НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

Уманський державний педагогічний університет

Імені Павла Тичини

Інститут соціальної та економічної освіти

Факультет соціальної та психологічної освіти

Кафедра соціальної педагогіки,

Соціальної роботи

Та історії педагогіки

ЗВІТ

ПРО ПРОХОДЖЕННЯ

НАВЧАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ

Студента-практиканта:

Перникози О.В

ІІІ курсу 31 групи

Керівник практики:

Гребінь Л.О

Умань – 2015

Термін проходження практики з 17.11.2014 по 13.02.2015 року

Вісім місяців тому в Умані заснували Обласний міжрегіональний центр соціально-психологічної реабілітації дітей. Цей заклад створили на базі колишнього Уманського дитячого притулку. В центрі постійно перебувають до 40 дітей віком від трьох до вісімнадцяти років.

Дехто з них – сироти, які чекають на всиновлення. Деяких забирають з неблагополучних сімей соціальні працівники. В той час, поки діти в закладі на реабілітації, проводиться робота з їхніми батьками. Часто це дає гарні результати і за кілька місяців дітей можна повернути в сім’ю. Також заклад дітям зі звичайних родин, які з тих чи інших причин мають непорозуміння з батьками. Максимально вихованці в центрі перебувають до дев’яти місяців.

В центрі з дітьми проводять заняття. Школярі відвідують загальноосвітню школу №14, яка знаходиться поряд з Центром. Та найперша і найголовніша допомога для вихованців - це заняття з психологом.

Відмінна риса центру в тому, що робота проводиться не лише з дітками, а й з батьками. З ними проводять бесіди та тренінги. Також інсценують ті події, які їхня дитина пережила в родині і просять проаналізувати свої відчуття у такі ситуації. Це спонукає батьків усвідомити, як вони впливають на власних дітей.

Центр мені дуже сподобався стосовно того, що для дітей директор зробив всі необхідні умови для психологічної реабілітації дітей. Вихователі та псиголог дуже добре ставляться до дітей, знають як правильно підібрати підхід до кожної дитини, при цьому не травмувати її психіку. Для дітей проводяться різні свята аби діти відчували себе щасливими.

Ми спочатку були трошки ошелешені такою новиною, що кожен буде досліджувати якусь дитину та і не одну. Тому, що ми не знали ще тоді що до чого так як такої практики у нас ще не було, ми боялись за те щоб не зробити нічого поганого дітям, насамперед щоб не поранити їх психіку. Спершу було трохи лячно щось з дітьми робити так як вони повністю були закриті в собі і не дуже хотіли розповідати про своє особисте життя нам. І ми звичайно не мали на меті дізнатись все в перший день так як дитина не відкрилась всеодно б в перший десь. Попрацювавши з дітьми декілька днів діти стали відкритішими. Ми тоді зрозуміли трошки характер кожної дитини, але не знали ще толком чого від кого чекати.

Перший день в центрі ми були не довго. Нам методист розповів, про сам заклад, про роботу закладу, інформацію, яка в подальшому була б нам потрібна, також розповіла що як правильно робити, щоб не поранити психіку дитини. Нам розповіли також в цілому про кожну дитину, про те що кожна дитина по-своєму особлива, та що ми повинні постаратись знайти підхід до предназначеної дитини. Кожному надали дитину з якою можна працювати. Мені куратор практики порадила дитину, яка знаходилась недавно з центрі, тобто в нього тільки пройшов цей депресивний стан, і відбувалась знову адаптація в центрі. Ми вислухавши всі рекомендації куратора та методиста, все прийняли та пішли додому готуватись до 1-го дня практики.

Звичайно другий день в центрі ми провели не довго так як це було тільки знайомство з методистами з самим закладом з дітьми, ми не хотіли перегружати дітей різними емоціями та несподіванками. Для початку ми з дітьми провели вправу «Мене звати....І я вмію так» метою цієї вправи було познайомитись насамперед з дітьми. Також провели ще вправу «Плутанина» задля того щоб трошки розбавити позитивом атмосферу в колективі, всі як студенти так і діти були зацікавленя в виконанні та з позитивом виконували цю вправу, і ближче ми між собою знайомилмсь. Після таких позитивних вправ всі з хорошим настроєм взяли групу хлопчиків до себе, а інші студенти працювали з групою дівчаток. Кожен із хлопчиків підійшов до свого так сказати індивідуального студента та в залі почалось більш активне знайомство, «було як у вулику», всі знайомились ближче щось цікаве розповідали один одному – атмосфера була дуже позитивна та емоційна. Діти були раді нашому приходу так як ми трошки розбавили їхні прості будні, діти були вражені тому що їм приділяється так багато часу, ще й кожному. Спочатку всетаки було трохи важко так як дитина не дуже хоче розкриватись тобі, розповідати про своє бентежне, в минулому, життя. Для початку роботи з дитиною я не намагалась говорити про його життя, не хотіла щоб він відразу сидів з похмурим настроєм та закритий в собі. В перший день ми говорили про все но тільки не про його минуле життя...

Я цікавилась більше про його інтереси, можливо про приховані здібності, про поїздки, які відбувались в притулку. Дитина також цікавилась моїм життям, що мене цікавить, чим полюбляю займатись. Першою такою невимушено зроюленою методикою була методика «Мій Всесвіт», де дитина мені більше описала чим він полюбляє займатись, свої інтереси, навіть вписав декілька головних рис свого характеру. Обстановка в нашому спілкуванні була гармонійна, невимушена, ніхто нікого не примушував щось робити, просто через зацікавленість дитини, наприклад «що цікавого у вас ще є робити, що ми ще будемо робити» все було прекрасно. Зробивши все заплановане на перший день, ми з хорошим настроєм і хорошою атмосферою попрощались з дітьми та покинули заклад. Так як в нас така практика перший раз, то ми йшли додому всі з неймовірними враженнями, з пламами на інші дні та думали що ще цікавого зробити на другий день.

На другий день діти нас зустрічали привітно, з хорошим настроєм та з багатьма запитаннями, насамперед було у всіх запитання: «А, що ми сьогодні цікавого робити будемо». Для початку ми провели дві розвантажувальні вправи з дітьми, задля хорошого настрою та приємної атмосфери для подальшої роботи з дітьми. Дітям наші вправи дуже подобались, так як вони полюбляють ігри.Закінчивши вправи кожна дитина вже як зазвичай підійшла до предназначеного студента, щоб займатись вже індивідуально. І знову у залі розпочався приємний, позитивний шум. Кожна дитина була чимось зайнята, всі щось цікаве розповідали своїм студентам. Кожного дня практика, відносини з дітьми ставали все насиченішими. Діти привикали до нас, до того, що ми їм готуємо, кожна дитина відкрилась. Моя дитина теж до закінчення практики стала більш відкритішою, змінилась зовсім поведінка дитини, змінилось ставлення до інших.

Звичайно в період практики виникало небагато труднощів. Це і підбір методик, які потрібні для дослідження дитини, і спочатку було важко зробити щоб дитина моя відкрилась, так як хлопчик був сам по собі закритий в собі, були ще труднощі, але вони проходили в ході роботи. Але я вважаю, що незважаючи ні на що, я «добре» справилась зі поставленою задачою, та безпосередньо з виконанням цієї задачі, я старалась робити все так як було сказано методистом, та притримувалась його рекомендацій.

Висновком до цього звіту може слугувати те, що в ході цієї доволі складної практики, я засвоїла для себе багато нової інформації, використала на практиці багато умінь та навичок, теорію, яку нам надав університет, це знадобиться мені в подальшому навчанні та моїй роботі. Тому, що ця практика - це показник тому, чого я навчилась за ці роки в університеті. Це насамперед оцінка для мене наскільки я знаю свою майбутню професію.

Поиск по сайту: