Мінеральні ресурси країн Латинської Америки

Країни Латинської Америки

1. Географічне положення та склад території. Територія Латинської Америки займає південну частину Північної Америки, всю Центральну та Південну Америку і простяглася з півночі на південь на 10 тис. км — від ріки Ріо-Гранде до протоки Дрейка.

ЕГП Латинської Америки визначається насамперед тим, що із заходу та сходу вона омивається водами двох океанів, через які проходять важливі світові морські шляхи. Майже для всіх країн велике значення має вихід до океану, тому що водними шляхами здійснюється зв'язок не тільки з іншими материками, але й між самими країнами Латинської Америки. Найбільш сприятливе ЕГП мають держави, розташовані у Центральній Америці та на островах Карибського моря. Вони розміщуються на перетині морських і повітряних шляхів з Атлантичного океану в Тихий, та з Північної Америки в Південну (див. рис. 103).

Політична карта Латинської Америки

За державним ладом більшість країн є республіками. Наприкінці XX ст. з 47 країн — 14 є володіннями США, Франції та Великобританії.

Сусідство із США має важливий вплив на розвиток країн регіону, воно сприяє проникненню американських монополій в економіку більшості латиноамериканських країн.

2. Природно-ресурсний потенціал. За характером природних умов і ресурсів країни Латинської Америки можна поділити на чотири групи:

1) країни східної частини Південної Америки. Це рівнинні території зі сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами. У басейні Амазонки розташовані екваторіальні ліси з багатьма видами цінних порід дерев (каучуконоси, шоколадне та хінне дерева, дерево паубразіл тощо). Великі річки мають значні запаси гідроенергоресурсів та сприяють розвитку водного транспорту.

На Бразильському та Гвіанському плоскогір'ях розміщені родовища залізної та марганцевої руди, бокситів. На узбережжі Карибського моря є великі родовища нафти (див. рис. 104);

Мінеральні ресурси країн Латинської Америки

2) країни гірського заходу Південної Америки. Природні умови тут змінюються завдяки висотній поясності. Найбільш сприятливі умови для життя на висоті 1,5-2,5 тис. м над рівнем моря. В Андах розташовані світового значення родовища важких кольорових металів, срібла, сурми, берилію, а також бокситів і залізної руди. У Чилі зосереджені найбільші у світі запаси селітри. Тут також є значні запаси нафти й природного газу. Річки багаті на гідроенергоресурси;

3) країни Центральної Америки та островів Карибського моря. Природні умови дозволяють вирощувати різноманітні тропічні культури. Схили гір та островів вкриті лісами. Територія в цілому бідна на корисні копалини. Значними є лише поклади бокситів на островах;

4) Мексика. Її природні умови дуже різноманітні. Тут можна зустріти пустелі, вологі тропічні ліси, а також хвойні ліси помірного поясу. Рослинництво потребує зрошення. Надра країни багаті на нафту, газ, руди кольорових металів, срібло, золото, залізну руду та сірку (див. рис. 104).

3. Населення. Країни Латинської Америки мають неоднорідний етнічний склад населення. Сучасні латиноамериканські нації сформувалися в умовах потужних імміграційних потоків на основі змішування трьох рас. Корінне населення — індіанці — у процесі колонізації були витіснені у важкодоступні гірські райони, де донині живуть їхні нащадки, або змішалися з прибулими. Негри завозилися з Африки для роботи на плантаціях. Тому населення країн складається з білого, негритянського населення та груп зі змішаними расовими ознаками (метиси, мулати та самбо).

За характером відтворення населення більшість країн Латинської Америки перебувають в умовах переходу від другого до першого типу відтворення населення. Чисельність населення зростає, але не так швидко, як у країнах Азії.

Розміщене населення дуже нерівномірно. Середня густота населення становить всього 23 особи/км кв., однак на узбережжі Атлантичного океану густота населення доволі велика. Саме в цих районах проживає основна частина мешканців.

Приблизно 2/3 населення регіону живе в містах. Урбанізацією охоплені всі країни Латинської Америки. У кожній країні є 2-3 крупні агломерації, найбільші з них — Буенос-Айрес, Мехіко, Сантьяго, Гавана та ін. У Бразилії агломерації Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу утворили мегалополіс. Темпи урбанізації не відповідають темпам індустріалізації, тому в Латинській Америці відбувається «несправжня урбанізація». Чисельність міських жителів збільшується за рахунок міграції сільського населення, яке переселяється в міста в пошуках роботи.

4. Загальна характеристика господарства. За рівнем розвитку країни Латинської Америки належать до двох типів. Куба — країна централізовано керованої економіки. Решта держав регіону належать до країн, що розвиваються, серед яких своїм розвитком виділяються Бразилія, Мексика, Аргентина.

Латинську Америку вважають одним з найбільш економічно прогресуючих регіонів світу. Сучасному господарству країн притаманні деякі спільні риси, що історично склалися й продовжують визначати економічне обличчя регіону.

По-перше, це багатоукладність, як у сільському господарстві (латифундизм і пов'язані з ним докапіталістичні аграрні відносини), так і у промисловості (ремісники, робітники кустарних підприємств або невеликих фабрик складають разом майже половину робочої сили).

По-друге, спільною негативною рисою країн регіону є спеціалізація гірничодобувної промисловості на видобутку одного виду сировини та монокультурність у сільському господарстві. Розвиток в окремих країнах обробної промисловості сприяв подоланню вузької спеціалізації. Наприклад, на кінець 70-х років у восьми країнах продукти одного-двох найменувань давали від 50 до 98% експорту. Наприкінці XX ст. становище майже не змінилося.

По-третє, спільною проблемою для всіх країн є залежність від іноземного капіталу. Гострою залишається проблема погашення зовнішнього боргу. Розмір процентів за кредитами значно перевищує фінансові можливості країн Латинської Америки.

5. Сільське господарство. Сільське господарство належить до галузей, що визначають місце Латинської Америки в МГПП, хоча його частка у структурі господарства має тенденцію до зниження. Аграрні реформи здійснюються в усіх країнах Латинської Америки, але проходять вони по-різному. Найбільш радикальні реформи відбуваються у Мексиці, Болівії, Гватемалі, Чилі, Перу, Панамі. Головне питання, що визначає характер і глибину перетворень, — перерозподіл земель.

Латиноамериканські країни вирощують понад 6,5% світового виробництва пшениці, майже 15% кукурудзи, до 20% бавовни, понад 60% кави, майже 15% бананів, від 20% до 30% цукру-сирцю, понад 15% м'яса. І в той же час країни регіону, за винятком Аргентини, не забезпечують себе продуктами харчування.

Для сільського господарства характерне нерівномірне розміщення. Найважливішими сільськогосподарськими районами є узбережжя океанів, аргентинська пампа та Мексиканське нагір'я. Близько 4/5 всієї продукції виробляється у 5 країнах — Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі та Колумбії (див. рис. 105).

Рис. 105. Сільське господарство країн Латинської Америки

Залежність від світового ринку підсилює однобоку спеціалізацію країн Латинської Америки. Для Бразилії та Колумбії головною експортною культурою залишається кава, для Еквадору — банани, для Аргентини — продукція тваринництва та пшениця, для країн Центральної Америки — кава, банани, бавовна, для острівних країн — цукрова тростина.

Поиск по сайту: