Процедура прийняття рішення Радою ЄС. Розписати сутність зважування голосів при прийнятті рішення радою ЄС

Згідно з установчими договорами, голосування в Раді ЄС може відбуватися простою більшістю, кваліфікованою більшістю чи за правилом одностайності. Голосування простою більшістю голосів застосовують дуже рідко, при вирішенні деяких процедурних та технічних питань другорядного характеру.
Слід зазначити, що на противагу класичному в міжнародних відносинах принципу «одна держава - один голос», кожна держава-учасниця ЄС володіє певною кількістю голосів у залежності від її демографічної та економічної значимості.
Згідно з Ніццьким договором про розширення ЄС з 1 січня 2005 року запроваджено нову систему розподілу голосів держав-учасниць (27 держав), яка виглядає наступним чином:
- Німеччина, Франція, Італія, Великобританія - по 29 голосів;
- Іспанія, Польща - по 27 голосів;
- Румунія - 14 голосів;
- Нідерланди - 13 голосів;
- Греція, Чехія, Бельгія, Угорщина, Португалія - по 12 голосів;
- Швеція, Болгарія, Австрія - по 10 голосів;
- Словаччина, Данія, Фінляндія, Ірландія, Литва - по 7 голосів;
- Латвія, Словенія, Естонія, Кіпр, Люксембург - по 4 голоси;
- Мальта - 3 голоси;
- Разом 27 країн - 345 голосів.
Рішення вважається прийнятим, якщо за нього було подано відповідну кількість голосів «за» (258 голосів - у Раді ЄС з 27 країн) та його підтримала більшість держав-членів ЄС. Крім того, на прохання будь-якого члена Ради ЄС голосування кваліфікованою більшістю може перевірятися на відповідність до демографічного критерію, а саме: країни-учасниці, що проголосували «за», повинні представляти щонайменше 62% всього населення Європейського Союзу. Слід відмітити, що розмір кваліфікованої більшості голосів у процесі розширення ЄС буде уточнюватися у відповідних договорах про приєднання.
Одностайне прийняття рішень передбачає, що кожна держава-учасниця наділяється лише одним голосом. При цьому, якщо в процесі голосування хоча б одна держава висловилася проти прийняття того чи іншого рішення, то дане рішення вважається неприйнятим. Як правило, одностайне прийняття рішень передбачається при вирішенні питань спільної зовнішньої політики та політики безпеки. Проте, утримання при голосуванні членами Ради ЄС, які присутні на її засіданні, не заважає Раді ЄС приймати акти, які вимагають одностайного рішення. Держава-учасниця, яка утрималася від голосування може не застосовувати прийняте рішення. Крім того, вона повинна не перешкоджати й іншим державам-учасницям при виконанні ними даного рішення.
Слід зазначити, що у випадку, коли кількість представників, які утрималися від голосування перевищує 1/3 всієї кількості представників, то рішення не може вважатися прийнятим одностайно.

Особливість кваліфікованої більшості в Раді полягає в тому, що воно враховує дуалістичну (двоїсту) природу організації Європейський Союз: об'єднання держав і союз народів. Відповідно для прийняття рішення в даному випадку необхідно виконати дві основні умови:
- проект повинні підтримати абсолютна більшість членів Ради (тобто 15 з 27), а з деяких питань - 2/3 (т. е. 15 з 27) * (68);
- "за" повинно бути подано не менше 255 з 375 так званих зважених голосів. "Зважування" голосів представників різних країн проводиться відповідно до чисельності їх населення, причому відповідні квоти (як і для числа обраних депутатів Європарламенту) жорстко зафіксовані в Договорі про ЄС (ст. 205). Так, міністри з Німеччини, Великобританії, Франції та Італії мають кожен по 29 "зважених голосів"; іспанська і польська міністри - по 27; нідерландський - 13 і т.д. Найменше число "зважених голосів" у представника Мальти (3);

Варіант 3

Відкриті

1. Статус депутату європарламенту.

Депута́т Европе́йского парла́мента (ДЕП) — лицо, избранное в Европейский парламент. В странах, где люди говорят на романских языках, более распространён термин «европарламентарий» или «евродепутат». В самом начале работы Европарламента ДЕПы назначались государствами-членами из депутатов национальных парламентов. Однако с 1979 года парламентарии избираются прямым всеобщим голосованием. Каждая страна сама выбирает способ избрания кандидатов. В настоящее время все государства используют различные формыпропорциональной избирательной системы. До 1997 в Великобритании использоваласьмажоритарная система.

членов ЕС. Предыдущие выборы в парламент прошли в июне 2009 года. Эти выборы стали крупнейшими международными одновременными выборами в истории мира. Около 500 миллионов человек имели право голосовать.

Работа евродепутата[править | править исходный текст]

Каждый месяц, исключая август, парламент встречается в Страсбурге на четырёхдневном пленарном заседании, шесть раз в год депутаты на два дня собираются в Брюсселе. Обязанность проводить одну неделю каждый месяц в Страсбурге была возложена на парламент государствами-членами во время саммита в Эдинбурге в 1992 году.

Кроме того, европарламентарий может быть членом международной делегации и встречаться с иностранными делегациями, приезжающими в Брюссель или Страсбург, или посещать комитеты или парламенты иностранных государств и областей. Существует несколько международных парламентов, в которых участвуют евродепутаты. Эта работа влечёт за собой полные ежегодные парламентские встречи и более частые заседания комитетов. Парламентарии участвуют в миссиях по наблюдению за выборами.

Естественно, у депутатов есть необходимость поддерживать связь со своими избирателями в своей родной стране. Большинство евродепутатов возвращаются к своим избирателям в четверг вечером, для того чтобы провести пятницу и часто выходные с избирателями, местными организациями и политиками, профессиональными союзами, муниципальными советами и т. д. Члены Европарламента могут нанимать помощников для работы в офисе для избирателей и в парламентском офисе. Поскольку члены Европарламента занимаются меньшим количеством важных вопросов (незначительное влияние на проблемы здравоохранения, образования, строительства, обороны, но большие полномочия в экологической сфере, сфере защиты прав потребителей, трудового законодательства и торговли), их известность в родной стране не так велика, как у депутатов национального парламента (по крайней мере, не так велика, как у министров или оппозиционных лидеров).

Полномочия

После ратификации и вступления в силу Лиссабонского договора принятие почти всех законов ЕС требует одобрения и Европейского парламента, и Совета Министров. Они рассматривают законопроекты в трёх чтениях и могут предлагать любые поправки к документу, но в конечном итоге они должны утвердить одинаковый текст законопроекта. Такая система составляет двухпалатную законодательную власть.

Члены Европарламента также выбирают президента Еврокомиссии из кандидатов, предложенныхЕвропейским советом, и, после обсуждения кандидатов, одобряют назначение Комиссии в целом. Парламент может вынести Комиссии вотум недоверия (например, в 1999 году Комиссия под председательством Жака Сантера ушла в отставку, когда ей был вынесен вотум недоверия). Международные соглашения, которые принимает Европейский союз (например, ВТО, торговые соглашения), должны быть одобрены Европейским парламентом, также должно быть утверждено присоединение новых государств-членов к союзу. Годовой бюджет ЕС принимается совместно Европарламентом и Советом министров.

Парламент также выбирает европейского Омбудсмена и проводит слушания с кандидатами на пост президента и с членами управляющих советов Европейского центрального банка, Совета аудиторов, различных агентств.

Зарплата и привилегии[править | править исходный текст]

Зарплата[править | править исходный текст]

Однако в июле 2005 года Совет согласился унифицировать статус депутатов. Поэтому, начиная с 2009 года, все евродепутаты получают базовую годовую зарплату, составляющую 38,5 % от зарплаты европейского судьи, или около 85000 евро. Изменения сократили зарплату одних депутатов (от Италии, Австрии и Германии), повысили у других (большей частью, у депутатов восточноевропейских стран) и не затронули зарплаты депутатов от Великобритании.

Поиск по сайту: