Правове регулювання соціальної роботи (соціального забезпечення)

Право людини на соціальне забезпечення є одним з основних і невід’ємних прав людини. Воно закріплено в ряді міжнародних актів: у ст. 26 Загальної декларації прав людини 1948 року і ст. II Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1996 року.

Основна сутність соціального забезпечення виявляється в його функціях: соціально-реабілітаційній (спрямована на підтримку й відновлення суспільного статусу громадян, що є найбільш соціально слабкою групою населення; економічній (полягає в повній або частковій компенсації втраченого джерела засобів існування, наданні мінімальної грошової й натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам, а також у наданні безкоштовних медичних, транспортних та інших соціальних послуг); політичній (сприяє послабленню соціальної напруженості в суспільстві, яка виникає в результаті збільшення соціальної дистанції між різними групами населення й надмірними відмінностями в рівні життя); демографічній та інших.

Політологія соціальної роботи

Спільне у змісті політології та соціальної роботи полягає в пошуку шляхів до солідарності.

Політолог, який аналізує соціальну політику йсоціальну роботу, і соціальний працівник, який визначає політичні підстави своєї діяльності, виділяють ті ж самі напрямки:

· політико-історичний порівняльний аспект (моменти політики, у межах яких особлива увага звертається на проблему соціальної рівності як стимул згуртування нації перед серйозними випробуваннями, коли виникала й посилювалася солідарність щодо підтримки гідного рівня життя всіх співвітчизників);

· аспект аналізу ідейно-політичних цінностей, що відбиваються в ідейному протиборстві трьох великих течій сучасності (лібералізму – пріоритет свободи, соціалізму –пріоритет рівності, консерватизму – пріоритет порядку). Три названі цінності: свобода, рівність, солідарність – універсальні прояви справедливості (“Тренди справедливості”);

· масово-політичний аспект. Він пов'язаний з тим, що все більше людей відчувають свою нестабільність у цьому світі. У результаті цього вони включаються в політологію соціальної роботи;

· політико-соціологічний і практично-політологічний аспекти. Тут маються на увазі різноманітні ініціативи та зміст соціальної політики, у яких підкреслюється необхідність підтримки соціальної рівності в поєднанні зі свободою, що дає шанси на участь і розвиток також і “слабким” верствам.

Екологія соціальної роботи

Екологічна наука сьогодні охоплює весь навколишній світ людини.

Предметом соціальної екології, екології соціальної роботи є такі проблеми-завдання: психологічні проблеми особистості, людина і воєнні конфлікти, екологія мови, екологія моралі, екологія культури, екологія нації.

Уперше термін “екологія” вжив у 1886 році німецький біолог Е. Геккель, утворивши його від грецьких слів – будинок, житло і думка. При цьому він розумів під екологією науку, що вивчає розподіл і різноманітність організмів, соціологію й економіку тварин. У наш час проблеми екології стали невід'ємною частиною соціальної роботи і як теорії, і як практики. Соціальна робота і тепер, і в майбутньому неминуче стосується й буде стосуватися екологічних проблем у зв'язку з тим, що екологічна обстановка безпосередньо впливає на соціальний добробут людей. Наскільки є несприятливою екологічна обстановка, настільки вищим є відсоток психічних та інших видів захворювань, тим вище відсоток людей з аномальними відхиленнями, які не спроможні до самостійного соціально-адекватного існування й потребують соціальної опіки й захисту з боку держави й соціальних працівників.

Достатньо навести один вражаючий приклад (і таких прикладів багато). Тільки в країнах СНД сформувалося близько 300 ареалів гострих екологічних ситуацій, що займають площу майже 4 млн. кв. км, тобто ледве не 20% території, де мешкають 26% усього населення, або 39% городян.

Таким чином, соціальна політика держави повинна бути спрямована на створення умов для підтримки екологічної рівноваги на території країни, на зниження чинників екологічного ризику в неблагополучних в екологічному аспекті регіонах, на надання соціальної, медичної, психологічної підтримки й допомоги тому контингенту населення, що мешкає в зонах “екологічного лиха”.

Аксіологія й етика соціальної роботи

В аксіологічому плані для сучасної соціальної роботи так само, як і раніше, характерне прагнення до добробуту людини, до соціальної справедливості й гідності індивіда. У цьому полягає аксіологія соціальної роботи.

Основа цінностей соціальної роботи полягає в тому, що вона спрямована на надання допомоги, підтримки, захисту всіх людей, особливо “слабких” соціальних груп, що відчувають потребу в процесі своєї життєдіяльності. Це позначає, що підхід до життя кожного індивіда як вищого ціннісного виміру доповнюється розумінням того, що саме це життя повинно бути гідним людини.

Ціннісний підхід визначає відповідну етику соціальної роботи. Зазначена етика закріплена в понятті етичного кодексу. Найбільш відома декларація про цінності етики, якою керуються всі соціальні працівники, – це “Кодекс етики Національної Асоціації соціальних працівників”, прийнятий у США в 1997 р. У Кодексі сформульовані принципи, що формують особистість соціального працівника, його специфічний підхід до оволодіння професією і принципи, що стосуються його стосунків з окремими людьми або групами:

· спеціаліст із соціальної роботи повинен займатися соціальною практикою (відомо і припустимо, що в багатьох галузях науки є “теоретики” і є “практики”; у соціальній роботі повинна бути забезпечена кваліфікована єдність і того й іншого);

· соціальний працівник повинен використовувати себе усвідомлено (первинним інструментом соціальної роботи є сам соціальний працівник);

· соціальний працівник повинен дотримуватися професійної об'єктивності (зберігання нейтралітету в оцінці проблематики клієнта, при якому не виявляється байдужість і незацікавленість у його потребах);

· соціальний працівник повинен поважати людську несхожість (урахування всього різноманіття сприйняття життя клієнтів, толерантність стосовно них);

· соціальний працівник повинен домагатися особистого й професійного росту. Соціальна робота – найскладніший комплекс науки, практики, суспільних відносин, професій. Не знаючи й не уміючи використовувати цей комплекс, соціальний працівник ніколи не зможе домогтися ефективних результатів у своїй роботі;

· соціальний працівник повинен усвідомлено застосовувати конкретні знання й навички в конкретних ситуаціях: повного знання про клієнта не може бути ніколи; разом з тим необхідно прагнути того, щоб допомога ґрунтувалася на об'єктивних знаннях, необхідних для надання допомоги. При цьому головним джерелом інформації виступає сам клієнт;

· соціальний працівник повинен займатися цілісною особистістю (на відміну від більшості соціальних (суспільних) професій, що вивчають і “експлуатують” особистість по частинах, теорія і практика соціальної роботи мають справу з особистістю в цілісному її розумінні). Соціальна робота є унікальною серед професій, оскільки спрямована на людину цілісну – її біологічний, психологічний, соціальний і духовний стан;

· соціальний працівник повинен надавати клієнту сучасне бачення проблем (об'єктивний прогноз убік клієнта, який здатен пробудити в нього установку діяти в інтересах досягнення бажаних соціальних результатів);

· соціальний працівник повинен з гідністю вести ділові стосунки з клієнтом (запобігання нав'язування своїх пристрастей або стандартів, почуття власної гідності стосовно клієнта, поєднане з почуттям об'єктивного визнання прав, обов'язків і суб'єктивної думки клієнта);

· соціальний працівник повинен базуватися на знання можливостей клієнта (клієнт – особистість, що має відповідний досвід життя. Цей досвід впливає й визначає його суб'єктивне ставлення до світу й самого себе. Розуміння “досвіду” клієнта у вирішенні його насущних проблем і становить собою “знання можливостей клієнта”);

· соціальний працівник повинен залучати клієнта до максимального вирішення своїх проблем (працювати не за або замість нього, особистість створює сама себе);

· соціальний працівник повинен сприяти максимальному самовизначенню клієнта (соціальний працівник повинен керувати процесом надання допомоги, а не клієнтом);

· соціальний працівник повинен допомогти клієнту набути навичок самостійного управління проблемними ситуаціями, що виникають (робіть для клієнта те, що він може зробити для себе сам);

· соціальний працівник повинен працювати з клієнтом конфіденційно (відомості про клієнта соціальної роботи не можуть бути розголошеними, за винятком особливих правил, позначених у Карному праві й ряді інших);

· необхідність говорити правду (право клієнтів на отримання достовірної інформації про справи, пов'язані з їхнім станом і благополуччям).

Поиск по сайту: