Система соціального контролю

Соціальні відносини між індивідами і суспільством складаються в умовах соціального контролю.

Під соціальним контролем розуміється засіб саморегуляції соціальної системи, яка забезпечує упорядковану взаємодію елементів, що її складають, шляхом нормативного (в тому числі й правового) регулювання.

У схему соціального контролю включаються два різновиди дій, а саме: індивідуальна і соціальна (колективна, групова), або, інакше кажучи, контрольована діяльність індивідів і контролююча діяльність соціальних інститутів. Взаємодія індивіда і суспільства з точки зору соціального контролю виявляє його внутрішню суперечність. Так, з однієї сторони, людина не може набути своєї індивідуальності, придбати соціальні якості і властивості поза або без суспільства. З іншої сторони, особистість не може набути, розвинути свою індивідуальність, якщо буде сліпо, автоматично пристосовуватися до зразків культури. Якщо людину вважати простим зліпком соціокультурного середовища, то її також не можна визнати особистістю.

Динамічна модель соціального контролю включає такі основні елементи: індивіда; соціальну спільноту (групу, клас, соціальну організацію; суспільство); індивідуальну дію; соціальну (групову) дію. Індивідуальна і соціальна дія, як уже зазначалося, співвідносяться як контрольоване і контролююче. Причому йдеться саме про взаємодію, а не про односпрямований контроль без зворотного зв’язку. Акт соціальної (групової) дії, виступаючи в системі соціального контролю у вигляді реакції на індивідуальну поведінку, сам виконує функцію соціального стимулу (позитивного або негативного), який визначає характер подальших індивідуальних актів, внаслідок чого останні є реакцією на соціальні дії. Індивід (індивідуальна дія) і соціальна група (соціальна дія) – такі вхідні елементисистеми соціального контролю. Які додаткові складові у ній існують проміжні змінні соціально-психологічного характеру, що, входячи до структури суб’єктів дії (індивіда і соціальної групи), безпосереднім чином впливають на характер і спрямування відповідно індивідуальної і соціальної дій. До їх числа належать: а) самооцінка суб’єкта (як індивіда, так і соціальної групи); б) сприймання і оцінка суб’єктом соціальної ситуації (соціальна концепція), в рамках якої діють відповідно як індивід, так і соціальна група.

Важливими атрибутами та елементами соціального контролю є цінності, норми, звички, звичаї, санкції, які виникають та існують внаслідок дії соціальних інститутів.

У культурі кожного суспільства та спільноти прийняті свої цінності. Поряд з ними існують також загальнолюдські, котрі забезпечують цілісність соціальних систем, здатність їх до виживання у перехідні періоди.

Соціальна норма (правило, зразок) – загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.

В цілому соціальні цінності і норми виступають як інструменти соціального регулювання в суспільстві. Вони є проміжною ланкою, що пов’язує поведінку індивіда і найважливіші соціальні інститути.

Таким чином, у соціології утвердилася думка, що соціальна норма – ступінь припустимої поведінки окремої людини, соціальної групи або організації, що історично склалася у конкретному суспільстві. Як немає суспільства без вільної і доцільної поведінки людини, так немає і суспільства без суспільних правил, за допомогою яких забезпечується координація цих вільних дій.

Існує багато класифікацій соціальних норм, наприклад розподіл:

· за походженням – аутогенні і гетерогенні, спонтанні і декретивні;

· за характером зміни структури – інтенсивні та екстенсивні, ті, що прогресують і регресивні;

· залежно від періоду, що переживається – народжуються, розвиваються і ті, що закінчили розвиток);

· за схильністю – елементарні і складні, динамічні і статичні;

· за функціональною та інформаційною природою;

· за механізмом детермінації – збуджуючі, стимулюючі, захоплюючі тощо;

· з точки зору організації та управління системними процесами – інституційні і неінституційні;

· за умовами функціонування – норми інтеграції і дезінтеграції;

· норми масові, групові та індивідуальні.

Соціальні норми також можна класифікувати за кореспондентом – державні, адміністративні тощо, ступенем спільності на соціологічному рівні за тимчасовою координатою – загальноісторичні, формаційні, міжформаційні, перехідні та ін., за просторовою координатою – регіональні, глобальні тощо. Таким чином, численні соціальні норми діляться на різноманітні групи залежно від критеріїв, які використовують при визначенні їх відмінності.

У соціологічному плані найчастіше соціальні норми поділяють на соціальні приписи і технічні правила.

Соціальні приписи – норми, що визначають соціальне становище індивіда. Вони служать реалізації загальної мети, досягнення якої відповідає інтересам деякої широкої спільноти, хоча й не обов’язково робиться в інтересах окремих її членів. Для того, щоб забезпечити поважне ставлення до даних норм, суспільство вживає певні заходи, починаючи з виховання і аж до санкцій. Соціальний припис має дві частини: диспозицію і санкцію. Важливим є і опосередкований вплив санкції на поведінку людей, а саме: знаючи, що їм загрожують певні санкції, що може означати позбавлення відомих благ, люди, як правило, стримуються від порушення приписів. Можна виокремити такі види соціальних приписів: право, звичай, правила пристойності, мода, мораль.

Для правових норм характерні: текстуальне закріплення, видання або відміна в офіційному порядку органом держави, чіткий і однозначний опис варіанту поведінки або її меж, наявність ясно визначеної санкції, забезпечення дотримання силою держави.

Другим великим класом соціальних норм виступають технічні правила, що регулюють в основному ставлення людини до природи.

Норми моралі діють передусім через внутрішні психологічні механізми. Для них характерно: відсутність текстуального закріплення, надання великого значення для моральної оцінки вчинку внутрішнім мотивам і його меті, забезпечення дотримання авторитетом громадськості, санкція за порушення у вигляді громадського засудження. Правові норми відрізняються від моральних своєю формальною визначеністю. Вони забезпечуються функціонуванням державних інститутів, законодавством, а норми моралі постійно складаються у суспільстві по мірі його розвитку, поступово поширюються, якщо підтримуються громадською думкою. Моральні норми висувають до особистості вищі вимоги, ніж правові і тривалість моральних санкцій довша, ніж правових, тому сфера моралі значно ширша, ніж сфера права. Мораль має визначну роль у забезпеченні соціальної солідарності.

Таким чином, соціальна норма – це сукупність вимог і очікувань, що висуває соціальна спільнота (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) встановленого зразка (типу). Найважливішою характеристикою всякої норми є її корисність, обов'язковість і фактична реалізація в поведінці людей.

Важливу роль у механізмі соціального контролю виконують звички.

Звичка – встановлений спосіб поведінки у певних ситуаціях, який не наштовхується на негативну реакцію соціальної групи.

У кожної людини є свої визначені звички, найбільш позитивні з них приймаються, схвалюються всією соціальною групою. Виникаючи на основі навичок, звички встановлюються традиціями, стають терпимими або шанованими. На основі звичок формуються певні звичаї, які є успадкованою стереотипною формою соціальної регуляції, і відновлюються у певному суспільстві чи соціальній групі.

Звичай – встановлений спосіб поведінки, з яким пов’язані певні моральні цінності, порушення яких викликає негативні санкції групи чи суспільства.

Термін “звичай” пов’язаний з поняттями “традиція” та “обряд” (“ритуал”). Однак традиція – це ширше поняття, ніж “звичай”, воно охоплює різноманітні об’єкти соціальної спадщини (матеріальні і моральні цінності). Обряд – це різновид звичаю, символ певних соціальних відносин, а звичай може бути і засобом практичного перетворення.

Одним з важливих елементів соціальних норм є санкція, за допомогою якої забезпечується реалізація зазначених вище правил поведінки.

Санкція (від лат. sanctio – непорушна постанова) – продукт спільноти, необхідний для керівництва поведінкою своїх членів, стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної, для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Хоча у загальноприйнятому розумінні санкція сприймається негативно, бувають як негативні, так і позитивні санкції. Відповідно до норм, покладених в основу санкцій, та соціальних інститутів, що їх виробляють, санкції за своїм характером можуть бути неформальними, що реалізуються безпосередньо соціальною групою через певні форми її поведінки, а також формальними (юридичними, політичними, економічними та ін.), що реалізуються через діяльність різноманітних соціальних інститутів. За змістом тиску санкцій вони поділяються на правові (система покарання та заохочення за певні дії, передбачені законом); етичні (система покарання та заохочення, що спричинена визнаними моральними принципами), сатиричні (система насмішок, глузувань, презирство, які застосовуються до людей, поведінка яких визнається небажаною для суспільства), релігійні (система покарання та заохочення, передбачена релігійними догматами, віруваннями за їх додержання чи порушення). Ці санкції взаємодоповнюють одна одну, тоді їх дія ефективніша, ніж коли між санкціями різних видів виникають суперечності.

Соціальні санкції встановлюються і здійснюються суспільством або окремою соціальною групою як захід і засіб захисту соціальної організації з метою забезпечення дотримання норм поведінки її членами. Система санкціонування включає заперечні, карні, заохочувальні, організаційні, відновні та інші заходи регуляції поведінки людей.

Система санкціонування, відображаючи розвиток соціальної реальності, не являє собою раз і назавжди заданої схеми жорстко фіксованих заходів і засобів соціальної регуляції. Напроти, санкції забезпечують конкретизацію поведінки стосовно певного етапу історичного розвитку даного суспільства. Від них залежить стан соціального порядку. Якщо у разі порушення вимог соціальних норм санкції не застосовуються, то народжується правовий нігілізм і можливість поширення різноманітних видів девіантної поведінки.

Девіація як соціальне явище має велику різноманітність проявів і присутня в суспільстві будь-якого типу і притаманна кожній соціальній спільноті. Динамізм соціальних процесів, зміна ціннісних орієнтацій неминуче призводять до збільшення числа девіацій, що виявлялися в формах поведінки, що відхилялися від норми.

Девіації (флуктуації – в неживій природі, мутації – в живій) є загальною формою життєдіяльності кожної системи. Чим вище рівень її організації, тим динамічніша система, тим більше значать зміни як засіб збереження.

Оскільки функціонування кожної соціальної системи пов’язане з людською життєдіяльністю, соціальні девіації реалізуються шляхом девіантної поведінки.

Під девіантною (від лат. deviatio – ухилення) поведінкою розуміються: по-перше, вчинок, дія людини, не відповідна офіційно встановленим або фактично нормам, що склалися в даному суспільстві (стандартам, шаблонам); по-друге, соціальне явище, виражене в масових формах людської діяльності, не відповідних офіційно встановленим або фактичним нормам, що склалися в даному суспільстві.

Соціальні відхилення можуть мати для суспільства різноманітне значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних або реакційних стандартів поведінки. Це соціальна творчість – наукова, технічна, художня, суспільно-політична. Негативні ж відхилення дисфункційні, дезорганізують систему, підриваючи іноді її основи. Сюди належать соціальна патологія – злочинність, наркоманія, проституція, алкоголізм. Межі між позитивною і негативною девіантною поведінкою рухомі в часу і просторі соціумів. Крім того, водночас співіснують різноманітні “нормативні субкультури”.

Найбільш вдалою визнана класифікація девіантної поведінки, запропонована Р. Мертоном. Першим типом пристосування до аномії – патологічного стану суспільства – є конформізм, що припускає згоду з метою суспільства і законними засобами її досягнення. Чим вищий ступінь стабільності суспільства, тим значніше поширений цей засіб пристосування. Друга можлива реакція називається інновацією; вона припускає згоду з даною культурною метою, але заперечує засоби їх досягнення, що схвалюються соціально. Третя реакція, названа ритуалізмом, припускає заперечення мети даної культури, але згодна використати засоби, що схвалюються соціально. Четверта реакція, що дістала назву втечею від дійсності (ретретизм), спостерігається у випадку, коли людина одночасно заперечує і цілі, і соціально схвалені засоби їх досягнення. Люди, які вибирають цей засіб, перебувають у суспільстві, але не належать йому. Ці люди відмовились від приписаних культурою цілей, їх поведінка не відповідає нормам. Наступний тип поведінки може виявлятися в альтернативі брати “участь у страйках та інших актах громадянської непокори” – заколот.

Таким чином, деформація соціальних норм виступає основоположним чинником формування різноманітних виглядів девіантної поведінки і відповідних їй поведінкових настанов. Вона може полягати у:

· відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;

· в їх застарілості або незбігу з реаліями суспільного життя;

· викривленому або неповному відображенні у свідомості людей об’єктивних закономірностей функціонування суспільства;

· нестабільності, нестійкості і невизначеності норми, яка внаслідок цього не може виконувати функцію соціального регулятора;

· руйнуванні взаємозв’язку її структурних компонентів;

· послабленні або незастосуванні санкцій, функціональній неефективності соціальних норм.

Соціальні норми деформуються тим сильніше, чим глибше процес трансформації суспільних відносин і соціальних інститутів, чим серйозніше викривлені ціннісні орієнтації у різноманітних верств населення.

Таким чином, соціальний контроль – це регулювання соціальної поведінки індивідів з позицій не тільки політичних (державний контроль), але і інших соціальних інститутів: освіти, культури, моралі. Він має багато елементів, основними з яких є норми, санкції, звичаї та звички.

Отже, соціальні контакти, взаємодії, соціальні відносини відбуваються у межах, сформованих спільнотою, хоча вони й допускають індивідуальну інтерпретацію індивідом соціальної ролі відповідно до її значення для групи як для соціального цілого. Останнє забезпечується діяльністю соціального контролю, заснованого на системі інститутів.

Поиск по сайту: