Соціальна робота як наука і навчальна дисципліна

Основна мета соціальної роботи полягає в регулюванні правових і економічних відносин людини із суспільством, наданні їй допомоги та підтримки у вирішенні проблем, гідному самоствердженні й пов­ноцінному житті. Отже, в центрі уваги соціальної роботи перебуває громадянин, який стає клієнтом соціального працівника і вимагає науково обґрунтованого ставлення до вирішення своїх проблем.

Соціальна робота передбачає вивчення елементарних і вищих потреб суб'єкта, а також виявлення потенціалу соціальної сфери, який міг би задовольнити ці потреби згідно з науково обґрунтованими нормативами, тобто охоплює дослідницький, діагностичний і творчий (продуктивний) аспекти. Вихідною базою для збирання й аналізу різного за змістом емпіричного матеріалу, різноманітних спостережень, з'ясування суті конкретних соціальних процесів, ситуацій, фактів суспільного життя є практика. Вона дає змогу акумулювати, осмислити досвід соціальної роботи, теоретично її узагальнити і обґрунтувати, тобто надати їй форму системи наукових знань.

Об'єктом досліджень теорії соціальної роботи є соціальні відносини. Оскільки вони багатопланові, складні за структурою і змістом, їх вивчають різні соціальні науки. Для соціальної роботи як галузі науки безпосереднє значення мають такі проблеми соціальних відносин:

- індивідуальні та сімейні, пов'язані зі слабким фізичним здоров'ям людини, її пригніченістю (одинокість, соціальна ізоляція), жорстокістю, невлаштованістю (бездомність, еміграція та ін.);

- соціально-екологічні (охорона навколишнього середовища, забруднення великих промислових центрів, екологічні катастрофи);

- соціально-економічні (зубожіння, неграмотність, безкультур'я, хронічні хвороби тощо);

- соціальної стратифікації (майнове розшарування, нерівність у суспільстві, поділ його на "вищі" й "нижчі" класи, верстви, економічна експлуатація, технократичні маніпуляції тощо);

- поведінкового функціонування індивідів, груп, спільностей (девіація, наркоманія, алкоголізм, інші соціальні відхилення);

- символізації і моделювання соціуму та свого місця в ньому; найчастіше ці проблеми виражаються в неадекватних образах, низькій самоповазі, втраті честі й моралі, недосяжних життєвих цілях; із ними пов'язані відчуження, соціальні забобони, дегуманізація цінностей (проституція, бродяжництво, люмпенізація, шахрайство тощо);

- комунікації, пізнавальних властивостей і нормативних оцінок (одинокість, невігластво, брутальність тощо);

- політичних режимів і структур влади, від яких значною мірою зале жить стабільність суспільства, активність людей в ньому і їхнє соціальне самопочуття (тоталітаризм, авторитарність, демократія).

Так формується і функціонує теорія соціальної роботи — система поглядів та уявлень щодо використання чи пояснення соціальних явищ, процесів, відносин, пов'язаних із діяльністю відповідних органів і служб соціального захисту й допомоги населенню. Іншими словами, це вища форма організації наукового знання про найістотніші зв'язки й відносини, що виникають під впливом діяльності агентів (суб'єктів) соціальної роботи.

За змістом соціальна робота як наука є соціально-гуманітарною, за характером — міждисциплінарною, інтегративною. Вона поєднує в собі риси як суспільних, так і природничих знань (зокрема, біології, медицини), теоретично узагальнює емпіричний матеріал, широко використовує статистичні та математичні методи дослідження. Тому в ній наявне велике розмаїття форм знання: емпіричні факти, події та їх опис, систематизація, закономірності й тенденції, принципи і методи досягнення поставлених цілей, гіпотези, системи поглядів, що різняться типом і ступенем спільності тощо.

Між наукою і навчальною дисципліною є певні відмінності. Так, для теорії соціальної роботи головне полягає в пізнанні тієї галузі предметного простору, яка або зовсім не досліджена, або не досліджена достатньою мірою. Завдання навчальної дисципліни — донести нагромаджені наукою знання до студентів у найсприйнятнішій і найдоступнішій відповідно до рівня їхньої підготовки формі. При цьому враховуються нахили студентів, їхня майбутня спеціалізація, місце професійної діяльності тощо.

Сучасний соціальний працівник — це фахівець у галузі соціальної інженерії і технології. Як соціолог і педагог, він глибоко розуміється на правових, моральних та психологічних регулятивах життєдіяльності людей, здатний і у доброзичливій формі готовий надати їм кваліфіковану допомогу. Для цього випускник вищого навчального закладу зі спеціальності "Соціальна робота" повинен:

• знати теоретичні та методологічні основи соціальної роботи, її історичні корені, традиції, вітчизняний і зарубіжний досвід, сучасні завдання, шляхи організації соціального захисту населення;

• мати навички соціально-психологічного й ситуаційного аналізу та діагностування умов і рівня життєдіяльності різних соціальних груп;

• уміти здійснювати конкретно-соціологічні дослідження, прогнозувати розвиток соціальних процесів і враховувати їхні результа ти у своїй роботі, управлінській діяльності, а також у діяльності з врегулювання соціальних конфліктів;

• мати організаторські здібності, високу загальну культуру, педагогічний хист, бути комунікабельним, співчутливим до чужого горя і труднощів, готовим до самопожертви;

• мати необхідну медико-психологічну підготовку, бути спостережливим, уважним, милосердним, виявляти шану до людини, душевну щедрість, витримку, особисту скромність та інші високі морально-вольові якості;

• бути готовим надавати кваліфіковану юридичну допомогу людям у системі громадського правосуддя;

• знати умови і порядок надання опікунства, здійснювати захист прав дитини;

• уміти працювати з особами, які мають відхилення у фізичному розвитку, зловживають алкоголем, вживають наркотики, престарілими, інвалідами, з тими, хто зазнав дискримінації (на національному, релігійному, політичному, статево-віковому, родинному та іншому ґрунті), відбув покарання за скоєні злочини, засуджений умовно або схильний до правопорушень.

Залежно від цільової установки і завдань спеціальності "Соціальна робота" визначають її структуру, зміст, послідовність вивчення матеріалу. При цьому застосовують різноманітні форми й методи аудиторних занять, практики й стажування, самопідготовки й контролю.

Підготовка спеціалістів нового фаху здійснюється в Україні на трьох рівнях: базовому, середньому та вищому — університетському.

У різних навчальних закладах існують різні підходи до цього навчання. У ліцеях і коледжах готують соціальних асистентів (помічників) і молодших спеціалістів, в інститутах — бакалаврів, в університетах — менеджерів і магістрів соціальної роботи та соціальної політики, у вищих навчальних закладах педагогічного профілю — переважно соціальних педагогів, юридичного профілю — правознавців і соціальних працівників.

Поиск по сайту: