соціологічна структура особистості, найважливіші критерії аналізу особистості

Семінар №4

1)особистість як суб`єкт соц. відносин

Особистість як суб'єкт соціальних відносин передусім характеризує її автономність, певною мірою незалежність від суспільства. Особистісна незалежність пов'язана з наявністю внутрішнього світу особистості — потреб, інтересів, мотивів, соціальних установок, ціннісних орієнтацій, які визначають її поведінку в суспільстві. Головним елементом, який визначає активність особистості в суспільстві, є потреба, яка трактується як необхідність у тому, що потрібно для життєдіяльності організму насамперед, та для розвитку особистості.

Потреби розглядають також і як глибинні, неусвідомлені настанови людини щодо самозбереження та самозабезпечення власної цілісності: біологічної та соціальної. Потреби тварин мають більш-менш стабільний характер і обмежені біологічними необхідностями. Потреби людини складніші, постійно розвиваються протягом життя. Людське суспільство через виробництво і сферу послуг створює щоразу нові й нові предмети потреб, які викликають у людей нові й нові потреби.

Розглянемо характерні особливості потреб як стану об'єктивної необхідності, що переживається людиною. Перша особливість потреб - їхній конкретно-змістовний характер. Потреби людини завжди предметні за змістом, тобто кожна потреба має свій чітко визначений предмет. Розрізняють предметні потреби - в їжі, воді, теплі, а також функціональні - коли предметом потреби є дія, функція, умова. Друга особливість потреб полягає в тому, що вони мають більш-менш ясне усвідомлення, яке супроводжується характерним емоційним станом (привабливість об'єкта потреби, незадоволеність і навіть страждання тощо). Третя особливість потреб пов'язана з виникненням емоційно-вольового стану спонукання до їх задоволення та знаходженням відповідних шляхів для їх реалізації. Потреби як стан об'єктивної необхідності можуть послаблюватись, а інколи і зовсім зникати, а в деяких випадках — перетворюватися у протилежний стан у разі задоволення потреби (наприклад, виникнення почуття відрази до їжі, у разі надмірного задоволення цієї потреби) — це четверта особливість. П'ята особливість потреб — їх повторне виникнення або відтворення. Задовольняючи ту чи іншу потребу в певний проміжок часу, людина тим самим не усуває можливості виникнення цієї потреби в інший час, за інших умов, в іншій ситуації. (Наприклад, потреби організму людини мають циклічність, яка залежить від періодичних змін у стані організму або в навколишньому середовищі.)

Класифікація потреб дуже різноманітна. їх поділяють на матеріальні, або первинні, і духовні, або вторинні. Первинні потреби - це потреби в їжі, одязі, житлі, теплі тощо. Вторинні пов'язані з суспільним існуванням людини (потреби у спілкуванні, творчості, самореалізації, здобутті знань, самоствердженні та ін.). Чим різноманітніші потреби особистості, тим більше у неї спонукань до діяльності, тим різноманітніша і сама діяльність. Потреби особистості, їх зміст і різноманітність залежать від суспільних умов життя людини, від місця, яке вона посідає в цьому житті, і ступеня її розвитку як особистості, її свідомості і самосвідомості.

З потребами особистості тісно пов'язані інтереси. Інтерес особистості - це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, зважаючи на його життєве значення й емоційну привабливість. Інтерес - це особливість особистості, що виявляється в її націленості на певні об'єкти, прагненні ближче їх пізнати, оволодіти ними. Людина переживає інтерес як стан, пронизаний позитивними емоціями. Надзвичайно важливу роль відіграють в інтересі і вольові риси, прагнення особистості налагодити контакт з об'єктом, виконати пов'язану з ним діяльність. Отже інтерес — це складна форма вибіркової діяльності особистості, в якій своєрідно поєднуються пізнавальні, емоційні та вольові риси особистості. Це відносно постійні, стійкі і важливі особливості, які тісно пов'язані зі світоглядом, життєвим і трудовим самовизначенням особистості. Саме цим інтерес відрізняється від тимчасової зацікавленості, яка має ситуативний характер.

Інтереси особистості виникають під впливом суспільних умов її життя, в процесі діяльності, спрямованої на задоволення тих чи інших її потреб. Отже, інтерес відіграє надзвичайно важливу роль у житті і діяльності особистості. Він спонукає її до діяльності в певному напрямку, активізує цю діяльність. Вирізняють певні особливості інтересів".

· обмеженість доволі вузьким колом певних знань і видів діяльності;

· більша, ніж у потреб, конкретизація цілей і операцій діяльності з метою їх задоволення;

· особистість розширює і поглиблює знання у певній галузі і набуває саме в цій галузі практичних умінь і навиків;

· під час дії інтересу активізуються не тільки пізнавальні процеси, але і творчі зусилля особистості у певній галузі діяльності;

· у разі задоволення інтересів особистість отримує своєрідне емоційне вдоволення, яке спонукає до довготривалого заняття відповідною діяльністю.

Отже, справжній інтерес виникає в особистості за наявності:

· знань, якими вона володіє в певній сфері;

· практичної діяльності в цій сфері;

· емоційного задоволення, яке переживає з огляду на певні знання і види діяльності.

Інтереси особистості дуже різноманітні. їх класифікують за змістом, тривалістю, глибиною та особливостями. За змістом їх поділяють на навчальні, трудові, професійні, наукові, естетичні тощо. За тривалістю - на довготривалі, короткотривалі. За глибиною - на глибокі та неглибокі. За особливостями впливу — дійовий інтерес, який спонукає до діяльності; пасивний інтерес, коли особистість не виявляє наполегливих спроб задовольнити свій інтерес, припиняє свою діяльність за наявності найменших перепон.

Поряд із потребами й інтересами особистості важливе значення мають життєві цілі. Чим більше особистість усвідомлює свої життєві цілі, тим більше вони починають впливати на формування її потреб та інтересів. У соціологічній літературі визначення "цілі", "життєві цілі" неоднозначні. Одні вчені розглядають ціль як форму випереджуючого відображення, інші — як бажаний образ майбутнього результату діяльності. Зокрема, відомий дослідник А. І. Яценко подає таке визначення: "Ціль — ідеальний образ (наочно-чуттєвий або абстрактно-мислений) майбутнього результату діяльності до усвідомлених потреб". Життєві цілі особистості характеризуються такими ознаками:

· є корінними, стрижневими, кінцевими цілями;

· мають абсолютний характер, у тому розумінні, що важливіших цілей людина просто не може мати;

· з огляду на те, що зазвичай не можуть бути досягнуті відразу, зважаючи на відсутність готових засобів реалізації, потребують вирішення завдань створення цих засобів;

· є підсумком послідовного виконання дій, які пов'язані зі здійсненням найближчих і проміжних цілей;

· надають змісту конкретним і окремим цілям.

Отже, життєві цілі відображають корінні, головні інтереси особистості, спрямовують її на вирішення найсуттєвіших для неї завдань і реалізуються протягом людського життя.

Цілі поділяють на види залежно від вибраної основи класифікації. За соціальним змістом - на прогресивні і регресивні; гуманні й антигуманні. За відповідністю об'єктивним можливостям їх здійснення - на реальні й утопічні; абстрактні і конкретні. За критерієм їх розгорнутості в соціальному часі - на найближчі і перспективні; короткострокові і довгострокові; кінцеві і проміжні. За критерієм значущості для суб'єкта життєдіяльності - на суттєві і несуттєві; головні і другорядні.

Із життєвими цілями особистості тісно пов'язані її ідеали. Ідеал - це те, до чого прагне певна особистість, яка формується, ким вона хоче стати в майбутньому, якими рисами хоче володіти. Ідеал — це також образ людини, що є для певної особистості зразком життя. Ідеал формується під впливом суспільних умов життя, а також у процесі діяльності та спілкування особистості, в процесі її навчання та виховання.

Важливе значення для особистості як суб'єкта суспільних відносин і власного життя мають переконання, як певні знання, у правильності і життєвій важливості яких людина глибоко впевнена, і які служать їй керівництвом до дій. Перетворення знань на переконання — тривалий і складний процес. Сила і твердість переконань спирається не тільки на логічну обґрунтованість цих знань, всебічну їх продуманість, але і на розуміння їх життєвої значущості, життєвого сенсу, стверджуваного досвідом людини.

Серед різноманітності переконань особистості особливо важливе значення мають моральні переконання, які скеровують її суспільну поведінку, зокрема, щодо стосунків між людьми в суспільстві, їхніх вчинків, рис, норм і правил поведінки. Відповідно до моральних переконань особистість будує свої стосунки з іншими людьми, дотримується їх як обов'язку, вважаючи справою честі.

соціологічна структура особистості, найважливіші критерії аналізу особистості.

У сучасній соціології окреслились два підходи до аналізу соціологічної структури особистості — нормативний і функціональний.

Суть нормативного підходу полягає в тйму, що він допомагає віднайти ті найсуттєвіші ознаки, яким особистість має відповідати в ідеалі. Серед нормативних елементів особистості такими є світогляд, духовне багатство, висока мораль. Слід зауважити, що такий прогностичний підхід до особистості мало сприяє вирішенню конкретних науково-практичних завдань. За цієї умови більш конструктивним є функціональний підхід до визначення соціологічної структури особистості.

Функціональний підхід, на відміну від нормативного, допомагає виявити ті якості або властивості, якими людина наділена як реальний суб´єкт життєдіяльності. Виходячи з цього підходу, у соціологічній структурі особистості можна виділити три основних елементи: 1) соціальний статус; 2) соціальну роль; 3) спрямованість особистості. Розглянемо кожен з цих елементів окремо.

Соціальний статус визначається в соціології як становище індивіда або соціальної групи стосовно інших індивідів або соціальних груп, яке пізнається за соціально значущими для даної системи ознаками. У найзагальнішому розумінні соціальний статус особистості в суспільстві пов´язують, як правило, з віком, статтю, походженням, професією, сімейним станом. За своєю природою люди (окремі особистості, групи) не впорядковані. Але в суспільній свідомості вони завжди порівнюються за своїми статусними ознаками, розміщуються в ієрархічному порядку. Виходячи з цього розрізняють такі види статусу: 1) "природжений " (соціальне походження, стать, національність, раса); 2) "набутий " (освіта, кваліфікація).

Крім того, соціальний статус може бути офіційним або неофіційним. Офіційний має під собою, офіційну основу — реальний внесок індивіда у розвиток суспільства (праця інженера, вчителя). Утім, як свідчить практика, часто неофіційний статус оцінюється певними категоріями людей вище, ніж офіційний (статус директора гастроному, приймальника склопосуду тощо). Слід також відрізняти соціальний статус від статусу особистого, тобто становища, що його посідає індивід як людська істота у первинній групі (сім´ї, колі друзів, серед колег).

У марксистській соціології першоосновою визначення соціального статусу є класовий поділ суспільства, розбіжності всередині самих класів. Дослідження, які проводилися радянськими соціологами, у тому числі й українськими, свідчать, що в умовах радянського суспільства вирішальну роль для визначення соціального статусу відігравали професія, освіта, заробітна плата, територіальні та вікові відмінності.

Соціальна роль. Виходячи із соціального статусу людина як член суспільства виконує в ньому ту чи іншу соціальну роль. Соціальна роль визначається в соціології як нормативний зразок поведінки індивіда, що займає певну соціальну позицію (у суспільстві, соціальній групі, організації) і виконує відповідні їй функції. Виконуючи ті чи інші соціальні ролі в суспільстві, одні з них індивід має можливість вибирати вільно (роль матері, батька), інші йому надані незалежно від його волі й бажання (роль жінки, чоловіка, національність, раса). Із соціальною роллю, як правило, пов´язують певні права та обов´язки індивіда, ступінь реалізації яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, а й від можливостей і якостей його самого. Між різноманітними соціальними ролями, що їх виконує індивід, можуть виникати внутрішні або міжрольові конфлікти. Наприклад, індивід може бути добрим сім´янином, але поганим спеціалістом, обдарованим вченим, але посереднім лектором.

Для вивчення сукупності соціальних ролей, які виконує в суспільстві особистість, використовують два основних поняття: 1) спосіб життя як відображення соціального в індивідуальному; 2) стиль життя як відображення індивідуального в соціальному. Рольова інтерпретація особистості — корисний інструмент пізнання і формування її соціальних якостей. Освоєння соціальної ролі, вирішення міжрольових і внутрішніх конфліктів зумовлюють появу стійкого конкретного індивіда, який може протистояти традиційним рольовим впливам. Отже, два перших елементи соціологічної структури особистості: соціальний статус і соціальна роль у сукупності становлять її базис.Третій структурний елемент — спрямованість особистості — наближає нас до суб´єктивних характеристик особистості.

Спрямованість особистості. У загальному вигляді спрямованість особистості розкриває її ставлення до навколишньої дійсності і самої себе. Відомий український соціолог В. Хмелько [28] виділяє три аспекти соціальної спрямованості особистості:

· ідейно-політична, яка містить різні сторони суб´єктивного ставлення людини до певних ідеологій, класів, націй, держав, правових систем, мікросоціальних груп, спільнот і політичних організацій;

· соціально-культурна, тобто ставлення до праці, інших видів не-політичної діяльності, їхніх безпосередніх умов, до сім´ї та до інших мало-численних соціальних груп;

· моральна, що включає моральні орієнтири, які відображають суб´єктивне, особистісне ставлення людини до інших людей і самої себе.

У своїх безпосередніх проявах спрямованість особистості виступає щодо інших людей як сукупність особистих якостей індивіда, які характеризують його потреби, інтереси, прагнення, ідеали, переконання, цінності тощо.

можна виділити два критерії особистості, що сформувалася:

1. Людину можна вважати особистістю, якщо в її мотивах існує ієрархія в одному певному сенсі, а саме якщо вона здатна долати власні спонукання заради чогось іншого. У таких випадках кажуть, що суб'єкт здатний до опосередкованої поведінки. При цьому передбачається, що мотиви, по яких долаються безпосередні спонуки, соціально значущі.

2. Здатність до свідомого керівництва власною поведінкою. Це керівництво здійснюється на основі усвідомлених мотивів-цілей і принципів.

4.Молодь, як специфічна соціально- демографічна спільнот:сутність, предмет, об"єкт, функції соціології молоді.

Молодь — це суспільна диференційована соціально-демографічна спільнота, якій притаманні специфічні фізіологічні, психологічні, пізнавальні, культурно-освітні тощо властивості, що характеризують її біосоціальне дозрівання як здійснення самовиразу її внутрішніх сутнісних сил і соціальних якостей. Молодь тому і є специфічною спільнотою, що її суттєві характеристики і риси, на відміну від представників старших поколінь і вікових груп, знаходяться в стані формування і становлення. Сутністю молоді та проявом її головної соціальної якості є міра досягнення нею соціальної суб'єктності, ступінь засвоєння суспільних відносин та іно-ваційної діяльності.

Нині в соціології молоді відбувається науковий пошук у напрямку виділення її сутнісних характеристик як особливої соціальної спільноти. Він може бути плідним у тому випадку, якщо піддати науковому аналізу провідні сфери життєдіяльності молоді і в кожній з них виділити найбільш характерні риси. Такий підхід значно відрізняється від тенденції, яка існувала в недалекому минулому, до значного звуження рамок соціального обличчя молоді її соціально-статусними характеристиками, яке випливало з відповідного звуження предмету соціології як науки про соціальну сферу в цілому до переважно соціально-структурної проблематики. Тепер на перший план, крім зазначених характеристик молоді, висуваються форми її життєдіяльності, спосіб життя, зміст спільнісної та групової свідомості, а також діяльність соціальних інститутів, що покликані не лише здійснювати функцію контролю і управління процесами в молодіжному середовищі, але, перш за все, визначати запити, потреби, інтереси молоді та сприяти створенню належних умов для її ефективного соціального старту.

Окремої уваги заслуговує також з'ясування такого важливого поняття соціології молоді, як молодіжні проблеми. Висловлюється думка, що соціальні проблеми молоді — це не будь-які протиріччя її життєдіяльності, а лише такі, які поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирішення, а значить, призводять до появи дезорганізу-ючих процесів у системі «суспільство — молодь». Молодіжні проблеми поділяються на два типи: в першому йдеться про зростаючі вимоги суспільства до молоді, в другому — про особистісні сподівання і прагнення молодих людей та складності з їх реалізацією.

Соціологія молоді — галузь соціології, яка досліджує соціально-демографічну спільність суспільства, що перебуває в процесі переходу від дитинства до дорослого життя; переживає стан сімейної та поза сімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

Соціологія молоді функціонує на трьох рівнях — загально методологічному, спеціально-теоретичному та емпіричному, що дає змогу дотримуватися єдності вихідних методологічних понять, операційних визначень стосовно історичного змісту та емпіричних індикаторів. На перших двох рівнях відбувається науково достовірне визначення молоді з урахуванням конкретно-історичних умов її існування і розвитку; обґрунтування сутнісних специфічних особливостей цієї спільноти, які зумовлюють відмінність молоді від інших соціальних груп і спільнот суспільства; з'ясування об'єктивних і суб'єктивних чинників, що визначають якісну своєрідність молодого покоління. Емпіричний рівень функціонування соціології молоді на основі накопиченого матеріалу та нової соціологічної інформації сприяє поглибленому розумінню молодіжних проблем, розкриттю їх тісного зв'язку з проблемами суспільства, переслідує мету оперативного реагування на нові явища в молодіжному середовищі та прогнозування їх розвитку.

У західних країнах соціологічний інтерес до молодіжної проблематики посилювався у періоди загострення так званих «молодіжних» проблем — значний сплеск злочинності, наркоманії, кризові явища у сфері праці (безробіття), освіти, прояви політичного, національного екстремізму тощо. Від соціології суспільство жадало рекомендацій, соціальних технологій, які б могли допомогти йому у вирішенні цих проблем. Тому головна увага спрямовувалася передусім на практичне розв'язання проблеми, а теоретичний аспект здебільшого ігнорувався. Внаслідок цього у деяких західних країнах соціологія молоді не має самостійного наукового статусу, вона більш пов'язана із соціальною практикою, ніж із теорією.

В Україні склалася подібна ситуація, хоча причини цього дещо інші: насамперед нехтування реальними молодіжними проблемами у колишньому Радянському Союзі, недостатня увага до них в сучасних умовах; «нормативний» підхід до вивчення соціальних процесів у молодіжному середовищі, який панував у суспільних науках, коли певні прогресивні вияви, явища, притаманні окремим прошаркам молоді, приписувались усій молоді країни; розгляд молоді винятково як об'єкта впливу з боку соціальних інститутів. Це спричинило недорозвинутість теоретичних засад соціології молоді, особливості соціологічних досліджень молодіжних проблем на сучасному етапі.

Предмет соціології молоді охоплює такі аспекти:

¨ вироблення понятійно-категоріального апарату для визначення сутності молоді, специфіки її життєдіяльності в суспільстві;

¨ аналіз стану та динаміки ціннісних орієнтацій молоді;

¨ вивчення процесів формування політичних, моральних, професійних та естетичних інтересів і позицій;

¨ вивчення чинників, які впливають на формування свідомості та реальної поведінки різних груп молоді;

¨ визначення поняття «молодь» та встановлення її вікових меж;

¨ вивчення механізму формування свідомості молоді, співвідношення біологічного та соціального, а також чинників, які впливають на свідомість і поведінку людини;

¨ дослідження взаємодії поколінь і визначення ролі вікових етапів у структурі життєвого циклу особи;

¨ вивчення механізмів соціалізації та виховання молодого покоління, набуття соціальної зрілості та становлення молоді як суб'єкта історії.

Об'єкт соціології молоді — молодь, тобто велика соціально-демографічна група, яку виділяють на підставі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального стану, соціально-психологічних особливостей.

Функціями соціології молоді є:

¨ методологічна — забезпечує розробку наукових засад для сучасної соціологічної молодіжної концепції та формування на цін основі сильної державної молодіжної політики;

¨ теоретико-пізнавальна — полягає у виробленні специфічного понятійно-категоріального апарату, дослідженні сутнісної характеристики молоді як особливої соціально-демографічної спільноти;

¨ прогностична — виявляє себе у дослідженні актуальних економічних, правових та соціальних проблем молоді, виробленні коротко - і довгострокових прогнозів їх розвитку;

¨ практична — пов'язана з виробленням сучасних методик комплексного вивчення молодіжних проблем, встановленням ефективних механізмів, забезпеченням тісного зв'язку дослідницьких інститутів, лабораторій з державними і громадськими структурами, що працюють з молоддю;

¨ управлінська — реалізується через науково обґрунтовані методи та форми діяльності державних, громадських установ щодо регулювання соціальних процесів у молодіжному середовищі.

Вивчення молодіжних проблем відбувається за багатьма напрямами, у різноманітних сферах життєдіяльності: праці, навчанні, сім'ї, неформальних організаціях, під час дозвілля, що передбачає активний обмін інформацією з іншими зацікавленими науками. Разом із соціологією молоді вона досліджує проблеми вікових меж, вікової дискримінації, зміни поколінь, специфіки соціального статусу молоді, що перебуває у перехідному стані, послідовність життєвих подій.

Психологія досліджує вікові особливості свідомості та поведінки молоді, вікові зміни у структурі особистості, процес акселерації, динаміку інтелектуального, емоційного розвитку тощо. Соціальна психологія розкриває специфіку механізмів спілкування, формування контактних груп, зміни соціальних ролей. Педагогіка визначає можливості та засоби виховання і навчання молодої людини, засвоєння нею необхідної інформації, залучення молоді до різноманітних видів діяльності.

Молодіжні проблеми вивчають також соціологія праці, соціологія освіти, соціологія шлюбу і сім'ї, соціологія виховання, соціологія девіантної поведінки. Ці галузі соціологічного знання досліджують молодь в окремих сферах її життєдіяльності, їх дані допомагають скласти повнішу картину молодіжних проблем, процесів, явищ.

Соціологія молоді не тільки запозичує здобуті ними знання, а її інтегрує їх у цілісну систему, завдяки чому перебирає на себе функції цілісного системного аналізу молодого покоління у соціальній структурі, політичному, економічному, соціальному й духовному житті суспільства.

Поиск по сайту: