Лекція 3. Еволюція кейнсіанства. Теорії посткейнсіанства і нового кейнсіанства

План лекції

1. Розвиток кейнсіанства протягом 40-70-х років XX ст.. Виникнення посткейнеіанетва і нового кейнсіанства.

2. Посткейнсіанські моделі економічного зростання.

3. Місце макроекономічних моделей послідовників Дж. Кейнса в сучасній економічній теорії і практиці економічного розвитку.

Розвиток кейнсіанства протягом 40-70-х років XX ст.. Виникнення посткейнсіанства і нового кейнсіанства

Слід зауважити, кейнсіанство являється одним із провідних напрямів сучасної економічної теорії.В його основі лежить вчення англійського економіста Дж. Кейнса (основні положення сформульовані в 30-х роках XX ст.). Кейнс перевів акценти досліджень у макроекономіку, ставши її засновником і тим самим, здійснив переворот в теорії економіки. Центральним пунктом його вчення є забезпечення ефективного сукупного попиту за рахунок перед усім державного регулювання економіки. Він в своїй основній праці "Загальна теорія зайнятості відсотка і грошей" (1936 р.) розробив модель макроекономічного зростання і рівноваги, в якій назвав основні фактори сукупного попиту:

o споживання населення;

o інвестиції підприємств:

o витрати держави;

o державне регулювання чистого експорту.

Зокрема, він пов'язав сукупне споживання і сукупні інвестиції із зайнятістю, дослідив дію мультиплікатора інвестицій і зайнятості, довівши, що від ефективного попиту, створеного за рахунок нових інвестицій, залежать рівень зайнятості тамакроекономічна рівновага. В своїй теорії Дж.Кейнскритикував ідеалізацію класиками політекономії механізму ринкового саморегулювання, довів необхідність державного втручання в економіку і запропонував засоби та інструменти такого регулювання.

З часом більшість економістів Заходу оцінили теорії Кейнса як революцію, що здійснила переворот в економічному мисленні. Однак поява цієї теорії викликала бурхливу полеміку серед вчених. Учасники дискусії захищали протилежні точки зору відносно проблем, що були висунуті в роботі Кейнса. Розпочався поступовий перегляд моделі Кейнса з метою влити її в систему загальної економічної рівноваги як особливого випадку. Цей варіант під назвою "стандартної кейнсіанської моделі", або, "кейнсіансько-неокласичного синтезу", був "панівним" в структурі західної ринкової економічної думки до кінця 60-х років XX ст. (послідовники Кейнса - економісти Дж. Хікс, А. Хансен, П. Самуельсон та ін.), їх трактування намагалось поєднати елементи кейнсіанської і неокласичної моделі і отримало назву кейнсіансько-неокласичного синтезу. Основні риси концепції такого синтезу:

- в основу покладено виведення макроекономічних поведінкових функцій із неокласичного постулату максимізації корисностей окремими індивідами;

- відмова від допущення Кейнса про негнучкість цін;

- допущення про нейтральність грошей і зосередження уваги на рівновазі економіки в умовах повної зайнятості.

Як відомо, у другій половині 60-х років серед прихильників кейнсіанської теорії відбувся новий переворот, провідні неокейнсіанці А.Лейонхувуд, Г. Гросман, Дж. Робінсон. Р. Кан, Н, Калдор та ін. виступили з критикою кейнсіансько- класичного синтезу і альтернативними тлумаченнями теорії Кейнса. В результаті виникли різні варіанти посткейнсіанства, насамперед "монетарного" і "нового". Основні причини розколу і хитання прибічників теорії Кейнса в цей період такі:

1. світова економічна криза 1974-1975 рр.;

2. боротьба двох тенденцій в політичному житті Заходу: реформізму з консерватизмом (переміг останній);

3. велике значення мали процеси в розвитку економічної теорії за межами кейнсіанства (поява монетаризму).

Таким чином, в результаті еволюційного розвитку вчення Кейнса за період 60-90 років XX ст. розділилася на окремі напрями: неокейнсіанство і ліве або соціальне кейнсіанство.

Неокейнсіанці багато в чому пішли далі свого вчителя. Якщо у Кейнса втручання держави розглядається як спорадичне, то в неокейнсіанців - як постійне. Кейнс практично відсторонюється від змін, внесених науково-технічним прогресом. У неокейнсіанців вплив НТП включений до аналізу економічних процесів. Неокейнсіанці наполягають на форсованих державних вкладеннях у наукові дослідження, нову техніку, а також на проведеннях активної політики структурної перебудови господарства у зв'язку з досягненнями науки і техніки.

У неокейнсіанській моделі поряд із мультиплікатором істотну роль відіграє акселератор. Акселератор виражає відношення приросту інвестицій до зумовленого ним приросту доходу. Ідея акселератора виходить з принципу: кожен приріст доходу викликає більший (у відсотковому виразі) приріст сукупних інвестицій, індукованих цим приростом доходу. Нобелівський лауреат Д. Хікс (1904-1989) об'єднав ідеї мультиплікатора й акселератора в рівнянні національного доходу; розробив модель IS-LM, збагатив теорію загальної економічної рівноваги.

Залежно від співвідношення мультиплікатора й акселератора динаміка національного доходу може бути рівномірною або циклічною.

Найбільш відомими представниками лівого (соціального) кейнсіанства були Джоан Робінсон, П.Сраффа, А.Лойонхудовуд та ін. Ліві кейксіанці, погоджуючись із Кейнсом у тому, що основна проблема капіталізму - проблема ефективного попиту, бачать головну причину недостатності попиту в нерівномірному розподілі національного доход. Засобом підвищення попиту вони вважають обмеження діяльності монополії. Щодо державних витрат як засобу підвищення зайнятості ліві кейнсіанці наполягають на соціальній орієнтації цих витрат: відмові від гіпертрофії військових витрат, збільшення вкладень у житлове і дорожнє будівництво, охорону здоров'я, освіту, соціальне страхування та ін.

Неокейнсіанці стоять у джерел так званих теорій економічного зростання.

Посткейнсіанської моделі економічного зростання

Важливо зазначити, що одна з перших теорії економічного зростання належала Рою Харроду (1900-1978). Він висунув її ще в 40-і роки. Харрод бачить основний недолік концепції Кейнса в тому, що в ній економічна динаміка розглядається тільки під кутом зору впливу нагромадження капіталу на економічну ситуацію. Харрод включає в аналіз вплив величини національного доходу на розмір інвестицій; він досліджує відношення зростання зайнятості робочої сили, доходу на душу населення і наявного капіталу. Він запровадив поняття "коефіцієнт капіталу", що відображає капіталомісткість національного доходу. Критерій капіталомісткості Харрод використовує аналізуючи вплив технічного прогресу на економіку. Одні інновації, знижуючи витрати праці, збільшують витрати капіталу в його речовинній формі: інші, навпаки, дають можливість заощаджувати речовинний капітал, але спричиняють додаткові витрати живої праці. Ці зміни співвідношень витрат зумовлюють істотні зрушення і на ринках праці та засобів виробництва. Харрод запропонував систему з трьох рівнянь динаміки, кожне з яких відображає особливий тип економічного зростання: фактичне зростання, гарантоване зростання (яке відповідає очікуванням підприємців) і потенційно-можливе зростання (зумовлене обсягом наявних ресурсів).

У свою чергу, інший варіант теорії зростання розробив американський неокейксіанець Євсій Домар (нар. 1914 р.). Погоджуючись із Кейнсом у тому, що інвестиції створюють дохід, який збільшує попит, Домар акцентує увагу на тому, що одночасно інвестиції ведуть до зростання пропозиції товарів. Основна проблема полягає в тому, щоб визначити обсяги інвестицій, які забезпечують зростання доходу, бо це дорівнює збільшенню пропозиції товарів внаслідок збільшення виробничих потужностей. Зайнятість при цьому розглядається як функція відносин доходу до виробничих потужностей. Домар запропонував "головне рівняння зростання", у якому фігурує "темп урівноваженого зростання" - темп приросту інвестицій, за якого врівноважується приріст пропозиції та попиту на товари. На відміну від Р. Харрода Є. Домар включає до аналізу мінливу в ході розширень виробництва місткість ринку.

Отже, американський і англійський теоретики незалежно один від одного побудували настільки близькі моделі, що їх часто об'єднують в одну - модель економічного зростання Харрода - Домара. Однак у їхніх підходах є й відмінності. Зокрема, в основі моделі Р. Харрода лежить кейнсіанська ідея про рівність інвестицій і заощаджень як умови рівноваги, а в моделі Є.Домара вихідною є рівність грошового доходу (сукупного попиту) і виробничих потужностей (сукупної пропозиції).

Водночас, як Р. Харрод та і Є. Домар єдині у визнанні вирішальної ролі інвестицій у забезпеченні зростання доходу, збільшенні виробничих потужностей, вважаючи, що зростання доходу сприяє збільшенню зайнятості, яка, у свою чергу, запобігає виникненню недовантаження підприємств і безробіття. Це переконання є виразом безумовного визнання кейнсіакської концепції про залежність характеру і динаміки економічних процесів від пропорцій між інвестиціями і заощадженнями, а саме: випереджуюче зростання інвестицій - причина інфляція, а заощаджень - причина неповної зайнятості. Лише рівність інвестицій і заощаджень забезпечує економічну рівновагу без інфляції і за повної зайнятості.

Проте, з критикою кейнсіанських моделей Р. Харрода і Є. Домара виступив американський економіст Роберт Солоу (1924-1987), відзначений згодом Нобелівською премією за внесок у теорію економічного зростання. Використовуючи апарат диференціальних рівнянь, Солоу створив модель економічної динаміки. У центрі його уваги - заміщення праці речовинним капіталом. За Солоу, у тривалій перспективі за відсутності технічного прогресу капітал, праця й обсяг виробництва зростатимуть однаковими темпами. Темпи економічного зростання при цьому залежать не від норми заощаджень, що визначає капіталовкладення, а від пропозиції праці. Зниження трудомісткості робить зростання виробництва відносно незалежним від зростання пропозиції праці. Тому вирішальним фактором прискорення економічного зростання є технічний прогрес.

Зокрема, проблеми розширення державного впливу на ринкову економіку досліджували насамперед американські неокейнсіанцї А. Хансен (1887-1976), С.Гарріс, Дж.М.Кларк. Спираючись на вчення Дж.МКейнса, вони вважали за доцільно збільшити податки з доходів домашніх господарств (населення) до 25% і більше, збільшити обсяги внутрішніх позик держави і грошову емісію (додатковий випуск грошей в обіг) для розширення державних витрат і тим самим сукупного попиту. Вони закликали не зупинятись навіть тоді, коли це збільшує інфляцію і дефіцит державного бюджету.

Модифікуючи кейнсіанські уявлення, неокейнсіанці пропонували замінити перманентне (безперервне) регулювання приватних і державних інвестицій на маневрування державними витратами залежно від економічної кон'юнктури. Так, зокрема, в періоди піднесення економіки інвестиції пропонувалось обмежити, а в період зниження темпів зростання чи спаду - збільшити, не дивлячись, навіть, на можливий бюджетний дефіцит.

Нарешті, якщо Дж. Кейнс у своїй теорії спирався на принцип мультиплікації інвестицій і зайнятості, який означав, що зростання доходів супроводжується зменшенням зростання інвестицій, то в теорії американських неокейнсіакців було висунуто додатковий принцип - акселератора, який грунтувався на тому, що у конкретних випадках зростання доходів відбувається на грунті масштабнішого збільшення інвестицій.

У цьому контексті, якщо мультиплікатор характеризує зв'язок між нинішнім приростом інвестицій і подальшим приростом національного доходу, то акселератор - зв'язок між нинішнім приростом національного доходу і подальшим приростом інвестицій. Акселерація відбувається тому, що деякі види обладнання, машин і механізмів (елементи капіталу в продуктивній формі) мають порівняно тривалий період функціонування, і очікування протягом цього часу психологічно впливає на розширення виробництва потрібного обладнання чи машин в обсягах, що перевищують реальний попит, а тому викликає зростання попиту на інвестиції.

Місце макроекономічних моделей послідовників Дж. Кейнса в сучасній економічній теорії і практиці економічного розвитку

Як відомо, модель як поняття являє собою будь-який образ якого-небудь об'єкта, процесу або явища, що використовується в якості його замісника або представника. Моделювання в економічній науці - це засіб дослідження економічних явищ, системи об'єктів шляхом побудови і вивчення їх моделей. Моделювання – одна із основних категорій наукового пізнання. Якщо мова йде про макроекономічні, економіко-математичні моделі, то всі зони будуються і використовуються для аналізу структури економічної системи в крупногабаритних, як правило, вартісних показниках (наприклад, національного доходу, інвестицій тощо).

У випадку використання макроекономічних моделей економічного зростання послідовники Дж.М.Кейнса зуміли поєднати ідеї мультиплікатора і акселератора в одне ціле. При цьому мультиплікатор (∆ і) як множник виражає зв'язок між приростом інвестицій і приростів доходу (∆V), поділяє або множить вплив інвестиційного попиту на збільшення доходів:

Величина акселератора (∆V) як відношення приросту інвестицій до зумовленого ним приросту доходу (∆ Y) виражається формулою:

У свій час, англійський економіст Дж. Хікс, як один із найвпливовіших представників сучасної західної економічної науки, в своїй праці "Методи динамічної економіки" (1985 р.) запропонував модель послідовних рівноважних станів, сукупність якої полягає у взаємовпливі теперішнього і майбутнього часу за використання механізму очікуваних цін. Зокрема, він використав принцип мультиплікатора і акселератора, поєднавши їх в моделі національного доходу, яка має вигляд:

де А_t - автономні інвестиції,

Y - національних дохід (відповідно в період t, t-1, t-2).

Його послідовник, англійський економіст Р.Харрод, вивчаючи типи економічного зростання, в моделі національного доходу досліджує взаємовпливи макроекономічних показників: зростання зайнятості робочої сили, доходу на душу населення і наявного капіталу. В результаті господарської практиці він запропонував ряд динамічних моделей економічного зростання. Як відомо, інші неокейнсіанці Є.Домар до цих моделей залучив місткість ринку, а Р.Солоу - технічний прогрес. Зокрема, вивчаючи умови оптимального для суспільного економічного зростання, Роберт М. Солоу в своїй основній праці "Внесок в теорію економічного зростання" дійшов висновку, що "золотим правилом" є норма заощадження, за якої відбувається стійке зростання економіки, що супроводжується максимальним рівнем споживання кожного працівника.

У даному контексті, неокейнсіанці Франції (Ф.Перру, Л.Столерю та ін.) визнали необов'язковим кейнсіанське уявлення про регулювання ставки відсотка як засобу стимулювання додаткових інвестицій. Вважаючи, що корпорації з переважанням частки державної власності стали домінуючою і координуючою силою в ринковій економіці, вони акцентували увагу на індикативному плануванні економіки як визначального засобу впливу на стимулювання інвестиційного процесу. Індикативне планування існує у формі рекомендацій суб'єктам господарювання і є обов'язковим тільки для державного сектору економіки, воно слугує основою для побудови довгострокових прогнозів для економіки в цілому.

Таким чином, дослідження послідовниками Кейнса динаміки економічного зростання, використання в ній макроекономічного моделювання, озброїли сучасну економічну науку новим теоретичним інструментарієм проблем ринкового відтворення. Основні положення теорії Кейнса не тільки залишилися в арсеналі сучасних досліджень, вони багато в чому ще й визначають їх нинішню спрямованість і враховуються в наукових розробках неокейнсіанців.

Контрольні завдання і запитання:

1. Основні фактори сукупного попиту Дж. Кейнса.

2. Основні риси кейнсіансько-неокласичного синтезу.

3. Основні причини розколу прибічників теорії Кейнса.

4. Порівняльний аналіз теорії Кейнса з теорією неокейнсіанців.

5. Роль акселератора у неокейнсіанській моделі.

6. Модель економічного зростання Харрода – Домара.

7. Критика кейнсіанських моделей Роберта Солоу.

8. Проблеми розширення державного впливу на ринкову економіку у дослідженнях Хансена, Гарріса, Кларка.

9. Суть моделі послідовних рівноважних станів Хікса.

План семінарського заняття:

1. Сутність теорії економічного зростання Р.Харрода і Є.Домара.

2. Особливості макроекономічних моделей Н.Калдора, Дж.В.Робінсон, П.Сраффи.

3. Теорії цикла та антициклічної політики послідовників Дж.М.Кейнса.

4. Сучасні оцінки неокейнсіанського антициклічного регулювання.

Теми рефератів:

1. Порівняльний аналіз теорій економічного зростання неокейнсіанців та неокласичної моделі Р.Солоу.

2. Розвиток інвестиційної теорії циклів М.І. Туган-Барановського в розробках Дж.М.Кейнса та його послідовників.

3. Криза кейнсіанства: причини та основні напрямки критики опонентів.

"Неокласичний синтез" П.Самуельсона.

Поиск по сайту: