Розділ. ЕПІТЕЛІАЛЬНА ТКАНИНА

Епітеліальні тканини (textus epithelialis)найбільш древні гістологічні структури, які в філо- та онтогенезі виникають першими. Характерною особливістю епітеліїв є місцезнаходження в організмі - на межі, що відокремлює організм від зовнішнього чи внутрішнього середовища та водночас здійснює з ними зв’язок.

Розрізняють покривний та залозистий епітелій.

Хоча епітеліальні тканини складають різнорідну за походженням і за функціональним значенням групу тканин багатоклітинних організмів, але для них характерні загальні принципи організації.

Епітелії утворюються з усіх трьох зародкових листків. Багатошаровий епітелій шкіри (епідерміс), що покриває тіло ззовні, розвивається з ектодерми. Порожнини органів травної системи (шлунок, кишечник) та дихальної системи (трахея, бронхи, альвеоли) вистелені одношаровим епітелієм, що розвиваються з ентодерми. Серозні оболонки (перикардіальна, плевральна, черевна) й епітелій сечовидільної та статевої системи мають мезодермальне походження.

Епітеліальні тканини утворюють неперервний/і шар/и клітин, які відокремлюють тканини, які він вкриває, від зовнішнього середовища та вторинних порожнин тіла. Товщина шарів може бути різна.

Залозистий епітелій утворює тяжі (трабекули), острівці, фолікули, трубочки та поодинокі скупчення клітин в різних органах.

В епітелії практично немає міжклітинної речовини. Основну масу епітеліальної тканини складають спеціалізовані клітини – епітеліоцити, які щільно з’єднуються між собою адгезійними (проміжні, десмосоми й напівдесмосоми), замикаючими (щільні) і комунікаційними (щілинні) контактами.

За формою епітеліоцити бувають плоскими, кубічними та призматичними або мають на апікальній поверхні мікроворсинки чи війки, відповідно до цього їхні назви кубічні, плоскі, війчасті, циліндричні, келихоподібні, вставні епітеліоцити тощо.

Епітеліальні клітини є полярними, особливо виражена ця ознака для покривного епітелію. Базальна та апікальна частини епітеліоцитів відрізняються між собою структурно та функціонально. Це проявляється в тому, що апікальна частина містить мікроворсинки, стереоцилії, війки, секреторний матеріал і бере участь в утворенні щільних і проміжних контактів. Базальна частина містить більшість органел. Наприклад, мітохондрії локалізовані переважно в базальній частині, що пов’язано з необхідністю АТФ для іонних насосів плазмалеми клітини. Тут знаходяться транспортні системи іонів і амінокислот. Ліпідний склад плазмалеми апікальної й базальної частини епітеліоцитів суттєво відрізняється. В апікальній частині міститься переважно фосфатидилетаноламін і фосфатидилсерин, у базальній частині – фосфатидилхолін, сфінгомієлін і фосфатидилінозитол.

Полярність багатошарових епітелієв проявляється у різній будові, властивостях та функціях шарів, з яких він складений. Це явище отримало назву вертикальної анізоморфії. Нижні шари (наприклад базальний шар) – це шари призматичних і кубічних клітин, що розмножується, тоді як верхні шари – більш сплющені клітини, а можуть бути мертві шари (роговий шар епідерміса шкіри).

Епітелій завжди лежить на базальній мембрані, яка відділяє епітелій від сполучної тканини. Базальна мембрана бере участь у формуванні епітеліально-сполучнотканних взаємовідносин, виконує трофічну та бар’єрну функції та слугує для прикріплення епітеліоцитів. Товщина базальної мембрани не перевищує 1 мкм, хоча в деяких органах товщина її значно зростає. Проте епітеліальні клітини печінки не мають базальної мембрани. Через базальну мембрану відбувається дифузне живлення, транспорт газів між епітелієм і кровоносними судинами та виведення продуктів метаболізму. Епітеліальні клітини прикріплюються до базальної мембрани за допомогою напівдесмосом. До складу базальної мембрани входять елементи як сполучної тканини, так і самих епітеліоцитів. Вона містить колаген ІV типу, протеоглікани, ентактин, ламінін тощо. Згідно ультрамікроскопічних досліджень безпосередньо під плазмалемою епітеліоцитів лежить електроннопрозорий шар (підепітеліальна пластинка). На межі підепітеліальної пластинки та сполучної тканини (дерми) розміщений другий шар, в якому чітко просліджується фібрилярність, тому він має назву “ретикулярного’ шару. До ретикулярного шару прилягають як правило упорядковані шари колагенових волокон, які йдуть паралельно поверхні епітелію.

Базальну мембрану розглядають як бар’єр для росту епітелія вглибину. При пухлинних розростаннях епітелія вона руйнується, що дозволяє зміне ним раковим клітинам вростати в сполучну тканину.

Маркерами епітеліїв є білки цитокератини, з яких складаються проміжні філаменти епітеліоцитів. Відомо більш 20 форм різних цитокератинів, які відповідають різним типам епітелію. Це має важливе діагностичне значення у медицині для визначення належності пухлини тому чи іншому типу епітелію та призначенні відповідного лікування.

Кровоносні та лімфатичні судини в епітелії відсутні, але знаходяться у сполучній тканині, що підстеляє епітелій.

Епітелій іннервований: серед епітеліоцитів виявлено багато нервових закінчень, що є рецепторами різної модальності (механо-, термо-, тактильні рецептори тощо).

Однією з характерних ознак покривного епітелію є висока регенераційна здатність. Фізіологічна регенерація, що відбувається протягом усього життя організму, пов’язана з оновленням епітеліальних клітин внутрішніх органів, слизових і серозних оболонок за рахунок поділу стовбурових клітин. Подібна регенерація постійно відбувається, наприклад, в епідермісі шкіри, де періодично спостерігається десквамація (злущення) зроговілих клітин із заміною їх клітинами росткового шару, які розмножуються. У занурених у внутрішнє середовище епітеліальних клітинах регенераторні можливості знижені, навіть до повної неможливості регенерації (наприклад, β-клітини острівців Лангерганса підшлункової залози). У деяких видів епітеліїв (канальці нирок, аденогіпофіз) здатність до регенерації начебто доведена, хоча механізми її не вивчені. Показано, що регенерація цих паренхіматозних клітин вимагає цілісності сполучнотканинної основи тканини. Так, при вибір­ковому некрозі клітин канальців нирки (гостра ниркова недостатність) із збереженням сполучнотканинної основи ниркових канальців регенерація відбувається швидко і втрачені клітини замінюються шляхом ділення клітин канальців, які залишилися живими. З іншого боку, коли відбувається некроз і паренхіми, і сполучної основи тканини (інфаркт нирки), регенерація неможлива і загоєння відбувається шляхом формування рубця.

Функції епітеліальної тканини в організмі:

захисна -захищає організм від пошкоджуючої дії фізичних і хімічних факторів зовнішнього середовища;

бар’єрна -розмежування середовищ шляхом утворення надійних бар’єрів з епітеліальних клітин, які з’єднані щільними контактами;

секреторна (видільна) -екзоцитоз слизу, який виробляється спеціальними слизовими клітинами епітелію шлунка і статевих шляхів, келихоподібними клітинами в епітелії кишечника, трахеї і бронхів; секреція ферментів, гормонів, факторів росту, що синтезують екзо- та ендокринні залози;

транспортна – транспортгазів (0₂ і СО₂) через епітелій альвеол легень, амінокислот і глюкози за допомогою спеціальних транспортних білків в епітелії кишки, IgA та інших молекул на поверхню епітеліальних пластів;

всмоктувальна – епітеліоцити канальців нирки беруть участь у піноцитозі, епітеліоцити кишечника - у всмоктуванні продуктів травлення, більшість епітеліальних клітин - в опосередкованому рецепторами ендоцитозі.

Поиск по сайту: