Соціальне управління трудовим колективом. Стилі і методи регулювання міжособистісних та трудових відносин

Соціологія праці та управління

План

Виникнення соціології праці та управління як самостійного напрямку.

Предмет соціології праці. Індустріальна соціологія на Заході.

Поняття про соціологію управління.

Соціальне управління трудовим колективом. Стилі і методи регулювання міжособистісних та трудових відносин.

Соціологія праці – галузь соціології, що вивчає соціально-трудові відносини та соціальні процеси у сфері праці. Вивчає трудову діяльність, соціальні фактори повищення ефективності праці, вплив техніко-економічних і соціальних умов на відношення людей до праці.

Основні проблеми вивчення структури трудового колективу, взаємовідносин членів колективу, психологічний клімат колективу.

Праця — основа функціонування та розвитку людського суспільства. її соціальна сутність зумовлена кількома чинниками. Поперше, вона є процесом взаємодії людини і природи, в якому людина своєю діяльністю опосередковує, регулює обмін речовин між собою і природою. Подруге, людина, впливаючи на природу, використовуючи та змінюючи її для задоволення своїх матеріальних та духовних потреб, не тільки створює матеріальні та духовні блага, а й змінює власну природу, розвиває здібності й нахили, виробляє соціально необхідні якості, формує себе як особистість. Праця є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. Вона змінює становище, формує соціальний та професійний портрет особистості.

Об'єктом соціології праці є праця як суспільно значуще явище, предметом — структура і механізми соціально-трудових відносин, соціальні процеси у сфері праці. Особливості соціологічного вивчення праці полягають насамперед у системності та комплексності дослідження соціальних і соціально-психологічних явищ у сфері праці (з урахуванням способу життя, інших чинників, що впливають на трудову діяльність людини).

Соціологія праці та зайнятості виконує низку функцій:

Теоретикопізнавальна функція. Полягає у дослідженні соціальних явищ, процесів у сфері праці, з'ясуванні ролі праці у житті сучасного суспільства і людини, аналізі ринку праці як регулятора мобільності трудових ресурсів, вивченні соціально-професійної структури суспільства, пошуку шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника тощо.

Прогностична функція. Виявляє себе у виробленні коротко та довгострокових прогнозів щодо тенденцій функціонування соціально-трудових відносин, соціальних процесів у сфері праці.

Дослідницька функція. Суть її — в дослідженні соціальних проблем у сфері праці: ставлення робітників до праці, поведінки на ринку праці роботодавців та найманих працівників, особливостей трудової мотивації, трудової адаптації молоді тощо.

Інформаційна функція. Сприяє отриманню за результатами соціологічних досліджень необхідної інформації для вирішення соціальних проблем і протиріч, що супроводжують трудову діяльність людини.

Управлінська функція. Стрижнем її є формування соціальної політики у сфері праці, створенні системи соціальних гарантій, соціального захисту працюючих, розробці науково обґрунтованих програм соціально-економічного розвитку трудових колективів, організацій.

Соціально-технологічна функція. Пов'язана із розробкою і впровадженням у життя соціальних технологій, спрямованих на регулювання процесів адаптації, розвитку професійної кар'єри працівників, формування соціально-психологічного клімату в колективі, вирішення конфліктних ситуацій.

Світоглядна функція. Покликана формувати в суб'єктів виробничої діяльності соціологічний погляд на сучасну сферу праці.

Функції праці:

Сутність праці як соціального явища виявляється в її функціях, найголовнішими з яких є:

— виробнича, яка виявляється у створенні матеріально-культурних благ, забезпеченні суспільства предметами та послугами;

— соціально-відновлювальна, забезпечення життєдіяльності, матеріального добробуту працівників та їх сімей за рахунок заробітної плати та інших видів винагородження;

— соціально-диференційна, яка виявляється у суттєвих відмінностях соціальних рис працівників, зумовлених соціально-економічною неоднорідністю праці;

— статусна, яка, будучи тісно пов'язаною із соціально-диференційною, зумовлена неоднаковим значенням у суспільстві різних видів праці;

— формування особистості. Виявляється в тому, що прогрес виробництва має забезпечувати вільний розвиток сутнісних сил особистості, який залежить від матеріально-технічної бази, системи освіти, професійного навчання тощо. Праця повинна стати сферою самореалізації, самоствердження людини;

— ціннісна, сутність якої полягає у формуванні в працівників ціннісних установок, мотиваційної сфери, життєвих цілей і планів на майбутнє;

— комунікативна;

— культурно-виховна.

Соціологія праці тісно повязана з економічною соціологією (вивчає економічний розвиток, екон. структуру суспільства).

Соціологія праці на Заході – індустріальна соціологія. Веде початок від Хотторнських експериментів (Елтон Мейо) – «теорія людських відносин в промисловості».

Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.

Мотивація трудової діяльності — внутрішня спонука до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей, зацікавленість у такій діяльності.

Основні мотиви трудової діяльності:

1. Матеріальна зацікавленість.
2. Зміст праці (творчість)
3. Відносини в колективі.
4. Смисл праці (результати).

Характер праці — соціальна сутність праці як суспільно значущого процесу.

Умови праці — сукупність чинників, які впливають на працездатність і здоров'я працівника.

Ринок праці — певна система суспільних відносин, які узгоджують інтереси роботодавців і найманих працівників.

Зайнятість населення — діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу.

Безробіття — розбіжності на ринку праці між пропозицією робочої сили і попитом на неї, за яких певна частина робочої сили вимушено поповнює резервну армію праці.

Ставлення до праці — зв'язок між працівником і суспільством, працівником і працею щодо виробництва та розподілу матеріальних і духовних благ.

Трудова адаптація — соціальний процес засвоєння особистістю нової трудової ситуації внаслідок активної взаємодії особистості й трудового середовища..

Соціально-психологічний клімат — відносно стійкий і типовий для певної групи загальний емоційний настрій, який формується в процесі спільної трудової діяльності колективу, спілкування між людьми.

Значна роль у вирішенні соціально-економічних проблем належить соціології праці, рекомендації якої є неоціненними під час вироблення програм зайнятості населення, що здебільшого охоплюють такі питання:

- стабілізація сфери застосування праці;

- створення додаткових робочих місць;

- внутрігалузевий і територіальний перерозподіл працівників;

- професійна орієнтація, перепідготовка та підвищення кваліфікації працівників;

- соціальний захист працівників;

- організація громадських робіт і тимчасової зайнятості;

- управління програмою та контроль за її виконанням.

Соціологія праці бере участь у розробці таких проблем:

— діагностика процесів у трудових колективах;

— вивчення соціального самопочуття працівників;

— встановлення зворотного зв'язку між керівниками та працівниками для прийняття науково обґрунтованих рішень, нейтралізації трудових конфліктів;

—вивчення ділових та особистих якостей керівників підприємства;

— організація ділових ігор, тренінгів для розвитку професійних навиків працівників підприємств, формування ефективного стилю керівництва;

— участь у виробленні іміджу керівництва;

—участь у маркетингових дослідженнях.Результатом її досліджень активно послуговуються як різноманітні соціальні, суспільно-політичні галузі знань, так і економічна, політична, соціальнанаука і практика.

Соціологія управління – вивчає закономірності, форми і методи ціленаправленого впливу на соціальну структуру і процеси в суспільстві, сферу управління, відношення до управління. Вивчає проблеминауково-техн. Політики, виробку і прийняття управлінських рішень, самоуправління, відносини керівництва і підлеглого.

Всезагальні принципи управління:

1. Визначення цілі і завдань.
2. Розробка конкретних заходів по їх досягненню.
3. Розподіл завдань на окремі види операцій.
4. Розподіл робіт.
5. Контроль за виконанням.
6. Вдосконалення ієрархічної структури.
7. Оптимізація прийняття рішень.
8. Пошук мотивів діяльності, ефективних стилей керівництва.

Стилі керівництва:

1. Авторитарний.
2. Демократичний.
3. Ліберальний.

Методи керівництва:

1. Адміністративний.
2. Економічний.
3. Соціально-психологічний.

Класифікація лідерів:

1. По змісту діяльності – генератор ідей, виконавець)
2. По характеру діяльності – універсальний лідер, ситуативний.
3. По направленості діяльності – емоціональний, діловий лідер.

З управліням пов’язана соціологія політики.

Контрольні запитання:

1. У чому полягають особливості об'єкта і предмета соціології праці й зайнятості?

2. Охарактеризуйте головні категорії, поняття соціології праці та зайнятості.

3. Які елементи міжнародного досвіду регулювання зайнятості населення можна використати в Україні?

4. Які специфічні риси безробіття в Україні?

5. Поясніть сутність Хоторнського експерименту. Чим збагатив він соціологію праці?

6. У чому полягають особливості розвитку вітчизняної соціології праці?

7. Визначте головні завдання соціології праці на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

Теми рефератів:

1. Соціологія праці та зайнятості як спеціальна соціологічна теорія.

2. Теорія людських стосунків: її сутність і значення для розвитку соціології праці та суспільства.

3. Концепції управління соціально-трудовими відносинами.

4. Значення соціології праці та зайнятості у вирішенні соціально-економічних проблем сучасного українського суспільства.

5. Проблеми управління трудовим колективом.

6. Стилі і методи управління.

Література:

1. Піча В.М. Соціологія: загальний курс. Навч. Посібник. – К., 1999.

2. Соціологія: підручник, за ред. В.Г. Городяненка, К., 2002.

3. Черниш Н. Соціологія: курс лекцій, Львів, 2003.

4. Соціологія: навч. Посібник, за ред. С.О. Малеєва, К., 2003.

5. Социология: наука об обществе. Учебное пособие., под общ. Ред. В.П. Андрущенко, Н.И. Горлача, Харьков, 1997

6. Герасимчук А.А. та ін. - Соціологія: Конспект лекцій для
сільськогосподарських вузів. - К., 1992.

7. Социологический справочник /Под общ. ред. В.И.Воловича. -К., 1990.

Поиск по сайту: