ПАНАСА МИРНОГО «ЛИХО ДАВНЄ Й СЬОГОЧАСНЕ»

КОМПОЗИЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ПОВІСТІ

[Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – № 1]

с.12

Вивчаючи твір Панаса Мирного «Лихо давнє й сьогочасне», ми звертаємося до компо­зиційного аналізу, оскільки вважаємо його най­ефективнішим. Уміння сприймати зміст художнь­ого твору через обриси композиційного розбору має важливе значення: по-перше, це осягнення ідейно-художнього змісту, розгляд сюжетних і позасюжетних компонентів, розкриття майстерності письменника.

В.В. Лесик радить «розглядати композицію твору, як свідому ідейно-художню організацію всіх складових частин твору» ¹.

Твір «Лихо давнє й сьогочасне» пропонується для додаткового вивчення десятикласникам то­му, що має чітку, доступну школярам компо­зицію, цікавий за змістом, має велике пізнаваль­не значення для вивчення нашого минулого.

Ця невеличка повість написана й надрукована в 1897 р. в «Літературному збірнику на спомин О. Косинського». З погляду зовнішньої композиції твір поділяється на дві частини, що відповідає темі й назві твору: «Лихо давнє й сьогочасне » – тобто кріпацтво й пореформена доба – капіталізм.

Панас Мирний так писав про свою нову пра­цю: «З давнього можна було б дати «лихо», котре призначалось задля збірника в пам'ять Котля­ревського.

Перше оповідання про лихо давнє – кріпаць­ке, в якому скніли й ниділи людські душі.., і лихо сьогочасне з його безземельною волею та голод­ним лихом, що заставляє людей ще більше дума­ти тільки про себе».

У творі порівнюються дві доби, хоч більше уваги автор відводить змалюванню кріпацтва. Во­но було таким страшним лихом, залишки його бу­ли настільки відчутні, що ця тема ще довгий час зберігала свою актуальність.

Тему повісті можна визначати так: життя ук­раїнського селянства, напівголодне існування в дореформений і пореформений час. Ідея – про­тест проти хижацьких суспільних законів.

Сюжет розгортається за двома лініями: взаємини Марини Проценкової з панами і змалю­вання кріпацтва, мрій селян про волю.

Перед вивченням повісті вчитель поставить ряд запитань і завдань, які допоможуть учням зорієнтуватись:

1. Який конфлікт ліг в основу твору?

2. Визначіть образну систему.

3. Чи одержали одрядини волю?

4. Як передано тему кріпацтва і його наслідки після реформи?

5. Коли з'являється «лихо сьогочасне»?

6. Поясніть назву повісті.

7. Складіть план аналізу змісту, стисло пере­кажіть сюжет твору.

Важливий етап вивчення твору – виразне чи­тання. «Виразно читати – це подати голосом ідею, передати думки і почуття письменника» ².

Заглиблюючись у тканину твору через ху­дожні деталі, донесемо до кожного учня май­стерність письменника, мовне багатство твору, розкриємо устремління героїв, підкреслимо, що Башкир – поміщик жорстокий і ненаситний, Марина – улеслива, егоїстична прибічниця панів, побачимо картину страдницького життя кріпаків.

Під час самостійного читання рекомендуємо учням звернути особливу увагу на такі уривки:

1. «Добре тому Башкиреві, на увесь світ добре. Земель у нього не міряно, слуг – не злічено...» до слів «...або волю пошли, або смерті дай».

2. «На окопі стояв пан...» до слів «...я тебе до себе в куми прошу. Бог послав мені сина».

3. «Через годину після того Олексій Іванович виїхав, вивели Марину в драній сорочці...» до слів «...Марина, нестямно лементуючи, тікала».

4. «Вийшла й воля, й дивне диво: одних до домівки привела, а других з домівки вивела».

5. Від слів «Хлопці! Раю вам наділи брати...» до слів «...наділів не хочемо», – в одну шкуру плескали одрядини...».

6. «Йшлося вже до Різдва. Пошесть на людей почала стихати – чи то голод її задавив, чи всі, кому суджено було вмерти, перемерли...» до слів «...то був справжній голод...».

7. «Марино, Марино, – гукав дід... – Правда, що й то було лихо, а тепер справжнє лихо – сьо­гочасне».

Учні, читаючи твір удома, самостійно склада­ють детальний план сюжету. Подаємо зразок:

1. Олексій Іванович не любив думок про волю.

2. Тяжкі думки кріпаків про дурисвітку-волю.

3. Сум Башкира за спадщиною.

4. Башкир бере в куми кріпаків Марину та Федора.

5. Пан залицяється до Марини.

6. Марині відрізали косу, вигнали з двору.

7. Батько Марини заподіяв собі смерть.

с.13

8. Дід Улас в степу біля овець.

9. Дід Улас рятує Марину.

10. Повернення діда Уласа в село з Мариною та її дочкою.

11. Башкир не переніс волі – помер.

12. Селяни відкидались від наділів.

13. Жиди купили землю у панів.

14. Німець найняв машину і чужих збираль­ників.

15. Переживання безробітних селян.

16. Одрядини ламають машину.

17. Пожежа на панському току. Прийшло лихо в Одраду.

18. Повернувся молодий панич.

19. Одрядини виряджають Марину з Килиною йти до пана.

20. Ні Марини, ні звістки...

21. Живе Марина в теплі та добрі на пансько­му дворі.

22. Смертоносна пошесть на людей. Голод.

23. Марина роздає горіле зерно людям.

24. Люди дякують Марині.

25. Зустріч діда Уласа з Мариною.

26. Дід заступається за громаду, Марина вига­няє діда.

27. Символічність слів про «лихо», сказаних дідом Уласом.

Слідкуючи за сюжетними лініями, учні легко можуть визначити сюжетні елементи: експо­зицію, зав'язку і розв'язку.

Запропонуємо учням такі запитання:

1. Визначте зовнішню і внутрішню компо­зицію повісті.

2. Що ви скажете про ускладнення композиції в даному творі? Чи можна визначити подвійну композицію?

Частина перша

Експозиція: сила і багатство Башкира і горе Федора Проценка, життя кріпаків.

Зав'язка: стрічні куми; мрії кріпаків про волю.

Розвиток подій: кумування.

Кульмінація: покарання Марини, смерть Баш­кира.

Частина друга

Експозиція: проживання Марини з дочкою в Одраді.

Зав'язка: відміна кріпацтва.

Кульмінація: зрада селянських надій Мари­ною.

Розв'язка: голодна воля, смерть одрадчан.

Учитель відзначить, що реалістичність – важ­лива риса композиції. Які ж реальні факти вико­ристав Панас Мирний?

Коментар до історичних фактів, які лягли в основу твору.

Реформа 1861 р.не давала справжньої волі та землі селянам. За документами селяни особисто були вільними, проте право власності на землю лишалося за поміщиками. За селянами закріпляли наділи, але за них треба було платити. До того ж поміщики залишили собі родючу землю, а селян витіснили на мізерні наділи – на пісочок... Селя­ни залишилися безземельними, обідраними до нитки. Письменник на власні очі бачив, як вими­рало трудяще селянство, повість писав у 1897 році, коли голодом були охоплені цілі губернії царської Росії.

Повість стверджує, що пореформені соціальні відносини не поліпшили становища трудового се­лянства.

«Лихо давнє» – кріпацтво, постає перед нами як незагоєна рана, як крик душі. Селяни доведені до відчаю, живуть напівголодні, мруть, над ними висить постійний страх кари, «люди покірні і слухняні» – нижче трави, тихше води». Кріпаки бояться Башкира, скоряються його могутньому духу: «Раз канчуком вчеше – до печінки дойме, а чи голосом крикне – душа з ляку аж в ноги всту­пе, під п'яти ховається». Зустрівши Башкира, кріпаки кидаються йому в ноги. Можна зрозуміти і психологію убогого Проценка. Коли пан зупи­нив Федора й Марину як стрічних кумів і почав прохати їх охрестити дитину, Федір з ляку ло­потів: «Простіть паночку, пожалуйте, помилуйте, спізнились», – низько кланявся і знов продовжу­вав: «Простіть...», – ніби не розумів того, що на цей раз саме йому кланяється пан. «Жорстокий був, не те що – дух затаїти». То, можливо, доля карала Олексія Івановича за гріхи, за страшне кріпацтво, бо «десятеро діток мав, та ні в однім не дав Бог нарадувать своїх очей», поживе з півроку – похиріє, похиріє та й віддасть Богові душу...

Після «покумування» пан Башкир радіє з того, що в нього росте спадкоємець. Та ще частіше за­дивляється на Марину. Та й як не задивлятися на таку козир-дівку: «керсетка як не трісне в гру­дях»... Однаково згубними були для Федора й Марини і панський гнів, і панська любов. Над Мариною поглумилися і вигнали її, Федір був до­ведений до відчаю і повісився.

Для панів-кріпосників люди – німа робоча скотина і їхнє багатство. Розпоряджалися ними, як хотіли, знущались, карали.

Тому пани не хотіли приймати волю. Ніж прийняти волю, краще прийняти смерть. Та страшне слово «воля» ось уже на порозі, і сталось диво тоді: скільки ж то панів померло! Помер і свавільний Гамза, помер і жорстокий пан Бакшир, він «не пережив волі»...

Образ Марини Проценкової заслуговує на особливу увагу. Він новий не лише в творчості Па­наса Мирного, а й взагалі в українській літературі. Подаючи образ Марини, письменник порушував нові соціальні й моральні проблеми, зокрема про­блеми переродження, зради своєму класові.

З перших сторінок перед нами Марина – про­ста дівчина-кріпачка. Гарна: «Очі чорніли, як те­рен, та свіже, рум'яне обличчя». Коли в Башкиревому дворі Марину переодягли, автор так подає її портрет: «То не квітка розцвітає вранці у садочку, то її краса дівоча пишається у дорогих уборах». Вона припадає коло батька, доглядає хвору матір, гне спину на панському полі.

Потрапивши в нові умови, вона перерод­жується і фізично, і морально. Із сухореброї Ма­рини стала пишна, огрядна дівка. Вона стає егоїстичною, самолюбною і безсоромною полю­бовницею пана, забуває про батька, дбає тільки про себе. Нарешті, вигнана панією, осміяна дворовими, вона знаходить притулок у відлюдькуватому місці – в землянці діда Уласа.

Марина, знеславлена паном, відчула на собі всю гіркоту долі покритки. Від смерті її рятує дід.

Зазнавши тяжкої наруги, багато горя, Марина повинна була б стати людянішою, прихилитися серцем до таких, як і сама. Однак цього не стало­ся. Коли вона вдруге потрапляє в панські покої, то зраджує своїх рятувальників: не лише запопадли­во оберігає багатство молодого пана, а й стає йо­го спільником в експлуатації селян. Вона підказує німцеві, як можна обдурити селян, позбутися горілого збіжжя, проганяє діда Уласа...

В образі Марини автор показує «перевертня», представника «лиха сьогочасного». Ставши помічницею управителя, вона могла б упросити пана дати одрядинам справжнього борошна, адже сама до чаю брала «пухку солодку булочку». Та так не сталося. Зверхність, егоїзм взяли гору. Во­на байдужа до голоду і смерті селян в Одраді. Серце її не защеміло, коли повз її двір проносили дві-три труни на день. Навпаки, вона пропонує управителеві обдурювати селян. Це вже жор­стокість і цинізм, взяті від панів – представників «сьогоднішнього лиха» – капіталізму. Отже, «ли­хо сьогочасне» калічить людські душі: проста дівчина-кріпачка в нових умовах стає егоїстич­ною, черствою, лицемірною, байдужою до людсь­кого горя, нарешті, жорстокою.

Запропонуємо учням побудувати композиційну структуру образу Марини Проценкової.

Композицію образу складають такі сюжетні моменти: Марина – дівчина-кріпачка, хрещена мати, взаємини з панами, зганьблення і вигнання Марини з панських покоїв, прихисток у діда Ула­са, знову в панських покоях, Марина – перевер­тень «лиха сьогочасного», її цинізм, егоїзм, нові, капіталістичні методи визискування селян.

Позитивним героєм у повісті є образ діда Ула­са. Все життя його пов'язане з отарою. Він любив степ, волю і не мав більшого щастя, як бути біля овець. Дізнавшись про кумування, дід Улас ска­зав: «Коли б ще не довелося Федорові гіркими сльозами поливати те покумування». Через цей образ автор показує добропорядність простих лю­дей, кріпацьку солідарність. Коли дідові Уласові довелося шукати підтримки у Марини, він сміли­во йде в панські покої, щоб заступитись за обду­рену громаду. Але Марина не приймає свого рятівника, відмовляється допомогти. Автор в уста вмираючого діда Уласа вкладає слова, які розкри­вають ідейну суть історичного моменту, зображе­ного в повісті: «Було тяжке лихо. Ох, сьогоднішнє лихо – то справжнє лихо».

«Лихо сьогочасне» розкривається через зобра­ження наслідків реформи і перших кроків нової економічної формації. У поміщицькому маєтку порядкує управитель-німець і для обробітку землі запроваджує машини. Цим прикладом автор показує, як на село приходить капіталізм, селяни стають безробітними.

с.15

А Одраду мало-помалу підкошувала смерть: «Пішла на людей пошесть та хвороба усяка... Скільки дітвори перемерло. За малими почало і великих косити. Не було того дня, щоб люди не мерли. Заздалегідь почали ями копати. А що робити, коли їсти нічого...»

Якщо в повісті «Голодна воля» над селянами тільки нависала примара смерті, то в цій повісті з великою силою показано, як село вимирає.

Портрет, пейзаж, діалог, монолог – елементи композиції. Вони допомагають розкрити характер героя, його душевний склад, думки, погляди. По­силаємося на визначення у «Словнику літерату­рознавчих термінів»: «Портрет – це зображення у творі зовнішнього вигляду, пози, рухів, виразу обличчя людини»³.

Портрет у Панаса Мирного – важливий ком­понент у соціальній типохарактеристиці. Як це буває в більшості творів, тут опис зовнішностіподається при першому ж знайомстві.

У сатиричному плані подається портрет Баш­кира: «Височенного зросту, плечистий, рукатий, цибатий, з круглим, неначе кишенський кавун, об­личчям, рот широкий – трохи не до вух, ніс приплескуватий, наче волоська ріпа, очі – бульками, з червоними жилочками на баньках». Епітети і порівняння підкреслюють жорстокість. Вираз «в зрачках зажеврілись хижі іскорки» характеризує його, як дикого звіра, морально звироднілого типа. У портреті Марини також є сатиричні штрихи. Потрапивши до пана, «роздобріла Марина, вибілилася, сонячна пригара зійшла, тіло налило­ся, ноги і руки, мов ті кругляки виточені; як іде Марина, то й земля під нею угинається». Автор не виявляє до неї симпатії, адже його сьогочасна ге­роїня сталацинічною, безсоромною, нехтує нормами народної моралі.

Вступний пейзаж створює контраст до душев­ного стану кріпаків. «Як гарно та весело в маєтках Башкира. Співучі пташки невгасають у його садках-лісах». Інша картина: «На широко­полі лани люди виходять, щоб віддати буйному вітрові своє важке зітхання та кревні сльози...» З одного боку – багатство, розкіш кріпосника, а з другого – злидні, безправність, виснажлива пра­ця кріпаків.

Яке композиційне призначення діалогів, моно­логів? Діалог – мовне дійство, рухомий елемент сюжетної тканини твору. Саме в ньому розкрива­ються симпатії, характери та настрої героїв. Для прикладу можна взяти діалог одрядин з Мариною по приїзді молодого пана.

Монолог (від гр. monos – один, logos – сло­во) – роздуми персонажа вголос⁴. За допомогою монолога автор розкриває переживання, складність і суперечливість поглядів. Звернемось до монолога діда Уласа: «Правда, що й то було тяжке лихо, що нас до землі гнуло, за людей не лічило. А проте те давнє лихо навчало триматися купи. А тепер, яке лихо настало? Ох, сьогоднішнє лихо – то справжнє лихо».

Герой проголошує свої життєві переконання, які збігаються з думками автора: «Капіталізм, що наступає з його безземельною волею та голодним лихом, заставляє людей забувати за гурт, думати тільки про себе, декого йти проти свого брата».

І діалоги, і монологи побудовані Панасом Мирним на неоціненному матеріалі народної, розмовної мови.

«Народна мова – душа народна», – вважав письменник.

У художній тканині твору багато влучних афо­ристичних виразів: «Вийшла воля й дивне диво, одних до домівки привела, а других з домівки підвела», «Минуле лихо – тяжке лихо», «Лихо давнє й сьогочасне».

Панас Мирний у творах «Голодна воля», «Ли­хо давнє й сьогочасне», «Хіба ревуть воли, як яс­ла повні?» порушив злободенну соціальну тему: страхітливі умови життя селян, їхнє безземелля, напівголодне існування, розкрив антигуманну суть відносин між поміщиками і селянами, капіталістами і селянами – лихом давнім і сього­часним.

Автор цими творами викриває буржуазно-поміщицьку дійсність і закликає до поліпшення соціальних умов селянського життя.