Трипільська культура. За часів енеоліту (від грецького «енеос» — мідь) люди вже почали користуватися металом — міддю

За часів енеоліту (від грецького «енеос» — мідь) люди вже почали користуватися металом — міддю. Водночас продовжували розвиватися землеробство (тепер з використанням рала, колеса й тяглової сили) й скотарство, виділялися спеціалізовані ремесла, починався перехід від матріархату до патріархату (від грецького «патер» — отець, «архі» — влада).

Давньоземлеробська культура мідно-кам'яного віку — трипільська — розвивалася упродовж IV— III тис. до н. е. Свою назву вона отримала за місцем першої характерної археологічної знахідки біля се­ла Трипілля Київської області, дослідженої Вікен- тієм Хвойкою наприкінці XIX ст. Нині відомі сотні трипільських поселень у межах України, Молдови та Румунії.

В Україні виявлено понад 1000 пам'яток три­пільської культури. Вони згруповані в трьок райо­нах: у Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, у Наддніпрянщині, у Покутських Карпатах (область, обмежена Карпатами й річка­ми Дністер і Черемош). На всій території трипіль­ської культури населення часів енеоліту становило близько 1 млн осіб. Носії трипільської культури належали до середземноморської раси, поширеної у Південно-Східній Європі. Це були невисокі вузь­колиці люди з тонкими рисами обличчя.

Трипільські селища розташовувалися на висо­ких рівних місцях поблизу річок. Це були родові або племінні поселення, які налічували 10—100 жител, культових і господарських споруд. Селища забудо­вувалися за чітким планом: житла споруджувалися кількома рядами або концентричними колами нав­коло майдану з громадськими спорудами-святили- щами. Площа жител становила 30—150 м². Підлога викладалася на дерев'яному помості з глиняних обпалених вальків і замазувалася зверху глиною. Стіни споруджувалися на дерев'яному плетеному каркасі й теж обмазувалися глиною, зовні й все­редині розфарбовувалися вертикальними смугами червонуватого, рожевуватого, золотаво-жовтого, чорного й білого кольорів. Двосхилий дах укривав­ся солом'яними або очеретяними снопиками. Жит­ла мали маленькі округлі віконця. На вході було символічне зображення одвічного дерева. Усередині могли бути одна, дві чи три кімнати. У кімнатах були піч, лежанки, кам'яні плити для розтирання зерна, полиці з різноманітним вишукано розписа­ним посудом (горщики, миски, чаші, сковорідки), сімейний вівтар-жертовник, який мав вигляд хрес­топодібного глиняного підвищення, розписаного фарбами, на ньому стояв культовий посуд і глиняні жіночі фігурки. Крім домашніх вівтарів, трипіль­ці мали окремі храми, у яких проходили свята, пов*язані з культами природи, що вмирає й відро­джується. Інколи в храмах або поряд із ними, на майданах поселень знаходять жертовні людські по­ховання, що робилися для збільшення родючості землі, збереження достатку, захисту від злих сил.

Поблизу сіл Доброводи, Майданецьке й Таль­янки (Черкаська область) знайдено трипільські протоміста — найбільші на той час в Європі. Ці величезні поселення площею до 400 га налічували близько 2000 жител і 25—50 тисяч мешканців. Ба­гато будинків були двоповерховими.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, а гігантські протоміста — їх­німи столицями. Основу суспільного устрою пле­мен складали спочатку матріархальні, а згодом патріархальні родові відносини. Основною лан­кою трипільського суспільства була сім'я. Сім'ї об'єднувалися в роди, роди становили плем'я, а група племен — об'єднання, яке мало яскраві ет­нокультурні риси. Найбільш самобутнього й висо­кого рівня досягли трипільські племена, які жили на Покутті, Наддністрянщині й Буковині — там, де виникла і звідки поширилася трипільська куль­тура. Ці ж племена найдовше зберегли традиційні культурні елементи.

Трипільська культура була провідною серед енеолітичних племен Східної Європи й прискорила розвиток відсталіших племен, що населяли пів­нічну та північно-східну Україну. Як самобутня етнокультурна спільність вона зникла внаслідок змішування з іншими народами й вторгнення войовничих племен, які прийшли з північного за­ходу та південного сходу. Очевидно, що прямими предками українців трипільські племена не були, оскільки за чотири тисячоліття з населенням те­риторій майбутнього панування слов'янства від­булися дуже серйозні етнічні зміни, спричинені масовими переселеннями представників різно­манітних етносів. Але є наукові підстави визнавати автохтонність (місцеве походження) частини насе­лення майбутньої слов'янської держави починаючи від IV тис. до н. е.

Поиск по сайту: