Перший тріумвірат

Боротьба за владу, у якій армія брала активну участь, придушення повстань рабів сприяли зростанню впливі воєначальників. Один з них – Гай Юлій Цезар (102(100)-44 рр. до н.е.) свою політичну діяльність почав як оборонець республіканських традицій, що забезпечило йому повагу плебеїв. Проте в 60 р. до н.е. Цезар уклав угоду з Гнеєм Помпеєм і Марком Крассом про захоплення і розподіл влади та боротьбу з сенатом. Цей союз дістав назву першого тріумвірату.

У 59 р. до н.е. Цезаря було обрано консулом. Через рік він, за підтримки інших тріумвірів, був призначений намісником у приєднану до Риму, але невпокорену провінцію Галлію (територія сучасної Франції) строком на п'ять років. Цезар жорстоко придушив кілька повстань галлів. Легіони Цезаря знищували загони повстанців, взятих у полон галлів продавали в рабство, спалювали їхні домівки. Але остаточно підкорити мужніх галлів не вдавалося.

У 56 р. до н.е. тріумвіри дали згоду на те, щоб Цезар ще п'ять років залишався намісником у Галлії. У 52 р. до н.е., перемігши у запеклій боротьбі галльських повстанців, очолюваних вождем Верцингеторигом, Цезар остаточно підкорив Галлію. Зміцнивши свою владу, він дійшов до Ла-Маншу і навіть зробив кілька спроб підкорити племена бриттів на Британських островах.

Поняття і терміни

Тріумвірат – союз трьох впливових полководців з метою захоплення влади.

Майже одноособовий правитель на підкорених землях, Цезар мав багату казну і 10 легіонів відданих йому, добре навчених, загартованих воїнів, що упродовж багатьох років поділяли з ним усі труднощі походів.

У 53 р. до н.е. загинув Марк Красс під час розпочатої ним війни з могутньою парфянською державою. Із союзу трьох лишилися Цезар і Помпей.

Особа

Гней Помпей у 67 р. до н.е. за дорученням сенату розпочав війну проти піратів. Маючи 500 кораблів і 120 тис. війська, він розподілив свої сили й одночасно напав на всі центри піратів. За 40 днів йому вдалося блискавичним ударом знищити піратство на заході Середземного моря. Остання битва сталася в головному гнізді піратів – Кілікії. 10 тис. Їх загинуло і 20 тис. потрапило в полон.

Зріст латифундій, де широко використовувалася найдешевша рабська праця, означав розорення десятків тисяч дрібних власників, які просто не витримували конкуренції. В самому Римі розгорнувся широкий демократичний рух на захист інтересів бідноти. Він відомий під іменем руху братів Гракхів. Тіберій Гракх походив з відомого плебейського роду Семпроніїв. У 133 р. дон. є. був обраний народним трибуном і виступив з власним аграрним законопроектом, в якому пропонував встановити обмежувальну норму земельних володінь - не більше 1000 югерів (югер = 1/4 га) на сім'ю. Надлишки мали бути конфісковані і розподілені між біднішими громадянами по 30 югерів. Метою реформи мало стати відновлення розореного селянства і збереження римської військової могутності, оскільки основою цієї могутності була саме селянська армія. Коли трибун Марк Октавій наклав трибунське вето на законопроект Тіберія Гракха, останній добився від трибутних зборів відсторонення Марка Октавія від посади трибуна. До складу комісії для проведення реформ були обрані Тібе-рій Гракх, його брат Гай та його тесть Аппій Клавдій. При проведенні реформи Тіберію Гракху довелося кілька разів порушувати закони: відсторонити Октавія, затверджувати закон про субсидії для дрібних землевласників через народні збори, а не через сенат, і, нарешті, виставляти свою кандидатуру на другий строк. Під час цього виставлення в народному зібранні відбулося зіткнення. Тіберій Гракх і 300 його прихильників були убиті, а тіла їх скинуті у Тібр.

У 123 р. до н. е. народним трибуном був обраний брат Тіберія Гракха - Гай, налаштований ще більш революційно. Щоб отримати симпатії найбідніших верств населення, Гай провів так званий хлібний закон, згідно з яким хліб з державних запасів продавався за зниженими цінами. В інтересах мас був проведений закон Гая Гракха про вивід ряду колоній - на південь Італії та на місце зруйнованого Карфагену. Земельний фонд навколо Риму уже був вичерпаний, і тому ця пропозиція була своєчасною. Гай зумів добитися свого переобрання на пост трибуна вдруге (122 р. до н. е.) і виставив власну кандидатуру на третій строк (на 121 р. до н. е.). Вороги Гракха з числа сенаторів намагалися використати проти нього дві обставини - вивід колонії на місце Карфагену (ці землі вважалися підданими прокляттю) і законопроект Гая про надання прав громадянства Риму італікам (тоді б вони могли претендувати на усі види військової здобичі не менш, ніж римляни).

Прихильники Гая Гракха укріпилися на Авентінському пагорбі. Але ворогам вдалося взяти цей табір штурмом. Гай Гракх загинув, а разом з ним було перебито ще 3000 його прихильників. Однак революційний рух італійського селянства і міської бідноти набирав дальшого розмаху. Це був рух за землю, за політичні права, за загальну демократизацію суспільного ладу.

Вже в 111 р. до н. е. був прийнятий закон Торія, який поклав початок приватизації земельного фонду (до цього земля традиційно вважалася суспільною власністю). Наділ, не більший за 30 югерів оранки, став вважатися приватною власністю. Введення землі в оборот при-швидчувало процеси класового розшарування, а отже, і загострювало класову боротьбу.

Під час війни з нумідійським царем Югуртою Рим опинився на грані військової поразки. З півночі розпочався натиск племен галльського і германського походження - кімврів і тевтонів. Полководець Гай Марій урятував Рим, але для цього йому довелося змінити соціальний склад армії - у військо були допущені неімущі пролетарі. Зрозуміло, що включення цих шарів суспільства до складу збройних сил спричинило збільшення їхньої ролі і впливу у суспільному житті Риму.

У 100 р. до н. е. трибун Сатурній провів закон про роздачу земель солдатам Марія і про нове зниження цін на хліб. Трибун Лівій Друз 91 р. до н. е. виступив із законопроектом про надання громадянських прав італікам. Це намагався зробити ще Гай Гракх, адже італіки (жителі Італії, негромадяни Риму) складали понад 2/3 римського війська. Лівій Друз був убитий, що послужило сигналом для початку так званої союзницької війни (90-88 pp. до н. е.). Рим опинився у надзвичайно складному становищі і був змушений піти на поступки. Усі італіки отримали права римського громадянства. Нові громадяни були приписані до 8 (з 35) триби, тобто в трибутних зборах «старі» громадяни Риму ще зберігали свій вплив, але виключне становище римської міської общини уже було підірване. Крім того, відбулося переродження армії: після завершення громадянської війни вона перетворюється на самостійну силу.

Виступ проти влади Риму понтійського царя Мітрідата VI (121-63 pp. до н. е.) призвів до втрати Римом Боспору, Колхіди, Малої Вірменії. За його сигналом у різних містах Малої Азії в один день було перебито 30000 римських громадян. Розвиваючи успіх, Мітрідат зі своїми військами зайняв Грецію. Консулом на 88 р. до н. е. був обраний Луцій Корнелій Сулла (138-78 pp. до н. е.). За три роки війни у Греції він зумів завдати поразки Мітрідату, був підписаний вигідний для Риму мир.

Навесні 83 р. до н. е. Сулла висаджується зі своєю армією на півдні Італії і починає новий етап громадянської війни - проти консулів Цін-ни і Марія. У 82 р. до н. е. утверджується одноосібна безстрокова диктатура Сулли. Для розправи зі своїми противниками Сулла вводить проскрипції - особливі списки людей, що оголошувалися поза законом. Убивця осіб, занесених у проскрипції, отримував винагороду від диктатора. їхні раби підлягали звільненню. Спроба переховувати занесеного у ці списки каралася смертю. Таким чином було знищено понад 100 сенаторів і 2500 вершників. Сулла провів у життя ряд антидемократичних законів, зокрема Сенат отримав нові права, включаючи судові. Компетенцію народних зборів різко обмежили. Трибуни позбавлялися політичних функцій. Однак уже в 79 р. до н. е. Сулла тяжко захворів і зрікся влади. Республіканську конституцію було повернено, але ненадовго.

Поиск по сайту: