 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Категорії економічної соціології
Як і кожна наука, економічна соціологія має власний категоріально-понятійний апарат, який використовується для опису і пояснення об'єктів дослідження. Погляд на економіку як на соціальний процес обумовлює багаторівневу систему категорій економічної соціології. Структуру найголовніших із них утворюють загальнонаукові і загальносоціальні, специфічні категорії і поняття.
Загальнонаукові категорії («структура», «функції», «процес», «механізм», «елемент», «зв'язок», «стійкість», «мінливість», «розвиток» тощо) запозичені із загальної методології і відображають зміст процесів, що відбуваються на межі економіки і суспільства. В економічній соціології вони використовуються як засіб опису економічної і соціальної сфер, соціального механізму регулювання економіки й окремих соціальних механізмів, для виокремлення й аналізу специфічних «підсистем» суспільства (соціально-територіальної, соціально-професійної, соціально-управлінської тощо).
Загальносоціальні категорії мають міждисциплінарний характер. Вони запозичені економічною соціологією з різних наук соціально-економічного та гуманітарного напрямів, зокрема з економічної теорії («власність», «продуктивні сили», «виробничі стосунки»», «засоби виробництва», «розподіл», «обмін», «споживання» тощо); філософії («суспільна свідомість», «суспільні відносини»); соціальної психології («колектив», «особистість», «мотивація», «ідентифікація», “адаптація», «конформізм», «конфліктність» тощо); соціології (взаємодія, соціальна група, соціальна структура, соціальна організація, соціальна мобільність, соціальний статус, соціальна роль, соціальний престиж); соціології праці (зміст, характер, умови праці, ставлення до праці, трудова поведінка, мотивація праці тощо).
Специфічні категорії економічної соціології виникли і розробляються у межах економічної соціології і відображають її бачення суспільного життя. Такими категоріями є: «соціальний механізм регулювання економіки», «соціальні механізми регулювання соціально-економічних процесів», «економічна свідомість», «економічне мислення», «економічна культура», «економічний інтерес», «соціально-економічний стереотип», «економічна поведінка».
Основні категорії економічної соціології потребують окремого розгляду.
1. Економічна сфера — цілісна підсистема суспільства, головним призначенням якої є виробництво, розподіл, обмін, споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.
Вона охоплює багато складних підсистем, які утворюють сектори економіки: первинний (промисловість); вторинний (сільське господарство); третинний (послуги). Взаємодія підсистем відбувається завдяки перетину їх функцій, через взаємодію їх соціальних інститутів та організацій. Економічна сфера взаємодіє з політикою, культурою, освітою, побутовими послугами та іншими елементами системи. Вона виконує в суспільстві генетичну, ціннісно-нормативну, виховну, інтегративну, регулятивну, творчу, адаптаційну функції.
2. Соціальна сфера економічної життєдіяльності суспільства — сфера підтримання життя, задоволення різноманітних людських потреб привласненням матеріальних умов існування та життєдіяльності.
Йдеться про привласнення (засвоєння й оволодіння) предметно-речових засобів (матеріальних, духовних, інформаційних) і умов відтворення людини (природних, територіальних, соціальних, культурних).
Для розуміння соціальної сфери важливе те, що ці соціальні процеси відбуваються між індивідами, групами, спільнотами, які мають у суспільстві різний соціально-економічний статус (високий, середній, низький), займають різне місце у суспільній організації праці (керівники і підлеглі), різняться за відношенням до власності (підприємці, наймані працівники), засобів виробництва (фізична і розумова праця), джерелами (прибуток, заробітна плата, пенсія) і рівнем доходів (багаті, бідні, злиденні) тощо. У цьому розумінні соціальна сфера віддзеркалює найважливіший аспект суспільного життя — соціальну нерівність.
На межі економічної і соціальної сфер внаслідок їх взаємодії виникають соціально-економічні процеси, ядром і суб'єктом яких є людина — особистість як елемент соціальних спільнот (професійних, демографічних, територіальних, етнічних та ін.), включена у систему економічних і соціальних відносин (діяльність щодо виробництва, розподілу, обміну матеріальних цінностей), а також міжгрупові соціальні взаємодії.
3. Соціально-економічні відносини — відносини між людьми, групами людей щодо матеріальних речей, обставин, проблем: виробництво, розподіл, обмін, володіння, використання, споживання.
У системі соціально-економічних відносин можна виокремити чотири великі групи.
1) виробничі відносини, які виникають у процесі виробництва матеріальних засобів до життя (відносини власності на засоби і результати виробництва; відносини між різними соціальними групами, які посідають неоднакове місце у виробництві; організаційно-управлінські і технологічні відносини);
2) розподільчі відносини, що виникають з приводу розподілу в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення. Ці канали доступу і способи привласнення нерівноцінні, тому сутність розподільчих відносин полягає у забезпеченні соціальним суб'єктам найрізноматніших позицій у системі розподілу соціальних благ. Окремої сфери, яка б концентрувала розподільчі відносини, не існує. Ці відносини безпосередньо вплетені у виробництво, обмін, споживання;
3) обмінні (купівлі-продажу, попиту-пропозиції) відносини. Такими є переважно ринкові відносини між продавцями, покупцями і посередниками. Сферою відтворення цих відносин є система торгівлі, комерції, бізнесу. Як правило, обмінні відносини опосередковуються грішми, грошовим способом привласнення, рідше відбувається прямий обмін продуктами (бартерна торгівля);
4) відносини у сфері споживання, які виникають задля задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів. Це практичне, цілеспрямоване, зумовлене потребами ставлення індивідів до засобів задоволення своїх потреб, інтересів, що передбачає їх наявність й уміння користуватися ними.
Загальною ознакою соціально-економічних відносин є суб'єктність — наявність носія, котрий їх створює, реалізує, підтримує, регулює, психологічно забарвлює, наділяючи їх суб'єктивним сенсом (мотивацією, метою, емоціями, оцінками тощо).
Основними соціальними функціями економічних відносин є а) забезпечення й обслуговування руху матеріального багатства в суспільстві (вироблення, використання і повернення його у природу), б) відтворення й утвердження людини як носія суспільних відносин, в) майнове розшарування суспільства, г) організація і стабілізація спільного життя людей.
Зміст економічних відносин становлять відповідні діяльність і поведінка людей, що є виявом їхнього економічного життя. Тому їх зміст розкривається через категорії «економічне життя», «економічна діяльність», «економічна поведінка».
4. Економічне життя відбувається переважно в економічній сфері суспільства, де люди взаємодіють насамперед як економічні суб'єкти, наділені певними інтересами, цілями. Рушіями його є економічні інтереси індивідів, груп, об'єднань.
Економічне життя — частина суспільного життя, пов'язана з конкретно-історичною, свідомою, предметною і цілеспрямованою економічною діяльністю людей щодо виявлення, узгодження, реалізації їх соціально-економічних інтересів у процесі господарської діяльності, виробництва матеріальних благ і послуг, ведення домашнього господарства.
Економічне життя суспільства охоплює соціальні суб'єкти, їх потреби та інтереси, відносини й діяльність, економічні інтереси і норми, свідомість і культуру тощо. Воно виявляється в багатоманітних формах: виробленні й реалізації соціально-економічних програм, соціально-економічного курсу, організуванні та функціонуванні економічних систем, економічних інститутів і норм, які впливають на соціально-економічну активність людей, тощо.
Економічне життя обумовлюється насамперед економічними і соціальними чинниками. Воно тісно пов'язане з найрізноматнішими формами економічної діяльності й економічної поведінки.
5. Економічна діяльність — сукупність дій, актів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей.
Відображаючи суб'єктивну сторону економічної діяльності, економічна поведінка об'єднує всі форми активності (вчинки, дії тощо), які супроводжують діяльність щодо реалізації економічних інтересів.
6. Економічна поведінка — система цілеспрямованих, взаємопов'язаних дій і вчинків, що їх здійснюють люди в соціальній і економічній сферах.
Відбувається вона під впливом їх особистих і групових інтересів для задоволення своїх потреб; спрямована на ініціативне (добровільне, самостійне) виробництво різноманітних товарів і послуг, зорієнтована на одержання користі (вигоди, винагороди, прибутку) від їх обігу; обумовлена об'єктивними процесами, економічними інтересами та економічним мисленням. У кожному історичному періоді розвитку суспільства економічна поведінка наповнюється якісно новим змістом.
Поширеними видами соціально-економічної поведінки є:
а) демографічна поведінка (пов'язана зі збереженням і відтворенням життя);
б) міграційно-мобільна поведінка (виявляється у зумовлених особистими інтересами переміщеннях працівників між сферами зайнятості, галузями, підприємствами, регіонами, населеними пунктами);
в) поведінка у сфері освіти (виражається у виборі професії, форм спеціального навчання, способів підвищення кваліфікації, ефективності засвоєння знань);
г) професійно-трудова поведінка (характеризується ставленням до праці, дисципліною, якістю праці, відповідальністю, творчою ініціативою);
ґ) особистісно-господарська поведінка (виражає суб’єктивний аспект діяльності населення у приватному секторі економіки);
д) господарська поведінка (участь працівників в управлінні трудовою діяльністю, залучення їх до розпорядження фондом робочого часу і засобами виробництва, розподілу матеріальних благ у виробничих колективах);
е) інноваційна поведінка (система дій і вчинків у процесі впровадження нововведень. Характерними для неї є цілеспрямованість, умотивованість, цілісність, ефективність, організованість тощо).
Економічна поведінка працівників впливає майже на всі елементи економіки. Одні її типи пов'язані з підвищенням їх творчої ініціативи, трудової активності, пошуком резервів виробництва, інші — зі зниженням продуктивності праці, диспропорціями, уповільненням розвитку.
Соціальне регулювання поведінки працівників передбачає певний рівень економічної культури суспільства, виробників, споживачів, управлінського персоналу.
7. Економічна культура — стала система цінностей, норм, стереотипів поведінки, культурних еталонів, традицій, звичаїв та умінь, які регулюють економічну поведінку людей і відтворюють домінуючі в суспільстві зразки, моделі соціоекономічної діяльності.
Економічна культура охоплює лише ті цінності, норми, потреби, які виникають з потреб економіки і суттєво впливають на неї. Вона більше, ніж інші види культур, орієнтована на управління поведінкою людей, спонукає їх до певних дій.
Економічна культура виконує такі функції:
—соціальної пам'яті (виокремлює цінності і норми, необхідні для подальшого розвитку економіки);
—регулюючу (є одним із механізмів управління соціально-економічною поведінкою);
—акумулюючу (накопичує еталони економічної діяльності, інноваційної активності, наприклад, забезпечує збереження традицій економічної взаємодопомоги, освоєння кращих елементів прогресивних трудових моделей тощо);
—транслюючу (передає цінності та норми, які є основою трудового процесу, процесів споживання, розподільчих та інших економічних дій і відносин);
—креативну (оновлює цінності і норми, що регулюють розвиток економіки, презентує нові економічні уявлення, нові зразки поведінки).
Зміни в економічній культурі відбуваються повільно, під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів.
До внутрішніх факторів відноситься економічна свідомість, яка ґрунтується на систематизованих наукових знаннях, свідомому використанні соціально-економічних законів.
8. Економічна свідомість — погляди, потреби, інтереси, ідеї, уявлення і переконання стосовно економічних процесів і явищ, ставлення до власності тощо.
З економічною свідомістю пов'язане економічне мислення, яке ґрунтується на економічній практиці.
9. Економічне мислення — система поглядів індивіда на закономірності економічного розвитку, сутність економічних явищ, процесів і причини їх виникнення; діалектичне поєднання і взаємодія економічних знань, ідей, теорій тощо в економічній системі.
Економічне мислення є структурним елементом мислення людини взагалі. Зміст економічного мислення людини залежить від типу існуючих суспільних відносин (економічних, соціальних, політичних, культурних), особливостей законодавчої бази, умов її життя, місця у соціальній структурі та ін. Визначальним його фактором є характер існуючих відносин власності. Правильне економічне мислення забезпечує раціональне управління діями людини на робочому місці, підприємством (об'єднанням), галуззю, національним господарством.
Залежно від творчого потенціалу економічне мислення може бути шаблонним (ухвала рішення на рівні здорового глузду) і творчим (вироблення нових методів у розв'язанні завдань, досягнення мети, критичний підхід до існуючих економічних форм тощо). Економічне мислення перебуває у діалектичній взаємодії з економічною практикою, взаємообумовлюючись і взаємозбагачуючись. Визначальним чинником цієї взаємодії є економічна практика. Економічне мислення не менш активно впливає на практику, стимулюючи економічну діяльність людей, реалізуючись у ній.
Пізнанню корінних стимулів економічної діяльності й економічної поведінки людей сприяє розкриття їх економічних інтересів.
10. Економічні інтереси — усвідомлені економічні потреби людей, колективів, соціальних верств і класів, об'єктивні спонукальні мотиви їх економічної діяльності, зумовлені їх місцем у суспільному поділі праці, еволюцією відносин економічної власності та управління нею.
Економічні інтереси спонукають людину (групу, спільноту) до певної соціально-економічної діяльності, сприяють узгодженню взаємодії індивідів, груп, верств, відображають роль конкретних суб'єктів у системі суспільного поділу праці, є рушійною силою розвитку економічних відносин. Вони є об'єктивними, належать реальним суб'єктам економічних відносин, їх структура настільки різноманітна, наскільки різноманітні суб'єкти господарських відносин. Вони змінюються із зміною ролі їх носіїв у суспільному поділі праці.
Економічні інтереси є найконкретнішою формою вияву відносин економічної власності. Відповідно до основних типів власності (приватної, колективної, суспільної) розрізняють індивідуальні (особисті), колективні та суспільні економічні інтереси.
11. Економічна соціальна роль — виконувані соціальними суб'єктами функції, обумовлені їх місцем у системі економічних відносин, пануванням певного типу економічних відносин.
Економічні ролі залежать від системи власності, методів управління економікою, умов економічної мобільності тощо. Аналіз економічних ролей різних соціальних суб'єктів пов'язаний зі з'ясуванням категорії «економічна активність».
12. Економічна активність — вияв індивідуальності, самореалізації особистості у сфері виробництва, обміну і споживання, рівень її економічної взаємодії із зовнішнім середовищем.
Цілісне пізнання взаємодії економічної і соціальної сфер суспільного життя, соціально-економічних відносин, економіки як соціального інституту можливе за комплексного використання категорій економічної соціології.
Поиск по сайту: