АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Готель «У ГРАБІЖНИКА», або Канікули Якуба Вендровича

Читайте также:
  1. Загальні правила професійної поведінки готельного персоналу
  2. Маркетингова діяльність в готельному комплексі
  3. Оформлення на практику і ознайомлення з готельним комплексом. Інструктаж з правил безпеки праці, протипожежної безпеки. Готельне господарство як складова туристичної індустрії
  4. Побудова організаційної структури готелю. Система менеджменту готелю. Сучасні тенденції розвитку індустрії гостинності. Структура готельної індустрії
  5. Сутність показників культури обслуговування для закладів готельного та ресторанного господарства

РЕВІЗІЯ

Раптове гупання у двері вирвало Якуба Вен-дровича з обіймів сну. Він ліниво розплющив одне око й глянув у темряві на стрілки будильника. Якуб ніколи не звертав уваги на те, о котрій годині він прокидається. Але все ж таки годинник - це подарунок сина з Варшави. - Мала стрілка на четвірці, а більша - на дванадцяти, - пробурмотів екзорцист. - Отже, сорок хвилин після півночі. І кого в такий час принесло? Стукіт в двері не припинявся. - Мабуть, «легаві» розгавкались, - процідив крізь зуби дідок. Виповз нехотя з-під пухової перини, пригладив волосся куском шкірки від сала і стряхнув залишки соломи з фуфайки. - Чого? - запитав. - Міліція! - впізнав голос Бірського. - Відкривай! Іменем закону!.. - А шоб тобі! - прогугнявив під ніс. Нащупав за ліжком солідний дерев'яний важіль, який потягнув за собою. Включив радіо, поставив його на максимальний звук і почалапав до дверей. - А ордер маєте? - перепитав крізь шпарину у дверях. - Сам прокурор підписав! - з гордістю промовив Бірський. - Відкривай вже, а то двері вивалимо! - Нажми на ручку і двері самі відкриються, імбіцил, -сказав Якуб і налив собі склянку сироватки з бідона, що стояв під вікном. Щось його мучила спрага. Тим часом міліціонери сфорсували, завдяки відсутності замка, двері. їх було восьмеро. - Ретельний обшук! - закомандував Бірський. - Ордер! - сказав Якуб, протягуючи руку. Дільничний передав йому папір. Одночасно з тим хтось запалив світло. Якуб вдивлявся в рівні рядки літер, але ніяк йому не вдавалося скласти їх у слова. - Тримаєш догори ногами, - ввічливо проінформував капітан. - Сам читай, якщо такий розумний, - знервований екзор-цист віддав йому папірець. - Ви звинувачуєтесь в нелегальному виробництві самогону, - пояснив Бірський. - В нас є ордер на обшук і арешт... в залежності від результатів. Радіо кричало на весь голос, а сім представників порядку перевертали весь дім догори дригом. За якихось десять хвилин один із них підійшов до коменданта. - Ні краплини... - Як це?! Жодної краплі?! - здивувався Бірський. - Якуб, ти чого? Ти що до клубу тверезників записався, чи що?! - Саме так, - пояснив із почуттям гордості самогонщик. -А що, не можна? - Ну, має ж бути тут хоч декілька пляшок, - дільничний звернувся до підданих. - В доносі чітко зазначено, що вчора Якуб Вендрович пропустив через дистилятор п'ять столітрових бочок браги. Якуб занотував в своєму надійному органайзері під черепною коробкою, що хтось знову написав на нього донос, до того ж із помилками. Бірський стояв і вслухався. - Цить! - закомандував. Поліцейські перестали простукувати стіни і розбирати піч. - Виключіть хтось це прокляте радіо! Радіо виключили. В нічній тиші всі почули дивне булькання. - Що це? - Бірський строго запитав Якуба. Вендрович лише звів плечима. - Звук іде з-під підлоги! - сказав Ровіцький, приклавши вухо до глиняної підлоги. - Якубовський, збігай до УАЗика за ломом і киркою... - А чи не здається Вам, що Ви перебільшуєте? - не на жарт захвилювався Якуб. - Та помовч уже, дідуля. Якщо треба буде, то ми твою хатину по дощинці розберемо. - А ручки ваші не попухнуть? Якубовський повернувся з чотирма кирками в руках. Вмить в підлозі провиднілася непогана діра. Звуки булькотін-ня стихли. - Там дошки, - прозвітував з тієї діри голос Ровіцького, -схоже на вхід до підвалу. - Розвалити! Розвалили. - Під дошками знайшли цистерну викладену плиткою, -доповів аспірант. - Об'єм на літрів триста, не менше. Чути спиртом, хоч і суха. Все, що там було, витекло в ту дірку на дні. Якуб вийшов на ґанок. Глибоко вдихнув прохолодне свіже нічне повітря. Краєм вуха підловив, як всередині дому кричить роздратований Бірський. - Розвалити ту бетонну підлогу, хай йому... і копайте вслід за каналом! Закладаюся, що там у підлозі в нього ще одна цистерна. Ось бачите, тут видно навіть пробку, а шнурок веде прямо до важеля за ліжком. От паразит, напевно спустив весь самогон як тільки ми почали стукати в двері. Бірський вийшов на ґанок і став поруч із Якубом. Впевнено закурив сигарету. - Ну що, добігався? Знову три роки відсидиш, - сказав із сарказмом, не приховуючи задоволення. - За що? - здивувався Якуб. - А за самогон. Така цистерна... - За сам лише запах самогону в півниці? В тебе немає шансів мене посадити. - Нічого-нічого, докази будуть. Хлопці зараз докопаються і до другої цистерни. Краще випив би на майбутнє, бо наступні три роки... Якуб звів плечі: - Я подам на Вас за нелегальне вторгнення, вандалізм у моєму домі. А другої цистерни просто не існує. Це аварійний спуск. Ви ніколи його не знайдете... -Ти... нас... будеш звинувачувати? - здивувався Бірський. Затягнувся разок і потім одним відпрацьованим рухом пальців вистрілив недопалок у темряву. - Стій! Куди?! - викрикнув Якуб, але вже було пізно. Недопалок потрапив прямо в колодязь. Приголомшливий вибух поставив на ноги мешканців трьох найближчих сіл. Колодязь на подвір'ї Якуба сіяв блакитним полум'ям тридцятиметрової висоти, що нагадувало горючі нафтові родовища в Кувейті. Поліцейські повискакували з дому. - Капітане, що Ви зробили?! - завив Ровіцький. Бірський, оглушений вибухом, лежав на землі і вдивлявся в небо. - Так як Ваш шеф щойно спалив головний доказ, - сказав змученим голосом Якуб, - то може б Ви, того, пішли б вже собі. Мені з самого ранку пшеницю сіяти, виспатися ще треба. Полум'я в колодязі догоряло.

СВИНЯЧИЙ БУНТ

Крапля відбілювача АСЕ потрапила до пляшки з денатуратом. Якуб Вендрович, задумавшись, глянув на процеси, які відбувалися в пляшці й посміхнувся, після чого випустив тим же шляхом ще одну каплю з пипетки. Фіолетовий барвник повільно зникав. Уста екзорциста сформували непідробну тріумфальну усмішку. Біль з'явився раптово. Якуб зойкнув і копнув у конвульсії відро з кормом для свиней, яке в свою чергу відбилося від підлоги і покотилося, розливаючи вміст на своєму шляху. Далі його самого кидало по стінах і стелі, і це так, що весь дім трясся. Безнадійно борючись із наростаючим безсиллям, Якубу все ж вдалося застосувати ментальну блокаду. І вдалося це йому лише в останню мить, позаяк після цього пронісся ще один невидимий удар із ще більшою руйнівною силою. Банки і глиняний посуд, що стояли на полицях розсипалися на друзки. Одночасно повилітало скло з шибок, а єдина лампочка, яка висіла на стелі яскраво запалала і луснула. Вогонь у печі згас. Самого ж Якуба прокрутило декілька разів навколо осі, після чого викинуло на подвір'я прямо через стіну, яка стояла на дорозі. На щастя, балки в цьому місці були вже трохи прогнившими. Контакт із сірою реальністю, яка складалася з пилу і бруду, був не найприємніший. Екзорцист-аматор лежав нерухомо, прикидаючись мертвим. Він сподівався, що ворог, ким би він не був, після такої атаки залишить його в спокої. Несподівано старий почув, як чиїсь думки силою проникають у його розум. Скоріш за все ворог перевіряв чи суперник все ще живий. Якуб ледь посміхнувся. Він вже знав, що слід робити далі. Створив в уяві настінний годинник і розмістив його прямо перед собою на відстані витягнутої руки так, щоб постійно був перед очима, після чого відключив всі свої думки, окрім монотонного тікання стрілок годинника. Відключати розум він навчився, сидячи в барі, після випитих сімнадцяти чи то вісімнадцяти чарок горілки. І зараз це вміння рятує йому життя. Думки ворога ввірвалися всередину тіла. Телепатично чужа думка перевірила пошкодження його тіла, а потім взялася контролювати його розум. Але контролювати виявилось неможливо, оскільки мозок Якуба не працював. Він був повністю вимкнутий. Мабуть, ворог зарахував собі перемогу і задоволено відступив. Більша стрілка годинника дійшла до дванадцяти, мала зупинилася на шести. Думки Якуба включилися автоматично. Він не любив телепатії та інших різних новомодних штучок, але якщо його виводили з себе, або цього потребували обставини, то міг заварити таку кашу, де телепатія разом із телекінезом будуть квіточками. Якуб заклав нову блокаду, після чого сам перевірив стан свого організму. Якщо не брати до уваги малі порізи і синці, то його тіло, як зазвичай, було добряче потріпане, старе і наскрізь проспиртоване. Однак ворог, який порпався у лабіринтах його розуму, все ж залишивтам свій слід. Портал був ще активний, тому Якуб, довго не зволікаючи, відправив відповідь ворогу, яка складалася з одних лише нецензурних слів і брудних думок, які в ту мить прийшли йому до голови. А потім різко розірвав зв'язок між просторовими коридорами роздумів і єхидно посміхнувся. Вендрович гордо встав, оглянув своє подвір'я, струсив з себе весь пил і сміття, яке поприлипало до нього, як мухи, і задоволений, що ще є порох в порохівницях, попрямував до кухні. Там на нього чекало розчарування. Науковий експеримент зазнав прикрого фіаско - пляшку з денатуратом розірвало на дрібні шматки. Якуб на хвилю щиро засмутився, але згадав, що за ванною у нього стоїть ще пластикова пляшка з відбілювачем. А за настоянку з «ягід на костях» він не переживав - таку дешевизну продавали в кожному сільському магазинчику. Якуб витягнув із-за печі новенький, ще ніколи не використовуваний, совок для сміття. Це йому син із самої Варшави на день народження подарував! Правда, дідок не дуже добре знав, яке його призначення, а тому й ніколи не використовував, так, про всяк випадок. Але сьогодні, після такого гріх було не прибрати. Та й совок виявився якраз під руками, коли треба було свиням корм назад у відро збирати. Хотіли його вбити чи ні, але худобу годувати потрібно. Екзорцист тільки-но дійшов до хліва, коли його наздогнав третій постріл. Якуб випустив із рук відро, і знову його вміст вилився на землю. Але цього разу екзорцист вже був готовий до сутички. Він схрестив пальці і відправив міцний контрудар. Над селом зійшлися в смертельній схватці дві сили, які не поступалися одна одній. Для стороннього спостерігача події, які відбувалися, нагадували потоп, пожежу і ураган одночасно. Нарешті ворог відступив остаточно. Все ж Якуб йому добряче дав. Старий екзорцист, сіпаючись, пішов за совком. Знову довелося збирати свинський харч. В селі люди почали обережно виходити з руїн своїх будинків. Після недовготривалого викиду заряду такої сили в околиці повистрілювали всі електричні пробки, а в нових будівлях пооблітала вся штукатурка, і вони стояли голими, світячи цеглою. Листя з дерев, незважаючи на середину літа, килимом покрило землю. Повалені паркани вже нічого не обгороджували. Жителі, як завжди, коли щось відбувалося без пояснень, зі страхом підносили свої погляди в сторону пагорба, де стояв будинок Якуба Вендровича. На фоні всезагального спустошення його халупа разом із усім господарством стояла собі, відсвічуючись білизною на сонечку. Ну, майже білизною. Але без жодних слідів від руйнівної хвилі. Ну, так буває в житті - одних топчуть, а інших медком ласують. Якуб із відром зайшов у хлів. Раніше цей будинок виконував функцію складу. Господар ще замолоду приносив сюди різний хлам у вигляді старих телевізорів, пральних машин, різних запчастин і всякого непотрібу, зібраного на місцевому сміттєзвалищі. У вільний час, коли в Якуба був гарний настрій, він закривався всередині з кількома пляшками і до самого ранку при світлі гасової лампи заглиблювався в пізнання таємниць механізмів сучасної техніки. У кутку хліва він змайстрував манеж, в якому стабільно росли і поправлялися два поросяти Якуба - Котлета і Відбивна. Якуб сам придумав ці імена, чим дуже гордився. Він, як звичайно, підійшов до бар'єру манежу і перевернув відро, цілячись прямо в корито. Після чого трапилося щось непередбачуване, і то таке, що відро уже втретє випало з рук. Відбивна подивилася на господаря і промовила людським голосом: - Ти, того, Вендровичу, нам з тобою треба обговорити деякі важливі питання. Звичайно, що в житті Якуба траплялися моменти, коли він чув голоси й діалоги тварин, але, як правило, в таких випадках він був п'яний і сприймав таку аномалію, як невід'ємний атрибут білої гарячки. Галюцинації та не більше. Але зараз Якуб був тверезий і навіть не було натяку на похмілля. А це означає, що вся ця містика відбувалася насправді. - Чого хочеш, свиня? - запитав... Він постарався, щоб це звернення «свиня» прозвучало презирливо і, здається, йому це вдалося. - У нас до тебе є декілька запитань екзистенційного характеру, - сказала Котлета. Якуб не любив обговорень, особливо з худобою в хліву. -1 чого вам? - запитав майже ввічливо. - Отже, так. Ми не згодні з умовами нашого утримання, а наш раціон взагалі в жодні рамки не входить, - заявила Котлета. - До того ж нас цікавить, чому в нас такі дивні імена? -вставила і своїх п'ять копійок Відбивна. - А за незаконну кастрацію три місяці тому вимагаємо відшкодування... фінансового. - От худоба! - все що міг відповісти Якуб, після чого просто вилетів із хліва, захлопнув за собою двері і підпер їх дошкою. Присів на землю і витер шапкою піт з чола. - Чорт зна що! - сказав сам до себе. -1 захотілося на старості літ оте господарство розводити! Була середа. А це значить - базарний день. Ось уже сімдесят років Якуб проводив цей день в барі. Через останні події Вендрович вирішив, що і надалі не варто зраджувати цій традиції.

Якуб Вендрович йде через зруйноване село. Люди уникають його погляду і розступаються на дорозі. Від будинків залишилися тільки цегла і дерева. Головне, що залишилось - життя - воно безцінне, воно ж одне. Кожен, ховаючись серед руїн своїх хат, як перед сповіддю, задає питання своїй совісті, чим згрішив останнім часом. Річ в тім, що Якуб ніколи першим не нападав, завжди мала бути якась вагома причина для цього. Екзорцист спіткнувся об залишок дерев'яної балки, яка перегородила йому дорогу і аж прокинувся з роздумів. Зупинився і роззирнувся навколо. Ще добру хвилину медитував перед навколишнім хаосом. - От холера! То, виходить, я землетрус пропустив чи що? - здивувався. Світало. Якуб приплентався додому. Як завжди повернувся з місцевої корчми в стані глибого сп'яніння, як то кажуть, до чортиків. Але, незважаючи на свій стан, в нього все ж було почуття відповідальності за братів наших менших. І Якуб, як істинний цар природи, вирішив, що не залежно від того, чи говорять його свині, і взагалі, що вони там говорять, а на ніч лягати спати голодними - це не добре. Немов уві сні взяв до рук відро, наповнив його всякою всячиною і заніс у хлів. Відкрив двері і його осліпив спалах світла всередині, де тихо шумів мотор агрегата. Одна з лампочок у кутку освічувала Котлету, яка тримала в копитці олівець і малювала на побіленій стіні ескіз якогось складного технічного малюнка. - О! Якуб прийшов! - втішилося порося. - А в тебе часом не знайдеться півлітри бензину? Потім повернемо... Екзорцист завжди був радий допомогти знайомим, тому спокійно пішов у конюшню, де в нього стояв трофейний мотоцикл. Оскільки Якуб не зміг спустити з нього бензин, то прикотив мотоцикл у хлів. - Самі собі зіллєте, - сказав. - О, мотор з більшою потужністю, - зраділа Відбивна. - То тепер ми зможемо зробити само... - Тс-с... - заспокоїло його друге порося. - Потім... - Може, ще щось Вам треба? - запитав Якуб. - Бо я вже йду спати. - Нє, нічого, - заспокоїла його худоба. - Йди вже спати, відпочивай... Якуб прокинувся посеред ночі і пригадав собі, як крізь туман, що на ринку, бачив жінку, яка купувала курчат. Але тільки чорних. - Чари, - пробурмотів сам до себе. Сповз із ліжка і поволікся до кухні. Поставив на газ велику каструлю з водою. Витяг із банки жменю сушених мухоморів, додав розтертий кінський гній, вирвав кілька своїх сивих волосин і довів суміш до кипіння. Виніс каструлю перед будинком і вималював відваром спеціальний магічний знак. - Мел-ге-ле, - прошепотів у нічній тиші, відповідно схрестивши при цьому пальці. До ранку в радіусі сорока кілометрів здохли усі чорні кури. Фі

Якуб проснувся, вийшов на подвір'я і потягнувся. На знак привітання підніс до сходу сонця пляшку з денатуратом. Барвник осів на дно. Понюхав. Здавалося б, все в нормі. Запах особливо не змінився, а його огидність зросла. - Ну, поки вистачить, - вирішив. Залишив пляшку на камені біля сходів і саме тоді побачив її, ту жінку з ринку, яка стояла перед ним. - Ну, що треба? - запитав. - Пан Якуб Вендрович? - А тут є ще хтось, окрім мене? - Хочу тут поселитися. Якуб сів на сходах і стиснув голову руками. - Взагалі-то, питанням реєстрації і прописки займаються «фараони» у Войславіцах. Ну а чим Ви займаєтесь? - ввічливо запитав. - Мені потрібне спокійне місце, де б я могла продовжити своє навчання, - після сказаних слів жінка зматеріалізувала у повітрі невелику вогняну кулю. - Ох, яка чудова кулька... То Ви спочатку хочете мене вбити?.. - Не вбити, лише підпорядкувати. - Боюся, не вдасться. Не родився ще такий, хто був би сильнішим за Якуба Вендровича. - Ви мене погано зрозуміли. Я не хочу нікому перешкоджати. Просто у вашій ґміні немає ні чарівника, ні знахаря. Якуб скривився. - Чула дзвін, та не знаєш, де він... - сказав, задумавшись. -Тут, розумієш, зовсім інша структура. По-перше, сьогоднішній адміністративний поділ країни взагалі не враховується. Ми -інші, ми прив'язані тільки до парафій прицерковних територіях. В цій окрузі може перебувати лише один із нас. Один-єди-ний. І байдуже, що тут, окрім мене, більше нікого немає. Я тут живу і це означає, що вакантних місць просто немає. Очі незнайомки було видно лише крізь тонкі щілини. - А знахарка з вулиці Гробовецької, що недавно померла? Вона ж жила в тебе під боком? Екзорцист скривився: - Так вона була моєю далекою родичкою. В сім'ї певні речі налагоджуються в інший спосіб. Тим паче вона не була наділена силою... -Ти теж... - Так ти спочатку перевір своїх чорних курчат, а вже потім поговоримо, хто що має. Відьма закрила очі і сконцентрувалася. Її астрал залишив тіло і полетів кудись у напрямку північного сходу, до Войсла-віц. За мить відкрила очі. - Ну, добре. Забираю свої слова. Маєш силу. - Добре. Йди вже собі. - Але я боротимусь. Сам казав, що на цій землі може залишитися лише один. То хай той другий залишиться в землі навіки. - Нехай так і буде, - сказав Якуб. - Ти сама зробила свій вибір. Раніше я ще ніколи не вбивав жінок, але якщо буде потреба, то можу спробувати. Жінка істерично засміялася, махнула рукою і зникла. Щось несміливо застукало під черепом. Ні, це не була атака, лише інформація про надіслане повідомлення: «Перевір хлів». Якуб почухав потилицю і пішов. Лишень він відкрив двері, відразу наткнувся на чергового, який дуже походив на Термі-натора. У нього замість очей світилися дві червоні лампочки, а замість вен все тіло було посноване різнокольоровими проводами. - Ах ти сукін син! - Якуб не любив Термінаторів і тому чимдуж копнув його своїм гумовим чоботом. Потім різко вирвав із залізяки кілька проводів і кинув їхні кінці в бочку з водою. Полетіли іскри і червоне світло лампочок згасло. - Господар, ти чого нам робочий матеріал псуєш? - запитало порося, сидячи в кріслі і клацаючи по клавіатурі за ново-зібраним комп'ютером. Друге, лежачи на купі металобрухту, вовтузилося біля зламаного телевізора. - Ти що не бачиш, що ми тут працюємо? - Пробачте? - промимрив Якуб. - Наступного разу прошу записуватися на прийом... Приголомшений після побаченого і почутого, Якуб поставив робота на місце і вийшов на подвір'я, де всівся на порозі і вхопився за голову. І в бік хліва полетів шквал нецензурщини на місцевому діалекті: -...От ху...доба.., трясця.., холера.., шляг би вас..! - це лишень оцензуровані уривки, якими можна передати інтелігентному читачеві стан обурення старого. В голові страшно шуміло. Чи денатурат не треба було самогоном запивати, чи то думки розпинали голову? Але треба з тим боротись. Якщо війна, то війна! І пішов до хати. Багато років тому, під час німецькоїокупації, чув, як розповідали одну історію. До хати його друга прийшло два гітлерівця і попросили відро гарячої води. От він і поставив цілих десять літрів гріти на печі. Коли вода закипіла, один із німців всипав у неї жменю дивного порошку і відро води перетворилося на відро горілки. Німці забрали її і пішли собі. Якуб потім запитував багатьох старожилів, деякі з них були навіть вченими, але всі одноголосно стверджували, що так не буває. Але Якуба це не задовольняло та руки опускати він не збирався. Він, немов алхімік, який старався створити заради добра людства чисте золото чи еліксир молодості, роками намагався розгадати цей секрет. Він накупив різних хімічних інгредієнтів і на створення такого порошка йому пішло повних п'ять років. Порошок то вийшов, але не такий. Ну і саме зараз Якуб вирішив його випробувати. Якуб дістав із верхньої шафки банку з сірим пилом. Пил виглядав підозріло і мав нестерпний їдкий запах. Далі дідок витягнув із шафи костюм і лаковані черевики. На полиці гордо лежали запаковані білосніжні шкарпетки. Вендрович важко зітхнув. Він завжди хвилювався, коли повинен був діяти проти своїх правил. Але цього вимагали обставини. Якуб, пересилюючи огиду до води і мила (він був впевнений, що мило виготовляють з дохлих корів), помився і навіть поголився. Зачесав волосся і одяг костюм поверх свого звичного щоденного вбрання. Став перед запльованим дзеркалом, набрав столову ложку сірого пилу, всипав цю гидоту в рот і ретельно запив самогоном. Якуб стояв і чекав. ВОНО почало діяти! ВІН прийшов! Несподівано тілом екзорциста пройшли судоми і ним почало трясти. Коли нарешті дідок отямився і подивився в дзеркало, то побачив зовсім іншу людину. Це був вже не Якуб Вендрович. Томаш Гнида педантично стирав невидимий пил із костюма. Натяг на ніс круглі професорські окуляри. Подивився на пляшку, яку тримали довгі пальці, як в естета, він, скривившись, відкинув її в сторону. Продовжуючи дивитися в дзеркало, поправив вузол краватки. - Нарешті! - з тріумфом сказав сам до себе. - Знову свобода! Оглянувся і в задумі відкрив радянський холодильник Донбасс, який гудів у кутку. В холодильнику лежало півтуші собачатини разом із шерстю. Від побаченого Томаш вибіг на свіже повітря, бо його сильно знудило. Постояв на свіжому повітрі, віддихався. Повернувся всередину, вмився іржавою водою, яка ліниво капала з крану. Як зазначив естет, жоден із рушників не придатний до вжитку. Знайшов у шафі якусь шмату і витер нею лице. Для її першого власника ця шмата слугувала за святкову сорочку. Гаразд, - сказав сам до себе. - Спочатку треба поїхати в Хелм і дістати там фальшиві документи. Потім відкопаю під дубом банку з доларами і драпака на Захід на «повернені землі»2 або ще краще через гори в ФРН. Основна частина життя вже за моїми плечима, але, може, ще вдасться отримати титул магістра. Повернувся спогадами на тридцять років назад. Чому він тоді відступив? Ніяк не міг пригадати. - Гнида! Та ти, сукін син, - почув знайомий голос під черепом в своїх звивинах, - давай до роботи! Подивися, як замріявся! Впізнав голос Якуба. - Та пішов ти... - інтелігент голосно і впевнено послав Якуба. Але раптом його риси обличчя викривилися від болю. Розум Якуба підкорював непокірне тіло. Уже за мить, взявши його, як зомбі, він направив тіло в сторону Войславіц. За якусь годину ВІН був уже в селі. Якуб, сидячи всередині тіла, переключив мозок на функцію надчутливого спостереження. Відьма залишила після себе чіткий слід. Він догнав її на ринку, де вона безуспішно шукала чорних курчат. Вона відчула його думки. Різко розвернулася, шукаючи поглядом Якуба Вендро-вича, але його ніде не було. Дезорієнтована, постояла ще хвилину, розглядаючи людей, впевнилась, що це їй лише здалося, спокійно повернулася до прилавка, щоб продовжити розмову з продавцем. І тоді Гнида дістав з-під поли піджака мачету і одним легким з педантичною грацією замахом відрубав їй голову. Люди закричали в паніці. Десь, зі сторони ятки з пивом, блиснув спалах від фотоапарата. Гнида кинувся втікати, розмахуючи при цьому кривавою мачетою. Він вміло стрибнув і сховався в густих кущах, які були елементом прекрасного пейзажу над берегом ріки. Пропав, мов у воду канув. Через якусь хвилю загальний шок і паніка минули, і озброєна до зубів усім, що під руку попало, ватага, зімкненим живим ланцюгом рішуче направилась в сторону тих кущів з одним лише бажанням - четвертувати чужака, який посмів серед білого дня вбити жінку та ще й привселюдно. На їхній подив на березі річки вони нікого не побачили, окрім Якуба Вендровича, який невинно мочив ноги в прохолодній воді. - Щось сталося? - ввічливо запитав старий самогонщик. Навколо стояв нестерпний запах денатурату. - Ти, Якуб, того... Ти не бачив часом того мужика? - хтось запитав із натовпу. - Такого в чорному костюмі, як інтелігент, пся його мать? Так він туди побіг! - і для підтвердження показав пальцем на кущі на протилежному березі. Роздратований натовп, завиваючи, почав направлятися на інший бік річки. Екзорцист легко посміхнувся. Костюм, який лежав на дні річки, без сумніву, втоптали в мул. А навіть, якщо і ні, то це вже не мало жодного значення. Якуб повернувся додому. Перше, що зробив - перевірив свій хлів. Правду кажучи, екзорцист надіявся, що після смерті відьми всі чари розсіються. Але, на його подив, чари не щезли. Двоє поросят саме закінчували будівництво того, що могло нагадувати реактивний літак. - Ви кудись збираєтесь? - запитав злісно. - Так! - сказала Котлета. - Плануємо емігрувати в Об'єднані Арабські Емірати. Там свинини не їдять. - А-а-а, розумію, - сказав Якуб. - А я що буду їсти? - А для пана Вендровича ми зробили спеціальний синтетичний синтезатор харчової продукції, - ввічливо прохрюкала Відбивна. - Це та машина, що в куті стоїть. Вам лише потрібно насипати по відру води і піску, а все інше вона сама зробить і все, що тільки Ви забажаєте. Якуб подивився з недовірою на два ряди кнопок, важіль і мигаючі різнокольорові лампочки. Згадав, як з півстоліття назад намагався зрозуміти інструкцію обслуговування пральної машинки «Малютка». - Це щось дуже складно, а я вже доволі старий. - Так ми Вас навчимо. - Е нє-є... Після сказаного в руці Якуба блиснув револьвер. В хліві було мало місця і бігти не було куди, та й робота не встигли відремонтувати. Сусіди почули лише два постріли і поховалися під ліжка. Наступні два місяці Якуб харчувався виключно м'ясом. Перемінно: раз - котлети, раз - відбивні. Ну, щоб не приїлось. І Вам смачного! АЛ


ІМПЛАНТ

Якуб Вендрович і полковник радянських військ МВС, якого випадково занесло у цю Богом забуту місцину, вертаючись з візиту в одному з НДР-івських гарнізонів, уже добру годину сидів за столом у Войславіцькій корчмі. Вони сиділи за столом, на якому стояли пляшки. Пляшки були з-під вина, пива і просто спирту. Двоє згаданих мали парі. Поєдинок заключався в тому, хто вип'є більше. Два секунданти Якуба і два секунданти росіянина вже лежали під столом спацифіковані і непритомні. На війні, як на війні. Натовп роззяв, який складався з колег Якуба і підопічних полковника, робили ставки. Десь опівночі полковник перервав спустошення невідомо якої за рахунком склянки. - Слухай, ти, ляше, - сказав. - А ти пив коли-небудь на сходах? - А то як? - поцікавився Якуб. - На кожній сходинці ставимо стопку і перевіряємо, хто вище дійде. - А шо, хай так і буде, - погодився Якуб. - Так і закінчимо змагання. Друзям не треба було двічі повторювати. Приміщення звільнили миттєво, і учасники поєдинку, і глядачі перелізли через невеликий паркан і попрямували (якщо їхнє пересування так можна назвати) до старої церковної дзвінниці. Її перший поверх використовували замість автобусної станції, частина, де знаходилися сходи, які вели нагору, була зачинена. Зламати замок вдалося за лічені секунди. Приготували вкрадені з корчми стопки, а спеціально створена міжнародна комісія наповнила їх горілкою. - Якщо попадаємо або з нами станеться ще якесь нещастя, то пам'ятайте, щоб не хоронили цього більшовика поряд зі мною, - наказав Якуб своїм новим секундантам. - Поїхали! Сходи були високі, а наші учасники вже випили по кілька літрів. Полковник після початку другого підйому ліг і захрапів. Якуб був вже настільки п'яний, що навіть цього не помітив. Він повз все вище і вище. Нарешті зупинився на самому верху, там, де колись висів церковний дзвін, який тепер був захоронений на старому австрійському цвинтарі. Випив свою останню стопку і виглянув через вузьке вікно. Околиця спала невинним глибоким сном. Якуб почекав ще хвилину на росіянина, але той явно не поспішав, і він направився вниз, випиваючи дорогою стопки конкурента. Коли він добрався до рівня землі, то міг вже лише повзти на всіх своїх чотирьох. Його секундантів вже не було. Десь поряд хтось безрезультатно намагався повернути до життя полковника. Якуб завив вовком на повний місяць і поповз на четвереньках до своєї хати на Старому Майдані, рівно вісім кілометрів звідси. Його навігатором був власний інстинкт і він, немов поштовий голуб, тягнувся додому, до своєї маленької підпільної самогонної фабрики. Тіло йшло слухняно, в той час як розум намагався вирішувати скаладні заплутані проблеми акцизи і державної монополії на спиртні напої. Через два кілометра дідок вирішив зупинитися і відпочити на високому пагорбі. Від льодяного вітру його свідомість на мить протверезіла. Якуб дійшов висновку, що його обліпили злі і маленькі цуценята. Цуцики були білі і щось співали. Він впав на землю і прокрутився декілька разів, намагаючись їх з себе скинути. Не вийшло. Вони міцно вчепилися. Попри невдачу, Якуб направив погляд на зірки, намагаючись знайти серед них шлях додому. І якраз в той момент, коли він от-от майже очуняв, його навігаційний інстинкт повністю згас. І раптом, одна із зірок почала падати. Під час польоту вона ставала все більша і більша, аж поки не впала в районі Старого Майдану. Якуб виплюнув залишки сивухи, похитуючись, встав на ноги і рушив в її бік. Як виявилося, зірка впала досить близько. Вона лежала в невеликій заглибині між пагорбами і виблискувала в місячному сяйві. Якуб підійшов ближче і впевнився, що зірка була не п'ятикутна, а кругла. Обережно підійшов до неї і вона виявилася ще ближче, ніж він собі уявляв, так що стукнувся об неї головою. Присів. Дістав із кишені складений ніж і почав делікатно шкребти. Йому здалося, що вона була із срібла. «Хм, значить зірки дуже тверді», - подумав він, адже як інакше, якщо навіть Якубу не вдалося її подряпати. А потім з одного боку круглої зірки відкрилися двері і звідти вийшли зоряні чоловічки. Такого Якуб не міг передбачити. Розглядали один одного декілька хвилин. Чоловічки були маленькі, зелененькі і мали по три ноги. Якуб зняв із себе декілька білих цуциків і натравив їх на прибульців, але щенята відмовилися виконувати його команду. Потім він впав, але не на землю, а повис у повітрі. І заснув. Шість прибульців нахилилися над тілом непритомного землянина. Командир під'єднав загадкову діагностичну апаратуру. - Брате-командире, - промовив один з офіцерів. - Я не впевнений, що цей об'єкт підходить для нашого експерименту. - Так, підтверджую, що об'єкт знаходиться в стані далекому від свідомості, проте, брате, це ще ні про що не говорить. Як ви знаєте з даних, зібраних нашими етнографічними місіями, ці аборигени раз в місяць гучно відзначають місцеве свято, як вони його називають, - зарплата. Тоді, як правило, більшість представників чоловічої статі п'ють у великих кількостях специфічну рідину, яка викликає в них гострі порушення життєвих функцій. - Капітане, але ж це небезпечно для їхніх організмів?! - Так. Трапляються і смертельні випадки. Наші етнографи стверджують, що таким чином ці істоти пробують налагодити контакт із вищими силами. їх надія на повний контакт настільки сильна, що вони жертовно готові прийняти на себе весь ризик. А зараз спробуємо провести сканування запасів його пам'яті. І спеціальний п'ятикутний зонд заглибився в мозок Якуба. - Результати тесту? - запитав головний із зелених чоловічків. - Так, брате командире. Ось вони, - і технік підніс йому декілька листків золотої фольги. Командир вчитався в їх зміст. - Дванадцять проміле спирту в крові! - підсумував. - Неймовірно! Це в три рази більше, ніж поставлений рекорд, записаний етнографічною групою у віддалених районах Росії! - Навіть більше, відбулася часткова денатурація білка. - А він виживе? - В його свідомості знайшли сліди таких же станів в минулому. Ймовірно, що так. Крім того, маємо також цікаві результати його рівня інтелекту. -1 які? - Можливості розуму - сто сімдесят при нормі сто сорок. Пам'ять - сто двадцять один при нормі вісімдесят. Вміння спів-ставляти факти - сто двадцять при нормі вісімдесят. - Прийнято. Звітуй далі. - Агресивність - двісті, при нормі п'ятдесят. Ставлення до контактів з прибульцями - нуль. Ніколи про нас не чув. - Дурниці. Про нас же всі чули, здається. - Значить, не кожен, якщо він - ні. То що будемо робити? - Закладемо йому в мозок імплант. З однієї сторони, це буде його трохи призупиняти в процесі нищення свого організму, а з іншої - будемо завжди мати свіжу інформацію про те, що він робить і де знаходиться. - Добре. Модель.1-23? - Думаю, що так.

Якуб почувався досить дивно. Як правило, коли пив, йому ніколи не шуміло у вухах. А сьогодні чув якісь вібрації. Сидів у корчмі у Войславіцах. Навпроти нього за столом сидів радянський генерал, яких прагнув виграти поєдинок з Якубом заради відновлення честі девізи. Полковник сидів на кріслі, на місці для секундантів. Не пив. Лікарі заборонили йому впродовж півроку брати до уст алкоголь. Якуб перервав на хвилю пиття горілки, щоб на зміну попити пиво. Жужання у вухах зростало. А потім несподівано з одного з вух пішов дим. Це помітив лише генерал. - Це напевно біла гарячка наступає, - вимовив. Якуб здивувався. В нього ще ніколи не було білої гарячки після чотирьох пляшок. Завжди було потрібно, хоч би шість. - Здається, старію, - задумливо сказав генерал. - А скільки ж тобі стукнуло? - запитав Якуб. - Шістдесят. - Е-е, це ще не вік. Ось мені вісімдесят три вдарило. Випив ще одну склянку горілки. Вмить почув дивний біль у голові, який легко зник разом із дивним жужанням.

Там високо на геостаціонарній орбіті командир із сумом на очах подивився на екран. - Все. Кінець місії, - сказав. - Що сталося? - спереживався технік, який слідкував на сусідньому екрані за іншим індивідом. - Він спалив імплант.

Готель «У ГРАБІЖНИКА», або Канікули Якуба Вендровича

атіни хати Якуба світилися чистою, як душа янгола, білизною - зрештою, вони ж були вперше побілені за останні сімдесят років. Мідні каструлі і сковорідки, дзеркально відполіровані попелом, піском і російською алмазною пастою, одна за одною висіли на стіні. Сонце загравало через вікна, між іншим, вимитими вперше з того часу, як їх вставили. Відбиваючись від вичищеної наждачним папером поверхні дерев'яного стола і посуду, сонячні промінчики грайливо танцювали на стелі. Діряву, погриже-ну мишами підлогу прикривав куплений в комісійному магазині килим. А лампочка під стелею була вміло замаскована китайським абажуром. Ліжко Вендровича було накрите добре вичиненою коров'ячою шкірою, і так тепер було схоже на диван. Сам Якуб, вимитий і поголений, сидів одягнений в новенький китайський спортивний костюм куплений нещодавно на базарі. Його вірна трофейна куртка Вафен СС відпочивала, добре схована на горищі. З того ж горища Вендрович відкопав конфісковані ним колись в палаці Полетилова срібний сервіз на шість осіб і вилки з ножами. Тепер, з ними стіл просто сіяв. Ще б пак! Екзорцист же полірував той сервіз зубною пастою цілу ніч. Паста, правду кажучи, була ще довоєнною, але, як виявилось, для чищення срібла - чудовий за- сіб. Над комином приємно шкварчали шашлички, в бокалах червоніло справжнє французьке вино, куплене в українців. - Смак просто неперевершений, - похвалила невістка. Якуб у відповідь посміхнувся, виставляючи на показ ряд бездоганно білосніжних зубів. Поправив окуляри в цінній оправі. Вставну щелепу, як і окуляри, він позичив у свого друга Семена. - О, це досить старий рецепт, - Якуб старався говорити без помилок. - Діду, а куди ти їдеш цього року на канікули? - запитав Мацюсь, внук Якуба. Екзорцист подивився на нього із здивуванням. - А що таке канікули? - перепитав той. - Ну, це коли не потрібно йти до школи і можна поїхати на море або в гори... Дідок серйозно задумався. Школа. А й справді, ходила тут недавно одна вредна баба з управління освіти. Навіть лякала, що, хто хоче навчитися читати і писати, то вона записує у вечірню школу для колишніх колгоспників. Якуб тоді ще встиг пожартувати над нею і написав їй з пам'яті половину алфавіту крейдою на столі. Та жінка була з не найкращим вихованням, висміяла його при друзях, а його артистичий почерк назвала каракулями. Ну і вимусила, щоб він полякав її своїм ручним удавом. - Але я вже до школи не ходжу, - пояснив онукові. - Чесно кажучи, ніколи і не любив туди ходити... Врешті, школа в нас під час війни згоріла, - і дідок посміхнувся, згадуючи минуле. - Ну добре, а коли ти ще ходив до школи, то куди їздив на канікули? - внук далі допитувався. Екзорцист задумався. Школа. Добре її пам'ятаю: зелені лавки, дошка з указкою, прибиральниця з дзвінком, вчителі... навіть пригадав собі, як стояв біля дошки. Почухав потилицю. - На канікулах, мабуть, працював на полі, - нарешті знайшов відповідь. - Або допомогав гнати самоггг... бім... біг.., тобто готувати варення. Виходить, що в мене ніколи і не було тих канікул. - Як прикро, - сумно сказав Мацюсь, - тобі обов'язково треба кудись поїхати! - А як це виглядає? - зацікавився дідок. - Куди треба їхати і що робити? - Ну, наприклад, на кемпінг на море. Винаймаєш будиночок, а потім лежиш собі на пісочку і кісточки грієш. Або, якщо полюбляєш активний відпочинок, краще їхати в гори. Там відпочивають у базах на полонинах або просто в палатці. -1 щодня свіжого песика на обід, - розмріявся Вендрович. - Діду, ти трохи переплутав. Бази - то такі будиночки для туристів. Або якщо багатенький, то можна і в готелі переночувати. В готелях добре годують і люксовий алкоголь подають. А потім можна ходити по горах навколо і насолоджуватися надзвичайними краєвидами... - Ага, - пробурмотів Якуб і почав накладати шашлики на тарілку. Внук і невістка поїли і почали збиратися в дорогу. Екзор-цист випровадив їх на зупинку і посадив на рейсовий автобус. Повернувся сумний до свого лігвища. - Канікули, бля... - буркнув, з відразою зриваючи з себе спортивний костюм. Кинув його на ліжко. Одним рухом змів посуд і столові прибори на підлогу. Замість того застелив на стіл скатертину зі свіжої (з минулого тижня) газети. Витяг шматок кров'янки, порізав її багнетом, відрізав окраєць хліба і, нарешті, підкріпився, як нормальна людина. Запив, звісно ж, не якимсь там терпким скислим хвранзуським компотом, а справжньою сивухою власного виробництва. - Сухе, - сказав до пляшки, яку він щойно викинув через вікно і та вже лежала на подвір'ї. - Мабуть, назвали це вино так через те, що воно сушить шлунок всією своєю отрутою. Для різноманітності Вендрович відкрив собі баночку полуничного чорнила і з задоволенням потяг солідний ковток. - Ось як має смакувати справжнє вино! - гукнув в сторону відсутніх вже гостей. - Солодке, як цукор, смачне і трохи сіркою віддає в носі. Взяв пачку цигарок, які привезла йому невістка, розірвав наполовину і засунув собі в рот одразу десять штук. Підкурив запальничкою і затягнувся, як тільки міг. - Тьфу! Трава, а не цигарки, - сплюнув. - Але наміри в них були добрі... Вино вже трохи розігріло його старече тіло. Якуб дістав з-під ліжка старий потертий чемодан. - Канікули, - промимрив. - Треба, мабуть, таки поїхати. Зрештою, щось мені належить через вісімдесят років після закінчення навчання! Люксовий готель в горах... їж-пий досхочу! Повний комплекс послуг! Буду як буржуй об'їдатися ананасами з рябчиками, ікру ложками... креветки, сардина з медом! Ух, випорожню декілька пляшок коньяку, запрошу собі декілька молодих дівок до товариства... А потім, потім прийму ванну в «Совєцком Ігрістом», наче дочка Брєжнєва! І взагалі, я собі таке свято влаштую! А шо, я гірший за тих школярів? А хто школу підпалив у чотирнадцятому і на прусаків усе спихнув?! Я підпалив! От і на канікули собі заробив! Відтак, пробуджений бурхливою фантазією та спогадами з шаленого дитинства, Вендрович із захопленням почав пакувати до валізки все, що потрапляло йому під руку. Але невдовзі випитий алкоголь взяв-таки і дідок, схилившись на бік, раптово відрубався і захропів солодким та глибоким сном праведника. Ф Якуб стояв на автобусній зупинці і задумано вивчав розклад рейсів. - Люблін був. Краснистав був. Хелм був. Замосьц був... Холера, та шо ж то за діра?! Звідси навіть... нікуди нормально не можна виїхати... - А куди ти зібрався? Якуб повернувся і побачив свого старого друга, козака-бі-логвардійця Семена. - Та я оце на канікули вирішив поїхати, - сказав. - Але сам бачиш, що з Войславіц тільки по області... Семен натяг на носа окуляри і прочитав розклад. -1 справді! - підтвердив. - Треба з пересадкою. - А що таке пересадка? - поцікавився Якуб. - А то, як кудись їдеш, а потім сідаєш на інший автобус... - А, то так як до Варшави, - прицмокнув. - То я розумію. Тоді можна і з пересадкою. - А шо це так тобі закортіло на ті канікули на старість років? - Та бо я ще ніколи на них не був, - Якуб легко зачервонів- ся. - Тоді це саме час! - кивнув головою Семен. - Знаєш, треба добре подумати, куди ти хочеш їхати. А то так, насухо, трудновато буде щось вигадати... Твоя правда, - погодився Якуб, виглядаючи найближчу корчму. Пройшло трохи часу... Перед Семеном стояло вісімнадцять пустих кухлів з-під пива, перед Якубом двадцять. - Канікули, - повернувся до початкової теми екзорцист. -Люди їдуть на море або в гори, дихають свіжим сільським повітрям, відпочивають на лоні природи... - Але я бачу тут маленьку проблему, - сказав Семен. - Тут у нас також сільська природа, а це означає, що повітря і лоно теж знайдеться, - і щипнув за попку офіціантку, яка проходила повз. - Але внучок казав, що усім треба відпочивати після труда в школі, - наполягав на своєму Вендрович. - А для цього обов'язково кудись треба їхати. Бо що ж це за відпочинок удома? А я про це знаю, як ніхто краще. Скільки років по мухах з револьвера стріляю... Козак кивнув головою. - А що тобі ще для щастя треба? Озерце є, по пагорбах можна ходити... ну, майже можна, це навіть краще - в провалля не впадеш. - Але тут немає готелю з баром і стриптизом... - пожалівся Я куб. - А якого дідька тобі ще стриптиз?! Тобі ж вже дев'яносто років на носі! - Ну і що. А є такий голубий порошок, «Вугри» називається... - Ой, щось тобі в голові покрутилося, вугрі - то висип на шкірі. - А я думав, що то такі, що в озері плавають. Ну, неважно. Є така голуба таблетка, що після неї навіть старий буде бігати за дівками. І не лише бігати... - Аж так міняє зовнішній вигляд? Нічого собі! - здивувався Семен. - Так значить, готель, бар, стриптиз... -1 ще в готелі басейн з підсвіткою води, і савуна... До корчми зайшли Йосип Паченко і Томаш. - О, непогано заправилися, - помітив Юзик. - Якась проблема, друзяки, що ви отак..? - і жестом показав на кухлі. - В мене проблема, - майже зі сльозами на очах сказав Якуб. - Хочу на канікули в готель. - Ось тобі і на! Що то ти на старість розмріявся... То дорого коштує. - Останній раз був в готелі ще перед війною, - зітхнув ек-зорцист. - Та й вже не дуже пам'ятаю. А грошенят трохи маю. - Стоп! Подождітє! - заговорив Семен. - Щось мені здається, що я бачу розв'язок наших проблем. Всі з цікавістю почали слухати. - Пам'ятаєте, що писали в газеті? - Якій? - попитав Томаш. - Про той новий перехід через кордон із Україною, що відкрили біля Мірча. - Пам'ятаю, - пробурмотів Юзеф. - І то через це тепер стільки російських машин їздить через наше село... - Отож бо. І це найближча дорога на Краснистав і Люблін... Що скажете на те, щоб відкрити власний готель? Прямо біля траси... - Але я хотів десь далі поїхати, - зітхнув Якуб. - Ніхто ж не їздить на канікули по своєму селі. - Вже навіть придумав де, - сказав Йосип. - Пам'ятаєте, недалеко звідти. В Уханях є закинутий палац. Це місце чудово підходить для такого бізнесу... - Той, де раніше був «Гербаліф», що його в дев'яностих підпалили? - здогадався Томаш. - Це ідея! Тільки треба трохи відремонтувати... - А чого, скинемося по сотні і наймемо на три дні українців купити найнеобхідніших меблів... Ви тільки подумайте: туристи, гроші, власний бізнес... - Угу! - зрадів Якуб. - То коли буде новосілля? - Завтра! - Семен вдарив кулаком об стіл. Частина кухлів попадала і порозбивалася. - Завтра беремося за благоустрій готелю. Такий задум варто обмити. Бармен, шампанського! Бармен прийшов із пляшкою газованої. Корок вдарив у стелю і в кришталеві бокали полилася ароматна яблучна наливка з бульбашками. Світало. Четверо майбутніх бізнесменів стояли перед зруйнованим палацом. Після нічних посиденьок в них дуже боліли голови. - Це тут, - з перепаленого спиртом горла Якуба пролунав хриплий голос. - То що, ввійдемо?! - Семен з усієї сили вдарив сокирою по колодці, яка закривала солідні ще довоєнні двері. Усі четверо ввійшли у хол. Миші з писком втікали з-під ніг. І готель «у грабіжника» 129 І -

І! - Цікаво, чому цей палац покинули? - задумався Томаш. -Пам'ятаю, люди говорили, що щось тут було нечисто і лячно по ночах. - Дурниці якісь, - пробурмотів Якуб. Хоча, переступаючи через поріг, відчув, як на знак попередження встають волоски на руці. На першому поверсі було декілька невеличких приміщень, а також хол із прогнилою підлогою і кухня. На другому поверсі - теж кілька кімнаток, в яких стояли поламані меблі, здебільшого, на жаль, офісні. Скло у вікнах потріскане, фарба облущувалася зі стін, але усім чотирьом підприємцям майбутній готель дуже сподобався. - Тут можна і санаторій зробити, - розмріявся Семен. -Буде сауна, кабінет масажу, гідротерапія, грязьові ванни... - А звідки тут лікувальні грязі? - здивувався Томаш. - А хіба я сказав, що це мають бути лікувальні? - здивувався козак. - Це будуть звичайні грязі. Пацієнти не зауважують різниці. А болото є відразу за палацом. - Гідротерапія... - Якуб повторив свіжо-вивчене слово. - І що це таке? - Лікування водою. Як в Трускавці, - пояснив друг. - Мінеральні води чи водні процедури типу душа Шар-ко? - заговорив Томаш. - Мінеральні води. Так, направду, тут таких немає, але це не проблема. З браку натуральних мінеральних вод самі зробимо тут мінеральне джерело. Беремо кусок бичачої солі і кладемо в бачок унітазу. Сіль поволі розкладається на мікроелементи. Після кожного спуску в нас буде декілька літрів незамінної лікувальної води... До того додати лікування зіллям. Лікувальні трави з альпійських лугів. - Тут немає гір, - зауважив тверезо Юзеф. - Зате тут маємо ціле горище, завалене сушеними лікувальними травами, ще відтоді, як тут був той «Гербаліф». Тож вони їх самі по Карпатах збирали, сушили, пігулки з них робили, а потім у ті банки заграничні втискали і так продавали. А у випадку, якщо нам буде бракувати, то розведемо сіном... А, ну і рекламу треба поставити на шосе... - нехай люди знають, що тут тепер наш готель! До вечора новоспечені дідусі-підприємці замели будинок, намалювали і вивісили рекламний щит, навіть приготували одну кімнату для потенційних гостей. Четверо пенсіонерів-бізнесменів спали сном праведника, коли в кімнаті на другому поверсі, яка знаходилася прямо над рецепцією, зматеріалізувалися два прозорих силуети. - Чужі в нашому палаці, - прошипів старший, який був більш прозорим. - Треба їх прогнати, - прошипів другий привид. - Якщо нам вдалося вигнати тих фанатиків із «Гербаліфу», то з цими теж не має бути проблем. Семен прокинувся з дивним відчуттям, що хтось на нього дивиться. Прислухався в темінь. Десь підземеллям дому йшли важкі кроки, а потім загримів ланцюг, який тягнули по кам'яній підлозі. Семен розбудив Якуба. - Що? - забурмотав спросоння Вендрович. - Водку привезли? - Та ти послухай... Екзорцист сів і вслухався в темінь. - Ну, на полтергейстів схоже, - зідентифікував. - А можеш по-людськи? - Привиди. Розбудиш мене, коли вони ближче підійдуть. - Ух ти, гієно цвинтарна! - завив Семен, розбудивши інших компаньйонів. - Йди і вижени їх до бісової матері, або ти не екзорцист! - А я на канікулах, - запротестував дідок. - Якщо ти мені зараз же їх не проженеш, я тебе на лічильник поставлю за перебування в нашому готелі. По євротарифу мені за добу платитимеш! - не на жарт розізлився Семен. - Як ми домовлялися? Разом працюємо, разом прибуток ділимо... А ти втікаєш від своїх прямих обов'язків! - Ну добре вже, добре, йду... Вендрович виповз з-під поплямленого жиром і брудом пледу, і почалапав на другий поверх. Зайшов до кімнати і добру хвилину похмуро дивився на двох привидів. - Ну, шо ви там недовольні? - гаркнув. - Екзорцист прийшов! - Алкаш ти, а не екзорцист, - сказав вищий привид. - Ми все чули. В тебе зараз канікули, от і не можеш працювати. Якуб почухав потилицю. - Хм... Здається, хлопці, ви праві... - погодився. - Тоді зробимо по-іншому. Дістав з халяви чобота пляшку і склянку. Налив собі по самі вінця. - Я з вами вип'ю, а ви нас більше не лякайте! - сказав привидам цілком серйозно. Стукнув склянкою об стіну і випив вміст одним махом до дна. Обидва привиди розсіялися в повітрі. - Та ну його, - пробурмотів, стоячи в дверях, Семен. - То такий з тебе екзорцист? - Головне, що пішли своєю дорогою, - відповів Вендрович. - Йду спати... - Ну і надовго ти їх прогнав? - Звичайно. На Західній Україні саме так і позбавляються від привидів вдома і по-домашньому. А ми ж тут при самісінькому кордоні...


1 | 2 | 3 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.005 сек.)