Основні положення кейнсіанської та неокласичної теорій економічного зростання. Модель Харрода-Домара та виробнича функція Кобба-Дугласа

Сучасні уявлення про економічне зростання сформувалися на базі кейнсіанської і неокласичної теорій.

Засновниками кейнсіанської теорії економічного зростання були Р. Харрод і Є. Домар. На їхню думку, головну роль в економічному зростанні відіграють інвестиції. При цьому пропозиція інвестицій визначається величиною заощаджень, яка залежить від доходу, тобто ВВП, і норми заощаджень: S=s*Y, Попит на інвестиції залежить від приросту продукту та його капіталомісткості (Ку): І = ∆Y*Ку. У довгостроковому періоді I=S. Звідси у розгорнутому вигляді рівновагу між заощадженнями та інвестиціями можна визначити такою формулою: ∆Y*Ку= s*Y. Поділимо обидві частини рівняння на У, а Ку перенесемо у його праву частину: ∆Y/Y=S/Ку. У наведеному рівнянні вираз ∆Y/Y відображає темп економічного зростання. Отже, згідно з моделлю Харрода—Домара економічне зростання перебуває в прямій залежності від норми заощаджень (s) і оберненій — від капіталомісткості продукту (Ку).

В основі неокласичної теорії економічного зростання лежить ряд положень, серед яких основними є такі:

1) вартість продукту створюється факторами виробництва і перш за все працею і капіталом, кожний з яких робить свій внесок у його створення;

2) цінами виробничих факторів є зарплата і прибуток, які дорівнюють їх граничним продуктам;

3) зв'язок між збільшенням факторів виробництва І зростанням продукту описується за допомогою виробничої функції.

Прикладом неокласичної виробничої функції є виробнича функція Кобби—Дугласа: Y=A*K’*L’; де А — продуктивність факторів виробництва за наявної технології; K’ — частка капіталу у виробленому продукті; L’ — частка праці у виробленому продукті.

Виробнича функція Кобби-Дугласа має дві властивості:

1) властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що у разі збільшення кількості праці та капіталу на певний процент, обсяг виробництва збільшується на такий самий процент;

2) виробнича функція Кобба-Дугласа є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю капіталу, згідно з якою кожна додаткова одиниця капіталу забезпечує виробництво меншого обсягу продукту, ніж попередня. Отже, чим більше застосовується капіталу, тим нижчою є його гранична продуктивність.

Передумови моделі Солоу. Вплив нагромадження капіталу, приросту населення та тех. прогресу на капіталоозброєність. Висновки моделі, Золоте правило, роль тех. прогресу в екон. зростанні.

Одним із найбільших досягнень теорії економічного зростання є створення моделі Роберта Солоу, яка була опублікована у 1956 р.

Модель Солоу ґрунтується на низці передумов. Серед них головними є такі:

1.Об’єктом моделювання слугує приватна закрита економіка, рівновага в якій визначається за формулою Y = C + I.

2. Цільовою функцією моделі є зростання не загального обсягу продукту, а збільшення його обсягів на одного працівника, тобто зростання продуктивності праці.

3. Продуктивність праці залежить від її капіталоозброєності. Це положення реалізується на основі перетворення простої виробничої функції: Y = f (K, L).

4. Капіталоозброєність ставиться в залежність від трьох чинників: нагромадження капіталу, приріст населення, технічний прогрес.

5. Інвестиції дорівнюють заощадженням. Тому i = s × y, або i = s × f (k).

На підставі наведених передумов визначається вплив окремих чинників на капіталоозброєність і, як наслідок, на економічне зростання, тобто продуктивність праці.

Чинники екон. зростання в моделі Солоу. Першим чинником є нагромадження капіталу. Згідно з моделлю обсяг капіталу збільшується внаслідок інвестування і зменшується через його зношення, тобто амортизацію. Від співвідношення між інвестиціями та амортизацією залежить зміна обсягів капіталу на одного працюючого, тобто капіталоозброєність.

Зміна капіталоозброєності, яка залежить лише від інвестицій та амортизації, визначається за формулою

Оскільки згідно з передумовами моделі i = s × f (k), то зміну капіталоозброєності можна визначити так:

.

Другий чинник — приріст населення. Згідно з моделлю приріст населення (а отже, і працюючих) з темпом n впливає на капітаоозброєність так само, як і зношення капіталу, тобто зменшує її. Цей вплив описується таким рівнянням:

Третій чинник — технічний прогрес. Він викликає якісні зміни у факторах виробництва, тобто підвищує їх продуктивність. У моделі його вплив на економічне зростання визначається через зростання ефективності праці. При цьому темп зростання ефективності праці дорівнює Е, а темп її приросту — g.

Включення в модель Солоу технічного прогресу трансформує виробничу функцію. Якщо до цього ми спиралися на просту двофакторну виробничу функцію у вигляді Y = f (K, L), то тепер вона доповнюється коефіцієнтом ефективності праці (E):

.

Підсумовуючи, можна записати формулу, яка визначає зміну капіталоозброєності з урахуванням технічного прогресу:

Із моделі Солоу випливають два висновки. Перший — вплив нагромадження капіталу і приросту населення на економічне зростання обмежується досягненням економікою стійкого стану, а технічний прогрес є нескінченним чинником економічного зростання. Другий — оптимальним обсягом нагромадження капіталу є така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан із найвищим рівнем споживання. Стійка капіталоозброєність, яка максимізує споживання, називається капіталоозброєністю за Золотим правилом, а норма заощаджень, яка відповідає цим умовам, — нормою заощаджень за Золотим правилом.

Поиск по сайту: