних коштів;

6) права людини, культурне різноманіття та соціальне згуртування, щоб забезпечити захищеність і повагу до всіх громадян, коли жоден не дискримінується і не виключається;

7) підзвітність - аби представники та посадові особи місцевої влади брали відповідальність і притягувалися до відповідальності за свої дії.

Запровадження зазначених принципів вимагає переходу до створення та реалізації стратегічних планів сталого місцевого розвитку.

Значення стратегічного планування на місцевому рівні.

Основні підходи до стратегічного планування сталого місцевого розвитку були закладені у документі Програма дій «Порядок денний на ХХІ століття», ухваленому конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992 р.).

Глава 28 цього документу вказує: «Оскільки причини багатьох проблем і рі­шень, що розглядалися у «Порядку денному на ХХІ століття», залежать від ха­рактеру місцевих умов, участь і співробітництво місцевих органів управління буде одним із вирішальних чинників в досягненні поставлених в ньому цілей. Кожному місцевому органу управління слід почати діалог з громадянами, місцевими організаціями і приватними підприємствами та затвердити Місце­вий «Порядок денний на ХХІ століття». В ході консультацій і вироблення єди­ної' позиції місцеві органи управління ознайомилися б з думками громадян і місцевих громадських, підприємницьких і промислових організацій та отри мали б інформацію, необхідну для розробки найбільш оптимальних страте­гій

Особливості Місцевого порядку денного-21.

1. Це всесвітній процес, який офіційно підтримується найбільш представ­ницькими світовими та регіональними міжнародними організаціями.

2. Ключова роль тут належить місцевій владі, а, значить, існує більше можли­востей для розв'язання проблем, які безпосередньо торкаються людей.

3. Місцева відповідальність пов'язується з глобальною, оскільки досягається зниження несприятливого тиску на довкілля.

4. На місцевому рівні безпосередньо громадами беруться на озброєння сучасні ідеї та знання, підвищується наукова обґрунтованість місцевого управління.

5. Досягається комплексність в управлінні, збалансованість економічних, екологічних, соціальних, культурних аспектів.

6. Закладаються основи для підвищення якості життя місцевих жителів.

7. Формується новий спосіб місцевого публічного управління на принципо­вих засадах сталого розвитку.

Узгодження ідей про майбутнє населеного пункту чи регіону дає можливість підвищити суспільну відповідальність за сучасний добробут усіх громадян та збереження сприятливого середовища для наступних поколінь. Підготовка МПД-21 дає можливість місцевій громаді пройти певні кроки са­мовдосконалення та розвитку. Йдеться про необхідність підвищення свідо­мості громадян, їхньої освіченості та рівня вихованості.

Стратегічне планування місцевого сталого розвитку здійснюється на методо­логічній основі загальних принципів сталого розвитку. До них можна віднести такі: а)гармонійне поєднання розвитку суспільства зі збереженням довкілля; б)проведення політики запобігання екологічним, економічним, техногенним, гуманітарним та іншим негараздам; в)постійний моніторинг та екологічна експертиза; г)ліквідація незбалансованих видів виробництва та споживання; д)розробка і запровадження екологічних технологій; е)принципи «забрудню­вач платить» та «ресурсокористувач платить». Основні чинники, що сприяють успішності ССМР.

1. Залучення до процесу стратегічного планування усіх секторів суспільства.

2. Налагодження постійного діалогу та консультацій з представниками міс­цевої громади, неурядових організацій, бізнесових асоціацій, професійних спілок, релігійних груп, урядових структур з метою формування спільного бачення та визначення напрямів спільної діяльності.

Оцінка місцевих соціальних, економічних, екологічних умов і потреб та визначення очікуваних результатів шляхом обговорення ключовими заін­тересованими сторонами для досягнення консенсусу щодо бачення кінце­вої мети і завдань, накреслених у плані дій. 4. Моніторинг і звітність, у тому числі, за основними місцевими показниками, з метою оцінки поступу у виконанні плану дій, та забезпечення взаємної відповідальності з боку учасників.

Застосування означених принципів дозволяє відповідно до засад сталого розвитку визначити конкретні вимоги та завдання місцевого розвитку у різ­них сферах суспільного життя.

У сфері управління, наприклад, мова перш за все має йти про повсюдне за­провадження стратегічного планування відповідно до вимог щодо розробки МПД-21. Це дає змогу визначити реальну та узгоджену у місцевій спільноті мету сталого місцевого розвитку та шляхи її досягнення. Одним із найваж­ливіших тут виступає завдання залучення місцевої спільноти, соціальних партнерів, громадян у процес планування та здійснення планів.

У галузі економіки застосування принципів сталого розвитку на місцевому рівні спрямовується на максимально можливе задоволення місцевих потреб завдяки використанню місцевих ресурсів, підтримку місцевого підприємни­цтва, особливо малих підприємств та екологічно обачливого підприємни­цтва, виробництва енергії з відтворюваних джерел, заходів місцевих фірм, спрямованих на пониження тиску на довкілля, стимулювання відмови від надмірного споживання (сталі зразки споживання), ефективне використан­ня засобів економічного впливу, які знаходяться у компетенції населених пунктів (наприклад штрафів).

У галузі довкілля завдання полягає у тому, щоб цілі та діяльність з охорони на­вколишнього середовища тісно перепліталися з цілями та діяльністю економіч­ного розвитку (і навпаки). Треба навчитися використовувати невідтворювані ресурси та енергію лише такими темпами, які відповідають можливостям їхньої компенсації новітніми технологіями. А відтворювані ресурси та енергію треба використовувати такими темпами, які забезпечують їхнє природне відновлення.

Застосування принципів сталого розвитку на місцевому рівні відносно со­ціальної сфери у комплексі з іншими сферами людської життєдіяльності озна­чає, перш за все, підтримку громадської, культурної, рекреаційної та спортивно діяльності. Має бути забезпечений для всіх громадян доступ до якісної освіти, отримання необхідно кваліфікації, а також надані однакові шанси застосувати свої здібності у суспільстві.

Поиск по сайту: