ВЕСТИБУЛЯРНА ФУНКЦІЯ

Вестибулярний апарат разом з мозочком відіграє велику роль у визначенні положення тіла та його частин в просторі, а також в підтриманні стійкої рівноваги як в спокої, так і під час руху. Крім лабіринту та мозочка, в забезпеченні такої функції беруть участь також орган зору і рецептори, закладені в суглобах, сухожилках, м’язах та шкірі (пропріорецептори). Отже, визначення положення всього тіла чи окремих його частин у просторі є результатом спільної роботи багатьох аналізаторів, але вестибулярний аналізатор має велике значення у цьому процесі.

Чисельні дослідження роботи органа рівноваги виявили ряд закономірностей, які визначають головні принципи функціонування вестибулярного аналізатора. Евальд у 1892 опублікував результати експериментів на голубах, у яких встановив закономірності функціонування ампулярного апарату. Згодом вони дістали назву законів Евальда.

· 1. Ністагм виникає у площині того півколового каналу, який подразнюють.

· 2. Рух ендолімфи по горизонтальному півколовому каналу в напрямку ампули (ампулопетальний рух) викликає більшу вестибулярну реакцію, ніж рух ендолімфи у напрямку від ампули (ампулофугальний рух). У вертикальних півколових каналах закономірність зворотна.

· 3. Ністагм направлений у бік більш активного лабіринта.

В.І. Воячек сформулював ендолімфатичні закони ністагму, що виникають при обертанні тіла.

· 1. Площина ністагму співпадає з площиною обертання.

· 2. Ністагм направлений у протилежну сторону від руху ендолімфи.

Адекватними (фізіологічними) подразниками вестибулярного аналізатора є сила тяжіння, а також прямолінійне, кутове або доцентрове прискорення. Його рецептори розміщені у присінку (отолітовий апарат) та півколових каналах (ампулярний апарат). Сила тяжіння чи прямолінійне прискорення викликають зміщення отолітів, чим спричиняють подразнення рецепторів отолітового апарата в мішечках присінка.

Кутові або обертальні рухи призводять до переміщення ендолімфи у півколових каналах, чим викликають подразнення рецепторів їх ампулярних частин. Півколові канали лабіринту розміщені в трьох взаємно перпендикулярних площинах, орієнтація яких тільки приблизно відповідає основним площинам голови людини: в горизонтальній площині (зовнішній або горизонтальний канал), у фронтальній площині (передній або фронтальний канал) та в сагітальній площині (задній або сагітальний канал). Залежно від того, в якій площині відбувається рух голови, подразнюється ампулярний рецептор відповідного півколового каналу: наприклад, обертальний рух в горизонтальній площині викликає подразнення зовнішнього (горизонтального) каналу, що проявляється виникненням горизонтального ністагму (горизонтальне посмикування очей). Якщо площина подразнення орієнтована між двома каналами, то подразнення виникає в ампулах обох каналів, а ністагм буде комбі­нованим. Так, одночасне подразнення зовнішнього (горизонтального) та переднього (фронтального) півколових каналів викликає горизонтально-ротаторний ністагм.

Чисельні зв’язки вестибулярної частини лабіринту з мозочком, довгастим та спинним мозком, підкірковими структурами та корою головного мозку зумовлюють виникнення найрізноманіт­ніших реакцій при подразненні вестибулярного апарата. Вестибуло-сенсорні реакції виникають через зв’язок внутрішнього вуха з центрами чуття і проявляються запамороченням, відчуттями “провалювання”, “перевороту світу”, ейфорією чи абстиненцією тощо.

Вестибуло-соматичні реакції забезпечуються зв’язками лабі­ринту з мозочком, руховими центрами головного та спинного мозку і включають рефлекси на поперечносмугасті м’язи (рефлекси на м’язи кінцівок, тулуба, шиї, очей). Рефлекси на м’язи очей проявляються ритмічним посмикуванням очних яблук (ністагм) у відповідь на подразнення вестибулярного аналізатора. Рефлекси на інші м’язи проявляються зміною їх тонусу та виникненням захисних рухів тулуба, кінцівок, шиї, очей. Це забезпечує правильну координацію рухів при зміні положення тіла у просторі та сприяє підтриманню постійної рівноваги. Наприклад: коли Ви починаєте підскальзуєтесь на слизькій дорозі, Ваші руки, ноги, тулуб, голова роблять рух, протилежний напрямку падіння. І не встигаючи подумати, Ваше тіло випростовується і Ви йдете далі. У цій складній захисній реакції не останню роль відіграє лабіринт.

Вестибуло-вегетативні реакції виникають внаслідок зв’язку лабіринту з вегетативними центрами головного і спинного мозку. Вони проявляються нудотою, блюванням, блідістю чи почервонін­ням шкіри, посиленим потовиділенням, зміною частоти пульсу та дихання, зміною артеріального тиску тощо.

Поиск по сайту: