Готель «У ГРАБІЖНИКА», або Канікули Якуба Вендровича

РЕВІЗІЯ

Раптове гупання у двері вирвало Якуба Вен-дровича з обіймів сну. Він ліниво розплющив одне око й глянув у темряві на стрілки будильника. Якуб ніколи не звертав уваги на те, о котрій годині він прокидається. Але все ж таки годинник - це подарунок сина з Варшави. - Мала стрілка на четвірці, а більша - на дванадцяти, - пробурмотів екзорцист. - Отже, сорок хвилин після півночі. І кого в такий час принесло? Стукіт в двері не припинявся. - Мабуть, «легаві» розгавкались, - процідив крізь зуби дідок. Виповз нехотя з-під пухової перини, пригладив волосся куском шкірки від сала і стряхнув залишки соломи з фуфайки. - Чого? - запитав. - Міліція! - впізнав голос Бірського. - Відкривай! Іменем закону!.. - А шоб тобі! - прогугнявив під ніс. Нащупав за ліжком солідний дерев'яний важіль, який потягнув за собою. Включив радіо, поставив його на максимальний звук і почалапав до дверей. - А ордер маєте? - перепитав крізь шпарину у дверях. - Сам прокурор підписав! - з гордістю промовив Бірський. - Відкривай вже, а то двері вивалимо! - Нажми на ручку і двері самі відкриються, імбіцил, -сказав Якуб і налив собі склянку сироватки з бідона, що стояв під вікном. Щось його мучила спрага. Тим часом міліціонери сфорсували, завдяки відсутності замка, двері. їх було восьмеро. - Ретельний обшук! - закомандував Бірський. - Ордер! - сказав Якуб, протягуючи руку. Дільничний передав йому папір. Одночасно з тим хтось запалив світло. Якуб вдивлявся в рівні рядки літер, але ніяк йому не вдавалося скласти їх у слова. - Тримаєш догори ногами, - ввічливо проінформував капітан. - Сам читай, якщо такий розумний, - знервований екзор-цист віддав йому папірець. - Ви звинувачуєтесь в нелегальному виробництві самогону, - пояснив Бірський. - В нас є ордер на обшук і арешт... в залежності від результатів. Радіо кричало на весь голос, а сім представників порядку перевертали весь дім догори дригом. За якихось десять хвилин один із них підійшов до коменданта. - Ні краплини... - Як це?! Жодної краплі?! - здивувався Бірський. - Якуб, ти чого? Ти що до клубу тверезників записався, чи що?! - Саме так, - пояснив із почуттям гордості самогонщик. -А що, не можна? - Ну, має ж бути тут хоч декілька пляшок, - дільничний звернувся до підданих. - В доносі чітко зазначено, що вчора Якуб Вендрович пропустив через дистилятор п'ять столітрових бочок браги. Якуб занотував в своєму надійному органайзері під черепною коробкою, що хтось знову написав на нього донос, до того ж із помилками. Бірський стояв і вслухався. - Цить! - закомандував. Поліцейські перестали простукувати стіни і розбирати піч. - Виключіть хтось це прокляте радіо! Радіо виключили. В нічній тиші всі почули дивне булькання. - Що це? - Бірський строго запитав Якуба. Вендрович лише звів плечима. - Звук іде з-під підлоги! - сказав Ровіцький, приклавши вухо до глиняної підлоги. - Якубовський, збігай до УАЗика за ломом і киркою... - А чи не здається Вам, що Ви перебільшуєте? - не на жарт захвилювався Якуб. - Та помовч уже, дідуля. Якщо треба буде, то ми твою хатину по дощинці розберемо. - А ручки ваші не попухнуть? Якубовський повернувся з чотирма кирками в руках. Вмить в підлозі провиднілася непогана діра. Звуки булькотін-ня стихли. - Там дошки, - прозвітував з тієї діри голос Ровіцького, -схоже на вхід до підвалу. - Розвалити! Розвалили. - Під дошками знайшли цистерну викладену плиткою, -доповів аспірант. - Об'єм на літрів триста, не менше. Чути спиртом, хоч і суха. Все, що там було, витекло в ту дірку на дні. Якуб вийшов на ґанок. Глибоко вдихнув прохолодне свіже нічне повітря. Краєм вуха підловив, як всередині дому кричить роздратований Бірський. - Розвалити ту бетонну підлогу, хай йому... і копайте вслід за каналом! Закладаюся, що там у підлозі в нього ще одна цистерна. Ось бачите, тут видно навіть пробку, а шнурок веде прямо до важеля за ліжком. От паразит, напевно спустив весь самогон як тільки ми почали стукати в двері. Бірський вийшов на ґанок і став поруч із Якубом. Впевнено закурив сигарету. - Ну що, добігався? Знову три роки відсидиш, - сказав із сарказмом, не приховуючи задоволення. - За що? - здивувався Якуб. - А за самогон. Така цистерна... - За сам лише запах самогону в півниці? В тебе немає шансів мене посадити. - Нічого-нічого, докази будуть. Хлопці зараз докопаються і до другої цистерни. Краще випив би на майбутнє, бо наступні три роки... Якуб звів плечі: - Я подам на Вас за нелегальне вторгнення, вандалізм у моєму домі. А другої цистерни просто не існує. Це аварійний спуск. Ви ніколи його не знайдете... -Ти... нас... будеш звинувачувати? - здивувався Бірський. Затягнувся разок і потім одним відпрацьованим рухом пальців вистрілив недопалок у темряву. - Стій! Куди?! - викрикнув Якуб, але вже було пізно. Недопалок потрапив прямо в колодязь. Приголомшливий вибух поставив на ноги мешканців трьох найближчих сіл. Колодязь на подвір'ї Якуба сіяв блакитним полум'ям тридцятиметрової висоти, що нагадувало горючі нафтові родовища в Кувейті. Поліцейські повискакували з дому. - Капітане, що Ви зробили?! - завив Ровіцький. Бірський, оглушений вибухом, лежав на землі і вдивлявся в небо. - Так як Ваш шеф щойно спалив головний доказ, - сказав змученим голосом Якуб, - то може б Ви, того, пішли б вже собі. Мені з самого ранку пшеницю сіяти, виспатися ще треба. Полум'я в колодязі догоряло.

СВИНЯЧИЙ БУНТ

Крапля відбілювача АСЕ потрапила до пляшки з денатуратом. Якуб Вендрович, задумавшись, глянув на процеси, які відбувалися в пляшці й посміхнувся, після чого випустив тим же шляхом ще одну каплю з пипетки. Фіолетовий барвник повільно зникав. Уста екзорциста сформували непідробну тріумфальну усмішку. Біль з'явився раптово. Якуб зойкнув і копнув у конвульсії відро з кормом для свиней, яке в свою чергу відбилося від підлоги і покотилося, розливаючи вміст на своєму шляху. Далі його самого кидало по стінах і стелі, і це так, що весь дім трясся. Безнадійно борючись із наростаючим безсиллям, Якубу все ж вдалося застосувати ментальну блокаду. І вдалося це йому лише в останню мить, позаяк після цього пронісся ще один невидимий удар із ще більшою руйнівною силою. Банки і глиняний посуд, що стояли на полицях розсипалися на друзки. Одночасно повилітало скло з шибок, а єдина лампочка, яка висіла на стелі яскраво запалала і луснула. Вогонь у печі згас. Самого ж Якуба прокрутило декілька разів навколо осі, після чого викинуло на подвір'я прямо через стіну, яка стояла на дорозі. На щастя, балки в цьому місці були вже трохи прогнившими. Контакт із сірою реальністю, яка складалася з пилу і бруду, був не найприємніший. Екзорцист-аматор лежав нерухомо, прикидаючись мертвим. Він сподівався, що ворог, ким би він не був, після такої атаки залишить його в спокої. Несподівано старий почув, як чиїсь думки силою проникають у його розум. Скоріш за все ворог перевіряв чи суперник все ще живий. Якуб ледь посміхнувся. Він вже знав, що слід робити далі. Створив в уяві настінний годинник і розмістив його прямо перед собою на відстані витягнутої руки так, щоб постійно був перед очима, після чого відключив всі свої думки, окрім монотонного тікання стрілок годинника. Відключати розум він навчився, сидячи в барі, після випитих сімнадцяти чи то вісімнадцяти чарок горілки. І зараз це вміння рятує йому життя. Думки ворога ввірвалися всередину тіла. Телепатично чужа думка перевірила пошкодження його тіла, а потім взялася контролювати його розум. Але контролювати виявилось неможливо, оскільки мозок Якуба не працював. Він був повністю вимкнутий. Мабуть, ворог зарахував собі перемогу і задоволено відступив. Більша стрілка годинника дійшла до дванадцяти, мала зупинилася на шести. Думки Якуба включилися автоматично. Він не любив телепатії та інших різних новомодних штучок, але якщо його виводили з себе, або цього потребували обставини, то міг заварити таку кашу, де телепатія разом із телекінезом будуть квіточками. Якуб заклав нову блокаду, після чого сам перевірив стан свого організму. Якщо не брати до уваги малі порізи і синці, то його тіло, як зазвичай, було добряче потріпане, старе і наскрізь проспиртоване. Однак ворог, який порпався у лабіринтах його розуму, все ж залишивтам свій слід. Портал був ще активний, тому Якуб, довго не зволікаючи, відправив відповідь ворогу, яка складалася з одних лише нецензурних слів і брудних думок, які в ту мить прийшли йому до голови. А потім різко розірвав зв'язок між просторовими коридорами роздумів і єхидно посміхнувся. Вендрович гордо встав, оглянув своє подвір'я, струсив з себе весь пил і сміття, яке поприлипало до нього, як мухи, і задоволений, що ще є порох в порохівницях, попрямував до кухні. Там на нього чекало розчарування. Науковий експеримент зазнав прикрого фіаско - пляшку з денатуратом розірвало на дрібні шматки. Якуб на хвилю щиро засмутився, але згадав, що за ванною у нього стоїть ще пластикова пляшка з відбілювачем. А за настоянку з «ягід на костях» він не переживав - таку дешевизну продавали в кожному сільському магазинчику. Якуб витягнув із-за печі новенький, ще ніколи не використовуваний, совок для сміття. Це йому син із самої Варшави на день народження подарував! Правда, дідок не дуже добре знав, яке його призначення, а тому й ніколи не використовував, так, про всяк випадок. Але сьогодні, після такого гріх було не прибрати. Та й совок виявився якраз під руками, коли треба було свиням корм назад у відро збирати. Хотіли його вбити чи ні, але худобу годувати потрібно. Екзорцист тільки-но дійшов до хліва, коли його наздогнав третій постріл. Якуб випустив із рук відро, і знову його вміст вилився на землю. Але цього разу екзорцист вже був готовий до сутички. Він схрестив пальці і відправив міцний контрудар. Над селом зійшлися в смертельній схватці дві сили, які не поступалися одна одній. Для стороннього спостерігача події, які відбувалися, нагадували потоп, пожежу і ураган одночасно. Нарешті ворог відступив остаточно. Все ж Якуб йому добряче дав. Старий екзорцист, сіпаючись, пішов за совком. Знову довелося збирати свинський харч. В селі люди почали обережно виходити з руїн своїх будинків. Після недовготривалого викиду заряду такої сили в околиці повистрілювали всі електричні пробки, а в нових будівлях пооблітала вся штукатурка, і вони стояли голими, світячи цеглою. Листя з дерев, незважаючи на середину літа, килимом покрило землю. Повалені паркани вже нічого не обгороджували. Жителі, як завжди, коли щось відбувалося без пояснень, зі страхом підносили свої погляди в сторону пагорба, де стояв будинок Якуба Вендровича. На фоні всезагального спустошення його халупа разом із усім господарством стояла собі, відсвічуючись білизною на сонечку. Ну, майже білизною. Але без жодних слідів від руйнівної хвилі. Ну, так буває в житті - одних топчуть, а інших медком ласують. Якуб із відром зайшов у хлів. Раніше цей будинок виконував функцію складу. Господар ще замолоду приносив сюди різний хлам у вигляді старих телевізорів, пральних машин, різних запчастин і всякого непотрібу, зібраного на місцевому сміттєзвалищі. У вільний час, коли в Якуба був гарний настрій, він закривався всередині з кількома пляшками і до самого ранку при світлі гасової лампи заглиблювався в пізнання таємниць механізмів сучасної техніки. У кутку хліва він змайстрував манеж, в якому стабільно росли і поправлялися два поросяти Якуба - Котлета і Відбивна. Якуб сам придумав ці імена, чим дуже гордився. Він, як звичайно, підійшов до бар'єру манежу і перевернув відро, цілячись прямо в корито. Після чого трапилося щось непередбачуване, і то таке, що відро уже втретє випало з рук. Відбивна подивилася на господаря і промовила людським голосом: - Ти, того, Вендровичу, нам з тобою треба обговорити деякі важливі питання. Звичайно, що в житті Якуба траплялися моменти, коли він чув голоси й діалоги тварин, але, як правило, в таких випадках він був п'яний і сприймав таку аномалію, як невід'ємний атрибут білої гарячки. Галюцинації та не більше. Але зараз Якуб був тверезий і навіть не було натяку на похмілля. А це означає, що вся ця містика відбувалася насправді. - Чого хочеш, свиня? - запитав... Він постарався, щоб це звернення «свиня» прозвучало презирливо і, здається, йому це вдалося. - У нас до тебе є декілька запитань екзистенційного характеру, - сказала Котлета. Якуб не любив обговорень, особливо з худобою в хліву. -1 чого вам? - запитав майже ввічливо. - Отже, так. Ми не згодні з умовами нашого утримання, а наш раціон взагалі в жодні рамки не входить, - заявила Котлета. - До того ж нас цікавить, чому в нас такі дивні імена? -вставила і своїх п'ять копійок Відбивна. - А за незаконну кастрацію три місяці тому вимагаємо відшкодування... фінансового. - От худоба! - все що міг відповісти Якуб, після чого просто вилетів із хліва, захлопнув за собою двері і підпер їх дошкою. Присів на землю і витер шапкою піт з чола. - Чорт зна що! - сказав сам до себе. -1 захотілося на старості літ оте господарство розводити! Була середа. А це значить - базарний день. Ось уже сімдесят років Якуб проводив цей день в барі. Через останні події Вендрович вирішив, що і надалі не варто зраджувати цій традиції.

Якуб Вендрович йде через зруйноване село. Люди уникають його погляду і розступаються на дорозі. Від будинків залишилися тільки цегла і дерева. Головне, що залишилось - життя - воно безцінне, воно ж одне. Кожен, ховаючись серед руїн своїх хат, як перед сповіддю, задає питання своїй совісті, чим згрішив останнім часом. Річ в тім, що Якуб ніколи першим не нападав, завжди мала бути якась вагома причина для цього. Екзорцист спіткнувся об залишок дерев'яної балки, яка перегородила йому дорогу і аж прокинувся з роздумів. Зупинився і роззирнувся навколо. Ще добру хвилину медитував перед навколишнім хаосом. - От холера! То, виходить, я землетрус пропустив чи що? - здивувався. Світало. Якуб приплентався додому. Як завжди повернувся з місцевої корчми в стані глибого сп'яніння, як то кажуть, до чортиків. Але, незважаючи на свій стан, в нього все ж було почуття відповідальності за братів наших менших. І Якуб, як істинний цар природи, вирішив, що не залежно від того, чи говорять його свині, і взагалі, що вони там говорять, а на ніч лягати спати голодними - це не добре. Немов уві сні взяв до рук відро, наповнив його всякою всячиною і заніс у хлів. Відкрив двері і його осліпив спалах світла всередині, де тихо шумів мотор агрегата. Одна з лампочок у кутку освічувала Котлету, яка тримала в копитці олівець і малювала на побіленій стіні ескіз якогось складного технічного малюнка. - О! Якуб прийшов! - втішилося порося. - А в тебе часом не знайдеться півлітри бензину? Потім повернемо... Екзорцист завжди був радий допомогти знайомим, тому спокійно пішов у конюшню, де в нього стояв трофейний мотоцикл. Оскільки Якуб не зміг спустити з нього бензин, то прикотив мотоцикл у хлів. - Самі собі зіллєте, - сказав. - О, мотор з більшою потужністю, - зраділа Відбивна. - То тепер ми зможемо зробити само... - Тс-с... - заспокоїло його друге порося. - Потім... - Може, ще щось Вам треба? - запитав Якуб. - Бо я вже йду спати. - Нє, нічого, - заспокоїла його худоба. - Йди вже спати, відпочивай... Якуб прокинувся посеред ночі і пригадав собі, як крізь туман, що на ринку, бачив жінку, яка купувала курчат. Але тільки чорних. - Чари, - пробурмотів сам до себе. Сповз із ліжка і поволікся до кухні. Поставив на газ велику каструлю з водою. Витяг із банки жменю сушених мухоморів, додав розтертий кінський гній, вирвав кілька своїх сивих волосин і довів суміш до кипіння. Виніс каструлю перед будинком і вималював відваром спеціальний магічний знак. - Мел-ге-ле, - прошепотів у нічній тиші, відповідно схрестивши при цьому пальці. До ранку в радіусі сорока кілометрів здохли усі чорні кури. Фі

Готель «У ГРАБІЖНИКА», або Канікули Якуба Вендровича

атіни хати Якуба світилися чистою, як душа янгола, білизною - зрештою, вони ж були вперше побілені за останні сімдесят років. Мідні каструлі і сковорідки, дзеркально відполіровані попелом, піском і російською алмазною пастою, одна за одною висіли на стіні. Сонце загравало через вікна, між іншим, вимитими вперше з того часу, як їх вставили. Відбиваючись від вичищеної наждачним папером поверхні дерев'яного стола і посуду, сонячні промінчики грайливо танцювали на стелі. Діряву, погриже-ну мишами підлогу прикривав куплений в комісійному магазині килим. А лампочка під стелею була вміло замаскована китайським абажуром. Ліжко Вендровича було накрите добре вичиненою коров'ячою шкірою, і так тепер було схоже на диван. Сам Якуб, вимитий і поголений, сидів одягнений в новенький китайський спортивний костюм куплений нещодавно на базарі. Його вірна трофейна куртка Вафен СС відпочивала, добре схована на горищі. З того ж горища Вендрович відкопав конфісковані ним колись в палаці Полетилова срібний сервіз на шість осіб і вилки з ножами. Тепер, з ними стіл просто сіяв. Ще б пак! Екзорцист же полірував той сервіз зубною пастою цілу ніч. Паста, правду кажучи, була ще довоєнною, але, як виявилось, для чищення срібла - чудовий за- сіб. Над комином приємно шкварчали шашлички, в бокалах червоніло справжнє французьке вино, куплене в українців. - Смак просто неперевершений, - похвалила невістка. Якуб у відповідь посміхнувся, виставляючи на показ ряд бездоганно білосніжних зубів. Поправив окуляри в цінній оправі. Вставну щелепу, як і окуляри, він позичив у свого друга Семена. - О, це досить старий рецепт, - Якуб старався говорити без помилок. - Діду, а куди ти їдеш цього року на канікули? - запитав Мацюсь, внук Якуба. Екзорцист подивився на нього із здивуванням. - А що таке канікули? - перепитав той. - Ну, це коли не потрібно йти до школи і можна поїхати на море або в гори... Дідок серйозно задумався. Школа. А й справді, ходила тут недавно одна вредна баба з управління освіти. Навіть лякала, що, хто хоче навчитися читати і писати, то вона записує у вечірню школу для колишніх колгоспників. Якуб тоді ще встиг пожартувати над нею і написав їй з пам'яті половину алфавіту крейдою на столі. Та жінка була з не найкращим вихованням, висміяла його при друзях, а його артистичий почерк назвала каракулями. Ну і вимусила, щоб він полякав її своїм ручним удавом. - Але я вже до школи не ходжу, - пояснив онукові. - Чесно кажучи, ніколи і не любив туди ходити... Врешті, школа в нас під час війни згоріла, - і дідок посміхнувся, згадуючи минуле. - Ну добре, а коли ти ще ходив до школи, то куди їздив на канікули? - внук далі допитувався. Екзорцист задумався. Школа. Добре її пам'ятаю: зелені лавки, дошка з указкою, прибиральниця з дзвінком, вчителі... навіть пригадав собі, як стояв біля дошки. Почухав потилицю. - На канікулах, мабуть, працював на полі, - нарешті знайшов відповідь. - Або допомогав гнати самоггг... бім... біг.., тобто готувати варення. Виходить, що в мене ніколи і не було тих канікул. - Як прикро, - сумно сказав Мацюсь, - тобі обов'язково треба кудись поїхати! - А як це виглядає? - зацікавився дідок. - Куди треба їхати і що робити? - Ну, наприклад, на кемпінг на море. Винаймаєш будиночок, а потім лежиш собі на пісочку і кісточки грієш. Або, якщо полюбляєш активний відпочинок, краще їхати в гори. Там відпочивають у базах на полонинах або просто в палатці. -1 щодня свіжого песика на обід, - розмріявся Вендрович. - Діду, ти трохи переплутав. Бази - то такі будиночки для туристів. Або якщо багатенький, то можна і в готелі переночувати. В готелях добре годують і люксовий алкоголь подають. А потім можна ходити по горах навколо і насолоджуватися надзвичайними краєвидами... - Ага, - пробурмотів Якуб і почав накладати шашлики на тарілку. Внук і невістка поїли і почали збиратися в дорогу. Екзор-цист випровадив їх на зупинку і посадив на рейсовий автобус. Повернувся сумний до свого лігвища. - Канікули, бля... - буркнув, з відразою зриваючи з себе спортивний костюм. Кинув його на ліжко. Одним рухом змів посуд і столові прибори на підлогу. Замість того застелив на стіл скатертину зі свіжої (з минулого тижня) газети. Витяг шматок кров'янки, порізав її багнетом, відрізав окраєць хліба і, нарешті, підкріпився, як нормальна людина. Запив, звісно ж, не якимсь там терпким скислим хвранзуським компотом, а справжньою сивухою власного виробництва. - Сухе, - сказав до пляшки, яку він щойно викинув через вікно і та вже лежала на подвір'ї. - Мабуть, назвали це вино так через те, що воно сушить шлунок всією своєю отрутою. Для різноманітності Вендрович відкрив собі баночку полуничного чорнила і з задоволенням потяг солідний ковток. - Ось як має смакувати справжнє вино! - гукнув в сторону відсутніх вже гостей. - Солодке, як цукор, смачне і трохи сіркою віддає в носі. Взяв пачку цигарок, які привезла йому невістка, розірвав наполовину і засунув собі в рот одразу десять штук. Підкурив запальничкою і затягнувся, як тільки міг. - Тьфу! Трава, а не цигарки, - сплюнув. - Але наміри в них були добрі... Вино вже трохи розігріло його старече тіло. Якуб дістав з-під ліжка старий потертий чемодан. - Канікули, - промимрив. - Треба, мабуть, таки поїхати. Зрештою, щось мені належить через вісімдесят років після закінчення навчання! Люксовий готель в горах... їж-пий досхочу! Повний комплекс послуг! Буду як буржуй об'їдатися ананасами з рябчиками, ікру ложками... креветки, сардина з медом! Ух, випорожню декілька пляшок коньяку, запрошу собі декілька молодих дівок до товариства... А потім, потім прийму ванну в «Совєцком Ігрістом», наче дочка Брєжнєва! І взагалі, я собі таке свято влаштую! А шо, я гірший за тих школярів? А хто школу підпалив у чотирнадцятому і на прусаків усе спихнув?! Я підпалив! От і на канікули собі заробив! Відтак, пробуджений бурхливою фантазією та спогадами з шаленого дитинства, Вендрович із захопленням почав пакувати до валізки все, що потрапляло йому під руку. Але невдовзі випитий алкоголь взяв-таки і дідок, схилившись на бік, раптово відрубався і захропів солодким та глибоким сном праведника. Ф Якуб стояв на автобусній зупинці і задумано вивчав розклад рейсів. - Люблін був. Краснистав був. Хелм був. Замосьц був... Холера, та шо ж то за діра?! Звідси навіть... нікуди нормально не можна виїхати... - А куди ти зібрався? Якуб повернувся і побачив свого старого друга, козака-бі-логвардійця Семена. - Та я оце на канікули вирішив поїхати, - сказав. - Але сам бачиш, що з Войславіц тільки по області... Семен натяг на носа окуляри і прочитав розклад. -1 справді! - підтвердив. - Треба з пересадкою. - А що таке пересадка? - поцікавився Якуб. - А то, як кудись їдеш, а потім сідаєш на інший автобус... - А, то так як до Варшави, - прицмокнув. - То я розумію. Тоді можна і з пересадкою. - А шо це так тобі закортіло на ті канікули на старість років? - Та бо я ще ніколи на них не був, - Якуб легко зачервонів- ся. - Тоді це саме час! - кивнув головою Семен. - Знаєш, треба добре подумати, куди ти хочеш їхати. А то так, насухо, трудновато буде щось вигадати... Твоя правда, - погодився Якуб, виглядаючи найближчу корчму. Пройшло трохи часу... Перед Семеном стояло вісімнадцять пустих кухлів з-під пива, перед Якубом двадцять. - Канікули, - повернувся до початкової теми екзорцист. -Люди їдуть на море або в гори, дихають свіжим сільським повітрям, відпочивають на лоні природи... - Але я бачу тут маленьку проблему, - сказав Семен. - Тут у нас також сільська природа, а це означає, що повітря і лоно теж знайдеться, - і щипнув за попку офіціантку, яка проходила повз. - Але внучок казав, що усім треба відпочивати після труда в школі, - наполягав на своєму Вендрович. - А для цього обов'язково кудись треба їхати. Бо що ж це за відпочинок удома? А я про це знаю, як ніхто краще. Скільки років по мухах з револьвера стріляю... Козак кивнув головою. - А що тобі ще для щастя треба? Озерце є, по пагорбах можна ходити... ну, майже можна, це навіть краще - в провалля не впадеш. - Але тут немає готелю з баром і стриптизом... - пожалівся Я куб. - А якого дідька тобі ще стриптиз?! Тобі ж вже дев'яносто років на носі! - Ну і що. А є такий голубий порошок, «Вугри» називається... - Ой, щось тобі в голові покрутилося, вугрі - то висип на шкірі. - А я думав, що то такі, що в озері плавають. Ну, неважно. Є така голуба таблетка, що після неї навіть старий буде бігати за дівками. І не лише бігати... - Аж так міняє зовнішній вигляд? Нічого собі! - здивувався Семен. - Так значить, готель, бар, стриптиз... -1 ще в готелі басейн з підсвіткою води, і савуна... До корчми зайшли Йосип Паченко і Томаш. - О, непогано заправилися, - помітив Юзик. - Якась проблема, друзяки, що ви отак..? - і жестом показав на кухлі. - В мене проблема, - майже зі сльозами на очах сказав Якуб. - Хочу на канікули в готель. - Ось тобі і на! Що то ти на старість розмріявся... То дорого коштує. - Останній раз був в готелі ще перед війною, - зітхнув ек-зорцист. - Та й вже не дуже пам'ятаю. А грошенят трохи маю. - Стоп! Подождітє! - заговорив Семен. - Щось мені здається, що я бачу розв'язок наших проблем. Всі з цікавістю почали слухати. - Пам'ятаєте, що писали в газеті? - Якій? - попитав Томаш. - Про той новий перехід через кордон із Україною, що відкрили біля Мірча. - Пам'ятаю, - пробурмотів Юзеф. - І то через це тепер стільки російських машин їздить через наше село... - Отож бо. І це найближча дорога на Краснистав і Люблін... Що скажете на те, щоб відкрити власний готель? Прямо біля траси... - Але я хотів десь далі поїхати, - зітхнув Якуб. - Ніхто ж не їздить на канікули по своєму селі. - Вже навіть придумав де, - сказав Йосип. - Пам'ятаєте, недалеко звідти. В Уханях є закинутий палац. Це місце чудово підходить для такого бізнесу... - Той, де раніше був «Гербаліф», що його в дев'яностих підпалили? - здогадався Томаш. - Це ідея! Тільки треба трохи відремонтувати... - А чого, скинемося по сотні і наймемо на три дні українців купити найнеобхідніших меблів... Ви тільки подумайте: туристи, гроші, власний бізнес... - Угу! - зрадів Якуб. - То коли буде новосілля? - Завтра! - Семен вдарив кулаком об стіл. Частина кухлів попадала і порозбивалася. - Завтра беремося за благоустрій готелю. Такий задум варто обмити. Бармен, шампанського! Бармен прийшов із пляшкою газованої. Корок вдарив у стелю і в кришталеві бокали полилася ароматна яблучна наливка з бульбашками. Світало. Четверо майбутніх бізнесменів стояли перед зруйнованим палацом. Після нічних посиденьок в них дуже боліли голови. - Це тут, - з перепаленого спиртом горла Якуба пролунав хриплий голос. - То що, ввійдемо?! - Семен з усієї сили вдарив сокирою по колодці, яка закривала солідні ще довоєнні двері. Усі четверо ввійшли у хол. Миші з писком втікали з-під ніг. І готель «у грабіжника» 129 І -