Функції споживання з урахуванням фактора часу. Теорія Фішера про міжчасовий вибір споживача. Споживання у довгостроковому періоді: гіпотеза життєвого циклу та постійного доходу

Статистичні дослідження свідчать, що існує дві різні функції споживання: короткострокова і довготривала. Короткострокова обгрунтована Кейнсом. Довготривала функція споживання отримала своє пояснення в пост кейнсіанських теоріях, які спираються на теорію Ірвіна Фішера про між часовий вибір споживача.

Згідно з цією теорією домогосподарства в процесі прийняття рішень щодо споживання здійснюють міжчасовий вибір і враховують як поточний дохід, так і переміщення доходу між різними періодами життя за рахунок заощаджень та позик. Звідси випливає ключова ідея — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу упродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустімо, що його життя складається лише з двох періодів: перший – молодість, другий – старість. У першому періоді дохід споживача складає У₁ , а споживання – С₁. У другому періоді дохід – У₂ , а споживання – С₂ . Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим ніж поточний дохід (за рахунок активів та позик). При цьому під доходом (У) будемо розуміти трудовий доход, з якого утримуються податки.

Спочатку припустімо перший варіант, коли споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов між часове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді відзначається так:

С₁ = У₁ - S₁ (7.12)

С₂ = (1+r)S₁ + У₂ (7.13)

Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менше поточного доходу на суму заощаджень. У другому періоді навпаки – вона вище його поточного доходу на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

Тепер припустімо протилежний варіант, коли споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і крім цього ще бере гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде така:

С₁ = У₁ + (7.14)

С₂ = У₂ – S₂ (7.15)

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше поточного доходу на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача з’явилися нові теорії споживання. Серед них основними є дві: теорія життєвого циклу, що пов’язана з іменем Франко Модільяні, і постійного (перманентного) доходу, яку пов’язують з іменем Мільтона Фрідмана.

Гіпотеза життєвого циклу. Згідно з цією гіпотезою дохід людей упродовж життя змінюється. Але незважаючи на це, люди прагнуть підтримувати рівномірний рівень споживання протягом всіх періодів свого життя. Для забезпечення стабільного рівня життя, люди повинні заощаджувати в період трудового життя, щоб мати можливість використовувати накопичене багатство в післятрудовий період. Виходячи з цього, гіпотезою життєвого циклу передбачає, що люди багато заощаджують, коли їхні доходи вищі за середні протягом життя, і більше витрачають на споживання коли їхні доходи нижчі за середні упродовж життя.

Для ілюстрації теорії життєвого циклу розглянемо поведінку особи, яка планує забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом усього економічно самостійного життя. З цією метою запровадимо такі умови:Т – очікувана кількість років економічно самостійного життя особи, яка складається із періоду трудового життя і післятрудового (пенсійного) періоду;R –запланована кількість років трудового життя;У – очікуваний середньорічний трудовий доход за весь період трудового життя.W – майно (активи, багатство), яке людина накопичила за рахунок заощаджень (для простоти припустимо, що на заощадження не нараховуються проценти).

Згідно з наведеними умовами ресурси особи для її споживання за весь життєвий цикл складаються з поточних доходів, отриманих за період трудового життя (R·У), і вартості накопиченого майна (W). Звідси рівномірна величина щорічного споживання особи у продовж всього її життя становитиме:

С = (7.16)

Звідси функцію споживання особи можна записати так:

С = Тому у загальному вигляді функцію споживання для всієї економіки можна записати так:

С = α * У+ β * W,де α – гранична схильність до споживання з поточного доходу, β - гранична схильність до споживання з майна

(7.20)

Рівняння(7.20) свідчить, що середня схильність до споживання (С/Y) залежить від співвідношення між багатством і поточним доходом (W/Y). На початкових етапах трудового життя особи її поточний дохід, як правило, зростає швидше ніж багатство. Тому середня схильність до споживання може зменшуватися, що відповідає висновкам кейнсіанської теорії. Але за весь період життя багатство людини залежить від її поточного доходу. Тому середня схильність до споживання в довготривалому періоді є постійною величиною.

Гіпотеза постійного (перманентного) доходу. Згідно з даною гіпотезою споживання залежить не від поточного, а постійного доходу. За своїм визначенням постійний доход – це сталий компонент поточного доходу, який людина спроможна підтримувати протягом всього життя за рахунок трудового доходу і накопичених активів. В математичній інтерпретації постійний дохід являє собою середньозважену величину або тренд поточних доходів людини за всі роки її життя. Це означає, що поточний дохід крім постійного доходу включає також і тимчасовий дохід, який не піддається передбаченню. Згідно з цією гіпотезою в процесі прийняття рішень люди спираються на постійний дохід, який вони спроможні передбачити. Звідси випливає функція споживання:

С = с · (7.21)

де - постійний дохід (наявний) с – коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання

(7.22)

Отже, середня схильність до споживання залежить від співвідношення між постійним доходом і поточним доходом. Якщо поточний дохід тимчасово перевищує постійний дохід за рахунок тимчасових доходів, то середня схильність до споживання зменшується, і навпаки.

Поиск по сайту: