Міжнародна торгівля. Зовнішньоторговельна політика держави. Торговельний баланс

Історично найпершою економічною формою зв’язків між країнами була торгівля, яка зародилась у глибоку давнину. Першими об’єктами обміну були надлишки тих благ, що утворювались у сусідніх племенах, окремих сім’ях чи осіб. Поступово процес обміну ставав регулярним і починав охоплювати території спочатку цілих держав, а з часом виходити за їх межі, тобто набувати форми міжнародного обміну.

У ХІХ ст. він дістає ознак світового ринку, в якому беруть участь майже всі цивілізовані (розвинуті) держави.

Світовий ринок — це система відносин між суб’єктами світового господарства з приводу пропозиції та попиту, купівлі та продажу товарів і послуг.

Світова торгівля – форма МЕВ, що ґрунтується на глибокому МПП, спеціалізації певних країн на виробництві окремих товарів та послуг згідно з їхнім техніко-економічним рівнем, природними, географічними та іншими умовами.

Необхідність зростання світової торгівлі зумовлена рядом причин:

· По-перше, розвитком національних товарних виробництв і обміну.

· По-друге, триваючою нерівномірністю розвитку окремих країн і галузей суспільного виробництва, який властивий ринковому господарству.

· По-третє, зростання тенденції постійного розширення виробництва з метою отримання прибутку, яка властива країнам з ринковою економікою. Прагнення до отримання прибутку і порівняно вузькі рамки національних ринків для реалізації продукції змушують корпорації, компанії, підприємства виходити за межі свого ринку, що в результаті призведе до пошуків зовнішніх ринків. Наприкінці XX століття значення зовнішніх ринків для різних країн суттєво зросло. Для ряду промислових країн потрібні ринки для нового асортименту товарів, устаткування, нових технологій.

Враховуючи виняткове значення зовнішньої торгівлі, кожна країна проводить власну торговельну політику, яка спрямована на зміцнення своїх позицій у світовій торгівлі та підвищення її ефективності (корисності) для своєї країни. Тому держави законодавчо встановлюють певні правила (закони) та умови зовнішньоторговельних відносин.

Історично сформувалися два протилежні види такої політики: протекціонізм і вільна торгівля.

Протекціонізм (від лат. protectіo — прикриття, захист) — це політика держави, спрямована на захист внутрішнього ринку від зовнішніх конкурентів (обмеження імпорту), а часто навіть і на завоювання зовнішніх ринків. Вона проводиться з метою захисту національної економіки від іноземної «інтервенції» товарів і стимулювання розвитку вітчизняного виробництва, яке здатне замінити імпортні товари. Ця політика значною мірою поповнює державну казну додатковими грошовими надходженнями від мита та інших зборів.

Загалом інструменти політики протекціонізму поділяються на тарифні і нетарифні. Тарифні заходи зовнішньоекономічної політики держави безпосередньо пов’язані з митними зборами. Мито — це кошти, що виконують функцію податку, котрий стягується за перетин товаром митного кордону і котрий при цьому підвищує ціну імпортованих (чи експортованих) товарів, впливаючи таким чином на обсяг і структуру зовнішньоторговельного обороту.

Нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі безпосередньо спрямовані на коригування експортно-імпортної діяльності з метою захисту від зовнішніх конкурентів певних галузей (видів діяльності, товарів) національного виробництва. Згідно з прийнятою в ООН класифікацією нетарифні заходи поділяються на три категорії: перша — зовнішньоторговельні заходи, які націлені на пряме обмеження імпорту з метою захисту від конкурентів національного виробника; друга — заходи адміністративного характеру: митні формальності, технічні стандарти і норми, санітарні та ветеринарні вимоги та вимоги до упаковки, маркировки продукції тощо; до третьої категорії прямих заходів щодо регулювання експортно-імпортних потоків належать ліцензування та квотування. Ліцензування передбачає, що держава через спеціально уповноважені відомства видає дозвіл на зовнішню торгівлю відповідними товарами, які включені в списки ліцензованих при експорті та імпорті. Квотування — це обмеження за вартістю чи кількістю експорту або імпорту певних товарів на відповідний термін.

На противагу цьому політика вільної торгівлі має своєю метою відкрити внутрішній ринок, тому не обмежується жодними протекціоністськими бар’єрами. За такої політики країна практично не стягує мита, не встановлює будь-яких кількісних або інших обмежень на зовнішньоторговельний оборот. Політику вільної торгівлі проводять країни з високою ефективністю національного господарства, що дає можливість національним підприємцям витримувати іноземну конкуренцію.

Нині міжнародна торгівля — це широкий «проспект» з двостороннім рухом зустрічних потоків товарів: експорту та імпорту. Експорт — вивезення (продаж) товарів, послуг (а також капіталів) за кордон для реалізації на зовнішніх ринках. Імпорт — придбання (купівля) в іноземного контрагента товару, платних послуг, кредитів, інвестицій та ввезення їх з-за кордону. Загальна сума експорту та імпорту товарів (послуг) складає зовнішньоторговельний оборот.

Торговельний баланс – статистичний звіт, у якому віддзеркалюються платежі з експорту, імпорту та реекспорту товарів за певний проміжок часу.

Різниця між вартісними обсягами експорту та імпорту складає торговельне сальдо (від іт. sаldo — розрахунок, залишок). Воно буває позитивне і від’ємне. Так, коли вартість вивезених товарів перевищує вартість ввезених, сальдо буде позитивним (або активним), за зворотного співвідношення — від’ємним (пасивним). Пасивне сальдо негативно позначається на економічному стані країни та її зовнішньоекономічних позиціях. Для його покриття країна має виплатити країнам-контрагентам відповідні грошові кошти готівкою (золотом або конвертованою валютою) чи отримати кредит від країн-постачальників або від інших банківських установ.

Поиск по сайту: