Трипільська культура

У час формування в Середземномор’ї античної культури на теренах Правобережної України жили землеробсько-скотарські племена з високою на той час культурою. З IV тис. до Р. Х. ці племена динамічно почали розвивати відтворювальну систему господарювання (землеробство та скотарство), освоїли техніку виготовлення міді тощо. Йдеться про трипільську культуру, яку в 1896 р. біля с. Трипілля (Кагарлицький р-н Київської обл.) відкрив археолог Вікентій Хвойка. Вона поширена по лісостеповій території від середнього Дніпра до Бугу і Дністра на південному заході. На всій території трипільської культури населення становило щонайменше 1 млн. осіб.

Дослідник В. Хвойка висунув припущення, що слов’яни і неолітична людність середнього Подніпров’я - це один етнос. Сміливу гіпотезу він підкріпив археологічними розкопками поблизу с. Трипілля. За типологічними ознаками ця культура споріднена з культурами дунайського басейну, Балканського півострова, островів Східного Середземномор’я і Малої Азії. Це дає змогу підвести наукову основу для орієнтації і визначення ареалу її впливу на розвиток культур зазначених регіонів.

Трипільська культура датується IV-III тис. до Р. Х. Українська дослідниця Тетяна Пасек (1903-1968) виділила три етапи розвитку трипільської культури: ранній (перша половина IV тис. до Р. Х.); середній (друга половина IV тис. до Р. Х.); пізній (перша половина - третя чверть ІІІ тис. до Р. Х.).

До загальних ознак трипільців дослідники зараховують: поселення зводилися на відкритих місцях без оборонних споруд; житла споруджувалися по колу, одне біля одного, середина залишалася порожньою; хати будувалися каркасні; проміжки між стовпами заплітали лозою й обмазували ззовні та зсередини товстим шаром глини; стіни розписували яскравими фарбами, різнокольоровим орнаментом. Житло ділилося на кімнати, в яких, напевно, жили окремі члени родини. Помешкання опалювали піччю, складеною з глиняних вальків. За підрахунками, у такому будинку мешкало 20 осіб, а поселення налічувало близько 500-600 осіб. Очолювала таку родину жінка, оскільки, як засвідчують пам’ятки, це був час матріархату. Більшість статуеток, знайдених в ареалі цього періоду, присвячено жінці. Центр селища використовувався як загін для громадської худоби. Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу.

На ранньому етапі трипільські племена займають територію Середнього Подністров’я і Південного Побужжя, відбувається становлення їхнього господарства та економіки.

На середньому етапі культура поширюється на Верхнє Подніпров’я, на Київщині трипільці переходять на лівий берег Дніпра. Цей етап характеризується розквітом господарства, культури, соціально-економічними змінами.

На пізньому етапі трипільські племена освоюють Східну і Західну Волинь, Північно-Західне Причорномор’я, у них розвиваються патріархально-родові відносини. Таке поширення культури пояснюється землеробським характером господарства племен і потребою переселення на нові ділянки, коли виснажуються вже освоєні.

Кількість трипільських поселень перевищує тисячу. На кінець ХХ ст. залишки цієї культури відкриті у 38 селах Київщини, 25 - Поділля, 20 - Західної України. Поселення розташовані переважно біля оброблюваних ділянок землі в річкових долинах, на пологих схилах берегів, в місцях, зручних для випасання худоби, рибальства, полювання. На ранньому етапі поселення, площею 1-2 га, не були укріплені, в середньому періоді їхня площа збільшується до 50150 га, а на початку пізнього періоду, переважно в лісостеповому межиріччі Південного Бугу, існували гігантські. Наприклад, площею понад 250 га (Доброводи), 270 га (Майданецьке), 450 га (Тальянки).

Розташовування поселень було гніздовим, тобто група середніх і дрібних розміщалась навколо одного великого селища - центру.

Домобудівництво трипільців на багато століть випередило спорудження жител інших стародавніх племен України. В період розквіту трипільської культури житла були переважно наземними, з глини і дерева. Археологічні розкопки свідчать, що підлога в житлах була вимощена дерев’яними тонкими колодами і поліплена глиною. Перегородки розділяли житло на кілька приміщень, у яких знаходилися глибокі печі, часто з димарями.

На Подніпров’ї та Уманщині стіни фарбували в білий, червоний і зелений кольори, а на Подністров’ї в домобудівництві застосовували камінь, тут зустрічаються двоповерхові будинки. Розміри будівель становили від 15-30 м2 в ранньому періоді, до 100-140 м2 - в пізньому.

Основою господарської діяльності трипільців було землеробство і скотарство. Для обробітку ґрунту застосовували мотики з кам’яними або роговими наконечниками. Вирощували пшеницю, ячмінь, жито, просо, горох, овес. Збирали врожай зернових серпами з крем’яними лезами. Зерно зберігали у великих глиняних посудинах і ямах-зерносховищах, а розмелювали на кам’яних зернотерках. На трипільських поселеннях півдня України і Молдови знайдено кісточки слив, абрикосів, аличі, винограду і насіння яблук.

Серед домашніх тварин у трипільців переважала велика рогата худоба і свині. Розводили кіз і овець. Биків використовували як тяглову силу.

Не втратили свого значення полювання, рибальство і збиральництво. Полювали головним чином на оленів, лосів, косуль, кабанів. Про заняття населення рибальством свідчать знайдені на поселеннях кістяні і мідні рибальські гачки, грузила тощо. У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти.

Основні знаряддя праці (ножі, шкребла, леза до серпів, свердла, сокири та інші) виготовлені з кременю. Широко використовували кістки і роги тварин для виготовлення шил, мотик, зброї, голок, прикрас.

Найбільший мідний скарб знайдено у поселенні біля с. Карбун у Молдові. Він нараховував 444 мідних предметів.

На високому рівні в трипільців було керамічне виробництво. Витончене і розмальоване різними фарбами, воно і нині викликає подив і захоплення. Глиняний посуд різноманітний за формою, орнаментом, призначенням. Відповідно до розвитку культури змінюється форма посуду, орнаментальні мотиви, поєднання фарб. На ранньому етапі посуд орнаментований візерунками з врізаними лініями. На середньому етапі з’являється кераміка, прикрашена розписом фарб червоного, чорного, білого, оранжевого кольорів. Фарби на посуді, вік якого перевищує 5 тис. років, не втрачають кольору. Композиції розпису різноманітні: зображення звірів, рослин, людей, птахів тощо. Трипільський орнамент передався в українське мистецтво і відображений у вишивках, народній кераміці, великодніх писанках.

Орнамент трипільського посуду є ілюстрацією фольклору та міфології перших землеробів і скотарів. Наприклад, спіральний меандр - «безконечник» є символом беззупинного руху життя, стилізовані зображення небесного змія-дракона символізували чоловіче начало, бачимо тут символи сонця, неба і землі, рослин, тварин і людей.

Різноманітна і цікава глиняна пластика трипільців. Більшу частину її складають жіночі статуетки з випаленої глини, знайдені майже на всіх поселеннях. Серед сотень різноманітних жіночих скульптурок особливою є виявлена на Черкащині фігурка жінки-матері, яка схилила голову над немовлям на руках. Чоловічі статуетки з’являються на пізньому етапі розвитку, тобто тоді, коли в суспільстві набирають ваги патріархально-родові відносини.

Крім домашніх вівтарів, трипільці мали окремі храми, що споруджувались у центрі поселень на майдані й були родоплемінними культовими центрами. В таких храмах відбувалися свята, пов’язані із культами природи, що вмирає і воскресає, зберігався спеціальний посуд та інші ритуальні предмети. Інколи в храмах або поряд з ними, на майданах поселень знаходяться особливі жертовні поховання людей, що здійснювались з метою збільшення родючості землі, збереження домашнього достатку, захисту від злих сил. Не виключено, що ці поховання належали жерцям, які відігравали важливу роль у трипільському суспільстві.

Більшість померлих трипільці ховали за обрядом тілопокладання на невеликих ґрунтових могильниках неподалік поселень. Поховання (скорчені та випростані) супроводжуються великою кількістю кераміки. Менш поширеною була кремація - спалення тіла і захоронення решток у глиняних урнах. У пониззі Дністра пізньотрипільські племена споруджували кургани зі складними кам’яними конструкціями. Є поховання озброєних чоловіків, які загинули в бою.

Структурними одиницями трипільського суспільства були мала і велика сім’я, община, рід, плем’я. Племінні групи об’єднували кілька общинних селищ, поселень.

Якщо виникнення трипільської культури археологи простежують добре, то її зникнення дещо загадкове. Вона перестала існувати в кінці ІІІ - на початку ІІ тис. до Р. Х. Більшість вчених вважають, що причиною поступового зникнення культури було втручання на територію трипільців інших племен-культур: ямної, катакомбної, шнурової кераміки зі сходу та кулястих амфор із заходу.

Трипільська культура не зникла безслідно. На думку вчених, трипільські племена Середнього Подніпров’я були одним з чинників формування середньодніпровської культури, а племена Західного Поділля і Волині -підкарпатської культури шнурової кераміки.

Поиск по сайту: