|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Проблеми людей похилого віку
Серед людей похилого віку абсолютна більшість належить пенсіонерам. Однак 75% їх усе ще залишаються поза сферою уваги і діяльності системи соціального захисту. Саме ці літні і старі люди не можуть реалізувати свої потреби в необхідній їм соціальній допомозі, а те, що вона їм необхідна, особливо при рішенні матеріальних і побутових труднощів, не викликає сумніву. Близько 50% старих людей після першого контакту з чиновниками системи соціального захисту не приходять за соціальною допомогою повторно, тому що в них залишається почуття гіркоти й образи. Одна з причин виникнення цього почуття - недостатнє фінансування державою соціальних послуг і пільг для малозабезпечених, відсутність суворого обліку адресності соціального захисту. Диференційований підхід повинен стати обов'язковим у соціальній роботі з людьми похилого віку. У багатьох країнах частка осіб, що досягли пенсійного віку, вже наблизилася до максимальної величини й у майбутньому, ймовірно, не зросте. Однак серед населення літнього і старого віку можуть з'явитися важливі зміни, наприклад, збільшиться число "старих", а число людей, що постаріли не більше ніж на 15 років після виходу на пенсію, знизиться. Важливо не змішувати всі групи людей третього віку, а розглядати кожну групу з розривом не більш 5-10 років. Тільки тоді можна одержати об'єктивні дані, що характеризують старих людей, що можуть бути використані для планування соціальної роботи в майбутньому. Неможливо прогнозувати, чи буде сучасне населення у віці 60 - 64 роки через 10 років схоже на групу, якій зараз 70 - 74 роки. Однак можна припускати, що неминучі зміни в організації соціальних служб і економіці вплинуть на зазначені вікові групи. Ці дані мають особливе значення для планування діяльності місцевих соціальних служб і установ охорони здоров'я. Наприклад, якщо стан здоров'я або фінансово-економічної забезпеченості в якій-небудь вибірці обстежених старих людей виявиться гірше, ніж в інших районах, то можна виділити конкретну проблему, що має безпосереднє значення саме для цієї місцевості, району, регіону. Можуть бути виявлені й інші, не настільки невідкладні, проблеми: демографічні прогнози в більшості районів вказують на те, що в наступному десятилітті підвищиться частка старих людей у групі літніх. Таким чином, якщо сучасна система соціальної допомоги і соціальної роботи відповідає потребам цього контингенту і такі служби зараз використовуються в максимальному обсязі, то в майбутньому дана система може виявитися неадекватною новим умовам, якщо не запланувати її розширення відповідно до росту чисельності даної групи населення. Ще більш гострою є необхідність одержання об'єктивних зведень для розумного планування і безпосередньої реорганізації соціальних служб у районах або регіонах, де зараз потреби швидко зростаючого числа старих, залежних від цих служб, не задовольняються повною мірою. Для прогнозування потреб у соціальному обслуговуванні і соціальній роботі важливе значення має динаміка росту чисельності осіб у віці від 75 років і більше, а не загальне збільшення числа людей у віці від 55 років. За даними Інститута соціальних досліджень, 80% осіб старше 75 років - це найбільш безпомічні люди і вони мають потребу в повній сторонній допомозі й обслуговуванні. Особливої уваги заслуговує і відношення самих людей похилого віку до тієї допомоги, що їм надають соціальні працівники. Практичний досвід і спеціально проведені дослідження дозволяють виділити кілька визначених стереотипів поведінки людей похилого віку: 1. часом неприйняття соціальної допомоги в повсякденному житті, недовіра до соціальних працівників, небажання бути залежними від чужих, сторонніх людей; 2. явні установки, прагнення і наполегливість в одержанні як можна більшої кількості послуг з боку соціальних працівників, покладання на останніх виконання всіх побутових обов'язків; 3. незадоволеність своїми життєвими умовами переноситься на соціальних працівників, з якими безпосередньо спілкуються; 4. соціальний працівник сприймається як об'єкт, що несе відповідальність за їхнє фізичне здоров'я, моральний і матеріальний стан. Звичайно, основна частина населення людей похилого віку, з якими ведеться соціальна робота в різних її видах, виражає свою вдячність соціальним працівникам, високо оцінює їхню працю. Однак є і недоброзичливе відношення, підозрілість, невдоволення послугами, що надаються. Іноді прибігають і до надмірного замилування, вихваляння соціального працівника, щоб домогтися від нього тих послуг, що не входять у перелік виконуваних обов'язків. Робота зі старими людьми у всіх країнах вважається однією з найважчих у всіх відношеннях: виникає розчарування осіб, що забезпечують догляд за ними. Щоб його уникнути, необхідна висока професійна підготовка, розуміння і знання психологічних особливостей людей похилого віку. Соціальним працівникам потрібно із самого початку готуватися до того, що в їхній роботі подяк буде значно менше, ніж підозрілості, необґрунтованих обвинувачень, а нерідко і незаслужених образ. Соціальні працівники повинні бути підготовлені до того, щоб бути терплячими й турботливими до будь-яких, навіть дуже примхливих і докучливих людей похилого віку. Не можна сприймати стару людину ізольовано, поза його життєвим шляхом. Навпроти, те, що він являє собою зараз, є відображенням багатоаспектного становлення особистості. Біографія кожної старої людини являє собою відображення вдалої або невдалої долі, можливо, зламаного життя. Саме головне - кожна стара людина є особистість і як особистість має найбільше значення. Особистість - серцевина людського буття, його почуттів, переживань і дій. Особистість визначає і поведінку людини в процесі старіння. Кожна людина унікальна у своєму "Я" і ніяк не може бути підмінена іншою людиною, і в такому вигляді іншої людини не існує. Самоцінність людини повинна бути збережена цілком, вона повинна бути неподільною. Людина вступає в контакти з іншими людьми, створює з ними тривалі або короткочасні зв'язки, підтримує їх або відкидає; у ході цих контактів виникає приязнь або ворожість, довіра або недовіра. На третьому етапі, тобто в старості, у людини з'являється шанс, якщо він правильно переборює цей віковий поріг, знову придбати загублену гармонію, причому на більш високому рівні.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.003 сек.) |