Характеристика господарства. Економіка Індії багатоукладна, економічна відсталість існує поряд із новітніми досягненнями індійської науки і техніки

Економіка Індії багатоукладна, економічна відсталість існує поряд із новітніми досягненнями індійської науки і техніки.

Сучасний стан економіки. За роки незалежності Індія пройшла шлях від відсталої аграрної країни, що ледве забезпечує свої внутрішні потреби у продовольстві, до сучасної аграрно-індустріальної держави з розвинутою промисловістю, торгівлею і товарно-грошовими відносинами. З 1974 р. Індія стала ядерною, а з 1980 р. — космічною державою. За рівнем ВНП вона входить до десятки найбільших держав світу. У 2011 р. ВНП країни становив 4,457 трлн. дол., але на душу населення припадає лише 3693 дол. на рік. Основні галузі економіки мають таку питому вагу у виробництві ВНП: сільське господарство — 24%, промисловість — 28%, сфера послуг — 48%.

У промисловості країни 1/3 становлять підприємства державного сектору. На частку державних підприємств припадає більшість видобутку та переробки нафти, видобутку вугілля, вироблення електроенергії, виробництва сталі. Також державний сектор контролює оборонну промисловість, атомну енергетику, залізничний транспорт, авіаційний і морський транспорт, зв’язок. Приватний сектор переважає у машинобудуванні, сільському господарстві, легкій, харчовій і медичній промисловості, будівництві, торгівлі, автомобільному транспорті.

Нині переважна більшість фінансового капіталу зосереджена у руках великих промислово-фінансових груп, що є потужними східними монополіями. Активи 20 таких груп становлять 30% сукупних активів приватного капіталу, зокрема у деяких основних галузях, що визначають напрями технічного прогресу в країні: виробництво промислового обладнання, сільськогосподарське виробництво, електротехнічна, автомобільна і фармацевтична промисловість. Ці ^гРУпи вже створили промислові об’єднання.

З 1991 р. уряд проводить політику економічної лібералізації. Велика увага приділяється використанню ринкових важелів і методів керування, розширенню сфери діяльності приватного сектору. Відбувається відповідна переорієнтація інвестиційної політики. Залучаються іноземні капіталовкладення з метою прискореного технічного переозброєння і модернізації економіки. Іноземні інвестиції щороку становлять майже 5 млрд. дол. Істотним джерелом надходжень твердої валюти до Індії є капіталовкладення зарубіжних індійців, щорічний притік яких до країни перевищує1 млрд. дол.

Останнім часом Індія посідає вагоме місце в НДДКР (символом чого є Бангалор — «силіконова долина» Індії). Загалом деякі сфери більшості індійських лабораторій є найпотужнішими в світі. Це передусім інформаційні технології, технології матеріалів, низка напрямів біології і біо- технології. Частка Індії становить приблизно 1% світового обсягу витрат на НДДКР, що сягає 1% ВВП країни. Наукові співробітники Індії у галузі комп’ютерних технологій вважаються найкращими на світовому ринку (36% співробітників компанії «Microsoft» — вихідці з Індії). Значні кошти вкладаються у термоядерні і космічні дослідження.

Крім спрямованості на швидку макроекономічну стабілізацію (за рахунок зниження зовнішньої заборгованості, зменшення бюджетного дефіциту), нова політика націлена на інтеграцію Індії до світової торгівлі, залучення іноземних інвестицій.

Загальна характеристика промисловості. Розвиток промисловості зумовив створення в країні багатогалузевого господарчого комплексу, перетворення національного господарства на ефективну і самодостатню систему.

Гірничовидобувна промисловість. У цій галузі зайнято майже 1 млн. осіб. Основна її продукція — кам’яне вугілля, яке видобувають переважно у Дамодарській долині та у Західній Бенгалії. Набагато зріс нафтовидобуток, але і нині 2/3 споживаної в країні нафти доводитися імпортувати. Особливе значення має видобуток залізної руди, який за останні 50 років зріс у 10 разів. Частина залізної руди, марганцю та слюди експортується. У 2000 р. в країні було видобуто 296 млн. т кам’яного вугілля, 34 млн. т нафти та 69 млн. т залізної руди. Розробки бокситів задовольняють потреби національної алюмінієвої промисловості.

Паливно-енергетичний комплекс. Для Індії важливі промислові і традиційні джерела енергії (переважно дрова, відходи рослинництва тощо). В сільських районах поширеними є біогазові установки (до 3 млн. шт.), що працюють на органічній сировині. У 2003 р. виробництво електроенергії становило майже 547,2 млрд. кВт-год. Більшу частину електроенергії виробляють ТЕС (83%), на ГЕС припадає 13%. У 60-ті роки XX ст. Індія однією з перших серед країн, що розвиваються, розпочала будувати біля Ченаю АЕС і нині в країні діють вже 5 АЕС (10 реакторів потужністю1,7 млн. кВт), однак виробляють вони лише 2,5% електроенергії.

Нафтопереробна промисловість представлена 14 заводами, що розраховані на переробку 44,6 млн. т сирої нафти на рік. Розташовані вони переважно у портових містах: Мум- бай, Матхура, Кочін, Ченай тощо.

Металургія. У цій галузі переважає виготовлення сталі та алюмінію, 70% необхідних кольорових металів імпортується з інших країн. Індія посідає одинадцяте місце в світі за виплавкою сталі (21,4 млн. т). Найбільші заводи чорної металургії знаходяться у Бхілаї та Бокаро (побудовані за сприяння СРСР), Роуркела, Дургапурі тощо. Давнім металургійним центром є Джамшедпур, де збудовано комбінатконцерну Тата.

Машинобудування. Нині воно швидко розвивається. Індійські підприємства виробляють ткацькі верстати, електромотори, трансформатори, тепловози, вагони, судна, трактори, літаки, устаткування для металургійних заводів. Провідними машинобудівними центрами є Мумбан, Колка- та, Ченай, Хайдарабад, Бангалор. З кінця 90-х років інтенсивно збільшується випуск автомобілів марки «Марути» (з участю японського капіталу). В Індії останнім часом широко розвивається радіоелектронна промисловість (виробництво телевізорів, стерео- і контрольно-обчислювальної апаратури, засобів зв’язку, навігаційного устаткування, комп’ютерів тощо). У галузі радіоелектроніки між підприємствами Державного та приватного секторів сформувалася певна спеціалізація. Виробництво апаратури промислового призначення здебільшого зарезервоване за державними підприємствами, тоді як побутова апаратура виготовляється переважно на підприємствах приватних компаній. Одним із високоприбуткових напрямів розвитку господарства стало постачання на світовий ринок високоякісних комп’ютерних програм, експорт яких приносить країні прибуток у4 млрд. дол. щороку.

Хімічна промисловість. Ця галузь Індії представлена виробництвом лугів, кальцинованої і каустичної соди, добрив (до 6 млн. т), штучних волокон, медикаментів, парфумів, побутової хімії. За останні десятиліття країна досягла значних успіхів у розвитку національної фармацевтичної промисловості, продукція якої успішно експортується.

Легка промисловість. В Індії важливе значення має текстильна промисловість. За виробництвом бавовняних тканин (21 млрд. м²) країна посідає перше місце в світі. Тут також виробляють тканини з натурального шовку та вовни. Розвинута джутова та шкіряна промисловість, килимарство. Індія — одна з передових у світі за виробництвом та експортом вовни і взуття.

Алмазна промисловість. Здавна ця галузь є традиційною в країні, в якій Індія має кілька світових рекордів: за кількістю алмазів гранованих та відшліфованих на рік (понад 250 млн.), за їх загальною вагою у каратах (більше32 млн.), за кількістю зайнятих робітників (майже 400 тис. осіб) та за обсягами експорту (понад 1 млрд. дол.). Індія має вплив на світову торгівлю діамантами, адже вона єдина країна, яка виробляє діаманти вагою від 0,01 до 0,02 карата, що користуються великим попитом. Такі діаманти називають «індійськими», бо вони обробляються не на машинах, а вручну за допомогою недорогих інструментів та шліфуються з використанням дешевих шліфувальних та абразивних матеріалів.

Харчова промисловість. Вона є найдавнішою галуззю у країні. Провідна галузь — виробництво цукру (понад 1/2 потужностей цукрових заводів припадає на штат Уттар-Прадеш). Повсюдно поширені борошномельні підприємства (переважно кустарні). Важливе експортне значення має тютюнова промисловість, обробка горіхів кеш’ю, виробництво рослинної олії тощо.

Кустарна промисловість. Майже усюди поширені ручне вироблення вовни, особливо ручне ткацтво, різноманітна сільськогосподарська промисловість — ручна обробка рису та інших зернових, кустарне виробництво цукру («гур» і «кхандасарі»), гончарне виробництво, обробка шкур, виробництво сірників тощо. Зберігають своє значення в економіці художні ремесла (виробництво ювелірних виробів, килимів, шалей, карбування по металу, різьблення по дереву, слоновій кістці та ін.).

Сільське господарство. Воно виробляє приблизно 30% внутрішнього продукту; у ньому зайнято майже 67% робочої сили. За роки незалежності сільськогосподарське виробництво збільшилося у 3 рази, а виробництво харчового зерна зросло з 50 млн. т до 192 млн. т. Вважається, що в країні відсутня продовольча проблема, але на душу населення припадає тільки 0,5 кг зерна на день. Держава значно впливає на розвиток сільського господарства. їй належить основна частина іригаційних систем, що зрошують понад 40% сільськогосподарських угідь. Уряд встановлює мінімальні закупівельні ціни на пшеницю і рис, контролює продаж інших продуктів, субсидує постачання води для іригації, електроенергії, добрив та інших важливих засобів виробництва.

Половину території Індії розорано, орні землі становлять 1/4 посівних площ, дають по 2—3 врожаї на рік. В усіх районах споруджено потужні зрошувальні системи, що входять до комплексних гідровузлів. На північному заході, на р. Сатледж, збудовано гідровузол Бхакра-Нангал; у пустелі Тар зводиться найдовший зрошувальний канал (680 км). Однак основний масив богарних земель розташований на Індо-Гангській низовині.

Рослинництво. Під сільськогосподарськими угіддями знаходиться 60% території, що зайняті переважно ріллею. Понад 4/5 посівних площ займають продовольчі культури, зокрема зернові, рис (Індія дає 20% світового виробництва рису — 103 млн. т) і пшениця (70 млн. т). Прибережні низовини, долини Гангу та Брахмапутри — територія рисосіяння, Індо-Ганзька низовина — пшениці. Олійні культури (арахіс, рапс і гірчиця) культивують в країні майже повсюдно. Важливою сировиною для одержання олії є кокосові горіхи. На Індію припадає приблизно 1/5 світового збирання горіхів кешью. Низькоякісні сорти бавовнику культивують на лавовому плато Декана, високоякісні — на поливних землях Індо-Ганзького межиріччя. Індія — найбільший у світі виробник цукрової тростини (190 млн. т). Джут вирощують (1,5 млн. т) у найвологіших районах — у дельті Гангу та у долині Брахмапутри.

Найдавніша спеціалізація господарств передгір’їв Східних Гімалаїв — вирощування чаю. Перші плантації в країні були розбиті англійцями ще у середині XIX ст., і нині на Індію припадає майже 1/3 його світового збору (720 тис. т). У країні нараховується понад 13,3 тис. чайних господарств, які вирощують найвідоміші індійські сорти — ассамський, Дарджилінзький і нілгірійський. У середньому Індія експортує понад 200 млн. кг чаю на рік. Загальна площа чайних плантацій — 382 тис. га, середня врожайність становить 1500 кг/га.

Традиційна стаття експорту — прянощі (чорний перець, гвоздика, кардамон), яких вивозиться у середньому до 90 тис. т на рік. В Індії вирощують усі відомі тропічні та субтропічні фрукти (39 млн. т). Є безліч сортів манго. За зборами бананів країна посідає друге місце в світі. У гірських Масивах Центральної, Південної і Північно-Східної Індії широко культивують цитрусові, у долинах Північного сходу — ананаси.

Тваринництво. Незважаючи на найбільше у світі поголів’я великої рогатої худоби (195 млн. голів корів та 80 млн. буйволів), тваринництво має специфічний характер. Велику рогату худобу використовують насамперед як тяглову силу. З огляду на вегетаріанське харчування більшості населення і релігійні погляди, м’ясне тваринництво загалом не розвинуте і обмежується розведенням дрібної рогатої худоби (вівці — 45 млн. голів, кози — 119 млн.) та птиці. Свинарство має істотне значення тільки у районах із християнським населенням, а також у приміських зонах великих міст. Загальне виробництво м’яса становить 4,1 млн. т, молока — 32,1 млн. т, вовни — 56 тис. т. Розвиток тваринництва в країні стримується крайньою обмеженістю пасовищних земель (6% від загальної площі сільськогосподарських угідь).

Рибальство. Морське рибальство розвинуте у приморських південних та західних штатах, річкове — на сході та південному сході країни. В Індії виловлюють до 5 млн. т риби, у т. ч. 2/3 — морської. Основний об’єкт морського промислу на Малабарському узбережжі — креветки, які експортуються до СІЛА та Японії. Експортують також жаб (переважно до Франції).

Лісове господарство. Ліси переважають у гірських і горбкуватих районах, займаючи площу понад 650 тис. км², або приблизно 17% території країни, причому тільки на 55% цих земель збереглися густі деревостої. Для експлуатації придатні 3/4 лісових масивів. Ліси забезпечують внутрішні потреби країни в смолі та каніфолі, бамбуку і тростині, кормах для худоби, дровах та будівельній деревині. Деякі деревні породи заготовлюють на експорт.

Транспорт. Індія належить до азійських країн з відносно розвинутим транспортом. У внутрішніх перевезеннях провідну роль відіграє залізничний транспорт. Протяжність залізниць — 63 140 км, електрифіковано 15,9 тис. км. На залізниці припадає 55% наземних вантажних перевезень Індії, що становить 800 тис. т вантажів та 9 млн. пасажирів щороку. Дизельні локомотиви та електровози працюють майже повсюдно.

Основні міста країни поєднано національними автострадами, які постійно розширюються та реконструюються. Загальна протяжність автомобільних доріг — 3,31 млн. км, тверде покриття мають 1,8 млн. км. Більшість доріг країни, зокрема у сільській місцевості, — ґрунтові і у сезон дощівважкопрохідні, внаслідок чого тисячі індійських селищ відрізані від зовнішнього світу. При відносно невеликій кількості автотранспортних засобів (3,5 млн. пасажирських і З млн. вантажних машин) для Індії характерні високі показники дорожньо-транспортних пригод. У країні поширені гужовий і в’ючний (доіндустріальні) види транспорту: перевозять і переносять вантажі такі тварини, як бики, буйволи, віслюки, мули, яки, верблюди, слони.

Індія — морська держава. У 2004 р. вона володіла 300 суднами морського торгового флоту (належать двом державним компаніям) загальною тоннажністю 6,55 млн. бр.- реєстр. т, однак приблизно 60% морських вантажоперевезень країни здійснюють іноземні судна. Майже 90% морського вантажообігу переробляється 8 портами, найбільшими з яких є Ченай (Мадрас), Кочін, Кандла, Колката, Мумбай, Ві- шакхапатнам. Країна має 16 180 км внутрішніх водних шляхів, але тільки половина з них функціонує цілий рік.

Розвинутим є на міжнародних і на внутрішніх мережах повітряний транспорт. Міжнародні мережі обслуговує державна компанія «Ейр Індіа», а внутрішні — державна «Індіан ейрлайнз» та деякі приватні фірми. Найбільші міжнародні аеропорти — Мумбай («Санта-Крус»), Колката («Дум- Дум»), Нью-Делі («Палам»), Ченай і Ахмадабад.

У 1980 р. Індія приєдналася до світового космічного клубу. Великий космодром знаходиться у Шріхарікоті (штат Тамілнад), де власна ракета-носій здійснила запуск супутника.

Зовнішня торгівля. Частка Індії у світовій торгівлі тривалий час скорочувалася, але нині стабілізувалася на рівні 0,5% (у 1948 р. — 2,3%). Імпорт (89,33 млрд. дол.) охоплює насамперед нафту, машини і транспортне обладнання, харчову рослинну олію, мінеральні добрива, деякі види ювелірних товарів і чорні метали. Експорт (69,18 млрд. дол.) складається із сільськогосподарських товарів, продукції машинобудування, дорогоцінних каменів, бавовняних тканин, одягу, кустарних виробів, чаю, прянощів. Стрімкими темпами збільшуються обсяги експорту програмного забезпечення. Великий зовнішній борг (117,2 млрд. дол. у 2004 р.) потребує істотних витрат на його погашення.

Головними торговими партнерами Індії є СІЛА, країни ЄС, Росія, Японія, Іран і держави Східної Європи. Ще за часів СРСР Індія була традиційним партнером України. Товарообіг між двома країнами у 2004 р. становив 708,6 млн. Дол. За допомогою українських проектних закладів та промислових підприємств у цій країні побудовано великі заводи та комбінати з чорної металургії, хімії, важкого і транспортного машинобудування тощо.

Поиск по сайту: