Тяжким і довгим був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і розбудова її державності, особливо ринкової економіки

У 1991 р. Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але вона не відразу спромоглася наповнити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн.

Але те, що сталося з Україною, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції на 41%, національний доход - на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму - 27,7%. У роки вели­кої депресії спад виробництва не перевищував 25%. В СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва складала 30%. Криза охопила і сільське господарство України. У 1990-1993 рр. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на 1/4. Зменшилося стадо ве­ликої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, кількість птиці.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на придбання ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого - українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла.

Ряд позаекономічних чинників може привести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 р. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн. га (51,8%). Щороку з ланів змивається водою, здувається вітрами 600 млн. т ґрунту, в тому числі 40 млн. т гумусу. В останні роки занедбано свинарство, птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі - це основні валютні надходження країни. З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, отже зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід із складної ситуації, що настала в сільськогосподарському секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору економіки України, в 1991-1993 рр. почали поступово створюватися фермерські господарства. Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоча їх зростання відбувається дуже повільно, але динаміка цього процесу є очевидною. Якщо на початку 1992 р. в Україні нара­ховувалось 2098, то на 1 жовтня 1993 р. - 26048 ферм.

Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право самостійно реалізовувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фермерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Село чекає також всебічної підтримки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від працівників полів, а населення буде забезпечене продуктами харчування.

Хоча законом передбачено створення ферм, однак впровадження його в життя йшло дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. За таких умов частка землі, виділеної фермеру не перевищує 3-4 га, 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспу. Звідси й обурення колгоспників, ворожість до фермерства.

Важлива роль в економіці кожної країні належить банківській системі. У вересні 1991 р. створено Національний банк України (НБУ). Він є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошової системи, організує міжбанківські розрахунки, визначає курс національної грошової одиниці. Національний банк створює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золото­валютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Криза в економіці ускладнюється ще й тим, що в Україні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава про­дає дуже мало товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим сучасним техно­логічним обладнанням.

У 1993 р. Україна торгувала з 180 країнами світу, але регулярні торгові зв'язки встановлено лише з деякими з них. Понад 20% торгових операцій становив бартер. Вивозили з України за кордон переважно сировину та вироби первинної обробки.

Парадокс ситуації полягає ще й в тому, що в Україні відбувається скорочення виробництва і може трапитись те, чого до цього часу не знала світова економічна практика - криза надвиробництва в умовах спаду виробництва (в Україні скорочується ринок, на товари відсутній попит через низьку якість і високі ціни).

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто їх перехід до ринкових відносин. Без приватизації державної власності в країні неможливо створити цивілізовану ринкову економіку.

Важливою метою структурної стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних над­ходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

За останній час, після майже чотирирічного тупцювання на місці, в українській економіці закладено основи для радикальних перетворень. Аналіз сучасного стану української економіки свідчить про появу перших стабілізаційних ознак. У першому півріччі 1995 р. зафіксовано падіння рівня інфляції. Особливо різко уповільнились інфляційні процеси у 1997 р.

Принципове значення має тенденція зростання фізичного обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності проти попереднього року в порівняльних цінах зріс майже на 6%. Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за усіма каналами реалізації, включаючи організовані та неформальні ринки, в 1997 р. збільшився на 4,2%.

Важливим напрямом сучасної економічної політики України є перегляд податкової системи з метою зменшення тягаря податків на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. З початку 1995 р. здійснено перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30%, скорочено подат­кові пільги. Ставку податку на додану вартість зменшено з 28 до 20%.

Однак бюджетно-податкова система України поки що про­довжує зберігати репресивну спрямованість, не створюючи по­трібних мотивацій для підвищення результатів виробничої діяльності. Вона навпаки спонукає до приховування прибутку від оподаткування. Нині на "тіньовий" сектор економіки України припадає близько 50% від усіх економічних операцій. Реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного.

Відбувається, хоч і повільно, розподіл землі та майна сільсько­господарських підприємств, формується інститут приватної власності на землю. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі". Проте цей документ втілювався в життя не послідовно. Протягом 1992 р. паювання або акціонування провели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 р. змінився статус 8,8 тис. колгоспів (94% загальної кількості), з них паю­вання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних господарств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 тис. селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.

Однак паювання або акціонування колгоспів та радгоспів майже не зачіпало основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паювання та акціонування виключалася земля - основний засіб виробництва. Одним із основних заходів аграрної реформи є зміна існуючого механізму закупок сільськогосподарської продукції через державно-контрактну та біржову системи.

Характерною особливістю нинішнього економічного становища України є відносна фінансова стабілізація. Основою цього стало постійне зменшення бюджетного дефіциту. Якщо на се­редину 1994 р. він становив 31,2% від валового внутрішнього продукту, то на кінець року - близько 10%, а у 1995 р. він не перевищував 7,3%. У 1996 р. дефіцит бюджету був ще менший.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2-16 вересня 1996 р. введено в дію повноцінну національну грошову одиницю України - гривню.

Одним із проявів фінансової стабілізації в Україні є те, що практично незмінним впродовж тривалого часу залишався валютний курс гривні. Це створило умови для швидкого зниження облікової ставки Національного банку України. Від рівня 300% у жовтні 1994 р. облікова ставка знизилась до 21% у 1997 р.

З'явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі, її обсяг за 1997 р. становив приблизно 30,5 млрд. дол., з яких біля 14 млрд. припадає на експорт.

Основним торговим партнером України залишається Росія, на яку за підсумками 11 місяців 1997 р. припадало 26% українського експорту і 46,7% імпорту (товарообіг за 11 місяців становив 10,45 млрд. дол.). Великими торговими партнерами України є також Німеччина (товарообіг 1,63 млрд. дол.), Китай (1,13 млрд. дол.), Білорусія (1,11 млрд. дол.), Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія.

Україна експортує понад половину продукції чорної металургії, більше двох третин виробництва кольорових металів, хімії та нафтохімії, біля трьох чвертей товарів легкої промисловості. Всього ж частка експорту товарів у ВВП становить для України біля 25%. Українські нафтопереробні заводи працюють в основному на іноземній давальницькій сировині, а природний газ в основному російського або туркменського походження.

Основною статтею українського експорту є неблагородні метали та вироби з них (біля 42%). При цьому різко зросла частка чорних металів - з 23,5% в 1996 р. до 31,9% за січень - листопад 1997 р. З іншого боку, доля харчової промисловості в експорті протягом 1997 р. знизилася вдвоє. Це сталося головним чином в результаті практичного припинення експорту в Росію цукру та алкогольних напоїв.

З імпортних статей традиційно перше місце належить енергоносіям - газу, нафті та продуктам їх переробки, які становлять половину українського імпорту. Ще близько 20% припа­дає на імпорт машин і обладнання.

Нинішня економічна політика України знайшла підтримку світового співтовариства. Країни "Великої сімки" та найбільш впливові міжнародні фінансові організації - МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 - початку 1995 рр. надали Україні вкрай необхідну кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд. дол.

Україна як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високо розвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд. дол., а за пріоритетними об'єктами більше як 4 млрд. дол. Загальний рівень іноземних інвестицій в економіку України за 1992-1996 рр. становив 1,4 млрд. дол.

Це втроє менше, ніж отримує Угорщина за один квартал. Але самі собою іноземні інвестиції не прийдуть, за них необхідно боротися. А конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податковим законодавством.

На жаль, ці чинники в Україні поки що відсутні. Постійно змінюється податкове і митне законодавство. Це не сприяє припливу іноземних інвестицій.

Деякі позитивні тенденції в розвитку господарства сучасної України не набули стійкого характеру, не забезпечили загальноекономічного оздоровлення.

Виникла необхідність корекції курсу економічних реформ. Вперше про це було зазначено у доповіді Президента України Леоніда Кучми з нагоди першої річниці Конституції незалежної України. В ній сформульовано такі найважливіші елементи антикризової програми: здійснення принципових заходів щодо лібералізації економічного режиму в Україні, істотне прискорення приватизаційного процесу, легалізація тіньової економіки насамперед за рахунок лібералізації податкової політики, активізація інвестиційного процесу, "економізація" зовнішньої політики держави, прискорення та послідовне здійснення аграрної реформи, впорядкування економіки енергетичного сектору, виведення соціальної сфери на пріоритетний рівень економічної політики.

Корекція економічної політики не торкається її стратегічних напрямів. Незмінними залишаються її базові позиції: трансформація економіки і здійснення цього процесу прискореними темпами попри всі протидії консервативних сил.

Перед молодою Українською державою стоять надзвичай­но складні та важливі завдання в сфері економіки. Від їх розв'язання у значній мірі залежить наш поступ до цивілізованого життя. Тому реалізація економічної програми новітньої української держави повинна стати кровною справою кожного її громадянина.

Поиск по сайту: