Зміна соціального статусу літньої людини і зв'язані з цим психологічні проблеми

Зміна соціального статусу людини в старості викликана припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя і спілкування, а також виникненням різних утруднень як у соціально - побутовій, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність вироблення і реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку. Важливість повсякденної уваги до рішення соціальних проблем цієї категорії громадян зростає й у зв'язку зі збільшенням питомої ваги людей похилого віку в структурі населення України, що спостерігається в останнє десятиліття не тільки в нашій країні, але і в усім світі.Тенденція росту чисельності людей похилого віку вимагає корінної зміни соціальної політики у відношенні цієї, найбільш соціально незахищеної категорії суспільства, особливо зараз, в умовах переходу до ринкової економіки.

В організації соціальної роботи з людьми похилого віку необхідно враховувати всю специфіку їхнього соціального статусу не тільки в цілому, але і кожної людини окремо, їхнього статку, потреби, біологічні і соціальні можливості, визначені регіональні й інші особливості життєдіяльності. До проблеми старості і її визначення, вчені і практики підходять з різних точок зору: біологічної, фізіологічної, психологічної, функціональної, хронологічної, соціологічної та ін. А звідси і специфіка рішення проблем суспільного і соціального стану, ролі і місця в родині, в організації соціального забезпечення й обслуговування, соціальної реабілітації, соціального піклування над людьми похилого віку і т.д.. Процес старіння окремих груп населення й індивідів відбувається далеко неоднаково. Таким чином, характеризуючи категорію людей похилого віку як соціальну або вірніше, як соціально-демографічну групу, необхідно приймати до уваги вікові особливості всередині самої групи людей.

Відповідно до класифікації Всесвітньої організації Охорони здоров'я до літнього віку відноситься населення у віці від 60 до 74 років, від 75 до 89 років - до старого, а 90 років і більше - до довгожителів.

На практиці людьми похилого віку звичайно вважають людей, що вийшли на пенсію, але пенсійний вік у різних країнах різний. Жінки, як правило, ідуть на пенсію раніш чоловіків. У нашій країні, вони мають право одержувати пенсію по старості з 55 років (Пенсійною реформою передбачено поступове підвищення пенсійного віку для жінок до 60 років), тоді як чоловіки - з 60 років. Проте у переважній більшості країн світу до людей похилого віку відносять громадян у віці 60 років і більше.

Літні - це дуже різні люди. Серед них є здорові і хворі, проживаючі в родинах і самотні, задоволені виходом на пенсію, життям і нещасливі, зневірені в житті; малоактивні домосіди і життєрадісні, оптимістично настроєні люди, що займаються спортом, ведуть активний спосіб життя і т.д. Тому, щоб успішно працювати з людьми похилого віку, соціальному працівникові потрібно знати їхнє соціально-економічне положення, особливості характеру, матеріальні і духовні потреби, стан здоров'я, бути добре обізнаним про досягнення науки і практики в цьому напрямку. Зміна соціального статусу людини в старості, як показує практика, негативно позначається на його моральному і матеріальному становищі, негативно впливає на психічний стан, знижує його опірність до захворювань і адаптацію до змін навколишнього середовища. З переходом у категорію людей похилого віку, пенсіонерів, найчастіше докорінно змінюються не тільки взаємини людини і суспільства, але і такі ціннісні орієнтири, як сенс життя, щастя, добро і зло та ін. Змінюється і сам спосіб життя, розпорядок дня, коло спілкування. З віком змінюється ціннісна ієрархія самооцінки. Люди похилого віку менше звертають увагу на свою зовнішність, зате більше - на внутрішній і фізичний стан. Змінюється тимчасова перспектива людей похилого віку. Відхід у минуле типовий лише для глибоких старих, інші більше думають і говорять про майбутнє. У свідомості літньої людини найближче майбутнє починає переважати над віддаленим, коротшими стають життєві особисті перспективи. Ближче до старості час здається більш скороминучим, але менш заповненим різними подіями. При цьому люди, що активно беруть участь у житті, приділяють більше уваги майбутньому, а не минулому. Тому вони більш оптимістичні і більше вірять у майбутнє. Передбачення старості в уяві часто буває хворобливіше, ніж реальність. Так В.В.Вересаєв, який в юнацтві дуже боявся постаріти, на схилі років писав, що страх цей був даремний, а природна мудрість компенсувала неминучі втрати. З віком з'являється думка про підвищення цінності життя [ 3 ].

Старість приносить з собою і зміну звичних життєвих стандартів, і хвороби, і важкі переживання. Люди похилого віку опиняються на узбіччі життя. Мова йде не тільки і не стільки про матеріальні труднощі, скільки про труднощі психологічного характеру. Вихід на пенсію, втрата близьких і друзів, хвороби, звуження кола спілкування і сфер діяльності - усе це веде до збіднення життя, почуття самотності і непотрібності, вилучення з неї позитивних емоцій. З ростом тривалості життя і зниженням народжуваності значну частину населення складають люди літнього віку,тому є необхідність спеціальної організації допомоги літній людині.

Необхідно враховувати особливості і характерні риси стилю життя людей похилого віку. Як правило, життя літньої людини не багате різноманітними подіями, але вони заповнюють собою весь його індивідуальний простір і час: прихід лікаря - це подія, що може заповнити весь день; похід у магазин теж подія, до якої передує ретельна підготовка. Подія, що сприймається молодими як незначний епізод, для старої людини стає справою цілого дня. Крім "розтягнутості" подій заповнювання життя може здійснюватися шляхом гіпертрофованості якої-небудь однієї сфери життєдіяльності [ 7 ]. Друга особливість визначається своєрідним відчуттям часу. По-перше, літня людина завжди живе в сьогоденні, її минуле також присутнє в ньому - звідси запасливість, ощадливість, обережність людей похилого віку, причому такому збереженню піддається і духовний світ, його цінності. По-друге, рух часу в літньому віці сповільнюється і стає більш плавним.

Крім психологічних проблем, є, як назвав її Б.З. Вульфов "драма незатребуваності". Головна драма літньої людини (якщо не вважати інвалідність, важку хворобу, або убогість) - нереалізований потенціал, відчуття або побоювання власної непотрібності. Більш того, потенціал літньої людини найчастіше зовсім не відповідає (або відповідає дуже мало) менталітетові нових поколінь. Але в них усіх є загальна основа, куди більш значима, чим розбіжності - загальнолюдські цінності. Сутність соціальної роботи з людьми похилого віку - соціальна реабілітація - це відновлення в звичних обов'язках, функціях, видах діяльності, характері відносин з людьми. Головне для соціального працівника це перетворення людини похилого віку з об'єкта (клієнта) соціальної роботи в її суб'єкта. Подолання, зм'якшення драми незатребуваності відбувається на основі власного життєвого, професійного, сімейного досвіду. Важливо допомогти їй продовжувати віддавати себе, зберігаючи тим самим стійкість, гарантію визначеної стабільності, відчуття доброї перспективи, оптимістичну і реалізовану надію на те, що й у нових обставинах людина залишається потрібною [ 18 ]. Проблеми морального, психологічного порядку незвичайно важливі для розуміння внутрішнього світу людей похилого віку.

Люди похилого віку - це найбільш соціально - вразлива частина населення. Їхній дохід звичайно значно нижче середнього, а потреби, особливо в медичному обслуговуванні, дієтичному харчуванні, значно вищі. Дуже часто люди похилого віку живуть окремо від родин, і тому їм буває не під силу справитися зі своїми нездужаннями і самотністю. І якщо раніш основна відповідальність за літніх лежала на родині, то зараз її все частіше беруть на себе державні і місцеві органи, установи соціального захисту населення [ 25 ].

Поиск по сайту: