Сертифікація в управлінні якістю послуг

Управління якістю послуг

Управління якістю - постійний, планомірний, цілеспрямований процес впливу на всіх рівнях на фактори та умови, забезпечує створення продукції оптимальної якості і повноцінне її використання. Це настійна вимога часу, так як ці знання життєво необхідні в умовах ринкової економіки, що припускає наявність гострої конкуренції між виробниками товарів і послуг. Управління якістю включає прийняття рішень, чому передує контроль, облік, аналіз.

Поліпшення якості - постійна діяльність, спрямована на підвищення технічного рівня продукції, якості її виготовлення, удосконалювання елементів виробництва і системи якості.

Основним завданням кожного підприємства (організації) є якість виробленої продукції і надаваних послуг. Успішна діяльність підприємства повинна забезпечувати виробництво продукції або послуг, які:

– відповідають чітко певним потребам, сфері застосування або призначення;

– задовольняють вимогам споживача;

– відповідають застосовуваним стандартам і технічним умовам;

– відповідають чинному законодавству та іншим вимогам суспільства;

– пропонуються споживачеві за конкурентоспроможними цінами;

– спрямовані на отримання прибутку.

Управління якістю продукції має здійснюватися системно, тобто на підприємстві повинна функціонувати система управління якістю продукції, що представляє собою організаційну структуру, чітко розподіляє відповідальність, процедури, процеси і ресурси, необхідні для управління якістю.

Система управління якістю являє собою сукупність управлінських органів і об'єктів управління, заходів, методів і засобів, спрямованих на встановлення, забезпечення і підтримка високого рівня якості продукції. Розвиток міжнародної торгівлі та міжнародного співробітництва у всіх областях людської діяльності об'єктивно привело до необхідності узгодження (гармонізації) національних стандартів, розробці та широкому застосуванню міжнародних стандартів.

Світовий досвід управління якістю сконцентрований в пакеті міжнародних стандартів ІСО 9000 - 9004, прийнятих в березні 1987 року і оновлених у 1994 році. У своєму класичному варіанті стандарти ISO серії 9000 були розроблені для промисловості, однак загальна філософія систем якості, викладена в них, універсальна. Тому в даний час підприємства та організації найрізноманітніших сфер діяльності стали активно використовувати цю методологію. Певним досягненням світового досвіду в управлінні якістю послуг можна вважати прийняття ІСО міжнародного стандарту ІСО 9004-2 "Загальне керівництво якістю й елементи системи якості.

Міжнародні стандарти ІСО 9000 по системам якості включають п'ять найменувань:

– ІСО 9000 "Загальне керівництво якістю і стандарти по забезпеченню

якості. Настанови щодо вибору та застосування ".

– ІСО 9001 "Система якості. Модель для забезпечення якості при проектуванні і (або) розробці, виробництві, монтажі й обслуговуванні ".

– ІСО 9002 "Система якості. Модель для забезпечення якості при виробництві і монтажі ".

– ІСО 9003 "Система якості. Модель для забезпечення якості при остаточному контролі і випробуваннях ".

– ІСО 9004 "Загальне керівництво якістю й елементи системи якості. Керівні вказівки ".

У відповідності з цими документами виділяється політика в області якості - безпосередньо система якості, що включає забезпечення, поліпшення та управління якістю продукції.

У сучасних умовах управління якістю багато в чому базується на стандартизації.

Стандартизація і сертифікація в управлінні якістю послуг

У Росії найбільш поширеним об'єктом стандартизації є продукція. Однак за кордоном широко застосовується і стандартизація послуг. Це пов'язано з випереджаючим розвитком торгівлі послугами. Лідирують в міжнародній торгівлі послуги туризму і транспортних перевезень, далі йдуть урядові послуги, банківські, страхування валютних ризиків і консультаційна діяльність, ліцензійні, інформаційні, інжинірингові, лізингові, франчайзингові послуги, послуги освіти та охорони здоров'я. Вищенаведені приклади показують актуальність стандартизації послуг.

В останні роки процес стандартизації послуг активізується і в нашій країні. З 1992р. послуги стали об'єктом Державної системи стандартизації. До цієї вимоги до якості послуг встановлювали нормативні правові акти, відомчі і виробничі документи.

Прийнятий вперше в нашій країні Закон РФ "Про стандартизацію" (1993р.) встановлює основні положення, принципи, поняття, порядок організації робіт в області стандартизації, які є єдиними і обов'язковими для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від їх відомчої належності і форм власності.

2. Роль послуг в галузі освіти, їх структура та значення для населення. Освітні нормативно-технічні документи, що регламентують надання послуг в галузі освіти.

Послуги у галузі освіти

Роль послуг у галузі освіти, їх структура та значення для населення.

Основні нормативно-технічні документи, що регламентують їх надання.

Характеристика основних видів послуг у галузі освіти: послуги у галузі дошкільного виховання; послуги у галузі середньої освіти; послуги у галузі вищої освіти; послуги у галузі технічної підготовки кадрів; навчання населення на курсах.

Шляхи удосконалення послуг у галузі освіти та підвищення їх ефективності.

Повнота надання послуг у галузі освіти та контроль їх якості.

Розширення пропозиції та диференціювання спектру товарів та послуг, представлених на ринку, об’єктивно зумовлюють відповідні процеси і в галузі освіти, починаючи від дитячих садків і закінчуючи ступенем МВА.

Постановка проблеми. В основному законі нашої держави – Конституції України – зазначено право на одержання безоплатної освіти, гарантоване державою. Проте не секрет, що навчання в багатьох випадках є оплачуваним – чи то офіційно, чи то хабарами (“особливість національної освіти“ – змога купувати диплом). Звичайно, ринок освітніх послуг досить місткий і наповнити його повністю державним коштом за рахунок бюджетних видатків неможливо. Можливим варіантом може бути навчання в кредит.

В умовах ринкової економіки та жорсткої конкуренції важливо не лише надавати “солідний багаж“ знань, а й готувати учнів до життя, формувати ринкову ментальність. Важлива якість отриманих знань, яка має забезпечуватись відповідністю навчального закладу виробленим державою стандартам. Це дозволить зорієнтуватись серед великої кількості нещодавно створених освітніх установ. Окрім того реформування освітньої системи України має на меті наблизити її до європейських стандартів, зробити наш диплом “ліквідним“.

Теза “навчання впродовж життя“, прийнята щодо освіти в Україні, має стосуватися не лише учнів, але й вчителів та вихователів. Потрібно створити умови, що б стимулювали викладача підвищувати власну кваліфікацію, працювати над собою. Звичайно, не останню роль має відігравати матеріальне заохочення, яке на сучасному етапі у державних школах майже відсутнє.

Аналіз проблеми. Освіта в Україні має складну структуру європейського типу і включає дошкільну і середню освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну. Відповідно до реформування соціально-економічної системи країни в цілому, змінюється і пропозиція в сфері освіти. Поряд з удосконаленими навчальними закладами на базі колишніх державних, з’являються приватні пропозиції. Активно організовуються профільні дитсадки з пріоритетним розвитком певного напряму, запроваджуються авторські програми (сьогодні їх в Україні функціонує 17.2 тис).

Значно зросла кількість навчальних закладів, які пропонують отримання середньої освіти певного спрямування, з поглибленим вивченням певних дисциплін (всього існує 21.6 тис. навчальних закладів, у т. ч. 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів). В галузі вищої освіти чине найбільший ступінь конкуренції: мережа вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації налічує 664, ІІІ-ІV - 315 закладів, серед них 106 університетів, 59 академій, 150 інститутів. Новою пропозицією на українському ринку освіти є бізнес-освіта, різноманітні тренінгові та консультаційні послуги.

Якщо розглядати видаткову структуру бюджету в галузі освіти, то маємо таку структуру видатків на 2000 рік у відсотках: дошкільна освіта 2.9% загальних витрат на освіту, середня та позашкільна освіта – 2.8%, професійно-технічна освіта – 21.03%, вища освіта – 67.6%, післядипломна – 17.22%. Тобто, найбільші відрахування спрямовані на сфери, де готують майбутніх фахівців.

Слід зазначити, що ці відсотки в реальному грошовому еквіваленті все ж таки не є достатніми для забезпечення належної матеріально-технічної бази освітніх закладів, залучення до викладання фахівців та забезпечення належної кількості посібників та підручників. Саме тому останнім часом створюються освітні заклади приватної форми власності, котрі самі акумулюють кошти для власного функціонування.

На сьогодні виникає проблема довіри до новостворених установ. Якщо заклади початкової та середньої освіти в основному подолали цю проблему (як основний критерій – рівень довіри батьків, які вважають престижним навчати дитину у приватній школі), то вищі приватні навчальні заклади ще не встигли зарекомендувати себе досягненнями своїх випускників. Потенційні роботодавці надають перевагу державним ВНЗ, а серед причин недовіри – залежність наявності та кольору диплома від кількості грошей студента (а точніше, його батьків).

Отже, варто докладніше розглянути конкурентноздатність в галузі вищої освіти, а також проаналізувати можливі перспективи таких нових для українського ринку освітніх пропозицій, як бізнес-освіта та дистанційна форма отримання освіти.

Вищі навчальні заклади. Ринок освітніх послуг у галузі вищої освіти є достатньо привабливим, що зумовлено значною його місткістю (попит переважає пропозицію). А також можливістю отримання прибутків.

Перші три ВНЗ, що є лідерами у сумарному рейтингу, сформованому на основі оцінок експертів, посіли перших три місця і в рейтингу, сформованому на основі оцінок молоді. Тільки Національний технічний університет “Київський політехнічний інститут“ за оцінками експертів посідає друге місце, а Національний університет “Києво-Могилянська академія“ – третє, за оцінками ж молоді – навпаки. Спостерігається значний відрив у сумі набраних балів цих трьох лідерів (особливо це стосується національного університету ім. Тараса Шевченка) від решти.

Основним показником конкурентноздатності певного ВНЗ може слугувати зацікавленість потенційних роботодавців у випускниках саме цієї установи. Так, опитування роботодавців показали, що рівень популярності того чи іншого ВНЗ залежить від наявності в ньому престижних факультетів. Наприклад, вважають, що найкращих економістів та юристів готують НаУКМА та університет ім. Т Шевченка; кваліфікованих програмістів та комп’ютерщиків – КПІ, а найкращих банківських працівників – Київський національний економічний університет.

Отже, серед переваг державних ВНЗ роботодавці зазначають багаторічний досвід на ринку освіти, усталені традиції, гарний викладацький склад, і чине найважливіше – ретельність конкурсного відбору абітурієнтів (навіть наявність грошей не є гарантією вступу). Хоча практично в усіх ВНЗ на сьогодні вчаться як бюджетники, так і контрактники (останні становлять від 5 до 50% загальної кількості студентів), всі вони складають однакові екзамени та тести.

Незважаючи на окреслені позитивні моменти, вітчизняні дипломи поки що не визнаються західними роботодавцями. Хоча останнім часом запроваджуються досить успішні перетворення та інновації, які наближають українські дипломи до вимог ринку та західних стандартів: поповнюється перелік можливих спеціалізацій, здійснено перехід до схеми “молодший спеціаліст-бакалавр-спеціаліст-магістр“.

Серед основних недоліків державної освіти – корумпованість, формальність освіти (наприклад, в багатьох регіональних освітніх закладах ступінь магістра отримують автоматично, без спеціальних іспитів), а також відтік кваліфікованих фахівців через низький рівень оплати їх праці.

Сьогодні досить швидкими темпами ринок вищої освіти поповнюється приватними інститутами.

Серед основних проблем, що вони мають подолати:

недовіра щодо рівня одержаної освіти, оскільки тут фактично конкурс починається і закінчується підписами в контракті;

майже всі викладачі працюють у таких ВНЗ за сумісництвом, а відтак – не має зацікавленості викладача у використанні своїх авторських розробок;

матеріально-технічна база, навіть за умов фінансових вливань абітурієнтів, не вибудовується за такий короткий термін; і нарешті – недержавні ВНЗ з’явились не так давно (трохи більше десяти років), і в них ще просто не було часу та можливості зарекомендувати себе.

Хоча слід зазначити, що приватні ВНЗ поступово починають конкурувати з державними “старожилами“. Найкращий приклад – вихід Міжрегіональної академії управління персоналом на 17 місце в рейтингу ВНЗ України. Факторами, що дозволили створити “ім’я“ цього вищого навчального закладу є серед іншого орієнтованість на потреби та вимоги ринку (спеціалізації, які пропонують приватні ВНЗ, - ті, що користуються найбільшим попитом на ринку праці), а також будування навчальних програм за західними зразками.

Між іншим, надаючи перевагу державному диплому перед приватним, роботодавці все ж таки зазначають, що приватні навчальні заклади ідеально відповідають для отримання другої вищої освіти або ж перекваліфікації.

Зрозуміло, що протягом ще певного проміжку часу приватні ВНЗ не зможуть скласти жорсткої конкуренції державній системі освіти. Проте якщо фінансування державних закладів вищої освіти не покращиться, то ситуація може досить різко змінитися.

Щодо конкурентно спроможності української освіти на світовому ринку освітніх послуг, то безумовною є її цінова привабливість. Окрім того, що освіта в нас досить дешева за європейськими мірками, вартість життя в Україні також є доступною.

Характеристика основних побутових послуг: хімічна чистка та фарбування, послуги пральні; будування житла та інших будівель; послуги фотоательє, фото – та кіно лабораторії; послуги лазень і душових; перукарські послуги; послуги прокату; ритуальні та обрядові послуги.

Хімічна чистка та фарбування

Основні види послуг (робіт) з хімічної чистки та фарбування виробів:

– хімічна чистка верхнього та легкого одягу;

– хімічна чистка шкіряних виробів та виробів із натурального хутра;

– хімічна чистка виробів із синтетичного хутра;

– хімічна чистка ковдр та м'яких меблів;

– хімічна чистка гардинно-тюлевих виробів;

– хімічна чистка виробів з пуху та пера;

– плямовиведення;

– фарбування одягу, шкіри, хутра та інших виробів.

Підприємства можуть надавати зазначені в пункті 1.3 цих

Правил послуги (роботи) в комплексі або спеціалізуватися з окремих

видів послуг.

Послуги з хімічної чистки та фарбування виробів здійснюються згідно з діючими нормативними документами.

Підприємства повинні додержувати рівень гранично допустимої концентрації шкідливих речовин у виробничих приміщеннях і стічних водах згідно з установленими нормами, мати сертифікат відповідності послуг вимогам безпеки (при введенні обов'язкової сертифікації).

Виробничі приміщення та устаткування повинні відповідати правилам і нормам техніки безпеки, протипожежної безпеки та виробничої санітарії.

Вимоги до підприємств вищої категорії

Підприємства вищої категорії забезпечують високоякісне виконання усіх видів послуг з хімічної чистки та фарбування виробів.

Виконання основних видів робіт здійснюється фахівцями, що мають вищий розряд, передбачений Єдиним тарифно-кваліфікаційним довідником робіт та професій робітників (ЄТКД).

На підприємствах вищої категорії:

а) повинні застосовуватись сучасні технології, устаткування та препарати, які забезпечують:

- хімічну чистку виробів із різних видів матеріалів і сировини;

- фарбування одягу, шкіри, хутра та інших виробів;

- надання додаткових послуг по обробці виробів (ароматизація,

апретування, антистатична та бактерицидна обробка та інше);

- реставрацію та оновлення текстильних і хутряних виробів та головних уборів;

б) має бути необхідна кількість препаратів в асортименті для забезпечення швидкого виконання замовлень згідно з діючими технологічними процесами;

в) повинні бути обладнані приміщення для належного зберігання виробів;

г) обслуговування замовників належить проводити в комфортному і відповідно оздобленому приймальному салоні;

д) необхідно мати фірмовий одяг для працівників, вироби видавати замовнику в упакованому вигляді;

е) мають бути впорядкованими фасад та приміщення підприємства, а також навколишня територія.

Вимоги до підприємств першої категорії

Підприємства першої категорії забезпечують надання послуг з хімічної чистки одягу, виробів із синтетичного хутра, пуху та пера, головних уборів тощо.

Виконання основних видів робіт здійснюється фахівцями, що мають кваліфікаційний розряд згідно з ЄТКД, відповідно до складності робіт.

На підприємствах першої категорії:

а) повинні застосовуватись технології, устаткування та препарати відповідно до номенклатури послуг, які забезпечують надання послуг належної якості;

б) повинні бути обладнані приміщення для зберігання виробів;

в) обслуговування замовників належить проводити в оздобленому приймальному приміщенні.

Порядок проведення атестації та присвоєння

категорій підприємствам

Атестація підприємств здійснюється з метою оцінки їх можливостей забезпечити рівень обслуговування населення відповідно до вимог вищої або першої категорії.

Атестації підлягають діючі та новостворені підприємства.

Атестація діючих підприємств проводиться в строки, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 23 серпня 1995 р. N 674 (674-95-п) "Про затвердження Положення про порядок присвоєння категорії підприємствам, що надають побутові послуги населенню".

Атестація новостворених підприємств проводиться протягом трьох місяців після їх реєстрації відповідно до Закону України "Про підприємництво" (698-12).

Переатестація здійснюється за ініціативою підприємств або відповідних державних адміністрацій (виконкомів) у разі появи змін в показниках, встановлених вимогами для присвоєння підприємствам категорій, але не рідше одного разу на три роки.

Атестація (переатестація) підприємств проводиться постійно діючими атестаційними комісіями, створеними районними, районними в містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, міськвиконкомами, райвиконкомами у містах (там, де вони створені), на території яких розташовані підприємства.

Порядок створення і функціонування атестаційних комісій визначається органами, які їх створюють.

Для проведення атестації підприємства подають такі документи:

- заяву з визначенням категорії, на яку атестується підприємство;

- копію свідоцтва про державну реєстрацію підприємства;

- загальні відомості про підприємство (напрями діяльності, види послуг (робіт), техніко-економічні показники за останні три місяці, стан приміщень та оснащення, склад та рівень кваліфікації основних фахівців);

- перелік нормативних документів, які використовуються під час виконання послуг (робіт).

Атестаційна комісія протягом місяця з дня подачі документів вивчає одержані матеріали, проводить перевірку фактичного стану безпосередньо на підприємстві та готує висновок про надання підприємству відповідно категорії, який оформляється протоколом.

За поданням атестаційних комісій районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, міськвиконкоми, райвиконкоми у містах (там де вони створені) приймають рішення за результатами атестації (переатестації) підприємств і у двотижневий термін оформляють та видають свідоцтва про присвоєння категорій.

Облік видачі свідоцтв ведеться в книзі обліку і реєстрації свідоцтв про присвоєння категорій підприємствам за зразком згідно з додатком. Книга повинна бути пронумерована, прошнурована та скріплена печаткою державної адміністрації (виконкому).

Свідоцтво про присвоєння відповідної категорії розміщується в приймальному приміщенні на видному місці, а на фасаді підприємства поряд з його назвою має бути прописом зазначена категорія підприємства.

В разі невідповідності підприємства вимогам до заявленої категорії йому у двотижневий термін надсилається мотивована відмова.

Рішення про строки проведення повторної атестації (переатестації) приймає державна адміністрація (виконком).

Контроль за своєчасністю проведення атестації (переатестації) підприємств, що надають побутові послуги, дійснюється органами, які створюють атестаційні комісії.

Скарги щодо вирішення зазначених цими Правилами питань розглядаються згідно з чинним законодавством.

Зазначені Правила погоджені з Міністерством економіки України, Державним комітетом України у справах захисту прав споживачів та Держстандартом України.

Послуги лазень і душових

Порядок надання послуги

Послуги надаються відповідно до переліку та за цінами, затвердженими виконавцем.

Згідно із Санітарними правилами улаштування, обладнання та утримання лазень N 982-72 у приміщеннях лазень, душових відділень і саун не дозволяється:

входити до роздягального приміщення у верхньому одязі за наявності гардеробу;

палити в приміщеннях;

уносити до лазневих і парильних приміщень пляшки, інші скляні предмети, леза та бритви для гоління, білизну;

користуватися лікарськими засобами;

митися милом у парильному відділенні;

користуватися басейном без попереднього миття під душем;

залишати відкритими крани після користування ними;

псувати інвентар і обладнання;

уживати спиртні напої.

Відвідувачам, що здали в гардероб верхній одяг та головні убори, гардеробником видається жетон.

Відповідальність за збереження одягу в гардеробі та роздягальному відділенні, а також за здані до камери схову документи, гроші й цінні речі несе адміністрація. За відсутності камери схову документи, гроші й цінні речі здаються на зберігання черговому роздягального відділення. Вони повинні зберігатися у спеціальному сейфі. Адміністрація не несе відповідальності за речі, що не здані на відповідальне зберігання.

Одяг, взуття та білизна відвідувачів зберігається у шафах з видачею жетона. Зачиняти та відчиняти шафи має право тільки черговий роздягального відділення. Виданий жетон є доказом права відвідувача на речі у відповідній шафі.

У разі загублення жетона, відвідувач отримує свої речі, якщо доведе, що вони належать саме йому, і сплатить вартість жетона.

Послуги пральні

Особливості приймання та оформлення замовлення

Замовлення оформлюється договором (квитанцією).

У приміщенні, де проводяться приймання та видача замовлень, на видному та доступному місці повинна бути розміщена інформація, яка повинна містити перелік допустимих прихованих дефектів після прання білизни згідно з діючими стандартами, а також відомості про встановлені ступені зносу виробів та їх характеристики.

У разі надання послуги поза межами приміщення виконавець повинен ознайомити замовника з цією інформацією.

Під час приймання замовлення приймальник повинен:

оглянути кожний виріб у присутності замовника з метою визначення можливості його обробки в умовах підприємства, установлення ступеня зносу, виявлення дефектів (плям), які неможливо усунути тощо;

попередити замовника про можливе проявлення після обробки прихованих дефектів.

Вартість прийнятих виробів установлюється за погодженням із замовником або на підставі підтвердних документів і зазначається разом із відсотком зносу в договорі (квитанції).

При оформленні замовлення замовник своїм підписом підтверджує згоду щодо вартості виробів, відсотку зносу, наявних дефектів, а також ознайомлення його про можливість проявлення прихованих дефектів та усадки виробу після обробки тощо.

Для виробів, що приймаються в обробку, установлюються чотири ступені зносу - 20, 40, 60 та 80 відсотків:

знос 20 відсотків - білизна, що не піддавалася пранню, не має дефектів при виготовленні, пошкоджень волокон та забарвлення, але була в ужитку;

знос 40 відсотків - білизна, що була в ужитку і піддавалася пранню, але не має плям, пошкоджень волокон та забарвлення;

знос 60 відсотків - білизна прана, має плями і незначні пошкодження від механічного впливу, а також припали;

знос 80 відсотків - білизна стара, має припали, пориви і плями.

До прання приймаються:

білизна - за вагою та кількістю;

сорочки - за кількістю.

За узгодженням із замовником вироби можуть прийматися у неповне (прання, віджимання) або повне (прання, віджимання, сушіння, прасування) та додаткове (антистатичне просочення, брудовідштовхувальне просочення, бактерицидне просочення, а також апретування, підсинювання, ароматизація) оброблення.

Виконавець може приймати замовлення на прання білизни в пральнях самообслуговування. При цьому замовнику надаються у тимчасове користування відповідне обладнання і засоби обробки білизни.

Позначку на виробах, що здаються у прання, пришиває сам замовник або приймальник за додаткову плату.

Порядок розрахунків у готівковій або безготівковій формі визначається виконавцем за погодженням із замовником (до надання послуги або після її надання, часткова оплата з остаточним розрахунком під час отримання замовлення).

При розрахунках із замовником через реєстратори розрахункових операцій замовнику видається касовий чек касиром (якщо є центральний розрахунковий вузол) або безпосередньо виконавцем послуги, який має право доступу до реєстратора і свій власний код.

Разом з касовим чеком замовнику видається і квитанція.

При розрахунках із замовником без застосування реєстраторів йому видається квитанція за формою N ПО-О-1, затвердженою наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 29.09.95 N 8 "Про затвердження форм документів суворої звітності та Інструкцій щодо їх використання", зареєстрованим Міністерством юстиції України 25.10.95 за N 389/925.

Послуги фотоательє, фото – та кіно.

Особливості приймання та оформлення замовлення

Виконавець під час приймання замовлення на фотопослуги повинен надати замовнику професійну консультацію.

Замовлення на фотопослуги оформлюється договором (квитанцією).

Порядок розрахунків визначається виконавцем за погодженням із замовником (до надання послуги або після її надання).

Надання послуг здійснюється за зразками фотовідбитків, переліком послуг та цінами, затвердженими виконавцем. При розрахунках із замовником через реєстратори розрахункових операцій замовнику видається касовий чек.

Разом з чеком замовнику видається другий примірник договору (квитанції).

При розрахунках із замовником без застосування реєстраторів йому видається квитанція за формою N ПО-Д-1, затвердженою наказом Українського союзу об'єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення від 29.09.95 N 8 "Про затвердження форм документів суворої звітності та Інструкції щодо їх використання", зареєстрованим Міністерством юстиції України 25.10.95 за N 389/925.

Порядок виконання послуг

Надання послуг повинно проводитися відповідно до замовлення, діючих стандартів (перелік додається) та технологічних інструкцій, затверджених у встановленому порядку.

Терміни виконання замовлення узгоджуються із замовником і позначаються у квитанції.

Порядок видавання замовлення

Фотовідбитки і проявлена плівка повинні видаватися замовнику в пакеті з відповідно заповненими реквізитами виконавця, який є також гарантійним документом, із зазначенням дати видавання замовлення. Фотовідбитки на документи видаються замовнику блоком.

Замовник має право на перевірку якості наданих послуг та їх відповідність замовленню.

Гарантійні терміни на надані фотопослуги визначаються відповідно до чинного законодавства та нормативних документів і позначаються у гарантійному документі.

Ритуальні та обрядові послуги.

Ритуальні послуги включають в себе:

- Прийом замовлень на похорон і оформлення відповідних документів;

- Надання та доставку похоронних засобів за місцем знаходження померлих, перевезення автокатафалк померлих з житлових та інших будівель, лікарень на кладовища;

- Виконання санітарно-гігієнічних (обмивання і одягання тіла померлого), перукарень та косметичних послуг (бальзамування, гримирование) з підготовки померлих до похорону;

- Надання духових оркестрів;

- Проведення траурних обрядів прощання і поминальних обідів;

- Поховання та перепоховання померлих (традиційне поховання - поховання труни в землю);

- Створення архітектурно-ландшафтного середовища місць поховання;

- Виробництво і доставку похоронних засобів, пам'ятників, пам'ятних знаків, надмогильних і меморіальних споруд, предметів похоронного ритуалу.

Поиск по сайту: