Соціальний захист окремих категорій громадян, характеристика його видів та порядок нарахування компенсацій, допомог, субсидій та інших виплат

Тема 12. Видатки бюджету на соціальний захист населення

І соціальну сферу

Фінансування соціального захисту населення.

План

1. Форми і види соціального захисту населення.

Система пенсійного забезпечення в Україні.

Соціальний захист окремих категорій громадян, характеристика його видів та порядок нарахування компенсацій, допомог, субсидій та інших виплат.

Література:

1) Конституція України.

2) Бюджетний кодекс України.

3) Закон України «Про Державний бюджет України на 2012рік».

4) Закон України “Про збір на обов”язкове соціальне страхування “ // Офіційний вісник України.- 1997 № 24.

5) Закон України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003р.№ 1058-ІV.

6) Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

7) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

8) Постанова Кабінету Міністрів України «Про впорядкування надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого пічного побутового палива» № 131 від 10.01.1996р.

1. Форми і види соціального захисту населення.

У розвинутому суспільстві одним із найважливіших завдань є удосконалення соціального захисту і соціального забезпечення населення.

Соціальний захист - право громадян на соціальне забезпечення.

Соціальне забезпечення - це організована єдина система матеріального забезпечення населення, яка поширюється на всіх громадян незалежно від того, де вони працюють.

Система соціального захисту населення побудована за такими принципами:

- загальний характер і доступність для всіх громадян;

- високий рівень забезпечення;

- тісний (безпосередній) зв'язок з інтересами суспільного виробництва;

- широкий демократизм в організації і управлінні цією системою.

У відповідності із ст.46 Конституції України всім громадянам гарантовано не тільки право на працю, а і на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством.

Соціальний захист населення у розвинутому суспільстві повинен виконувати дві головні функції: лікувальну і запобіжну.

Лікувальна функція пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, які включають допомогу малозабезпеченим верствам населеня, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми, тощо.

Запобіжна функція пов'язана із відверненням бідності шляхом надання громадянам можливості під час свого активного періоду життя здобути право на соціальне страхування (підчас безробіття, хвороби, нещасного випадку на виробництві, інвалідності, тощо).

Соціальний захист є складовою соціальних гарантій населенню, які повинні забезпечуватися державою за ринкових умов відповідно до засад соціальної політики. До таких гараній належать:

- гарантування кожному працюючому громадянину мінімального рівня заробітної
плати, її індексації згідно з прожиткоаим мінімумом;

- задоволення освітньо-культурних потреб та належного рівня охорони здоров'я з
метою всебічного розвитку особистості;

- захист купівельної спрможності малозабезпечених громадян:

- вирівнювання рівнів життя окремих категорій населення, тощо.
Забезпечення цих гарантій можливе за умови комплексного використання різних

методів і важелів, зокрема реалізації конституційних прав громадян на працю і допомогу по безробіттю, запровадження оплати праці не нижче мінімального рівня, індексації зарплати в умовах зростання цін та прожиткового мінімуму, надання державної допомоги, пільг та інших видів соціальної підтримки малозабезпеченим сім'ям та сім'ям, які мають дітей, матеріального забезпечення у разі досягнення пенсійного віку, тимчасової або постійної втрати працездатності, втрати годувальника, тощо.

Особливістю соціального захисту є його адресна спрямованість, тобто соціальна допомога повинна надаватися тим громадянам і в тих обсягах, яких вони потребують.

Світовий досвід підтверджує, що соціальні гарантії повинні здійснюватися за трьома основними напрямками.

Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, зайнятому трудовою діяльністю, нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати, її індексацію, помірні податки і невтручання у підприємницьку діяльність.

Другий напрям - це задоволення пріоритетних потреб суспільства, які держава не може довірити кожному громадянину особисто. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення вказаних потреб за рахунок бюджету в мінімально достатніх розмірах, у формі безплатних послуг. Співвідношення таких послуг завжди повинно поєднуватися з розміром стягування з громадян прямих і непрямих податків. Це також є умовою соціальних гарантій.

Третій напрям має на меті вирівнювання рівнів життя окремих груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищення навантаження утриманців на прцездатних, стан здоров'я, вік, втрата роботи, кризові явища в економіці. У цьому випадку формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомога, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стають можливими підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня її заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів по відношенню до громадян.

Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює громадянам умови для самозабезпечення життєво необхідними благами, для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними валового внутрішнього продукту, повертає їм (поза зв'язком із вилученою частиною) блага і послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування і забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у громадян частини валового внутрішнього продукту надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за фізичними даними не спроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам з дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Основними видами соціального забезпечення є:

Пенсійне забезпечення;

Соціальне страхування;

Пільги ветеранам війни та праці;

Допомога сім’ям з дітьми;

Інші види соціальної допомоги;

Пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

Утримання установ соціального забезпечення.

Здійсненя перелічених заходів потребує чіткого визначення джерел їхнього фінансування. Очевидно, що бюджет не може бути єдиним джерелом коштів на соціальне забезпечення.

Держава має забезпечувати за рахунок бюджетних коштів лише мінімально гарантований рівень медичного, культурного, побутового і соціального обслуговування населення і, насамперед, найменше соціально захищених громадян.

Однією з форм соціального забезпечення населення є соціальне страхування, а саме:

- на випадок безробіття;

- медичне,

- від нещасних випадків на виробництві;

- пенсійне.

Система обов'язкового соціального страхування заснована на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних непрацездатним, від здорових хворим, від працюючих безробітним, тощо.

При цьому працівники відраховують частину заробітку на пенсії, медичне обслуговування та на утримання безробітних під зобов'язання держави, яка гарантує їм соціальний захист у разі непрацездатності.

Фінансування соціальних гарантій здійснюється за рахунок таких джерел:

- бюджетні асигнування;

- фінансові ресурси підприємницьких структур;

- спонсорські кошти;

- кошти благодійних організацій;

- страхування.

Основними джерелами фінансування соціального забезпечення і соціального захисту населення є соціальні та бюджетні фонди.

Особливу роль у забезпеченні соціального захисту населення відіграють соціальні фонди, за рахунок яких здійснюються виплати більшості соціально незахищеним категоріям населення.

До таких фондів належать:

Пенсійний фонд України,

Фонд соціального страхування,

Фонд сприяння зайнятості населення,

Фонд дляч здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення,

Фонд соціального захисту інвалідів та інші.

Окремі цільові фонди згідно з чинним законодавством включаються до дежавного бюджету України, а деякі функціонують самостійно. За допомогою коштів соціальних фондів оплачуються соціальні видатки понад суми, передбачені у бюджетах усіх рівнів. Вони є додатковим джерелом соціального захисту населення.

Видатки бюджетів на соціальний захист і соціальне забезпечення включають:

- виплату пенсій до допомоги;

- пільги ветеранам війни та праці;

- допомогу сім’ям з дітьми;

- інші види соціальної допомоги;

- пенсії військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

- видатки на дитячі заклади-інтернати;

- видатки на притулки для неповнолітніх;

- видатки на програми соціального захисту неповнолітніх;

- видатки на будинки інтернати для перестарілих і інвалідів;

- видатки на молодіжні програми.

Поиск по сайту: