поняття економічної злочинності

Загальноприйнятого кримінально-правового і кримінологічного поняття «економічна злочинність» на сьогодні не існує, незважаючи на його широке використання в науковому обороті. Це, безумовно, обмежує можливості конструктивного діалогу з метою вдосконалення та уніфікації законодавства про боротьбу з цим явищем. Однак, з іншого боку, складність самого явища, динамічна зміна кримінальної практики в економічній сфері, значні національні відмінності, а також плюралізм дослідницьких підходів, обумовлений різною методологією та іншими особливостями, не дозволяє розраховувати на остаточне вирішення цієї задачі в принципі. Це пов’язано не з недосконалістю механізмів наукового пізнання або неефективною організацією наукового спілкування, але з природою самої проблеми. Використовуючи вислів М. Мамардашвілі, економічну злочинність можна розглядати як своєрідну «фіксовану точку інтенсивності», тобто як явище, зміст якого не виявлений до кінця, не може бути виявлений до кінця, але пізнання якого є важливим стимулом для безперервного пошуку нового змісту [1].

Злочини економічної спрямованості відрізняються різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності (застосовування банківських документів, нових електронних засобів платежу, засобів зв’язку та оргтехніки) та опануванням нових банківських валютних та митних технологій здійснення господарських операцій. Таким чином, кожне дослідження економічної злочинності є новим і актуальним, оскільки в ньому враховуються її нові, останні тенденції попередження та боротьби з економічною злочинністю.

Однак, слід зазначити, що економічна злочинність залишається недостатньо вивченим явищем: можна відмітити незначну кількість ґрунтовних наукових досліджень, монографій з цієї проблематики (серед таких праць виділяються монографії В.Поповича, А.Яковлєва, А.Медвєдєва, М.Мельника). Кримінологи зазвичай досліджують економічну злочинність як складову власне злочинності в особливій частині курсу кримінології (наприклад, в підручниках під редакцією О.Джужи, Н.Кузнєцової, А.Долгової, В.Кудрявцева, В.Емінова тощо), однак саме недостатнє вивчення економічної злочинності як окремого явища з своїми особливостями призводить до низького рівня розкриття злочинів в цій сфері та марності зусиль з попередження економічних злочинів.

До економічної злочинності в СРСР та до останнього часу в Україні відносили деякі види злочинів проти держави (порушення правил про валютні операції, виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів), злочини проти соціалістичної власності (розкрадання, вчинені шляхом присвоєння, розтрати чи зловживання службовим становищем, шахрайство тощо), господарські злочини (спекуляцію, приписки, приватну підприємницьку діяльність, комерційне підприємництво), посадові злочини (хабарництво, зловживання владою та службовим становищем тощо) [2].

Перехід України до нової економічної системи спричинив глобальну кризу в усіх сферах життєдіяльності. Одним з найбільш небезпечних проявів такої кризи є економічна злочинність. Саме економічна злочинність є підґрунтям для організованої злочинності. Саме економічна злочинність, внаслідок особливих умов, які надають їй усталеності, збільшує рівень корумпованості державного апарату та правоохоронних органів.

Основні принципи нової економічної системи були сформульовані в Конституції України (1996р.), згідно з якою визнаються та захищаються усі форми власності, гарантується вільне підприємництво та підтримка конкуренції [3].

Створення ринків товарів та послуг, розвиток комерційних структур, легалізація підприємництва відбувалися в нашій країні на фоні значного зниження життєвого рівня населення, загострення соціально-економічних протиріч, криміналізації суспільних відносин. У зв’язку з цим такі соціально значущі сфери як підприємництво, виробництво та розподіл матеріальних благ опинилися перед загрозою встановлення кримінального контролю, що досить негативно та деструктивно впливає на забезпечення економічної безпеки країни.

Аналіз економічної злочинності свідчить, що протягом останніх років динамічно зростає питома вага тяжких злочинів економічної спрямованості, передусім зловживань з кредитними та фінансовими ресурсами у сфері зайняття підприємницькою діяльністю, а також розкрадань, хабарництва.

Найбільш криміналізованими виявилися відносини у фінансово-кредитній та банківських системах, зовнішньоекономічній діяльності, у сферах енергозабезпечення та приватизації [4].

Перші кримінологічні дослідження економічної злочинності були проведені зарубіжними вченими. Засновником теорії економічної злочинності є американський кримінолог Е. Сатерленд, який ввів поняття «білокомірцевої» злочинності. Найважливішими ознаками цього явища Сатерленд та його послідовники називали обман та зловживання довірою, а також приділяли значну увагу дослідженню особистості злочинця, його посади та соціального статусу.

Враховуючи ці критерії, Терстеген, орієнтуючись на праці Сатерленда, пропонував таке визначення білокомірцевої злочинності: «це антисуспільна, направлена на збагачення поведінка осіб, які займають соціально престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасній посилці законослухняної поведінки решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група» [5]. Послідовники цієї теорії також вказували на те, що білокомірцеві злочинці завжди намагаються залишитися в межах законності чи, принаймні, «мнимої» законності, і ці злочини можна віднести до групи непрямих абстрактних інтелігентних злочинів.

Однак таке визначення піддалося значній критиці з боку іншої групи дослідників (серед них можна назвати, наприклад, Шульца), які вказували, що критерії зловживання довірою занадто розширюють межі господарської злочинності, включаючи до її складу будь-який обман.

Серед зарубіжних авторів також слід згадати Головного директора Ради з попередження злочинності при Департаменті юстиції Швеції Бу Свенсона, який аналізував явище, яке називав вже не білокомірцевою, а економічною злочинністю і вказував, що до її складу необхідно відносити, перш за все, злочини, «які мають в якості прямого мотиву економічну вигоду». Крім того, він зазначав в якості ознак економічної злочинності систематичність, триваючий характер та здійснення в межах легальної господарської діяльності, на підставі якої виникають злочинні діяння [6]. На нашу думку, саме праці цього вченого заклали підґрунтя для дослідження економічної злочинності в нашій країні.

Дослідники радянського періоду застосовували різні терміни (наприклад, «злочини в сфері економіки», «економічна злочинність», «злочини економічного характеру»). При цьому до складу вищеназваних явищ преважна більшість вчених відносила загальні господарські злочини (в тому числі екологічні [7]), злочини у сфері промисловості, сільського господарства, торгівлі та побутового обслуговування, господарські злочини як прояв паразитизму та засіб отримання та приховування нетрудових доходів, транспортні злочини, посадові злочини, та, за певних умов, деякі злочини проти держави, військові злочини та загально кримінальні злочини, що вчинюються з корисливих мотивів.

На думку інших вчених, таке розширення меж економічної злочинності є невиправданим, а тому слід розрізняти:

1. злочини в сфері економіки – переважно господарські злочини, вчинювані в різних сферах;

2. економічну злочинність – господарські злочини та розкрадання;

3. злочини економічного характеру – інші діяння, що пов’язані із спричиненням матеріальної шкоди чи отриманням матеріальної вигоди [8].

Проте, нерідко поняття «економічні злочини» і «злочини в сфері економіки» розглядаються як тотожні. Так, О.М. Яковлєв зазначає, що економічні злочини (наприклад, розкрадання, крадіжки, хабарництво) – це злочини корисливі, майнові, і, разом з тим, це злочини в сфері економіки. Він визначає економічну злочинність як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повноваження, пов’язані з цими позиціями [9].

Українські кримінологи А.Кулик і В.Бобир визначають злочинність в сфері економіки таким чином: це злочини, що спричиняють шкоду суспільним відносинам у виробничій, кредитно-фінансовій та торговій сферах. Також ці автори розробили визначену структуру економічних злочинів, включивши до неї розкрадання державного або колективного майна шляхом привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, крадіжки такого майна, обман покупців та замовників, спекуляцію, порушення правил про валютні операції тощо.

О. Литвак у своїй праці «Злочинність, її причини та профілактика» зазначає, що наприклад, такі склади злочинів як крадіжки, грабежі, розбійні напади і вимагательство «не варто вважати економічними порушеннями», що «названі злочини можна розглядати як економічні, якщо вони мають на меті усунути або послабити конкурента або обумовлені іншими, специфічними для цієї категорії правопорушників, розуміннями». Цей автор пропонує таке визначення економічної злочинності: «це сукупність навмисних корисливих злочинів, що вчинюються посадовими особами, іншими працівниками підприємств і установ, незалежно від їх форм власності, шляхом використання посадового становища і місця роботи» [10].

Таким чином, українські автори ще й досі не виробили єдиної думки, які злочини та за якими критеріями слід вважати складовими економічної злочинності, що, безумовно, заважає подальшому вивченню цього явища та виробленню рекомендацій з його попередження та зменшення негативних наслідків.

Що стосується російських авторів, вони переважно визначають економічну злочинність (чи злочинність у сфері економіки, оскільки вони також не розрізняють ці поняття) як складову частину корисливої злочинності. Корисливу злочинність вони розглядають як сукупність посягаючих на сферу економіки кримінально карних діянь та осіб, що обумовлені усвідомленим прагненням останніх до отримання протиправної майнової вигоди [11].

Серед корисливих злочинів виділяють такі:

1. корисливі злочини проти власності;

2. корисливі злочини у сфері економічної діяльності;

3. корисливі злочини проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях.

Слід зазначити, що наукових визначень економічної злочинності чи злочинності у сфері економіки російські автори переважно не наводять, обмежуючись лише переліком злочинів – складових цього явища. Так, наприклад, відомий кримінолог А. Долгова пропонує таке визначення економічної злочинності – це складна сукупність декількох десятків складів злочинів, передбачених кримінальним законом, до яких відносяться: розкрадання, незаконні угоди з валютними цінностями, виготовлення чи збут фальшивих грошей чи цінних паперів, укриття доходів від оподаткування, обман споживачів, укриття коштів в іноземній валюті, незаконне підприємництво у торгівлі, контрабанда, випуск, продаж товарів, що не відповідають вимогам безпеки та інші злочини [12].

Серед ознак економічної злочинності Долгова називає високу латентність, тісний зв’язок з організованою злочинністю, корисливу мотивацію та стійкі негативні тенденції.

Заслуговує на увагу й перелік ознак економічної злочинності, запропонований Є. Дементьєвою на підставі аналізу зарубіжної кримінологічної літератури. На її думку, кримінально карані діяння в сфері економічної діяльності:

1. здійснюються в процесі професійної діяльності;

2. здійснюються в межах та під прикриттям законної економічної діяльності;

3. носять корисливий характер;

4. характеризуються триваючим систематичним розвитком;

5. спричиняють шкоду економічним інтересам держави, приватного підприємництва та громадян;

6. вчинюються юридичними та фізичними особами, які діють від імені та в інтересах підприємства [13].

На нашу думку, слід погодитися з російськими авторами в частині визначення економічної злочинності в якості складової корисливої злочинності, що дозволяє не відносити до економічної злочинності весь масив злочинів, які характеризуються корисливою мотивацією.

На думку автора, слід виділити певні відмінності економічної злочинності від традиційної майнової злочинності (крадіжки, грабежі, розбої тощо). Економічна злочинність відрізняється такими особливостями:

1. При здійсненні традиційного злочину є злочинець, якого слід знайти і притягнути до кримінальної відповідальності, а факт самого злочину в більшості випадків є очевидним. В економічному злочині сам факт вчинення злочину є сумнівним або таким, що важко довести. При цьому використовуються витончені способи приховання слідів, виконавців, коштів отриманих злочинним шляхом;

2. Якщо традиційний злочинець засуджується до позбавлення волі, то для нього стримуючий ефект цього покарання в більшості випадків є незначним. Застосування ж цього заходу щодо «економічного злочинця» є більш ефективним, оскільки він, насамперед, боїться втратити свій соціальний статус та респектабельність, без яких він не зможе виступати як надійний діловий партнер;

3. Більшість членів суспільства байдуже ставляться до економічної злочинності. Однією з підстав такої байдужності є те, що факт заподіяння економічним злочином збитків суспільству важко встановити та оцінити; крім того, «економічний злочинець» не відповідає сформованому стереотипу традиційного злочинця.

Стосовно ознак, притаманних економічній злочинності, можна скласти наступний їх перелік:

1. складається із кримінально караних діянь суб’єктів господарювання;

2. посягає на порядок управління економікою;

3. спричиняє значні збитки державі, суспільству та окремим громадянам;

4. має триваючий характер;

5. вчинюється фізичними особами, оскільки за кримінальним законодавством України суб’єктом злочину може бути лише фізична особа;

6. характеризується високою латентністю, що зумовлено як природною латентністю, так і значними складнощами при розслідуванні злочинів у сфері економіки;

7. характеризується тісним зв’язком з організованою злочинністю, корупцією, тіньовою економікою та іншими негативними явищами в суспільстві;

8. більш ніж інші види злочинності здатна складати образ життя певної частини населення, формуючи напівкримінальний менталітет.

Таким чином, подальше дослідження економічної злочинності не втрачає свого значення, оскільки практичні працівники потребують ґрунтовних наукових досліджень, які б дозволили зменшити негативні наслідки існування економічної злочинності та виробити рекомендації з її попередження.

Поиск по сайту: