Кримінальне право. Загальна частина

а) хронічне психічне захворювання; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки.

Хронічним психічним захворюванням є довготривале захворювання психіки, що має тенденцію до наростання хворобливих явищ (наприклад, шизофренія, прогресивний параліч, епілепсія, маніакально-депресивний психоз). У деяких випадках захворювання може протікати у формі окремих приступів, але при припиненні цих приступів стійкий психічний дефект зберігається.

До тимчасових розладів психічної діяльності психіатри відносять різноманітні форми порушення психічної діяльності, що можуть тривати певний час і закінчуються повним видужанням (наприклад, реактивні стани, патологічний афект, патологічне сп'яніння).

Недоумство - це уроджений (олігофренія) чи придбаний (деменції) хворобливий стан психіки, що характеризується неповноцінністю розумової діяльності. Виділяють три ступеня олігофренії: найбільш легкий - дебільність; середній — імбецильність; важкий -ідіотія. При ідіотії та імбецильності людина завжди визнається неосудною. Практика показує, що дебільність у легкій формі в принципі не виключає стану осудності та обмеженої осудності.

Іншим хворобливим станом можуть визнаватися розлади психічної діяльності, які не підпадають під ознаки перших трьох категорій психічних захворювань. Це, наприклад, маревні явища на ґрунті важкого інфекційного захворювання.

Для визнання особи неосудною необхідно, щоб був встановлений факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, наявність доказів скоєння його саме цією особою (юридичний критерій) та наявність хоча б однієї ознаки медичного критерію та однієї ознаки психологічного критерію.

Оскільки для визначення психічного стану конкретної особи (підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного) необхідні спеціальні знання, то у випадках наявності у судді, слідчого, адвоката обґрунтованих даних, що ставлять під сумнів осудність чи обмежену осудність особи, що вчинила передбачене КК суспільно небезпечне діяння, у справі призначається судово-психіатрична чи комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Відповідно до закону (ч. 2 ст. 19 КК) особа, яка перебувала під час вчинення суспільно небезпечного діяння у стані неосудності, не підлягає кримінальній відповідальності.

Разом з тим можлива ситуація, коли особа під час вчинення такого діяння була осудною, але до постановления вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати

Глава IX. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)

свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню (ч. Зет. 19 КК).

§ 6. Спеціальний суб'єкт злочину

Спеціальним суб'єктом злочину є фізична осудна особа, що вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб'єктом якого може бути лише певна особа (ч. 2 ст. 18 КК).

Ознаки спеціального суб'єкта завжди доповнюють обов'язкові ознаки загального суб'єкта. Такими ознаками, наприклад, є ознаки громадянства для суб'єкта державної зради (ст. 111 КК); ознаки службової особи для суб'єкта одержання хабара (ст. 368 КК).

Ці додаткові ознаки можуть прямо вказуватися в тексті диспозиції конкретної статті або безпосередньо випливати з тексту відповідної кримінально-правової норми. Наприклад, у ч. 1 ст. 371 КК, яка передбачає відповідальність за завідомо незаконне затримання або незаконний привід, не зазначено, хто є суб'єктом цього злочину. Однак зі змісту цієї статті можна встановити, що ним можуть бути працівники правоохоронних органів, які наділені правом затримувати осіб чи здійснювати їх привід.

У деяких випадках, ознаки спеціального суб'єкта можуть бути вказані тільки в частині статті КК, що передбачає кваліфікуючі ознаки злочину. Так, за ч. З ст. 206 КК склад протидії законній господарської діяльності може бути кваліфікованим, коли це діяння вчиняється службовою особою з використання службового становища, тобто спеціальним суб'єктом.

Ознаки спеціального суб'єкта, доповнюючи ознаки загального суб'єкта злочину, звужують коло осіб, які можуть підлягати кримінальній відповідальності.

§ 7. Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп'яніння

Питання кримінальної відповідальності за злочини, вчинені у стані сп'яніння, має декілька аспектів: по-перше, його вирішення важливе для визначення як обставини, яка обтяжує покарання; по-друге, воно пов'язане з визначенням осудності (обмеженої осудності), з оцінкою психічного стану особи

Відповідно до ст. 21 КК, особа, яка вчинила злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

Сп'яніння буває двох видів: фізіологічним і патологічним.

При фізіологічному сп'янінні (алкогольному, наркотичному, токсичному) в особи послаблюється функціонування гальмових процесів нервової діяльності й самоконтролю. Звичайне фізіологічне сп'яніння настає поступово. Особа усвідомлює, що алкоголь, наркотик чи інша речовина одурманює його, порушує нормальний стан психіки, швидкість реакції, координацію рухів тощо. Продовжуючи вживати такі речовини та засоби, особа приводить себе у стан сильного сп'яніння, що, хоча і порушує психічні процеси, але не є хворобливим станом.

Інший зміст має патологічне сп'яніння, яке може настати для особи раптово, навіть при вживанні невеликих доз алкоголю, наркотику тощо. Патологічне сп'яніння є хворобливим станом, що належить до короткочасних психічних розладів і якісно відрізняється від тяжкого ступеня звичайного побутового сп'яніння. За патологічного сп'яніння присутні психологічний і медичний критерії неосудності.

Патологічне сп'яніння виявляється в основному в двох формах: епілептоїдної і параноїдної. За епілептоїдної форми в особи виникає спотворене сприйняття навколишнього середовища, сутінковий стан свідомості, що призводить до неправомірної поведінки. За параноїдної форми виникають галюцинації, маревні ідеї. У особи, яка перебуває у такому стані, виникає неадекватне сприйняття реальної дійсності, у неї виникає почуття страху, тривоги, що породжує прагнення рятуватися, захищатися, нападати на «ворогів» тощо. Характерною ознакою патологічного сп'яніння у таких випадках може бути відсутність фізичних ознак сп'яніння. Поведінка особи відзначається точними рухами, впевненою ходою, чіткою мовою. Стан патологічного сп'яніння має короткочасний характер і звичайно закінчується глибоким сном з повною втратою спогадів про здійснене (амнезія). Психіатри вважають, що патологічне алкогольне сп'яніння має характер одиничного випадку і не має тенденції до повторення.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, є обставиною, яка обтяжує покарання.

Суду надається право, залежно від характеру вчиненого злочину, не визнавати цю обставину такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

Поиск по сайту: