Структура світогляду

Структура світогляду

1. Світовідчуття;
2. Світосприйняття;
3. Світорозуміння;

Світовідчуття – спосіб ствердження світогляду, в якому світ і ставлення людини до нього відтворюються у чуттєво-емоційній формі. Переживання та оцінки звернені не до окремих явищ, а до світу в цілому і до загальної позиції людини в ньому. Це є духовний стан людини, який визначає прийняття чи неприйняття людиною світу, її довіру або недовіру у ставленні до людей тощо.

Світосприйняття – на цьому рівні світогляду світ дається людині як цілком предметна реальність, яка певним чином організована та впорядкована. На цьому етапі переважають різного типу знання, просторово-часові уявлення про світ, які об’єднуючись утворюють цілісний образ світу.

Світорозуміння – рівень світогляду, на якому відбувається подальша конкретизація світосприйняття, що перетворює його в вищий рівень організації світогляду, що дозволяє надати людині мотиви та орієнтири вибору у кожній життєвій ситуації. Тобто світ набуває цілісності. Світорозуміння – абстрактне мислення + теоретичне пізнання.

Структура світогляду

Світогляд складається з таких підсистем:

- найбільш загальні знання як основа формування поглядів і переконань;

- світоглядні вміння (виконувати розумові операції, робити висновки);

- сукупність почуттів, в яких виражається позиція особистості;

- вирішення світоглядних проблем на основі вольових якостей (цілеспрямованість, рішучість, самовладання, принциповість).

Структура має компоненти:

- система наукових знань;

- погляди;

- переконання;

- ідеали.

2.2 Ідеали. Це світоглядна форма цілеспрямованого відображення дійсності, уявний зразок досконалості, норма, до якої слід іти як до кінцевої мети. Особливість ідеалів у тому, що вони становлять випереджене відображення дійсності. Слід підкреслити, що суспільний ідеал виконує не тільки цілеспрямовувальну, але й оцінювальну (аксіологічну) функцію щодо відношення соціального суб`єкта до об`єкта і до самого себе. Світоглядні цінності – це вищі цінності життя і культури, які визначають життєву орієнтацію суб`єкта у всіх сферах його діяльності.

Життєві норми. Це зразки, стандарти діяльності, що склалися історично або усталилися як певні правила поведінки, виконання яких окремою людиною чи групою людей є необхідною умовою підпорядкування особистої діяльності суспільним вимогам.

Цінності. Це позитивне або негативне ставлення до явищ навколишнього світу, яке ґрунтується на потребах та інтересах людей, культур певного соціуму. Їх людина засвоює в процесі життя. За змістом і сутністю цінності відрізняються від знань. Знанням притаманне прагнення до істини – об’єктивного пізнання реального світу, цінності втілюють у собі особливе ставлення людей до всього навколишнього відповідно до їх прагнень, потребам, інтересам.

2.3 Інтуї́ція (пізньолат. лат. intuitio — споглядання, від лат. intueor — уважно дивлюся, звертаю увагу) — багатозначний термін, який, в залежності від контексту, може означати:

• Здатність людини у деяких випадках несвідомо, чуттям уловлювати істину, передбачати, вгадувати щось, спираючись на попередній досвід, знання і т. ін.; чуття, проникливість, здогад, передчуття, шосте чуття.
• У філософії — безпосереднє осягнення істини без досвіду і логічних умовиводів.

Естетичний смак - це внутрішнє відчуття, пов'язане з відчуттям задоволення від споглядання прекрасного і доставленої від нього радістю. Інакше кажучи, радості від споглядання прекрасного образу трансформуються у свідомості суб'єкта в відчуття задоволення, формує його естетичний смак. Наявність останнього стає однією з головних характеристик якості естетичної свідомості людини, що відображають його онтологічний статус. У людей з високим онтологічним статусом повинен бути прекрасний смак, і навпаки.

Сумління — етична відповідальність за свою поведінку перед оточенням.

2.4 У світлі сучасної світоглядної культури погляди —це вибіркове відображення свідомістю людини дійсності, яке відповідає певним потребам та інтересам. Таке понятійне визначення поглядів багато до чого зобов'язує. Зокрема, вказується, що погляди бувають випадкові, стихійні —зумовлені перевагою підсвідомого в житті та діяльності людини. Водночас погляди тяжіють до пошуку закономірного, свідомо визначеного. При цьому слід підкреслити, що нічиїх поглядів не буває. Тому цілком реальним є існування індивідуальних, особистих, сімейних, колективних, соціально-групових, національних, суспільних та інших поглядів. Окрім цього, погляди мають соціальну визначеність, тому ми говоримо про різноманітність їхнього існування, наприклад, економічні, політичні, правові, релігійні, наукові, філософські погляди тощо. Мотив —Внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до дії.

2.5 Віра – це універсальний спосіб включення до духовного світу людини, тих подій і явищ, які входять до її життєвого досвіду в бажаннях, думках, мріях. Ми, наприклад, віримо у такі сфери реальності, яких ніколи не сприймали і сприймати не будемо. Чому ми віримо у це? Щоб у щось повірити, то це “щось” повинне відповідати, принаймні, двом вимогам: узгоджуватися з нашими цінностями і мати надзвичайно високий авторитет. Щоб повірити у обертання Землі навколо Сонця повинен бути досить високий авторитет науки. Щоб люди повірили в євангельські чудеса, що їх творив Ісус Христос, потрібен досить високий авторитет апостолів, які були свідками цих чудес.

2.6. Узагальнені знання. Вони є основною, інформаційною базою світогляду. Що більші знання того чи іншого народу або тієї чи іншої людини, то серйозніше підґрунтя дістає відповідний світогляд. Слід зауважити, що до світогляду належать не всі і не будь-які знання, а лише ті, які є життєво важливими для людини, які практично і теоретично розкривають сутність стосунків між людиною і світом у кожну історичну епоху. проте знання набувають здатності високого рівня значу­щості насамперед тоді, коли починають працювати, а це відбу­вається у процесі перетворення їх на переконання. Переко­нання – це постійний компонент світогляду, призма, через яку в певному ракурсі проглядається дійсність. Переконан­ня – не лише інтелектуальна позиція, а й емоційний стан, стихійна психологічна настанова. Отже, у найбільш загаль­ному плані переконання – це незворушна впевненість у правильності ідеалів, принципів, ідей, поглядів, які, немов­би оволодівши людиною, підпорядковують собі її почут­тя, розум, волю, совість і вчинки. Переконання передбача­ють не лише розуміння, а й беззаперечне прийняття певної реальності, поглядів та ідей, які заволоділи думкою та почут­тями людини і до яких прикута вся її увага.

Свідомість - це наші думки, почуття, уявлення, воля. Усе це складає дуже важливу здатність людини розуміти навколишнє, усвідомлювати своє місце в суспільстві, свої дії, почуття, думки, інтереси.

Міфологічний світогляд. Міфологія (від грец. mifos – оповідь і loqos – слово, поняття, вчення)є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф – вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існують у різних народів, в різних частинах світу, і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.

Чому ж сприйняття світу первісною людиною набуло такої дивної форми, як міфологія? Слід, напевно, врахувати такі передумови: а) первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середовища – природного та соціального; б) нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилось від емоційної сфери. Наслідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об`єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це для міфа характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.

Отже, нездатність провести різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер, – ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфологію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ. З розвитком і ускладненням форм життя міфологічна премудрість перестає задовольняти людину. Міф як специфічний ступінь суспільної свідомості поступово розкладається, і із нього виокремлюється ціла низка напрямів духовної діяльності, яка стає характерною вже для цивілізаційно розвинених суспільств (схема 1.2).

Релігійний світогляд. Це другий історичний тип світогляду. Умовами для його формування стали: перехід від первісного ладу до рабовласницького суспільства і певні досягнення в організації суспільного виробництва, передусім в розподілі праці, зокрема виділенні розумової праці. Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом із зміною форм суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).

Релігія є більш зрілою формою світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами. Вирізнимо такі: а) в релігійній свідомості вже чітко розділяються суб`єкт і об`єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо); в) у релігії надприродний світ, недоступний органам чуття, а тому – в об`єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнення буття; г) особливістю релігійного світогляду є також його практичність, оскільки віра без справ мертва. А у зв`язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру; д) якщо для міфу головним є обґрунтування зв`язку індивіда з родом, то для релігії ним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.

Релігія – явище багатопланове і багатозначне.Сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, які, здавалось би, заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою в світі. Це значною мірою пов`язано з тим, що вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і переживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так потрібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія культивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, милосердя, обов`язку, справедливості. Але в релігійному світогляді можуть відображатися і протилежнінастрої, ідеї: фанатизм, вороже ставлення до людей іншої віри тощо (досконально релігійний світогляд вивчається в курсі “Релігієзнавство”).

Філософський світогляд. Цей типсвітогляду в сучасних умовах розглядається як один із впливових і дійових типів.Він, як і релігія, розвинувся з первинної міфології, успадкувавши її світоглядні функції. Але що ж споріднює і різнить філософію і розглянуті типи світогляду?

Їх об`єднує загальна спрямованість – дати картину світу і в ньому людину з її ставленням до дійсності, що її оточує, і з`ясувати сенс людського буття. Проте відповіді на ці проблеми представники різних видів світогляду шукають своїми шляхами. Що ж до сучасного філософського світогляду, то необхідно звернути увагу на такі його особливості:

а) філософському світогляду властива не чуттєво-образна, як у попередніх світоглядах, форма освоєння дійсності, а абстрактно-понятійна.Він має широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходять на межу буття і небуття;

б) філософський світогляд – це теоретична форма світогляду, яка історично виникла і, перша форма систематизованого теоретичного мислення взагалі. Він спрямований на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких рішень;

в) відмінність філософського світогляду від міфічного та релігійного полягає в тому, що релігія і міфологія співпадають з відповідним світоглядом, тоді як філософія становить ядро наукового світосприйняття. Вона надає йому цілісності, взаємопов`язаності й визначеності (схема 1.3);

г) на відміну від релігії і міфології, філософія в осмисленні світу систематично спирається на наукові знання. Але якщо на своєму початку філософський світогляд спирався на часткові, не систематизовані знання, то сучасний світогляд має можливість повного використання, як тепер кажуть, Великої науки. Разом з тим філософія справляє величезний вплив на розвиток науки. Вона виступає загальною методологією наукового пізнання;

д) філософія прагне поставити і розв’язати граничні, абсолютні проблеми людського буття.

е) філософія досліджує пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне та естетичне ставлення людини до світу; виробляє певні критерії і принципи суспільної та індивідуальної діяльності, спираючись не на авторитет, а на знання необхідності.

Таким чином, філософський світогляд – закономірний етап у духовному розвитку людства, який був обумовлений як змінами в суспільному бутті людей, так і розвитком різних галузей суспільної свідомості.

Перелічені історичні типи світогляду є не що інше, як типізовані та абстраговані форми діяльності людини в окремі історичні проміжки часу відповідно до розвитку культури та пізнання. Ці форми діяльності є проявом і виразом свідомості і самосвідомості людини, практично орієнтованих на перетворення світу і самого себе за нормами культури та цивілізації.

Поиск по сайту: