Морські водні ресурси

Чорне море (площа 413 тис. км²) займає глибоку тектонічну западину з переважаючими глибинами близько 2000 м і максимальною глибиною 2245 м. Але його північно-західна частина, яка омиває Херсонську область, є мілководною. Середні глибини цієї частини Чорного моря становлять 50 м.

Берегова лінія Херсонщини дуже розчленована. Її загальна довжина становить близько 650 км. Тут є значна кількість заток: Ягорлицка, Тендрівська, Джарилгацька, Каржинська, Каланчацька, Широка, Перекопська, Дніпровсько-Бузький лиман. Серед півостровів найбільші Кінбурнський, Ягорлицький Кут, Кумбатин, Карадай, Дангелтип, Гіркий Кут, Каржинський Ріжок.

Характерними для берегової лінії є піщано-черепашкові акумулятивні утворення — коси (коси-острови). Найбільшими з них є Тендрівська (завдовжки близько 67 км), Джарилгацька (47,5 км), Білі Кучугури, Свиняча, Смушкова, Льовкина, Дурилова, Дрібна, Глибока, Синя (останні 5 на затоці Джарилгач).

Острови розташовані уздовж берегів і частково заливаються водою. Це острови Круглий, Довгий, Орлів, Ягорлицький, Сибірський, Смолений, Бабин, Кінський, Каланчацький.

Береги цієї частини Чорного моря утворюють гірські породи 4-5 класів стійкості до ерозії (супіски, суглинки, глей, піски, черепашкові відкладення), що створює умови розвитку значних швидкостей ерозії як надводною, так і підводною частин берегової лінії. Внаслідок цього вона є комбінацією акумулятивних і ерозійних ділянок. Середня швидкість ерозії для побережжя області становить 0,45 м в рік.

В цілому клімат цієї частини Чорного моря має субтропічні риси. Але взимку унаслідок періодичних вторгнень холодних континентальних мас повітря акваторії може замерзати. Льодовий режим обумовлюється суворістю зим. Найбільша потужність льоду досягає 70-90 див. Найбільший льодовий панцир спостерігався зимою 1953/54 р., коли море замерзнуло навіть на відстані 80 км від берега. Річкова вода, яка має незначну солоність, займає верхній шар водних мас (до 5 м), влітку він прогрівається до 25-27°С, взимку температура становить 0-0,4°С. Навесні в період повеней гідрофронт, який є смугою змішення річкових і морських вод, виходить до вершини Тендеровської коси. Води річок у міру просування в морі осолонюються і набувають рис лиманових вод. Другий шар — поверхнева морська вода — має солоність 10-18,5 г/л. Придонна вода на глибинах 15-30 м має солоність 19,5 г/л. Приливи і відливи на Чорному морі практично відсутні, їх максимальна амплітуда не перевищує 8 див. Нижні шари вод Чорного моря багаті сірководнем, який утворюється в результаті діяльності бактерій. Унаслідок глибинних течій і приливно-відливних явищ сірководень може підніматися у верхні шари, підходячи до берегів.

У Чорному морі налічується сотні видів водоростей. Серед тих, що ростуть уздовж берегової лінії, найпоширеніші червоні водорості, а також зелена водорость ульва (морський салат). На піщаних і мулистих ґрунтах на глибинах до 10 м росте квіткова рослина зостера або морська трава, утворюючи густі підводні луги. Планктон в Чорному морі понад усе представлений ноктилуками або світляками, які восени часто зустрічаються великими масами і викликають свічення морить. Є багато молюсків, медуз, ракоподібних. У водах Чорного моря відомо близько 180 видів риб.

Азовське море. Південно-східна частина Херсонської області омивається водами Азовського моря. Це невелике море, його площу становить всього 37,6 тис. км². Воно є мілководним басейном з майже плоским дном і глибинами не більше 14 м. Середні глибини близько 8 м. В межах Херсонської області Азовське море утворює декілька заток, які унаслідок значної ізоляції і своєрідності гідрохімічного режиму правильніше вважати лиманами. Це Утлюцький лиман і Сиваш.

Солоність вод Азовського моря має значні коливання протягом року — вона найбільш низка навесні, коли стік річок найбільш високий і відбувається танення льоду. Восени і зимою вона практично однакова на всій глибині.

Сиваш. Сиваш або Гниле море — частина Азовського моря, відокремлено від нього низькою і вузькою піщано-черепашковою косою — Арабатською Стрілкою. Між цією косою і материком є вузький Генічеський або Тонка протока шириною 100 м і завглибшки 2-3 м, які сполучають Сиваш з Азовським морем. Береги Сивашу низовинні і пологі, дуже розчленовані. Їх загальна довжина становить близько 400 км. На окремих ділянках Сиваш глибоко врізається в корінні береги, утворюючи затоки і півострови. Найзначнішими з півостровів є Чонгар і Семеновський Кут. Острови в Сиваші — це низка мілин, які частково заливаються водою, вони розміщені уздовж берегів (Чурюк, Куюк-тук, Папанін, Верблюжий). Сиваш ділиться на три частини: західну, центральну і східну. Вузький перешийок Перекопський відокремлює західний Сиваш від Каркинітської затоки Чорного моря. Західна частина Сивашу відділяється від східної Чонгарським півостровом. Центральний і східний Сиваш дуже розчленовані багатьма островами на затоки і протоки. Ця затока Азовського моря мілководна, найбільша глибина не перевищує 3-5 м, причому унаслідок припливно-відпливних явищ глибини можуть дуже різко мінятися.

Арабатська Стрілка, яка є природною східною межею Сивашу, — найбільша акумулятивна форма Азовського моря. Її довжина близько 110 км. Вона є величезною по розмірах насип. Його морфологічна будова майже однорідно: пляжі шириною від 20-30 до 50-60 м у вигляді берегового валу у висоту 3-5 м над рівнем води відокремлюють нижні простори з якнайдавнішими пологими валами, паралельними береговій лінії. Їх ширина 10-20 м, а висоти 1-2 м. У напрямі Сивашу вони стають пологішими, знижуються і змінялися ділянками, зайнятими солончаками і лагунним мулом, які утворюються унаслідок припливно-відпливних явищ.

Утлюцька затока. На рівнинних територіях півдня і сходу області розташовані значні за площею безстічно-подові ділянки. Найбільший безстічний район знаходиться між Дніпром та Сивашем. Для нього характерні замкнуті западини різних форм та розмірів — від невеликих западин до значних понижень — подів із водозабором до 1700 км² (поди Зелений, Чорна Долина, Барнашевський, Агайманський, Чапельський). Під час весняного танення снігу та в періоди дощів поди наповнюються водою, а в посушливий період вони або повністю висихають, або вода залишається в нижній їх частині. Великий Чапельський под (знаходиться у районі біосферного заповідника Асканія-Нова) має розміри 5x3 км. Дно поду залягає нижче навколишньої рівнинної безстічної поверхні на 6-7 м, місцями на 10 м. У посушливі роки под підсихає і вода залишається лише в центральній, найбільш пониженій частині.

Поиск по сайту: