Класифікація наук

Виконала:

студентка групи УІД 10-1

Труб’юк Марія

Перевірила:

Гейдарова О.В..

Хмельницький – 2014

План

ВСТУП

1. КЛАСИФІКАЦІЇ НАУК

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДСЬКИХ НАУК

3. ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕХНІЧНИХ НАУК

4. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ НАУК

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Наука - є систематизування пізнання дійсності, що відтворює її суттєві та закономірні боку в абстрактно-логічній формі понять, категорій, законів, теорій і так далі ^1.

Класифікація наук - це розкриття взаємного зв'язку наук на підставі певних принципів (об'єктивних, суб'єктивних, координації, субординації і т. д.) і вираз їх зв'язку у вигляді логічно обгрунтованого розташування (або ряду) наук. Важливу роль при цьому відіграють способи її зображення (табличні, графічні), так само має велике значення для організації наукової, навчально-педагогічної, бібліотечної діяльності.

1. КЛАСИФІКАЦІЇ НАУК

Класифікація наук проводиться за кількома критеріями:

- Класифікація за типом напрямки науки;

- З дисциплінарних груп;

Розглянемо класифікацію в залежності від предметної області вивчення науки. У сучасному природознавстві виділяють два типи напрямки наук:

- Природничо-напрямок

- Гуманітарний напрям.

Предметною областю природничо типу науки, є чисто природні властивості, зв'язки і відносини речей, «працюють» у світі людської культури у вигляді природних наук, технічних винаходів та пристосувань, виробничих технологій і так далі.

Предметною областю гуманітарного напрямку науки є галузь явищ, в яких подано властивості, зв'язки і відносини самих людей як істот, по-перше, соціальних (громадських), а по-друге, духовних, наділених розумом. У нього входять людинознавчих наук (філософія, соціологія, історія та інші), а так само релігія, мораль, право і т.д.

Існує дуже багато критеріїв розрізнення гуманітарного та природничого знання. Систематизувати їх можна у вигляді зведеної таблиці відмінностей ^1.

Наявність в єдиній людській культурі двох різнорідних типів (природничо-наукового і гуманітарного) стало предметом філософського аналізу ще в XIX столітті, у пору формування великої кількості наук про прояви людського духу (релігієзнавства, естетики, теорії держави та права).

У двадцятому столітті проблема вибору і вивчення того чи іншого типу науки стало дуже гостро. Тобто розрив між гуманітаріями та «природничників» збільшився, існувала проблема статусу і суспільної значимості двох типів наук: природничих і гуманітарних.

До теперішнього часу наука перетворилася на досить складну, багатопланову і багаторівневу систему знань. Головний спосіб її організації та класифікації - дисциплінарний. Тобто класифікація наук проводитися з дисциплін, які вони вивчають.

Знову виникаючі галузі наукового знання завжди відокремлювалися по предметній ознаці - відповідно з залученням в процес пізнання нових фрагментів реальності. Разом з тим, у системі «поділу» наукових дисциплін є і невеликий «привілейований» клас наук, що виконують інтегруючі функції по відношенню до всіх інших розділів наукового знання, - математика, логіка, філософія, кібернетика, синергетика і т.д. їх предметна область гранично широка, як би «наскрізна» для всієї системи наукового знання, що дозволяє їм виступати в ролі методологічної основи наукового пізнання взагалі ^1.

Узагальнюючи все вищесказане, можна сказати, що в сучасному природознавстві, науки поділяють не тільки на типи, які були розглянуті раніше, але і на групи або дисципліни:

- Суспільні науки;

- Природничі науки;

- Технічні науки.

Суспільні науки вивчають людину і суспільство, взаємини і взаємозв'язок між ними. Так само до суспільних наук відносяться, наприклад, історія, економіка, право.

Природничі науки - вивчають фізику, хімію, біологію. Біологія охоплює всі процеси, що протікають в живій природі, фізика - в неживої, а хімія є прикордонною наукою і ділиться на органічну і неорганічну.

До технічних наук прийнято відносити робототехніку, літакобудування, електроніку. Тобто до технічно наук відносять ті, в яких потрібні знання різних або особливих видів техніки і технічного оснащення.

У навчальній літературі розглядається багато різних теорій класифікацій наук, кожна з яких розглядає класифікаційну структуру наук по - різному.

Цікаву спробу дати загальну класифікацію теоретичних і практичних (технічних в широкому розумінні) наук зробив сербський вчений та інженер Мілутін Міланкович у своїй книзі, присвяченій науці і техніці в їх історичному розвитку (1955 р.) ^1. Він виходить з того, що людське пізнання має два джерела: спостереження, або емпірію, і роздум, або «раціоналізм».

На думку автора, з цих двох джерел відбулися всі науки: по-перше, емпіричні, або дискриптивні, які виникли на основі спостереження, і, по-друге, раціоналістичні, або точні, що виникли шляхом міркування. Науки обох роду взаємно запліднюються і доповнюються, причому серед вчених були не тільки емпірики або раціоналісти, але й такі дослідники, які поєднували в собі гострих спостерігачів природи і геніальних мислителів.

Прийнявши за вихідне вказане розподіл всіх наук на дві основні групи, Міланкович переходить до більш детального їх підрозділу. При цьому він має на увазі поступове розвиток окремих наук і їх нинішній стан.

Схема Міланковича складається наступним чином: наносяться, сім концентричних кіл, в результаті чого утворюється одне внутрішнє коло найменшого радіусу і шість послідовно оточуючих його кільцевих площ, все більшого і більшого розміру. Цим семи геометричним ділянкам відповідають сім основних галузей наук, які позначені на схемі XXXIV римськими цифрами.

Внутрішнє коло (I) математичні науки, до яких, згідно Міланковича, відносяться математика та геометрія. «Вони є раціоналістичними науками в справжньому сенсі слова, так створені тільки шляхом логічного міркування. Їх сувора логіка і їх довершений мову, виражений математичними зразками, зробили їх основою тих наук, які називаються точними».

Згідно Міланковича, науки, що займають внутрішні сфери в його геометричній схемою, виступають в якості основних по відношенню до «оточуючим» їх наукам, які займають зовнішні сфери в тій же схемі.

Перше кільце, що примикає безпосередньо до математичних наук, займають точні науки (II). Сюди він відносить раціональну і небесну механіку, астрономію, фізику та хімію. Цим наукам, але його словами, «вдалося відкрити закони природи і висловити їх математичною мовою настільки точно, що вивчаються ними явища природи можна простежити крок за кроком і в майбутньому». Не тільки астроном, але і фізик, хімік і заздалегідь знають, як саме будуть протікати відповідні процеси.

Наступне кільце включає в себе практичні науки, є застосуванням точних наук, перш за все технічні науки (III). Це означає, що Міланкович не розриває теоретичні та практичні знання, як це робив Конт, а намагається пов'язати їх між собою, показати їх з точки зору існуючого між ними взаємодії. Якщо по відношенню до точних наук математика відіграє роль їх основи, то по відношенню до технічних наук роль основи грають у свою чергу точні науки, на міцному фундаменті яких тільки й могла бути створена сучасна техніка.

Третє по рахунку кільце зображує, за автором, науки, звані дискриптивні неорганічними природничими науками: це метеорологія, мінералогія, геологія та географія. Він стверджує, що ці науки називаються дескриптивних, що вони повідомляють нібито тільки фактичні дані, і не досягли ще того, щоб розкривати механізм явищ і передбачати їх перебіг.

П'яту кільцеву область схеми представляють науки, що охоплюють застосування біологічних наук, медицину, ветеринарію, агрономічну і технологічну біологію.

Нарешті, останню (зовнішню) кільцеподібну область займають духовні та суспільні науки, найважливішими з яких, на його думку, є: філософія, історичні та правові науки, соціологія і лінгвістика.

У схемі Міланковича цікава спроба поєднати теоретичні науки з практичними, які йдуть безпосередньо за першими у випадку природних наук: друге кільце (технічні науки) слідує за першим (фізико-хімічні науки) і п'яте кільце (практична біологія) - за четвертим (біологічні науки). Однак цей принцип не витриманий по відношенню до інших наук (математичним, геолого-географічним і гуманітарних) ^1.

Схема класифікації наук Міланковича

Але головна слабкість його схеми полягає в тому, що тут не враховуються перехідні та проміжні науки: концентричні розділові лінії різко відокремлюють одну область знання від іншої, не залишаючи місця для переходу, наприклад, від хімії (і фізики) до біології або до геології ^2.

2. ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДСЬКИХ НАУК

Суспільні науки мають справу з тією частиною буття, яка включає всі прояви соціального життя: діяльність людей, їхні думки, почуття, цінності, виникаючі соціальні організації та інститути і т.д.

У сукупності суспільних наук прийнято виділяти соціально-наукові та гуманітарні дисципліни. Поділ це не строге і не однозначне, але, тим не менш, має під собою серйозну основу.

Соціально-наукові системи знання (економіка, соціологія, політологія, демографія, етнографія, антропологія та ін) орієнтуються на стандарти природничих наук. Вони намагаються вивчати соціальну реальність як якийсь зовнішньо-покладений об'єкт, по можливості абстрагуючись від того факту, що сам дослідник складає частину досліджуваної реальності, знаходиться як би «всередині» неї. Ці науки вважають за краще мати справу з кількісними (математично виразність) методами дослідження, активно застосовують формалізовані моделі, домагаються однозначної інтерпретації наявного емпіричного (дослідного) матеріалу ^1.

Гуманітарні ж галузі знання (філософія, історія, філологія, культурологія, правознавство, педагогіка та ін.) Чітко усвідомлюють обмеженість формалізовано-математичних методів у вивченні духовно-ціннісних параметрів соціальної реальності і намагаються розкрити їх як би «зсередини», не протівополагая собі об'єкт дослідження, а «включаючись», «вписуючись» в нього.

Емпіричною (фактичної) базою гуманітарних наук є, як правило, тексти (у широкому сенсі цього слова) - історичні, релігійні, філософські, юридичні, мальовані, пластичні і т.д. Тому методи гуманітарно-наукового знання диалогична: дослідник тексту веде своєрідний діалог з його автором. Народжуються в результаті такого діалогу інтерпретації текстів, тобто встановлюються смисли зафіксованих у них проявів життєдіяльності людей, не можуть, зрозуміло, бути строго однозначними. Та до того ж вони обов'язково будуть змінюватися з кожною новою історичною епохою ^2.

У гуманітарного знання і цілі інші, ніж у соціально-наукового. Гуманітарне знання прагне пояснити суспільне життя, щоб навчитися нею керувати. Завдання гуманітарного знання - дати можливість людині зрозуміти, прийняти життя, полюбити і насолодитися нею у підсумку. Як у сім'ї: ви спочатку прийміть свого чоловіка таким, яким він є, полюбите його, а потім вже намагайтеся направляти його вчинки. Зворотний порядок дій, як правило, до успіху не приводить.

Необхідно так само сказати про предмет наук про мислення. Разом з громадськими науками вони становлять гуманітарні науки, тобто науки про людину. Але на відміну від власне суспільних наук вони мають своїм предметом, строго кажучи, не сам по собі об'єкт, наприклад у вигляді суспільних відносин, але об'єкт, відбитий в громадському або ж індивідуальній свідомості людини (суб'єкта) ^1.

3 ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕХНІЧНИХ НАУК

У дисциплінарної структурі класифікації наукового знання особливе місце займають науки технічні.

До них відносяться електротехніка, електроніка, радіотехніка, енергетика, матеріалознавство, металургія, хімічні технології та ін Предмет їхніх досліджень - техніка, технологія, матеріали, тобто речова і процесуальна сторони людської діяльності.

Головною особливістю технічних наук вважається те, що кінцевою їх метою виступає не пізнання істини про природних процесах, а ефективне використання цих процесів у виробничій та іншій діяльності людини. Тому велика частина технічного знання може бути віднесена до розряду прикладного, яке прийнято відрізняти від знання фундаментального.

Розрізняються ці види наукового знання з своїм головним функціям. Предметна область того й іншого при цьому може бути ідентичною, а співвідношення пояснювальній і практично-дійової функцій - різним.

Будь-яка виникає наука неминуче проходить ряд стадій свого формування, на яких межами її можливостей послідовно виступають ^2:

а) опис об'єкта;

б) його пояснення;

в) передбачення поведінки об'єкта в різних ситуаціях;

г) управління досліджуваним об'єктом;

д) його штучне відтворення.

Лише дуже небагато науки добираються у своїй еволюції до останньої стадії (а для деяких це взагалі, напевно, неможливо: ну як відтворити Великий вибух або навіть народження однієї зірки?), Але устремління до неї неминуче. Навчитися штучно відтворювати об'єкт, що вивчається - межа мріянь будь-якої науки.

Наукове знання, успішно виконує перші три з перерахованих вище функцій (опис, пояснення, передбачення), вважають фундаментальним. Якщо ж воно має можливість виконувати хоча б одну з двох, що залишилися функцій (управління і відтворення), то таке знання отримує статус прикладного.

Співвідношення фундаментальних і прикладних наук зазвичай висловлюють протиставленням «знання, що» «знання, як».Завдання прикладних наук - забезпечити практичне застосування фундаментального знання, довести його кінцевий продукт до споживача.

в. Наука другої половини XX ст. характеризується вибухового зростання саме прикладного наукового знання, економічна ефективність і вигідність якого очевидні. Виникла навіть небезпека недооцінки значення фундаментального наукового знання, яке за природою своєю витратно, і швидкої віддачі, як правило, не обіцяє. Проте прикладні науки не можуть існувати й розвиватися самостійно, без опори на новації знання фундаментального. Як у нинішній економіці: найбільш швидкі і «легкі» гроші робляться в торгівлі і фінансовій сфері, але ж ясно, що подібна ситуація в тривалому плані може зберегтися тільки в тому випадку, якщо є, чим торгувати і на основі чого займатися фінансовими спекуляціями.Так і в науці. Перспектив росту у прикладного наукового знання немає без розвитку його основи - фундаментальних наук ^1.

4. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ НАУК

Науки про природу є першою групу наук цього класу. У результаті природничонаукового пізнання, з його змісту повинен бути повністю елімінувати всі привнесене від самого дослідника (суб'єкта) в процесі пізнання, в ході наукового відкриття. Закон природи або природничо-теорія тільки в тому випадку виявляються правильними, якщо вони об'єктивні за змістом. Однак елімінувати повністю суб'єктивний момент можна і треба лише відносно змісту наукового пізнання, але не його форми, оскільки остання, несе на собі неминучий відбиток пізнавального процесу. До цієї ж першої групи наук примикають математичні і абстрактно-математизувати науки, що відносяться до числа таких наук, які розрізняються між собою по своєму об'єкту (предмету).

Очевидно, що коли ми говоримо про природознавстві, перше, про що згадуємо - це фізика. Фізика - це, поза всяким сумнівом, сама фундаментальна, сама всеосяжна з усіх наук. Подання про фізику в умах багатьох людей абсолютно справедливо зливається з поняттям "знання". Світ фізики настільки ж великий, як невичерпний світ знань. Один з найбільших вчених нашого часу Ернест Резерфорд казав: "Всі науки можна розділити на фізику і колекціонування марок". Можливо, це перебільшення, але фізика завжди впливала і продовжує чинити величезний вплив на весь розвиток науки.

Фізика - це основна область природознавства, наука про властивості і будову матерії, про форми її руху і зміни, про загальні закономірності явищ Природи.

Нинішня фізика цілком рівноцінна давньої натурфілософії, з якої виникла більшість сучасних наук. Однією з таких наук є астрономія, наука про походження, будову і закони руху космічних тіл. Астрономія старше фізики. Фактично фізика і виникла з неї, коли астрономія помітила вражаючу простоту руху зірок і планет. Пояснення цієї простоти і стало початком фізики. На сучасному етапі розвитку астрономія і фізика так сильно переплітаються, а їх вплив один на одного так величезна, що часом важко відрізнити, де закінчується астрономія і починається фізика.

З фізикою тісно пов'язана і хімія. У свої дитячі роки хімія майже цілком зводилася до того, що ми зараз називаємо неорганічної хімією, тобто хімії речовин, не пов'язаних з живими тілами. Копіткою працею хіміків (а також алхіміків) відкривалися нові й нові хімічні елементи, вивчалися їх зв'язки один з одним та його сполуки, аналізувався склад грунту і мінералів. З часом виникла ще одна область хімії - органічна хімія, тобто хімія речовин, пов'язаних з життєвими процесами. В даний час хімія - це одна з основних галузей природознавства, наука про будову, склад, властивості і взаємне перетворення речовин.

Неорганічна хімія тісніше за все, мабуть, пов'язана з геологією, тобто наукою про Землю. Якщо бути більш точним, то говорити треба не про одну, а про кілька науках про Землю. До них відносяться, наприклад, мінералогія, або наука про мінерали Землі; метеорологія, або наука про погоду; сейсмологія, або наука про процеси, що протікають в товщі земної кори (горотворення, землетруси тощо), та інші науки.

Органічна хімія нерозривно пов'язана з біологією, наукою про будову і закони функціонування живих організмів, наукою про процеси, які лежать в основі життя. Строго кажучи, біологія - це теж ціла система наук. Сюди відноситься, наприклад, зоологія, що вивчає тваринний світ; ботаніка, вивчає світ рослин; фізіологія, що вивчає процеси, що протікають в живих організмах, зокрема, в організмі людини; психологія, що вивчає процеси, пов'язані з діяльністю свідомості, та ін

Всі природничі науки мають величезний взаємний вплив один на одного, вони всі взаємопов'язані. Більше того, саме розподіл єдиної Природи на "предмети вивчення" люди придумали тільки для того, щоб полегшити собі життя. Озирніться навколо, хіба ми бачимо хімію чи фізику? Звичайно ж, ні. Ми бачимо складний і дивно прекрасний світ, якому за великим рахунком все одно, що ми про нього знаємо. Межі окремих наук розмиті, а на стику різних наук виникають нові науки. Так на стику хімії та фізики виникла фізична хімія, на стику фізики та біології - біофізика. Геофізика, геохімія, астрофізика, - все це лише невелика кількість так званих суміжних наук ^1.

ВИСНОВКИ

Значимість і необхідність класифікації наук складно переоцінити. Класифікація наук необхідна, перш за все, при організації навчального закладу, бібліотек та інших навчально-педагогічних організацій.

Розглянути необхідність класифікації наук можна на прикладі бібліотеки. У більшості бібліотек для роботи читачів із наявний в архівах та фондах літературою, існують алфавітні та систематичні каталоги видань. У даних каталогах, систематизація книг і друкованих видань здійснюється відповідно до дисциплінарної класифікацією наук. Тобто, формуються картки, на кожній з яких розміщуються в алфавітному порядку назви книг, відповідають цій дисципліні.

Наприклад, існують сектор з загальною назвою «Технічні науки». У даний сектор входить ряд дисциплін, які відповідають цій назві - матеріалознавство, радіотехніка, електроніка. Причому в кожному з наведених предметних розділів здійснюється поділ так само в алфавітному порядку ^1.

Очевидно, що для того, що б підібрати літературу з певного предмету, необхідно знайти потрібний сектор. Наприклад, природознавство можна знайти в секторі «природничі науки», у ящику з предметом «Природознавство» або «Концепції сучасного природознавства». Далі в зазначеному ящику шукаємо і підбираємо необхідну літературу для написання або виконання завдання викладача.

Система класифікації наук потрібна і в організації роботи навчального закладу. Для навчання студента певної спеціальності, необхідно виділити ряд наук, вивчення яких необхідно отримати для оволодіння професією.

Наприклад, для економіста необхідні знання з математики, економічної теорії, економіки підприємства, фінансів і кредиту (в залежності від спеціалізації), КСЕ, основи знань з педагогіки та психології як додаткових, не вважаються основними предметами і так далі.

Облік набору необхідних спеціальностей проводиться знову ж таки з урахуванням групи класифікації наук - економічні та юридичні дисципліни відносять до суспільних наук. Це означає, що в підготовці економіста будуть переважати суспільні науки, що вивчають людину і суспільство, особливості їх взаємини ^1.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Акімов О.Е. Природознавство: Курс лекцій. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - 639 с. (Стор. 11).

2. Горбачов В.В. Концепції сучасного природознавства. - М.: ТОВ «Видавничий дім«ОНІКС 21 століття»: ТОВ«Видавництво «Світ та Освіта», 2003.

3. Карпенків С.Х. Концепції сучасного природознавства. - М.: Академічний Проект, 2002.

4. Кедров Б.М. Класифікація наук. - М.: 1965. - 530 с.

5. Концепції сучасного природознавства: Підручник для ВУЗІВ / Под ред. В.Н. Лавриненко. - 3-е вид, перероблене і доповнене. ЮНИТИ - ДАНА, 2004. - 317 с. (С. 8, 20-30).

6. Концепції сучасного природознавства: Навчальний посібник / В.Г. Торосян. - М.: Вища школа, 2003. - 208 с.

7. Стьопін В.С. Теоретичне знання. - М.: 2000. - 245 с.

Поиск по сайту: