Зміст технології

Концептуальні положення

• Розвиток людини здійснюється стрибкоподібно, декіль­кома щаблями. Перший з них — народження фізичного тіла. У віці семи років народжується перше духовне тіло, завдяки чому починається самостійне внутрішнє емоційно-образне життя. У віці 14 років "народжується друге духовне тіло", що створює умови для самостійного емоційного життя і мислен­ня, а у 21 рік відбувається народження людського "Я". Кож­ний із названих циклів життя висуває у процесі виховання і навчання свої завдання, цілком специфічні вимоги.

Природовідповідність: розвиток дитини відбувається за заздалегідь заданою, генетично детермінованою програмою, передує навчанню і визначає його; спонтанність вільного роз­витку природних задатків; "ідучи за дитиною", створення максимально сприятливих умов для виявлення її природних здібностей. Вчителі мають враховувати: розвиток людини, відбувається у ритмі семи років. Визнання індивідуальності дитини, таємничого у кожному.

• Вільне виховання і навчання, без примусу, насильства, духовного і тілесного. Відмова від влади над дітьми.

• Свобода як засіб виховання. Свобода навчання, вихо­вання та творчості.

• Виховання і навчання пристосовуються до дитини, а не

вона до них.

• Дитина у процесі навчання сама проходить, осягає всі етапи розвитку людства. Тому не треба забирати "дитинст­во", інтелектуалізувати розвиток завчасно.

• Навчання невіддільне від виховання: будь-яке навчання є одночасно і вихованням певних якостей особистості.

• Екологія і культ здоров'я.

• Культ творчої особистості, розвиток індивідуальності за­собами мистецтва.

• Імітація як засіб навчання.

• Поєднання європейської і східної культур: вчення Христа та уявлення про особистість як сукупність фізичного тіла та ефірного, астрального.

• Єдність розвитку розуму, серця і руки.

• Опора на авторитет педагога, школа одного вчителя впродовж 8—9 років (щоб уникнути стресів).

• Школа для всіх.

• Єдине життя педагогів і учнів.

• Обережність, увага, дбайливість, не насилля та допомога, але насамперед любов до дитини.

• Розвиток образного сприйняття світу.

• Збереження об'єктивності знань і прагнення зробити їх частиною реального життя.

• Важливість не результату, а процесу.

• Велика увага естетичному розвиткові і трудовому вихо­ванню

Зміст технології

У центрі всієї вальдорфської педагогічної системи — ди­тина, її внутрішній, динамічний, багатоколірний світ. За Р. Штейнером, організація життя дитини повинна бути мак­симально зорієнтована на психофізичні та біологічні ритми живої душі — ритм дихання, сну і денної діяльності, голоду і ситості, ритм тижня, пори року.

Людське життя перейняте ритмами, виникнення яких у людини спостерігається з самого народження. Першим з'являється ритм дихання, Що поступово стає дедалі чіткішим. Другим — харчування материнським молоком. Третій основ­ний ритм у житті людини — ритм сну і відпочинку. Дитина поступово пристосовується до земного ритму. Таким чином, вважав Р. Штейнер, життя дитини повинне будуватися на основі чергування ритмів. Наприклад, чергування занять із вихователем ("вдих") і часу, коли діти надані самі собі ("видих"). Ритми не можна абсолютизувати для всіх і на всі часи. Вихователь повинен уміти вибрати такий ритм життя, який максимально підходить саме цій групі і цій дитині. До­машнє життя дитини теж вибудовується на основі дотриму­вання ритмів. Оптимальний ритм вселяє дитині почуття впев­неності. Ритм не можна плутати з режимом; це складніші взаємини людини з довкіллям.

Перший період життя дитини Р. Штейнер визначив як "імітацію і приклад" — у неспокійної людини діти теж бу­дуть неспокійними. Дитина вчиться тільки шляхом імітації.

Перші сім років життя дитини — виховання волі дитини і ключове слово для вихователів, батьків і вчителів — "Я сам". У сім років настає глибока криза в розвитку дитини — зміна молочних зубів. Р. Штейнер вчить обережно ставитись у цей період до її психофізичного ресурсу і категорично за­бороняє до настання семи років нав'язане інтелектуальне на­вантаження — математику, читання, письмо.

Знайомство педагогів з дітьми відбувається ще перед всту­пом їх до школи — у дитячому садку, де вони разом займа­ються музикою, малюванням (мокрий метод та крейда), ліпленням з глини, воску, танцями та евритмією. Заняття в дитячому садку проводяться з групами по 12—20 дітей, три­вають півдня, що є оптимальним.

До школи діти приймаються тільки в сім років. З семи до 14 років — інший період у житті дитини, коли йде інтенсив­ний процес формування почуттів, і тут ключове слово — "Світ прекрасний!". Розклад у вальдорфській школі радикально відрізняється від загальноприйнятих, орієнтованих, як правило, "вертикаль­но". У звичайних школах щодня проводяться різні уроки. Учнів довільно Перекидають з одного предмета на інший, а це перешкоджає глибині розуміння досліджуваного змісту.

Розклад дня у вальдорфській школі ритмічно повто­рюється і складається з трьох частин. Перша частина — "го­ловний урок", та дисципліна, що поглиблено вивчається тепер і охоплює перших два уроки. Ця дисципліна визна­чається з гуманітарної або природничо-наукової галузі (літе­ратура, фізика, історія), її вивчають З—4 тижні підряд як цілісну "епоху". Коли закінчується цей період ("епоха"), діти починають вивчати інший предмет.

Особливості змісту "навчання за епохами" по класах:

1-й: прообрази і казки; від образу до букви; співи, ев­ритмія; в'язання спицями;

2-й: чудеса і легенди; письмо; арифметика; флейта, малю­вання, ручна праця;

3-й: створення світу і Старий Завіт; ноти, малювання форм; в'язання гачком;

4-й: розрив загального і приватного; дріб; європейські міфи; орнамент, канон, вишивка;

5-й: гармонія та античність, Греція; десятковий дріб; ор­кестр, робота з деревом;

6-й: середні віки, боротьба добра і зла; Рим; фізика, про­центи, геометрія, стругання;

7-й: простір і Ренесанс; алгебра, вірші, гаптування; 8-й: революція, XIX століття; економіка, хімія, компози­тори, робота з металом;

9-й: екологія, технічний прогрес і моральність, історія мистецтв, теслярна справа;

10-й: політика, історія, суспільство, фізика, драматургія, кераміка;

11-й: суспільство, література, музика, скульптура, палітурна справа;

12-й: історія культури; імпровізація у всіх сферах. Серед дня, в другій його частині, школярі займаються та­кими предметами, які активізують дихання і будуються як процес вправ: іноземна мова, музика і евритмія. З першого класу діти вивчають дві іноземні мови.

Музика має таке саме значення, як і вивчення мови. З першого класу діти співають і грають на музичних інстру­ментах. Діапазон музичного навчання розширюється, потім організовуються оркестри і різноманітні ансамблі. щоб займатися евритмією у залах, ручною працею — у шкільних майстернях, малюванням і музикою разом зі своїми дітьми. Потім буває лекція або бесіда про життя школи, не­величкий концерт спільними зусиллями батьків і дітей.

Оскільки вальдорфські школи не залежать від держави, навчання у них платне. Проте плата диференційована: бідні батьки можуть бути від неї взагалі звільнені, а багаті вносять значні суми, що перевищують плату за навчання їхньої влас­ної дитини.

Відрізняються й оклади педагогів: на учительській колега викладачі самі вирішують питання про розподіл фонду заробітної плати, при цьому враховуються на тільки заслуги, а й потреби конкретного вчителя на цей час. У багатьох країнах держава надає значну фінансову допомогу вальдорфським школам, не претендуючи при цьому на втручання у шкільне життя і навчальний процес.

Випускники вальдорфської школи легко адаптуються в умовах ринкової економіки та швидко зростають у профе­сійному плані. Вони вчаться разом з учителями, і питання "як жити в цьому світі?", напевне, ніколи їх не турбуватиме.

Вальдорфські школи працюють за принципом «не випереджання» розвитку дитини, але надаючи усі можливості для його розвитку у власному темпі. Обладнуючи школи, перевагу надають натуральним матеріалам і неготовим іграшкам та матеріалам, що сприяє розвитку фантазії дітей. Велика увага надається духовному розвиткові усіх учасників навчально-виховного процесу. Навчальний матеріал подається блоками, але день на всіх етапах навчання (від ясел до семінарій) поділено на три частини: духовний (де переважає активне мислення), душевний (навчання музиці та евритмічному танцю), креативно-практичний (у цей час діти вчаться творчим завданням: малювати, ліпити, вирізати з дерева, шити тощо). Ритм дня може бути підкорений тому предмету, блок якого зараз вивчається (наприклад, якщо вивчають математичний матеріал, дітям пропонують «побачити» його під час танцю чи шиття).

Крім того, навчальний матеріал дається з врахуванням відповідності розвитку дитини й розвитку історичного суспільства. Наприклад, у 6 класі, коли у дітей формується уявлення про справедливість та державність, вивчають історію Римської імперії, а в 7 класі, у період початку статевого дозрівання, проходять середньовіччя, з його яскраво вираженою мужністю та жіночністю. При цьому діти ставлять спектаклі, беруть участь в турнірах і навіть відвідують міста з середньовічними замками.

Головні методи викладання

Метод «душевної економії» - основний метод вальдорфської педагогіки. Метод полягає в тому, що в процесі навчання у дітей розвиваєть ту діяльність, яку дитина може освоїти на цьому етапі розвитку без внутрішнього спротиву організму. Так від періоду зміни зубів до статевого дозрівання слід розвивати пам’ять, працювати з образним мисленням дитини, апелювати до почуттів, а не до інтелекту. Після статевого дозрівання у навчальний матеріал залучають поняття, працюють з абстрактним мисленням дитини.

До 12 років вальдорфська педагогіка відкидає метод «наглядного навчання» через те, що формування понять природно відбувається у дитині після 12 років. Натомість пропонується метод «навчання у супроводі почуттів». Процес запам’ятовування полегшується завдяки залученню руху почуттів у дитини, які є опорою для пам’яті.

Сучасні психологи зазначають, що емоційна пам’ять одна з най триваліших. Завдання педагога – подолати байдуже ставлення учнів до навчального матеріалу. Внаслідок активного і живого стилю роботи під час уроку залучається життя внутрішніх почуттів: радощів і болю; його напруги й розслаблення.

Інтерес – засіб мобілізації активності дитини на кожному етапі розвитку. Дитині цікаво те, що співзвучне процесам певного періоду. Скажімо, дітям до 9 років цікаво активно грати, багато рухатися, наслідувати й слухати казки. Тому їх навчання будується на наслідуванні, рухливій грі та казках. Також молодші школярі відчувають потребу в ритмі, живих образах і творчій фантазії, яка зростає до 9 років. У віці 9 років дитина відділяє себе від оточення і їй цікаві речі «які вони насправді». Тому у навчання вводяться реалістичні предмети: краєзнавство і зоологія у 4 класі, географія, ботаніка та історія у 5.

Вальдорфські педагоги переконані, що за надлишку розумової діяльності погіршується здоров’я дітей. Рішенням цієї проблеми є введення великої кількості предметів, де діти займаються активною діяльністю. Це евритмія, живопис тощо. На творчих предметах педагог прагне пробудити уяву дитини, зрушити його почуття. Це може бути цікаве повідомлення під час заняття чи захоплива розповідь наприкінці.

Упродовж навчального дня йде плавний перехід від розумової діяльності до фізичної через діяльність почуттів. Для цього існує чіткий ритм дня. Ранкова зарядки у вальдорфській школі замінюється ритмічною частиною. Молодші школярі 20 хвилин активно рухаються, ритмічно плескають в долоні й тупають, читають вірші. Перший урок – це головний урок, один з найважливіших загальноосвітніх предметів (математика, мова, географія, фізика, хімія тощо). Потім ідуть уроки, на яких відбувається ритмічне повторення: іноземна мова, музика, евритмія, гімнастика, живопис тощо. Практичною діяльністю займаються після обід, це праця, садівництво, ремесла, інші предмети, що вимагають фізичного навантаження.

Важливою особливістю вальдорфського навчання є виклад навчального матеріалу великими періодами, епохами. Епоха триває 3-4 тижні. Завдяки такому розподілу матеріалу дитина має можливість повністю вжитися в нього. Після закінчення епохи діти відчувають задоволення, що за цей час чогось досягли.

Під час навчання і виховання педагоги прагнуть до рівноваги у розвитку трьох душевних здатностей дитини: волі, почуття і мислення. Гармонія душевного життя створює сприятливі умови для здорового тілесного диття. Воля, почуття і мислення виявляються на кожному етапі розвитку дитини відповідно до вікових особливостей. Це враховується у методичній роботі. У початковій школі найбільше апелюють до волі дитини, у середній – до почуттів, у старших класах – до мислення.

Велике значення для дитини має створення навколо неї здорового соціального середовища, оскільки індивідуальність розвивається вільно, якщо навколо ніхто її не пригнічує.

Індивідуальний підхід до дитини дозволяє найповніше розкритися здібностям і не нашкодити здоров’ю дитини. Скажімо, для того, щоб врівноважити дію темпераменту дитини, їй дають можливість побачити себе з боку. Для цього дітей з однаковими темпераментами часто садовлять за одну парту. Безоцінкова система навчання, відсутність змагальності не викликає у слабшої дитини почуття неповноцінності. Єдиною мірою його досягнень є порівняння його сьогоднішніх успіхів із вчорашніми.

Однак не слід забувати, що вальдорфська педагогіка була розроблена для виховання дітей соціальних низів, щоб виховати їх вмілими, але не розумними. Крім того, слід також подумати й про те, що світ, у якому дитині доведеться жити після садочка чи школи, інакший: можливо варто готувати до нього з дитинства?

Метод Монтессорі складається з трьох основних частин: дитина, оточення, вчитель. Метод ґрунтується на спостереженні за дитиною в природних умовах і прийманні його таким, як він є. Головний принцип методу Монтессорі: спонукати дитину до самовиховання, самонавчання, саморозвитку. Девіз методу Монтессорі: «допоможи мені це зробити самому». Дитина вчиться в основному самостійно за допомогою спеціально розробленого оточення: Монтессорі-матеріалів. У них закладено можливість самоконтролю, дитина сама бачить свої помилки і дорослому вже не потрібно вказувати на них. Роль вчителя полягає не в навчанні, а лише у керівництві самостійною діяльністю дитини.

Велике значення для реалізації методу Монтессорі мають дидактичні матеріали. Це щось середнє між навчальними посібниками та розвивальними іграми, виготовлені неодмінно з натуральних матеріалів. Дизайн Монтессорі-матеріалів не мінявся від дня створення, тобто майже сто років. Для виготовлення дерев’яних матеріалів застосовують цінні сорти дерева, усі матеріали виготовляються дуже якісно, деякі з них достатньо складні у виготовленні. Тому Монтессорі-матеріали коштують дорого.

Монтессорі групи об’єднують дітей за принципом сім’ї: діти 3-12 років займаються разом. Клас об’єднує кілька зон: зона реального життя, де дитина вчиться самостійно вдягатися, пересипати, переливати, мити, чистити, перемішувати, вирізати, розфарбовувати тощо навчаючись концентрувати увагу й розвивати крупну й дрібну моторику; зона сенсорного розвитку: вивчення довкілля (розрізняти висоту, довжину, вагу, колір та інші властивості предметів), граючись з предметами різного розміру, кольору, форми; мовна зона, географічна, математична, природничих наук, що забезпечують розвиток розумових здібностей. Крім того, у Монтессорі-класах на килимі чи на долівці намальована стрічкоподібна лінія кола (овалу), яку використовують для фізичних вправ з розвитку рівноваги та координації рухів, а також уваги. Більшість Монтессорі шкіл додають також такі зони, як музична, мистецтв, танців, іноземних мов тощо.

Дитина сама обирає собі зону й конкретний Монтессорі-матеріал, з яикм хоче працювати. Він може працювати сам чи з іншими дітьми, і цей вибір теж робить сам. Дитина працює у власному ритмі, у методі Монтессорі немає змагальності.

Завдання Монтессорі-вчителя – допомогти організувати свою діяльність, піти своїм власним шляхом, реалізувати свій потенціал якнайповніше. У методі Монтессорі немає класово-урокової системи, замість парт – легкі переносні столи й стільці та килимки, щоб займатися на підлозі. Монтессорі вчитель не є центром класу, як у традиційній школі. Він не сидить за столом, а проводить час в індивідуальних заняттях з дітьми. Монтессорі-вчитель втручається лише тоді, коли це необхідне.

Наприкінці 40-х рoків американський військовий лікар Глен Доман, працюючи у філадельфійському інституті, пізніше названому «Інститутом прискореного розвитку дитини», почав займатися лікуванням дітей травмами мозку. Висновки, до яких він прийшов разом зі співробітниками, схематично можна описати так: стимулюючи один з органів чуття, можна досягти різкого посилення активності мозку в цілому. У першу чергу, хворих дітей (окрім сліпих) вчили читати, показуючи їм картки зі словами, написаними дуже крупним червоним шрифтом, і ці слова гучно вимовляли. Весь урок тривав 5-10 секунд, але таких уроків на день було кілька десятків. Зі сліпими дітьми справа була складнішою, адже перший крок їхньої програми полягав у тому, щоб дати їм можливість бачити хоч би обриси. Як наслідок, коли такі діти починали читати, паралельно з цим, поступово, вони починали рухатися. До навчання за методикою Домана ці діти відставали за всіма показниками фізичного розвитку дітей, а через якийсь час після початку навчання – за вагою, зростом, окружністю голови і грудей на 20% випереджали звичайних дітей.

Систему, розроблену для хворих, Доман спробував застосувати і в роботі зі здоровими дітьми. Своєю працею він довів, що людський потенціал величезний, що ще в дуже ранньому віці дітей можна багато навчити. У його інституті діти двох, трьох, чотирьох років починають читати, чудово опановують математику, стають справжніми ерудитами, і разом з тим чудово розвинуті фізично: вони добре бігають, плавають, лазять. Творчі можливості цих дітей настільки широкі, що сам Доман називає їх дітьми Відродження.

Сутність методики

Мета, яку поставив собі Доман, - «дати дітям необмежені можливості у житті. А здійснення цієї мети буде визначатися тим, що обере для себе дитина, ким вона захоче стати, що сподобається їй з довгого списку можливостей», Доман добре знає, що навчання ефективне лише в період росту мозку. А мозок людини росте до семи- семи з половиною років, але найдужче розвинутий у перші три роки. Відповідно до цього, свою систему він побудував для три-, чотирилітніх дітей.

Глен Доман постулює пріоритет зорового досвіду над усіма іншими способами пізнання світу. З перших днів життя дітям показують серії карток з різних галузей знань, починаючи від написання слів, карток з точками (математика) і закінчуючи зображеннями рослин, тварин, видатних осіб та історичних подій тощо.

На думку Домана, таке випереджальне навчання стимулює розвиток різних відділень мозку, завдяки чому дитина розвивається значно швидше однолітків.

Доман розробив цілу систему фізичного розвитку дитини. Передусім слід надати дитині можливість рухатися з перших днів життя. Прості зусилля можуть привести до того, що в перший місяць життя дитина буде проповзати кілька метрів на день. Це сильно впливає на розвиток здібностей. Звісно, слід навчати так, щоб було психологічно комфортно дитині, слід старатися розвинути вроджені рефлекси. На думку Домана, діти, яких сповивали, у більшості апатичні, не дозволяють собі робити те, чого хочуть, у старшому віці, порівняно з дітьми, яким дозволяли рухатися в дитинстві. Доман рекомендує вчити дитину всього, що тільки можливо і вертіти, й крутити ним різними способами. Розвиваючи дитину таким чином, ще під час першого року життя можна зробити серйозний внесок у його майбутнє життя. Це підтверджують спортсмени, що перемагають завдяки тому, що стали на ковзани чи взяли до рук ракетку не пізніше двох років.

Крім того, Глен Доман доводить, що фізичний розвиток стимулює розумовий. Коли дитині виповниться рік, слід паралельно з фізичним розвиток починати розвивати і такі здібності, як лінгвістичні, математичні та інші. На думку Домана, лінгвістичні здібності – вроджена функція людського мозку. Він вважає, що всі діти мають неймовірні здібності до мов, рівні здібності оволодіти читанням.

Глен Доман виокремлює факти, з яких складаються мови. Вони називаються словами, числами або ж нотами, залежно від того, про яку мову йдеться. Він вважає, що у тому, що стосується завчення голих фактів, діти можуть вивчити все, що ми їм дамо. Більш того, чим вони молодші, тим легше вони завчають. Відповідно до того, ідея «готовності до читання» є безглуздям. Твердити, що дитина готова до читання у п’ять-шість років абсурдне й шкідливе. Готовність твориться в дітях, а якщо не твориться – випадково чи доцільно – не з’явиться взагалі.

Доман вважає, що якщо вчити дитину фактичному матеріалу в математиці, а факти, на яких ґрунтується математика, це числа, такі як 1,2,3,4 – то вона відкриє такі математичні правила, як додавання, віднімання, множення, ділення. З цього він робить висновок, що математичні здібності – також невід’ємні функції людського мозку. Навчання математиці полягає в тому, що дитині показують картки з великими червоними крапками (до 5) і голосно називають їх кількість Доман показує кількість крапками, а не цифрами, для того, щоб дитина могла побачити реальну кількість, а не абстрактний значок цифри. Згодом, коли дитина освоїть перші 20 цифр, йому крім цифр, починають показувати приклади. Більшість дітей, які уважно переглядають те, що їм показують, приблизно через пару місяців можуть візуально відрізнити 56 крапок від 57 і вирішити нескладний приклад.

Окрім навчання читати й рахувати Глен Доман рекомендує давати й енциклопедичні знання. Для цього батьки роблять добірку карток із зображенням рослин, тварин, видатних осіб тощо. Було б непогано, якщо дитині не просто давали енциклопедичні знання, алей оповідали, де й як вони застосовуються, як пов’язані між собою.

Як організоване навчання

Доман рекомендує показувати кожну картку, не залежно від зображення, по 1-2 секунди. Таким чином, весь урок триває 5-10 секунд. Є думка, що краще показувати так швидко, як швидко дитина встигає охопити поглядом усі складові образу, тобто слова і крапки – швидко, а картинки- повільно.

Для навчання читати Доман бере стару англо-німецьку систему: показ і озвучування слова. Він рекомендує білі картки з червоними написами. І радить почати навчання якомога раніше, краще – до року. Але в цьому віці дитина ще мало знає назв предметів, і в цьому випадку дізнається їх з карток, при цьому взнає лише назву, без образу предмета. Якщо ж у нього вже сформувався взаємозв’язок між образом і предметом, то він, швидше за все, все’дно уявить собі за словом предмет (бо ж надто швидко показують і часто змінюють слова, він не встигає до них звикнути). Тобто дитину з малечку навчають мислити абстрактно, а не образно! І до речі, діти з образним мисленням цю методику погано сприймають.

В міру зростання дитини Доман пропонує збільшувати тривалість і кількість занять, а з 1,5 років починати, наприклад, вивчати японську мову, сучасний живопис і вчити грі на скрипці.

Вади методики

Найбільшою хибою цієї методики є у тому, що у ній дитина перетворюється з активного учасника процесу навчання у об’єкт. Під час навчання дитина пасивна, працює лише її зорова система, охоплюючи лише інформацію, подану на картках. Дитину вантажать фактами, але не вчать думати (використовувати отримані знання). Страждає емоційний й когнітивний розвиток, оскільки неможна розвивати лише один компонент. «Факт» слід помацати, понюхати, почути, щоб зважаючи на його взаємозв’язки, визначити його місце поруч інших фактів.

Ця методика дуже трудомістка, і віднімає майже весь час дитини, не лишаючи можливості просто побігати, пограти. Доман є категоричним противником іграшок, вважаючи, що на них лише витрачається коштовний час. Крім того, ця методика – комплекс малюнка-підпис, і діти, що звикли так сприймати інформацію, просто не зможуть пізніше слухати текст без малюнків, без них вони будуть нудитися. І призвичаїти дитину до книжок з суцільним текстом буде дуже непросто.

Позитиви – полягають у тому, що дитина засвоює значний обсяг інформації прийнятним для неї способом. А для розвитку творчих і дослідницьких здібностей можна застосувати й інші методики. Також плюсом методики є те, що вона виховує і батьків, пояснюючи їм необхідність займатися з дитиною від народження. Якість методики підтверджується й результатами: у світі вже кілька десятків нобелівських лауреатів, що в дитинстві вчились по Доману.

Поиск по сайту: