Кейнсіанська функція споживання в закритій приватній економіці: графічна та математична інтерпретація; сутність ефекту заощаджень. Недоходні фактори споживання та заощаджень

Згідно з кейнсіанською теорією основним чинником, який визначає величину споживання в кожному періоді є поточний дохід домогосподарств. Якщо він зростає, то домашні господарства готові витрачати більше своїх коштів на споживчі товари і послуги в кожному поточному періоді. Такий висновок Кейнса суперечив поглядам його попередників, тобто прихильників класичної теорії, які вважали, що вирішальний вплив на споживання справляє процентна ставка. На їх думку, зростання процентної ставки стимулює збільшення заощаджень і зменшення споживання. І навпаки. Тому, у класиків споживання є спадною функцією від процентної ставки.

Кейнс не заперечував, що процентна ставка може впливати на споживання. Але, на його думку, її вплив на споживання не є головним. Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником споживання є особистий наявний дохід, яким розпоряджаються домогосподарства у кожному поточному періоді. Залежність споживання від цього доходу він назвав функцією споживання, яку в алгебраїчній формі можна виразити так:

С = + с * DI, де С – споживання домогосподарств, - автономне споживання, с - гранична схильність до споживання, DI – наявний поточний дохід домогосподарств.

З метою усунення незручностей в процесі моделювання причиннонаслідкових зв’язків між споживанням і ВВП-доходом сучасні макроекономісти модифікували кейнсіанську функція споживання – особистий наявний дохід прирівняли до наявному доходу приватної економіки. Така модифікація має певну теоретичну підставу, бо спирається на розширення тлумачення корпоративної власності на капітал. Вважається, що домогосподарства безпосередньо є власниками робочої сили, а опосередковано основного капіталу підприємств. Іншими словами, підприємства володіють капіталом, а домогосподарства як акціонери володіють підприємствами. Тому у підсумку весь дохід, створений приватною економікою належить домогосподарствам.

В змішаній економіці, яку ми розглянемо в частині 4, наявний дохід приватної економіки менше ВВП –доходу на величину податків. У спрощенні, тобто безподатковій економіці, яку ми на разі розглядаємо, наявний дохід приватної економіки дорівнює ВВП –доходу, тобто DI=Y. Він розподіляється на приватне споживання та приватне заощадження: DI = Y = C + S, де DI – наявний дохід приватної економіки, C – приватне споживання, S – приватне заощадження. За цих умов кейнсіанська функція споживання приймає наступний вигляд:

С = + с * Y

Крім наявного доходу в рівнянні споживання залежить від граничної схильності до споживання і автономного споживання. При цьому принципову роль в кейнсіанській функції споживання відіграє гранична схильність до споживання (c). Вона являє собою коефіцієнт, який показує, на скільки зміниться величина споживання при зміні доходу на одну одиницю. Це визначаеться за формулою: .

Гранична схильність до споживання характеризує рівень використання поточного доходу на поточне споживання. Тому Кейнс окремо виділив чинники, що впливають на граничну схильність до споживання. Всі ці чинники він поділив на дві групи: об’єктивні та суб’єктивні. До об’єктивних Кейнс відносив шість чинників, головними серед яких є зміни у рівні зарплати, податковій політиці, співвідношенні між поточним і майбутнім доходами, суттєве зниження ставки процента тощо. До суб’єктивних він відніс вісім чинників, серед яких можна виділіти намагання домогосподарств створити грошові резерви на випадок непередбачених обставин, накопичити гроші на старість, бажання залишити дітям спадщину тощо.

Оберненою стороною граничної схильності до споживання є гранична схильність до заощаджень (s). Вона являє собою коефіцієнт, який показує наскільки одиниць змінюється величина заощаджень при зміні доходу на одиницю: .

Слід акцентувати увагу на те, що сума коефіцієнтів граничної схильності до споживання заощаджень, як правило, дорівнює одиниці. Це обумовлено взаємозалежністю динаміки споживання і заощаджень, які мають спільне джерело, тобто наявний дохід. Якщо D Y=DC+ DS, то 1= c+s. Але у випадку коли витрати на споживання фінансується не лише за рахунок поточного доходу, а й інших джерел (наприклад, позики), то сума коефіцієнтів граничних схильностей може відхиляться від одиниці, яка відображає лише поточний дохід.

В процесі обґрунтування функції споживання Кейнс спирався також і на такий інструмент як середня схильність до споживання. Вона являє собою коефіцієнт, який показує відношення обсягу споживання до величини поточного доходу. Оберненою стороною цього інструмента є середня схильність до заощадженнь, яка являє собою коефіцієнт, що показує відношення обсягу заощаджень до поточного доходу. Зазначені коефіцієнти визначаються за формулами: с = , s = .

Кейнс припускав, що зі зростанням доходу середня схильність до споживання зменшується. При обґрунтуванні цього припущення він виходив з того, що в короткострокових періодах індивідууми незалежно від динаміки доходу намагаються підтримувати звичні для себе життєві стандарти. Тому в межах цих періодів зростання доходу супроводжується збільшенням заощадження, а зменшеня доходу – скороченням заощаджень порівняно з їх величиною, яка підтримувалася в минулому. Внаслідок цього зі зростанням доходу частка заощаджень у його складі зростає, а частка споживання падає.

Щоб глибше розкрити кейнсіанську функцію споживання, звернемося до графічних моделей.

Функція споживання

Функція споживання зі змінним автономним споживанням

На рис бісектриса являє собою таку криву, в кожній точці якої споживання дорівнює доходу. Але фактично споживчі витрати, зазвичай, менші, а інколи навіть, більші за доход в поточному періоді. Це відображає крива С, нахил якої залежить від граничної схильності до споживання. На кривій С розміщені три точки. Лише в точці С_о весь дохід спрямовується на споживання, а заощадження відсутні. В точці С₁ споживання менше доходу. Тому виникають додатні заощадження. В точці С₂ споживання перевищує дохід, внаслідок чого виникають від’ємні заощадження. Останні свідчать про те, що певна частка споживання здійснюється за рахунок попередніх заощаджень або позик.

Споживання, яке фінансується поточним доходом, називається індуційованим споживанням, тобто залежним від поточного доходу. Поряд з цим формула свідчить, що крім індуційованого споживання існує також автономне споживання, його існування Кейнс пов’язував зі зменьшенням доходів домогосподарств, викликаним падінням рівня зайнятості. На його думку,якщо внаслідок падіння рівня зайнятості скорочення доходу є суттєвим, то це може негативно вплинути на рівень поточного споживання. У таких випадках для підтримання звичного рівня споживання люди можуть використовувати фінансові резерви, що були створені за рахунок доходів, зароблених у минулих періодах. Протилежним джерелом фінансування споживання у таких випадках є позика, яка може бути повернена за рахунок майбутніх доходів. Тому та частина споживання, яка фінансується не за рахунок поточного доходу, є автономним споживанням, а чинники, що впливають на його величину можна назвати чинниками автономного споживання.

Чинники автономного споживання не пов’язані з поточним доходом. Але в тенденції, за тривалий період споживання є лише функцією від доходу, оскільки у кінцевому підсумку лише дохід є джерелом витрат на споживання. Тому до чинників автономного споживання відносяться ти чинники, які впливають на споживання поточного періоду через доходи, що заощаджуються домогосподарствами у попередніх періодах або мали б заощаджуватися у майбутніх. На цій підставі до чинників автономного споживання можна віднести багатство та запозичення.

Чинники, які впливають на автономне споживання, мають зовсім іншу природу. Ці чинники є недоходними в тому розумінні, що вони пов’язані з поточним доходом. Але в кінцевому підсумку споживання є лише функцією від доходу. Це означає, що недоходні чинники – це такі чинники, які впливають на споживання поточного періоду через доходи, що заощаджуються домогосподарствами у попередніх та майбутніх періодах. На цій підставі до недоходних чинників можна віднести такі: багатство і запозичення.

Багатство Під багатством домогосподарств розуміють всі активи, якими вони володіють. Проте джерелом автономного споживання можуть бути переважно такі фінансові активи, як ощадні рахунки, акції, облігації тощо. Багатство, як чинник поточного споживання домогосподарства формують на основі заощаджень, здійснених за рахунок доходів попередніх періодів. Тому його величина залежить від рівня доходу в попередніх періодах, а також від того, як вони його розподіляють між споживанням і заощадженням. Згідно з кейнсіанським припущенням щодо середньої схильності до споживання, чим вище дохід, тим більшою є його частка, яка спрямовується на заощадження, тобто на збільшення багатства. На рішення домогосподарств щодо пропорцій розподілу доходу на споживання та заощадження в певній мірі впливає процентна ставка. Але, як ми уже підкреслювали Кейнс вважав, що її вплив є не суттєвим. Багатство, що формується за рахунок доходів в попередніх періодів, слугує джерелом доходів і витрат на споживання у наступних періодах. Тому чим більше багатства накопичують домогосподарства в попередні періоди, тим більшою може бути величина споживання у кожному наступному періоді за будь-якого рівня поточного доходу.

Запозичення. Крім багатства іншим чинником автономного споживання у поточному періоді є позики. За рахунок позик домогосподарства отримують можливість покривати дефіцит особистих доходів у поточному періоді за рахунок доходів або від’ємних заощаджень у майбутньому періоді. Запозичення домогосподарств збільшує їх споживання відносно поточного доходу певного періоду, але воно унеможливлює або зменшує заощадження у майбутньому періоді.

Вплив недоходних чинників на споживання можна продемонструвати на графічних моделях. Рисунок 7.3 свідчить про те, що крім доходу на споживання певний вплив справляють недоходні чинники. Підтвердженням цього слугує існування автономного споживання, величина якого дорівнює відрізку ОС. Внаслідок цього крива С не проходить через початок системи координат (точка О), а зміщується вгору на величину відрізка ОС. На рисунку 7.4 крива С₁ є початковою функцією споживання. Якщо внаслідок дії недоходних чинників споживання збільшується порівняно з початковою величиною, то функція споживання зміщується вгору в положення С_2. Якщо під впливом недоходних чинників споживання зменшується відносно початкової величини, то функція споживання зміщується вниз в положення С_3. Отже, згідно з кейнсіанською теорією зміна індуційованого споживання залежить від поточного доходу, а автономного – від недоходних чинників. У графічній моделі зміна індуційованого споживання проявляється як переміщення точки споживання вздовж нерухомої кривої споживання. Зміна автономного споживання проявляється за допомогою переміщення кривої споживання вгору або вниз.

Поиск по сайту: