Типи термінологічних словників

На даному етапі розвитку української незалежності розпочався новий вільний період підготовки словнико­вих видань. Якщо до часу незалежності українська лек­сикографія виконувала важливі лінгвістичні функції та національні завдання – збирання мовних фактів, утвер­дження і захист української мови, то на теперішньому етапі виникли нові напрямки наукових розробок. Перш за все українські лексикони стали прикметою державо­творчих процесів. Відчувається розкутість їх виконання.

Свобода вибору різних типів словників диктується на­самперед національною потребою і незалежністю, що зумовлено конституційним визнанням української мови як державної. Таким чином, важливою ознакою нового українського словництва є те, що воно задовольняє усі сфери суспіль­ного життя, до яких за тоталітарних часів доступ був обмежений.

Сучасні українські словники працюють перш за все на сфери національної науки, виробництва, освіти, тобто для повноцінного загального розвитку не­залежної нації. Показовим у цьому напрямку є видання термінологіч­них словників, у яких найрізноманітніше розкрилися державотворчі процеси, що зумовлене перш за все по­требою виготовити й затвердити державні стандарти, упорядкувати, унормувати, кодифікувати й уніфікувати українську термінологію, бо очевидним є те, що безповоротний процес українського державотворення диктує такі потреби національного життя, які сприяли би утвер­дженню престижу держави в науці та в міждержавних стосунках у всьому світі. У цьому плані українська термінографія має вагомі здобутки.

Той факт, що в часи незалежності вийшло понад 1000 словників усіх типів, у тому числі близько 500 лише термінологічних з різно­манітних галузей знань, виробництва, культури, зокрема з економіки та менеджменту – 73 словники, медицини – 57, юриспруденції – 30, інформатики, комп'ютерної техніки – 27, хімії – 19, з програмування, математики, техніки, будівництва по – 12 та ін., говорить сам про себе. Лексикографічне господарство є чи не єдиною галуз­зю, яка переборює економічні труднощі, продовжує роз­виватися. Поява таких праць – це вияв патріотичного ентузіазму самих авторів, свідчення великої працездат­ності цих людей, бажання усталити українські терміно­логічні системи, щоб утвердити державну мову, забез­печити їй якнайширші сфери розвитку в Україні, осо­бливо на національному рівні, та в глобальному просторі в галузях міжнародних відносин, дипломатії, політики, торгівлі, економіки, освіти та культури.

Термінологія може виконувати свої основні функції - позначати наукові поняття і задовольняти потреби спілкування фахівців - у тому випадку, якщо вона буде загальноприйнята, унормована, відповідатиме вимогам до термінів.

Кодифікація термінів - це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання. Сьогодні в Україні видається велика кількість словників з різних галузей знань. Це в основному словники таких типів: перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно -перекладні.

Перекладні словники - найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. При цьому більшість із них - російсько-українські видання, що зумовлено як об’єктивними потребами професійного спілкування, так і синдромом залежності, виробленим у попередні століття: намаганням довести, що українська мова здатна називати всі наукові поняття не гірше за іншу (в різні історичні періоди - російську, німецьку або польську). Українсько-російських словників зараз виходить набагато менше. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше - чотири-семимовними.

Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин - назви поняття і його означення (дефініції). Наприклад: Імпорт - ввезення з-за кордону на комерційних засадах товарів, послуг, цінних паперів, капіталів, технологій (у формі чужоземних кредитів та інвестицій) для реалізації на внутрішньому ринку країни. Будучи результатом міжнародного розподілу праці, І. сприяє економії робочого часу, повнішому задоволенню потреб національної економіки та населення. (А.Г. Загородній, Г.Л. Вознюк. Словник-довідник з підприємництва та економіки будівництва. - Львів, 1994).

Тлумачно-перекладні словники - це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення. Цікавою лексикографічною працею, яку можна вважати певним сим­волом нашого часу (вибух інтересу до економічної науки) є «Тлумачно-термінологічний словник з ринкової економіки» (Харків, 1994), де, крім тлумачення, подано відповідники до українського терміна російською, англійською, німецькою, французькою, іспанською мовами. Стандартизація термінології - це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.

В українській історії першим нормувальним термінологічним центром можна вважати Наукове товариство імені Т. Шевченка (кінець ХІХ - початок ХХ століття). Саме навколо товариства гуртувалися провідні термінологи того часу, до його ухвал прислухалися автори наукових праць і підручників. Згодом незаперечним авторитетом в українській термінології став Інститут української наукової мови (20-ті - початок 30-х років). Але обидві ці структури не видавали державних стандартів у теперішньому розумінні цього поняття. Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології.

З огляду на ці умови в Держстандарті України розроблено Концепцію державних систем стандартизації, метрології та сертифікації, яку схвалив уряд. У липні 1992 року спільним наказом Міносвіти та Держстандарту України створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.

Перелік контрольних завдань за опрацьованою темою:

Завдання 1. Законспектуйте основні положення викладеного матеріалу (обсяг 3 сторінки).

Завдання 2. Поясніть значення термінів: рентабельність, еквівалент, провайдер, аналог, вектор.

Завдання 3. Ознайомтеся за підручником або правописом з правилами написання слів іншомовного походження. Спишіть слова, вставляючи пропущені літери чи обираючи правильний варіант у дужках. Студ...нт, ауд...торія, д...плом,...ф...ктивний, міль...н, д...сц...пліна, конт...нгент, т...р...торія, конф...ренція, с...м...нар, а(к/кк)умулятор, гри(п/пп), гру(п/пп)а, комі(с/сс)ія, ша(с/сс)і, ва(н/нн)а, не(т/тт)о, то(н/нн)а, Го(л/лл)андія, Маро(к/кк)о, і(м/мм)іграція, і(р/рр)аціональний, сю(р/рр)еалізм, Ні(ц/цц)а, Мю(л/лл)ер, Ру(с/сс)о.

Завдання 4. Доберіть терміни, до складу яких входять інтернаціональні словотворчі елементи авто-, анти-, моно-, екстра-, гіпер-.

Література 1.Глущик С.В. та інші. Сучасні ділові папери. – К.: А.С.К., 2002, – с. 345. 2. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. – Х.: Торсінг, 2002, – с. 63-65. 3. Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів: Практ. посіб. – К.: Либідь, 1996. – с.48-49, 58-60.

Джерело: http://5fan.info/jgeotrotrqasotrotr.html

ТЕМА 5. Точність і доречність мовлення. Складні випадки слововживання. Пароніми та омоніми. Вибір синонімів. Складноскорочені слова, абревіатури та графічні скорочення

Конспект викладення матеріалу теми:

Доречність мовлення — неодмінна ознака стилістично досконалого, довершеного, бездоганного за своїм змістом і структурою мовлення. Реалізову­ється вона тоді, коли певні ресурси мови, її фонетич­ні, лексичні, фразеологічні й граматичні засоби пов­ністю відповідають умовам і меті кожного окремого вияву мовлення, використовуються доцільно й ефек­тивно.

Найочевидніше доречність мовлення виявляється на протиставній основі — в зіставлені з недоречністю: Я його лупцюю, а він нічичирк (Ю. Збанацький), пор.: А професор нараз замість того, щоб розповісти, нічи­чирк — у цьому реченні слово нічичирк вжито астиліс- тично. Недоречною, навіть безглуздою, здалася б у газеті чи в офіційному виступі фраза: Президент, виступаючи з-за кафедри перед вченими, оцінив цю подію щонайточ­ніше, тютілька в тютільку.

Доречність і недоречність мовлення виявляється в контексті, в конкретній мовленнєвій ситуації.

Мовлення може вважатись доречним тоді, коли мо­вець щоразу максимально враховує такі чинники:

— конкретні умови висловлювання;

— мету висловлювання;

— адресата мовлення;

— конкретну мовленнєву ситуацію, контекст;

— психологічний стан учасників спілкування, їх за­гальну і спеціальну підготовку, кругозір, вік, стать тощо.

Доречне мовлення ґрунтується на нормативності, етичних і естетичних комунікативних якостях усного й писемного висловлювання, однаково стосується діало­гічної і монологічної форм мовлення. Ще в античні часи вчені звертали увагу на особливості мовлення. Так, Аріс- тотель чітко уявляв, що «у мовленні писемному і в мов­ленні під час суперечки, у мовленні політичному, і в мовленні судовому» має бути особливий спосіб вислов­лювання. Цицерон зазначав: «Як у житті, так і в мовлен­ні немає нічого складнішого, як бачити, що доречне».

Отже, доречність мовлення якнайбільше досяга­ється особистісними якостями мовця, його загальною і мовленнєвою ерудицією, спроможністю висловлю­ватись вмотивовано, обґрунтовано, отже, й доречно, доцільно.

Поиск по сайту: