Методи оцінювання інтелектуального капіталу

Для оцінки інтелектуального капіталу використовують такі основні групи методів [3, 36] (рис. 8.3):

1. Методи прямого вимірювання інтелектуального капіталу (Direct Intellectual Capital methods (DIC)). Ці методи грунтуються на вартісній оцінці окремих елементів інтелектуального капіталу, які потім зводяться в інтегра­льну оцінку. їх сутність викладена в численних літературних джерелах, на­приклад, у [57].

2. Методи визначення ринкової капіталізації (Market Capitalization Methods (МСМУ). Засновані на обчисленні гудвіла - різниці між ринковою вартістю суб’єкта господарювання (оцінка фондового ринку) і вартістю його чистих активів.

3. Методи розрахунку віддачі активів (Return on Assets methods (ROA)). Базуються на обчисленні різниці між відношенням доходу суб’єкта господарювання за певний період (за винятком податків) до вартості його матеріальних активів (ROA) і аналогічним показником галузі в цілому. Добу­ток отриманої різниці й вартості матеріальних активів оцінюваного суб’єкта господарської діяльності є середнім доходом від інтелектуального капіталу. Потім шляхом прямої капіталізації або дисконтування одержуваного грошо­вого потоку визначають вартість його інтелектуального капіталу.

4. Методи бальної оцінки (Scorecard Methods (SC)). Ці методи перед­бачають виділення елементів інтелектуального капіталу суб’єкта господарю­вання і їх відносну бальну або ж індикативну оцінку (у динаміці або ж порі­вняно з іншими суб’єктами господарювання даної галузі або ринку).

Рис. 8.3. Методи оцінки інтелектуального капіталу підприємства

Оскільки оцінка в 1 -й і 4-й групах методів виконується від окремого до загального, а в 2-й і 3-й - від загального до окремого, то групи методів 2 і З більш прийнятні для оцінки інтелектуального капіталу підприємства в цілому (наприклад, при операціях купівлі-продажу підприємства). Відповідно, групи методів 1 і 4 більш приянятні для аналізу ефективності структури інтелектуа­льного капіталу й окремих його елементів.

Із цього випливає, що методи груп 2 і 3 дозволяють оцінювати в ком­плексі ресурсну й потенційну складові інтелектуального капіталу без їхнього поділу, а методи груп 1 і 4 у принципі дозволяють це, однак потенційній складовій дотепер практично не приділялося належної уваги.

Критичний аналіз і узагальнення літературних джерел і практики гос­подарювання дозволили виділити найбільш прийнятні з відомих підходів до оцінки інтелектуального капіталу підприємства: окремо за елементами ресу­рсної й потенційної складових. їхній розгляд будемо вести окремо за людсь­ким, організаційним й інтерфейсним капіталами.

Людський капітал. Рівень інтелекту працівників звичайно оцінюють показником IQ (індивідуально для кожного працівника й середнім по підроз­ділу або організації). Знання, навички й досвід персоналу можна оцінити кі­лькісними показниками рівня освіти, кваліфікації, виробничого стажу (зага­льного й відповідно до профілю діяльності підприємства) і т.п. Для їхньої оцінки також доцільно використовувати й якісні показники, наприклад, наяв­ність досвіду роботи в закордонній фірмі, досвіду виготовлення продукції на експорт, проходження персоналом курсів підвищення кваліфікації. Наявність творчих здібностей і креативного способу мислення, критичного ставлення до авторитетів можна оцінити показниками раціоналізаторської й винахідни­цької активності, які характеризують схильність до генерування нових знань [45, 60, 75]. Досить важко оцінити кількісно моральні цінності й культуру праці, вони підлягають в основному укрупненій оцінці через показники част­ки браку в роботі, наявності претензій і позовів з боку споживачів, оптималь- ності трудових дій і т.п. Однак їх можна непрямим чином оцінити якісно та­кими показниками: поведінка на роботі й у побуті, обов'язковість у відноси­нах з колегами й діловими партнерами, організація робочого місця й т.д. Пе­рераховані показники характеризують, в основному, ресурсну частину люд­ського капіталу, їх доцільно порівнювати з аналогічними показниками ліде­рів на ринку або в галузі.

Можливість реалізації людського капіталу укрупнено можна оцінити показниками індивідуальної (щоб не враховувати організаційний капітал) ре­зультативності і якості праці працівників відповідних категорій, ступеня від­повідності їхніх знань і умінь вимогам ринку (напрямок і величина вектора освіти й самоосвіти), вікової структури й т.п. Детальніше, показники оцінки потенційної складового людського капіталу наведені в табл. 8.2.

Організаційний капітал. Якісна конструкторська, технологічна, екс­плуатаційна, ремонтна та ін. документація, якою володіє підприємство, свід­чить про високий рівень організаційного капіталу, особливо якщо це стосу­ється сучасної конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на ринку. Для оцінки можуть бути використані як кількісні показники (ви­значаються, у більшості, непрямим методом, наприклад, рівень прогресивно­сті конструкцій і технологій, рівень ремонтопридатності, технологічності ви­готовлення й економічності експлуатації), так і якісні, що визначають рівень якості документації методом експертної оцінки. Рівень (коефіцієнт) прогре­сивності конструкцій і технологій можна визначати як частку конструктив­них (технічних) і технологічних рішень відповідно на рівні найсучасніших у галузі чи на ринку зразків в їх загальній кількості.

Права власності на патенти, промислові зразки, ноу-хау, товарні знаки та ін. свідчить про високий рівень організаційного капіталу й ступеня його правової захищеності. Для їхньої оцінки доцільно також використовувати ва­ртісну оцінку, витратний метод, метод доходів (звільнення від роялті), метод аналогій, визначення ринкової вартості.

Наявність сертифікатів відповідності стандартам якості й системи управління якістю (ICO 9000), вимогам екологічної безпеки (ICO 14000) під­вищує рівень організаційного капіталу й одночасно свідчить про високий ступінь його реалізації (у деяких випадках сертифікація є єдиним засобом за­безпечення просування продукції на ринку). Оцінка може виконуватися як за якісними, так і за кількісними показниками, наприклад, частка сертифікованої продукції, технологій, виробництв.

Рівень оснащеності сучасними засобами комунікації й зв'язки можна оцінити шляхом порівняння з кращими підприємствами та організаціями на ринку або в галузі. Рівень інформаційного, програмного, технічного забезпе­чення систем підтримки прийняття рішень доцільно визначати за допомогою коефіцієнтів їхньої прогресивності, оновлюваності й т.п. Крім того, доціль­ним є порівняння техніко-економічних параметрів програм, комп'ютерної те­хніки, інформаційних баз даних і знань із кращими зразками або тими, які використовують лідери ринку чи галузі.

Рівень використання (потенційна складова) інформаційних систем і те­хнологій доцільно оцінювати відомими показниками рівня автоматизації й механізації робіт (проектних, виробничих, управлінських, допоміжних) на всіх стадіях процесу розроблення, виробництва й просування продукції на ринку. Його можна визначати, порівнюючи з показниками підприємств- лідерів. Непрямим шляхом його також можна визначити за допомогою пока­зників продуктивності праці (окремих підрозділів або підприємства в ціло­му), інформатизації процесів проектування, виробництва, збуту та управлін­ня.

З огляду на зростання ролі інформації й знань як джерела й засобів со­ціально-економічного розвитку, окремо розглянемо показники інформацій­ного оснащення. Забезпеченість економічною інформацією, необхідною для прийняття обгрунтованих і економічно ефективних рішень слід оцінювати з використанням такого підходу [24]:

(8.1)

(8.2)

де ПХ_n — похибка пошуку; І_р — обсяг виданої релевантної інформації; I_з,

- загальний обсяг виданої інформації; ПВ_n - повнота пошуку; І_р.з, - обсяг релевантної інформації в загальній її сукупності.

Величини І_р, І_з І I_р.з можуть вимірятися кількістю документів або в стандартних одиницях, які прийняті для виміру кількості інформації - Байт, Кбайт, Мбайт, Гбайт і т.п.

Як випливає з формул (8.1-8.2), ефективність пошуку тим вища, чим вища повнота пошуку (ПВ_п) і менша похибка пошуку (ПХ_п).

Для оцінки інформаційного оснащення рекомендується використовува­ти такі показники:

- коефіцієнт повноти інформації що розраховується як від­ношення обсягу інформації, наявної в особи, що приймає рішення (ОПР) до загального обсягу інформації, необхідної для ухвалення обгрунтованого рі­шення;

- коефіцієнт точності інформації що розраховується як від­ношення обсягу релевантної інформації до загального обсягу наявної інфор­мації;

- коефіцієнт суперечливості інформації (К_сп), що розраховується як відношення кількості наявних незалежних свідоцтв на користь ухвалення рі­шення до загальної кількості незалежних свідоцтв.

Ці одиничні показники можна поєднувати в інтегральний за такою фо­рмулою [24]:

Кі=Кпв×Кт×Ксп (8.3)

Для оцінки рівня інформаційної оснащеності залежно від розраховано­го значення інтегрального показника (К_і) може бути запропонована шкала (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Рівні інформаційного оснащення системи прийняття рішень

Укрупнену оцінку рівня організаційної структури управління підпри­ємством можна виконати відповідно до підходу, викладеного в роботі [9], що передбачає побудову матриці аналізу й розподілу функцій, прав і обов'язків між підрозділами підприємства. Результати аналізу слугують підставою для виявлення "вузьких місць", ліквідації паралелізму в роботі, оптимізації стру­ктури системи управління й перерозподілу прав і обов'язків між співробітниками окремих підрозділів. При оцінці адекватності організаційної структури цілям і завданням управління й вимогам ринку необхідно також брати до уваги результати викладеного вище аналізу нових організаційних форм підп­риємств і організацій.

Оцінку потенційної складової організаційної структури можна оціню­вати показниками швидкості реагування на збурювання в зовнішньому і вну­трішньому середовищах, оперативності і якості прийнятих управлінських рішень, спрямованих на використання й розвиток ринкових можливостей і протидію ринковим загрозам.

Соціально-психологічний клімат у колективі працівників підприємства і його структурних підрозділів, корпоративна культура в багатьох випадках вирішальною мірою визначають шанси на успіх реалізації потенціалу підп­риємства й істотно підвищують його. Для їхньої оцінки використовують ме­тоди соціології й психології.

У цілому, можливість реалізації організаційного капіталу підприємства (інформації про запити споживачів, прав на патенти й технічну документацію й т.п.) прямо характеризує частка наукомістких виробів, послуг і технологій у їх загальній кількості, вона також свідчить про високий рівень інтелектуа­льного капіталу взагалі. Їхні характеристики необхідно порівнювати з харак­теристиками кращих на ринку виробів, послуг і технологій відповідно.

Інтерфейсний капітал. Наявність сталих налагоджених зв'язків з еко­номічними контрагентами підприємства, контактними аудиторіями свідчить про високий рівень інтерфейсного капіталу й здатність до його реалізації. Для оцінки можна використовувати як якісні (тривалість контактів, ступінь зацікавленості економічних контрагентів у співробітництві, умови співробіт­ництва та ін.), так і кількісні показники, зокрема: частка продукції, що реалі­зується постійним споживачам, частка одержуваного від цього прибутку й т.п. Особливо важливим є наявність добре налагодженої й перевіреної часом збутової мережі й системи товароруху.

Імідж підприємства в середовищі споживачів і ділових партнерів, його ділова репутація мають самостійну ринкову цінність (гудвіл) і значною мі­рою впливають на ефективність його ринкової діяльності, однак і самі зале­жать від неї. Оцінити імідж і ділову репутацію можна досить об'єктивно, на­приклад, шляхом опитування споживачів, ділових партнерів, або ж витрата­ми часу й коштів на укладання договорів з економічними контрагентами, на просування продукції на ринок, зокрема стимулювання попиту порівняно з основними конкурентами. Аналогічним чином можна оцінити торговельну марку (бренд).

Примітка

Слід зазначити, що за даними Британського Інституту захисту торговельних знаків, за період з 1980 р. по 2000 р. у Великобританії й США відношення балансової вартості компаній до їхньої ринкової вартості зменшилося в п’ять разів. Гак, в Англії тільки близько 30% ринкової вартості компанії відображається в ба­лансі, усе інше припадає на нематеріальні активи, основу яких становить торговельна марка й оренд, зокре­ма, для British Petroleum це відношення становить 29: 71, Coca-Cola - 4: 96.

Комплексну оцінку інтелектуального капіталу підприємства (О_к) можна виконати за допомогою відомого в математиці методу відстаней. При цьому кількісні показники слід оцінювати безпосередньо, а якісні необхідно попе­редньо переводити в бальні оцінки.

Розрахункова формула має вигляд

(8.4)

де і - порядковий номер показника; n — кількість показників, Bi - ваго­мість і-го показника, ϭ_i - відносна оцінка і-го показника (порівняно з етало­ном).

При цьому

де О_і - оцінка і-го показника аналізованого підприємства; О_mах - макси­мальне значення і-го показника з усіх порівнюваних підприємств; О_min - міні­мальне значення і-го показника з усіх порівнюваних підприємств.

Вагомості показників визначають експертним методом. Відповідно до формули (8.4) кращим є менше значення комплексної оцінки (в ідеалі О_к = 0).

Основною проблемою є вибір еталона (бази) для порівняння. Таким може бути краще значення показника серед всіх підприємств на ринку. Доці­льним є оцінювання за формулою (8.4) окремо ресурсної і потенційної частин інтелектуального капіталу. Це дозволить оцінити інтелектуальну оснащеність підприємства й здатність до її реалізації, визначити на цій основі конкретні заходи, спрямовані на розвиток інтелектуального капіталу.

8.4. Управління інтелектуальним капіталом підприємства

Управління інтелектуальним капіталом підприємства, до речі, як і управління взагалі, має бути спрямоване на приведення у відповідність внут­рішніх можливостей його реалізації і розвитку до зовнішніх, які генеруються ринком. Загальна схема управління подана на рис. 8.5.

Згідно зі схемою на рис. 8.5, процедури управління інтелектуальним капіталом підприємства виконуються в такій послідовності.

1. Шляхом співставлення характеристик зовнішнього середовища (рин­кових можливостей і загроз) і внутрішнього середовища (характеристик складових підсистем інтелектуального капіталу) визначають можливі напря­мки розвитку підприємства. Загалом методична база такого аналізу (SWOT-аналіз, матричні методи стратегічного аналізу та ін. є достатньо відомими і перевіреними практикою 44]). Вибір характеристик зовнішнього середовища, що характеризують ри- нкові можливості і загрози та їх оцінка, не викликає ускладнення.

Рис. 8.5. Схема механізму управління інтелектуальним капіталом підп­риємства

Основні характеристики інтелектуального капіталу підприємства, що характеризують його сильні і слабкі сторони (потенціальну і здатнісну скла­дові), подано в табл. 8.2. Доцільним уявляється визначення напрямків розви­тку на основі аналізу потенціальної і здатнісної складових (зіставляючи їх по одній з ринковими можливостями і загрозами), а також на основі їх узагаль­неної (комплексної) оцінки. Такий підхід дозволяє точніше окреслити най­більш реальні напрямки розвитку, для реалізації яких є (поряд із зовнішніми умовами) достатній обсяг інтелектуальних ресурсів та здатність (спромож­ність) їх реалізувати.

0. У разі недостатності однієї зі складових - перевіряється технічна і економічна можливості, а також економічна доцільність доведення їх до на­лежного рівня - окремо за елементами підсистем інтелектуального капіталу (з погляду потенціальної і здатнісної їх частин).

1. Розробляються конкретні заходи щодо доведення елементів підсис­тем інтелектуального капіталу до належного рівня.

2. Перевіряється результативність реалізації розроблених заходів (управлінських дій) та вносяться необхідні корективи.

Установлена послідовність заходів може циклічно повторюватися.

В основу механізму управління інтелектуальним капіталом підприємс­тва (див. рис. 8.5) покладено оцінку достатності (недостатності) інтелектуа­льного капіталу й вибору за її результатами конкретних управлінських дій. Підходи до оцінки та оціночні показники окремих підсистем (ЛK, OK, ІК), елементів цих підсистем та узагальненої оцінки інтелектуального капіталу викладено вище, у п. 8.3. Там же запропоновано показники та підходи до їх визначення як для потенційної, так і для здатнісної складових (детальніше див. у додатку Б).

Доцільним уявляється накопичення та узагальнення статистичних да­них щодо показників, які характеризують окремі елементи підсистем, підсис­теми інтелектуального капіталу (ЛK, ОК, ІК) та його загальний стан. Причо­му окремо слід виділяти показники за потенційною та здатнісною складови­ми. Перераховані показники слід розглядати не узагальнено, а в сукупності з економічними (фінансовими) та маркетинговими показниками аналізованих підприємств, щоб встановити ступінь залежності економічних результатів ді­яльності від стану (рівня) інтелектуального капіталу, а також наявність та ті­сноту стохастичних зв’язків. При цьому необхідно структурувати дані за ви­дами діяльності, масштабами підприємств та ін.

Наявність такої бази є основою адекватної оцінки достатності рівня ін­телектуального капіталу та обгрунтованого вибору управлінських дій, спря­мованих на його посилення за окремими підсистемами та їх елементами.

Контрольні запитання

1. Яку роль інтелектуального капітал відіграє в інформаційній еко­номіці?

2. Які існують підходи до визначення сутності і структури інтелек­туального капіталу? Охарактеризувати підсистеми, ресурсну і потенційну складові інтелектуального капіталу.

3. Дати визначення поняття об’єктів інтелектуальної власності, оха­рактеризувати їх. Які особливості вони мають?

4. Охарактеризувати суб’єкти інтелектуальної власності, отримува­ні ними ефекти від використання об’єктів інтелектуальної власності.

5. Як класифікуються об’єкти інтелектуальної власності?

6. Які існують способи комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності?

7. Охарактеризувати об’єкти промислової власності: винаходи, ноу-хау, промислові зразки, корисні моделі, товарні марки, географічні зазначен­ня, фірмові найменування.

8. Охарактеризувати структуру інтелектуального капіталу підпри­ємства: його основні підсистеми та їх елементи.

9. Дати визначення людського капіталу як підсистеми інтелектуа­льного капіталу.

10. Дати визначення організаційного капіталу як підсистеми інтелек­туального капіталу.

11. Дати визначення інтерфейсного капіталу як підсистеми інтелек­туального капіталу.

12. Які існують методичні підходи до оцінювання інтелектуального капіталу та рекомендації до їх застосування?

Поиск по сайту: